01 травня 2023 року
м. Київ
справа № 554/2882/22
провадження № 51-2544ск23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 08 вересня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року щодо останнього,
встановив:
За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 08 вересня 2022 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим та засуджено за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі положень ч. 1 ст. 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці, строк відбування якого постановлено рахувати з 08 вересня 2022 року. На підставі ч. 5 ст. 72 КК в строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 15 квітня 2022 року по 08 вересня 2022 року, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Крім того, вирішено питання про долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 08 вересня 2022 року щодо ОСОБА_5 залишено без змін.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком суду встановлено, що 25 березня 2022 року о 10:18 ОСОБА_5 , перебуваючи в стані наркотичного сп'яніння на території автомобільної стоянки гіпермаркету «Епіцентр», в м. Полтаві по вул. Київське шосе, буд. 41, діючи умисно, в умовах воєнного стану, через незамкнені передні ліві двері, проник до салону автомобіля Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_1 , звідки таємно викрав набір інструментів «НІТАНІ», автомобільні запобіжники у кількості 10 штук, ксенонову лампу SHO-ME HI 5000K, ріжковий ключ, світлодіодну лампочку, чохол для мобільного телефону, 2 магнітних ключа для миття автомобіля, чим завдав потерпілому ОСОБА_6 матеріальних збитків на загальну суму 1139 грн. 17 коп.
У цей же день, о 18:00, перебуваючи в стані наркотичного сп'яніння поруч із буд. АДРЕСА_2 , діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, шляхом злому замка водійських дверей, проник до салону автомобіля ВАЗ 21061 білого кольору, д.н.з. НОМЕР_2 , звідки, таємно, намагався викрасти документи ОСОБА_7 на транспортний засіб та інше майно, але злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від його волі.
14 квітня 2022 року, близько 18:00, ОСОБА_5 , перебуваючи поруч із буд. АДРЕСА_2 , діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, шляхом злому гвинта замикаючого пристрою задніх правих дверей проник до салону автомобіля ЗАЗ 11027-04, д.н.з. НОМЕР_3 , в якому намагався запустити двигун шляхом підбору ключа до замка запалювання, однак злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від його волі.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , не оспорюючи кваліфікації дій та доведеності винуватості засудженого ОСОБА_5 , просить змінити судові рішення стосовно останнього в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, яке за своїм розміром вважає явно несправедливим через суворість.
Просить за ч. 4 ст. 185 КК призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК - із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців; за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 289 КК - із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців без конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, просить призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Також просить звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 вказаного Кодексу.
В обґрунтування вимог вказує на те, що суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання, не повною мірою врахував фактичні обставини кримінального провадження та думку потерпілих, які не наполягали на суворому покаранні, його особу, який щиро розкаявся, визнав свою вину, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував завдані збитки, має молодий вік, раніше не судимий.
Зазначає, що у недотримання положень ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд апеляційної інстанції не перевірив аналогічних доводів апеляційної скарги сторони захисту та не навів мотивів, з яких вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи скарги та зміст доданих до неї копій оскаржених судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, згідно з ст. 438 КПК, є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність таких підстав, суд має керуватися приписами статей 412 - 414 цього Кодексу.
Висновки суду щодо фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікація дій засудженого ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 289 КК у касаційній скарзі захисником не оспорюються, їх обґрунтованість ним не заперечується.
Твердження захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а йвиправлення засуджених та попередження нових кримінальних правопорушень, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових правопорушень. Згідно з принципами співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Як убачається із оскаржених судових рішень, суди попередніх інстанцій дотримались вимог закону України про кримінальну відповідальність щодо призначення покарання, як за кожний окремий злочин, так і за сукупністю кримінальних правопорушень.
З вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 08 вересня 2022 року вбачається, що, обираючи засудженому ОСОБА_5 вид та розмір покарання, суд належним чином враховував всі обставини, зокрема, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та дані про особу ОСОБА_5 , який притягується до кримінальної відповідальності вперше. Також судом враховано його поведінку як під час скоєння правопорушень, так і після цього, ставлення до скоєного, яке суд не розцінив як зневажливе ставлення до правил співжиття та грубе порушення конституційних прав громадян в частині володіння, користування та розпорядження власністю, характер та суспільну небезпечність як вчиненого, так і особи засудженого, його соціальну неадаптованість і явне прагнення продовжувати свою протиправну поведінку, спосіб вчинення злочинів.
Суд врахував та взяв до уваги часткове відшкодування завданої шкоди як обставину, що пом'якшує покарання, а також скоєння двох злочинів 25 березня 2022 року в стані наркотичного сп'яніння як обставину, яка його обтяжує, на підставі чого призначив основне покарання в мінімальному розмірі, передбаченому санкціями ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 289 КК, а остаточне покарання призначив на підставі положень ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань у розмірі, який на 3 місяці є більшим від мінімального покарання, передбаченого санкціями вищезазначених норм закону України про кримінальну відповідальність.
