Єдиний унікальний номер: 448/344/23
Провадження № 2/448/195/23
(повне)
25.04.2023 року м.Мостиська
Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючий суддя Юрій БІЛОУС,
за участю секретаря судового засідання Ірини РОМАНЧЕНКО,
сторони:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Шегинівська сільська рада Яворівського району Львівської області,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Шегинівської сільської ради Яворівського району Львівської області, третя особа - Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Роман Степанович, про визнання права власності на спадкове майно,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 - не з'явився (заява),
представник відповідача Шегинівської сільської ради - не з'явився (заява),
третя особа Приватний нотаріус Роман ЯКСМАНИЦЬКИЙ - не з'явився,
І. Суть спору:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 являвся колгоспним двором, членами якого станом на 15.04.1991 року були ОСОБА_3 , 1935 р.н. (голова двору); ОСОБА_4 , 1933 р.н. (дружина); ОСОБА_2 , 1968 р.н. (син).
Стверджує, що на час припинення колгоспного двору зазначені особи вважались його членами, частки яких становили в розмірі по 1/3 кожному. Вказані обставини підтверджуються довідкою Шегинівської сільської ради №112 від 14.07.2022 року.
Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер голова двору та його (позивача) батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на нерухоме майно- 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Наголошує, що за життя ОСОБА_3 заповіту не складав, своїм майном не розпорядився. Спадкоємцями першої черги спадкування за законом були дружина та син померлого - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які у відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України спадщину прийняли, так як на час відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем.
Інших спадкоємців спадкового майна ОСОБА_3 , крім ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , не було.
Таким чином, після смерті ОСОБА_3 , його дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_2 , з урахуванням своїх обов'язкових 1/3 часток у майні колгоспного двору стали власниками по часток у житловому будинку.
Стверджує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивача - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на нерухоме майно - 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Наголошує, що за життя ОСОБА_4 склала заповіт від 20.10.2015 року, згідно з яким житловий будинок в АДРЕСА_1 заповіла сину ОСОБА_2 (позивачу у справі), який спадщину після її смерті прийняв в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України, так як на час відкриття спадщини проживав разом із спадкодавцем.
Таким чином, після смерті ОСОБА_4 , позивач ОСОБА_2 з урахуванням успадкованої 1/2 частки у майні колгоспного двору після смерті батька ОСОБА_3 став власником житлового будинку в цілому.
Стверджує, що спадкоємців, які б мали право на обов'язкову частку у спадщині чи претендували б на таку, крім нього, немає.
Однак, в позасудовому порядку оформити право власності на вищевказаний будинок не має можливості, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на такий, тому змушений звертатися до суду із даним позовом.
З огляду на наведене, просить суд визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
ІІ. Позиція учасників справи:
В підготовче засідання позивач не з'явився, однак подав заяву, в якій просить суд справу розглянути у його відсутності та зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задоволити.
Представник відповідача - Шегинівської сільської ради Яворівського району Львівської області у підготовче засідання не з'явився, однак подав заяву, в якій не заперечує проти позову та просить суд розглянути справу без його участі.
Третя особа - Приватний нотаріус Яксманицький Р.С., у підготовче засідання не з'явився, проте подав до суду матеріали спадкових справ, заведених після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також заяву про розгляд справи за його відсутності.
ІІІ. Процесуальні дії у справі:
Ухвалою судді від 02.03.2023 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом частини четвертої статті 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статями 206, 207 цього Кодексу.
Так, частиною четвертою статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, ЦПК України допускає ухвалення рішення в підготовчому судовому засіданні і в правовідносинах, що виникли між сторонами відповідач позов визнав, таке визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тобто в даному випадку наявні законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому судовому засіданні у відповідності до вимог статей 200, 206 ЦПК України.
ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи:
Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , належав колгоспному двору, членами якого, які станом на 15.04.1991 року не втратили та зберегли право на частку в майні такого, були: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (голова домогосподарства), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (дружина) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (син, позивач у справі), що підтверджується довідкою Шегинівської сільської ради №112 від 14.07.2022 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 власними працею та коштами спорудили житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , записали в по господарську книгу, проживали у ньому, вели господарство колгоспного двору, але за життя не здійснили його технічної інвентаризації та державної реєстрації.
Отже, виходячи з вимог ст.ст.120, 123 ЦК України в редакції 1963 року, які діяли станом на 15.04.1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначені особи мали в рівних частках право власності на майно колгоспного двору, тобто кожен на 1/3 частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина внаслідок смерті батька позивача - ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 02.03.2015 року).
Як вбачається із матеріалів спадкової справи №267/2017, заведеної у Приватного нотаріуса Яксманицького Р.С., за життя спадкодавець ОСОБА_3 заповіту не складав, своїм майном не розпорядився.
Спадкоємцями першої черги спадкування за законом були дружина та син померлого - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які спадщину після його смерті прийняли в силу положень ч.3 ст.1268 ЦК України, так як на час смерті спадкодавця проживали разом з ним, що підтверджується довідкою Золотковицької сільської ради Львівської області №318 від 2017 року.
Слід зазначити, що і матеріали спадкової справи не містять відомостей про прийняття спадщини іншими спадкоємцями, а тому суд вважає доведеним той факт, що інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , які б прийняли спадщину чи мали право на обов'язкову частку у спадщині, а також претендували б на таку, крім його дружини ОСОБА_4 та сина ОСОБА_2 , не було.
Таким чином, після смерті спадкодавця ОСОБА_3 належна йому 1/3 частка вищевказаного житлового будинку перейшла за загальними правилами спадкування за законом до його дружини та сина, в результаті чого їх частки збільшилися і становлять по з огляду на наступний розрахунок:
1/3 (обов'язкова частка ОСОБА_3 ) / 2 ( ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ) = по 1/6 (частка ОСОБА_4 , ОСОБА_2 );
1/6 (частка ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ) + 1/3 (обов'язкова частка ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ) = 1/2 (загальна частка ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ).
Також, на частину спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , а саме права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Сагайдачного с.Золотковичі, Мостиського району Львівської області, розміром 1,78 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), ОСОБА_4 та позивачу ОСОБА_2 в рівних частках по 1/2 видано Свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.04.2017 року.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина внаслідок смерті матері позивача - ОСОБА_4 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 31.01.2022 року).
Як вбачається із матеріалів спадкової справи №165/2022, заведеної у Приватного нотаріуса Яксманицького Р.С., за життя спадкодавець ОСОБА_4 склала заповіт посвідчений 20.10.2015 року секретарем Золотковицької сільської ради Коновалик М.М., згідно якого сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЛВ №0122884 виданий 16.04.1997 року, площею 2,68 га та зареєстрований за №238 від 05.05.1997 року заповіла своєму сину ОСОБА_5 , 1961 р.н., а житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 та сертифікат на право на земельну частку (пай) серії РН №473665 виданий 24.04.2017 року площею від 1,78 га заповіла сину ОСОБА_2 (позивачу у справі).
Позивач ОСОБА_2 спадщину після смерті матері ОСОБА_4 прийняв у відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України, так як на час смерті спадкодавця проживав разом з нею, що підтверджується довідкою Шегинівської сільської ради №87 від 26.05.2022 року та протягом строку, встановлено ст. 1270 ЦПК не заявив про відмову від прийняття спадщини.
Інших спадкоємців, які б мали право на обов'язкову частку у спадщині чи претендували б на таку після смерті ОСОБА_4 , крім позивача ОСОБА_2 , не має, так як інші спадкоємці спадкового майна ОСОБА_4 , а саме ОСОБА_6 на одержання обов'язкової частки у спадщині не претендує, що підтверджується його письмовою заявою №583 від 02.06.2022 року, яка міститься в матеріалах спадкової справи №165/2022, а ОСОБА_5 своєю письмовою заявою ствердив той факт, що обов'язкова частка, яка б мала йому належати забезпечена за рахунок зазначеного в заповіті майна складеного на його ім'я.
