Ухвала
01 травня 2023 року
місто Київ
справа № 369/3347/22
провадження № 61-5850ск23
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 120 859,00 дол. США (3 333,00 дол.США винагороди та 231 656,00 дол. США неустойки).
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку за договором позики від 29 вересня 2018 року за період з 06 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року у розмірі 10 дол. США. В іншій частині позову відмовлено.
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд.
Касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки на порушення пункту 5 частини другої статті 392 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заявник у касаційній скарзі не вказав підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, наводить висновок, який на його думку викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18, не погоджується зі встановленими у рішенні суду першої інстанції обставинами отримання заявником певних коштів за розпискою.
Проте заявник зрозуміло не виклав фактичних та правових підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.
Указане унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд зауважує, що виконання процесуальних вимог до змісту касаційної скарги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Заявник має навести як зміст відповідних пунктів частини другої статті 389, частин першої та третьої статті 411 ЦПК України, так і викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених вище правових норм.
Тому заявнику необхідно подати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із зазначенням конкретних обґрунтованих підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до положень частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для подання уточненої касаційної скарги.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року залишити без руху.
Надати для подання уточненої касаційної скарги десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали суду.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Яремко