За результатом апеляційного перегляду вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 08 вересня 2022 року суд апеляційної інстанції не встановив порушень, допущених місцевим судом, під час призначення покарання, погодився з його висновками та зазначив мотиви з яких залишив апеляційну скаргу засудженого без задоволення.
Доводи про суворість призначеного засудженому ОСОБА_5 покарання та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність були предметом перевірки апеляційного суду, який обґрунтовано визнав їх безпідставними.
Апеляційний суд, в межах повноважень, визначених ст. 404 КПК, та в порядку, передбаченому ст. 405 цього Кодексу, належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги засудженого, які є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_4 . Залишаючи вирок суду без змін, зазначив в ухвалі достатні підстави, з яких визнав апеляційну скаргу засудженого необґрунтованою.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо призначення ОСОБА_5 покарання, вказавши, що районний суд правильно врахував характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, спосіб вчинення злочинів, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, його характеристику, соціальну неадаптованість і бажання продовжувати протиправну поведінку, його поведінку до та після вчинення кримінальних правопорушень, а також відшкодування завданої шкоди як обставину, яка пом'якшує покарання, та вчинення злочинів у стані наркотичного сп'яніння як обставину, яка його обтяжує. Підстав для застосування ст. 69 КК колегія суддів апеляційного суду не встановила.
Оцінюючи правильність висновків суду апеляційної інстанції, касаційний суд виходить із того, що за приписами ч. 1 ст. 69 КК суду надано дискреційні повноваження призначити більш м'яке покарання, ніж зазначене в санкції статті за відповідний злочин, виключно за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Це означає, що певні обставини (або їх сукупність) одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі про кримінальну відповідальність: вони визнані судом такими, що пом'якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК і тих статей Особливої частини цього Кодексу, які визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів злочину в Особливій частині КК, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Обставини чи сукупність обставин, які відповідно до положень ст. 69 КК надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають бути такого ж характеру і сили, як і обставини, що зумовлюють виокремлення в законі про кримінальну відповідальність привілейованих складів злочинів. Ці обставини чи сукупність обставин мають перебувати в обумовленому взаємозв'язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, змістом дій вчиненного кримінального правопорушення та/чи іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку вчиненого та/або небезпечність винуватого. Суд, посилаючись при призначенні покарання на ст. 69 КК, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.
Наведене узгоджується з практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка відображена, зокрема, в постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 629/2739/18 (провадження № 51-3479км20).
Призначення більш м'якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини (з урахуванням даних про особу) у своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було би явно несправедливим.
Водночас, таке рішення суд може ухвалити лише за наявності обґрунтованого переконання в тому, що використання положень ст. 69 КК дозволить досягти кожної із встановлених у законі про кримінальну відповідальність цілей його застосування до винного, що має знайти відповідне переконливе відображення в мотивах постановленого судом рішення.
З урахуванням встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження та особи засудженого, судом апеляційної інстанції обґрунтовано не встановлено підстав для застосування положень ст. 69 КК.
Колегія суддів не вбачає підстав до спростування висновків судів попередніх інстанцій, адже в доводах касаційної скарги не йдеться про те, що судами при призначенні покарання залишена поза увагою бодай одна із встановлених обставин, зокрема і така, що істотно зменшує ступінь тяжкості принаймні одного із вчинених злочинів. У касаційній скарзі захисника відображена вимога про призначення засудженому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, проте обґрунтування підстав до застосування ст. 69 КК не наведено. Не вбачається таких підстав й зі змісту оскаржених судових рішень.
Законодавець в ч. 1 ст. 70 КК встановив три альтернативних способи (правила) призначення остаточного покарання: поглинення менш суворого покарання більш суворим, повне складання покарань, часткове складання покарань.
При виборі принципу призначення покарання (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених покарань) суд повинен враховувати, крім даних про особу винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять в сукупність, форму вини і мотиви вчинення кожного з них, вид сукупності, тяжкість наслідків кожного злочину окремо та їх сукупності тощо.
Враховуючи встановлені судом обставини трьох умисних тяжких кримінальних правопорушень, вчинених ОСОБА_5 , суди дійшли вірного висновку про призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених за кожний окремий злочин. Покарання, призначене засудженому є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання явно несправедливим через суворість за доводами, викладеними в касаційній скарзі захисника, Суд не знаходить.
За правилами ст. 75 КК суд може прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржених судових рішень з мотивів, зазначених у касаційній скарзі захисника, отже, у відкритті провадження за його касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюзахисника ОСОБА_4 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 08 вересня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року щодо засудженого ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3