Таким чином, після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , належна їй 1/2 частки вищевказаного житлового будинку перейшла за заповітом до позивача ОСОБА_2 , в результаті чого останній, з урахуванням успадкованої 1/2 частки у майні колгоспного двору після смерті батька ОСОБА_3 , став володільцем житлового будинку в цілому з огляду на наступний розрахунок:
1/2 (частка ОСОБА_4 ) + 1/2 (частка ОСОБА_2 ) = 1 (загальна частка ОСОБА_2 ).
Однак, у зв'язку із відмовою нотаріуса у видачі Свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно - житловий будинок, позивач не може в позасудовому порядку в повній мірі оформити свої спадкові права, у зв'язку із чим звернувся до суду із зазначеним позовом.
Таким чином, право на спадщину є самостійним майновим правом, яке виникає на підставі факту її прийняття та підлягає захисту в передбачений законом спосіб, і через відмову нотаріуса у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину, не може бути захищене в інший спосіб.
Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, а саме: копіями свідоцтв про смерть спадкодавців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; довідками Шегинівської сільської ради №111 та №112 від 14.07.2022 року, №87 від 26.05.2022 року; копією технічного паспорта на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 від 22.04.2021 року; листом Приватного нотаріуса Яксманицького Р.С. Вих.№867/02-14 від 16.12.2022 року; копіями спадкових справ №267/2017 та 165/2022, заведених у Приватного нотаріуса Яксманицького Р.С. після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; копією паспорта та ідентифікаційного коду позивача ОСОБА_2 ; інформаційними довідками зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину; заповіти/спадкові договори) щодо спадкодавців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також іншими матеріалами справи.
V. Застосоване судом законодавство:
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.
Колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об'єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.
З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.
Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.
Згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснено, що положення статей 17,18 Закону "Про власність" (697-12) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору.
Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення по господарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року №69 (далі - Вказівки №69), які були замінені Інструкцією ведення по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.
Згідно зі змістом Вказівок №112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.
Виходячи із Правової позиції, викладеної в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року №6-350цс15 - згідно з частиною першою статті 120, статтею 123 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Порядок ведення по господарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом аналогічними Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї).
Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з'ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств колгоспний двір є помилковим.
Як роз'яснено у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року.
При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.
У підпункті г) пункту 6 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 роз'яснено, що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).
Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).
Відповідно до положень статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Згідно частини 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).
Практика Верхового Суду України (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року) при розгляді справ даної категорії вказує на те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.
За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
ЦПК України встановлено, що:
- відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи;
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);
- згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
- у відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи;
- статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;
- відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
- відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
VI. Висновок суду:
Одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та відповідно, несе ризик настання наслідків, пов'язаний із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, з огляду на наведені положення закону, виходячи із меж заявлених позовних вимог та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що є правові підстави для задоволення позову в повному обсязі та визнання за позивачем ОСОБА_2 права власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Даний спір підлягає розгляду в судовому порядку, оскільки іншим шляхом його вирішити не можливо, а набуття позивачем права власності на житловий будинок з господарськими будівлями не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.
Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).
Підстави для негайного виконання рішення відсутні.
Заходи забезпечення позову по даній цивільній справі не застосовувалися.
VII. Судові витрати:
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Сторони не заявляли клопотань про розподіл судових витрат, а тому суд вважає можливим залишити понесені судові витрати за сторонами.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 200, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_2 до Шегинівської сільської ради Яворівського району Львівської області, третя особа - Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Роман Степанович, про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 02.05.2023 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ;
Відповідач: Шегинівська сільська рада Яворівського району Львівської області; місце знаходження: с.Шегині, вул. Дружби, 184, Яворівського району Львівської області; код ЄДРПОУ 04371928;
Третя особа: Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Роман Степанович; місцезнаходження: м.Мостиська, вул. Грушевського, 22, офіс 20-25, Яворівського району Львівської області .
Суддя Юрій БІЛОУС