ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.05.2023Справа № 910/2220/23
За позовом Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича (АДРЕСА_2)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" (м. Київ)
про стягнення 74.581,63 грн,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Представники сторін: не викликались
Фізична особа-підприємець Мазурик Богдан Володимирович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" про стягнення 74.581,63 грн, з яких: 58.218,00 грн заборгованості за договором-заявкою на перевезення вантажу №2483 від 24.01.2022, 14.327,15 грн інфляційних втрат та 1.636,48 грн 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 відкрито провадження у справі №910/2220/23 та постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заяв та клопотань.
14.03.2023 до суді від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти позовних вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.
20.03.2023 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, яка обґрунтована допущенням описки в прохальній частині позовної заяви в номері та даті договору-заявки на перевезення вантажу: "№2454 від 10.01.2022", замість вірного: "№2483 від 24.01.2022".
22.03.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій наведені доводи на спростування тверджень відповідача.
Інших заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило.
При цьому з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Між Фізичною-особою підприємцем Мазурик Богданом Володимировичем (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" (замовник) було укладено договір-заявку на перевезення вантажу №2483 від 24.01.2022 (надалі - Договір), відповідно до якого позивач зобов'язався організувати перевезення вантажу по маршруту Rimavska Sobota (Словаччина) - м/п Чоп, м. Київ (Україна) ТОВ "Темп-2000".
За умовами Договору відповідач був зобов'язаний провести оплату за надані на його користь послуги протягом 30 календарних днів з дня розвантаження автомобіля.
Також сторонами в Договорі узгоджено вартість фрахту в розмірі 1.800 Євро по курсу НБУ на дату розвантаження.
Як підтверджується міжнародною товаро-транспортною накладною №SK 2022014 (графа 24) та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №50 від 29.01.2022, розвантаження автомобіля (його отримання вантажоодержувачем - ТОВ "Темп-2000") відбулося 29.01.2022.
Курс Євро до гривні на дату розвантаження (29.01.2022) склав 32.3432 грн за 1 Євро.
Таким чином, відповідач мав сплатити 58.218,00 грн позивачу не пізніше 02.03.2022.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що ТОВ "Темп-2000" оплату за надані позивачем послуги не здійснило.
Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 906 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).
25.11.2022 позивач надіслав на адресу відповідача лист-вимогу, в якому вимагав сплатити заборгованість, серед іншого, за Договором-заявкою №2483 від 24.01.2022 в розмірі 58.218,00 грн.
Відповідач заборгованість за Договором не сплатив, доказів зворотного сторонами до матеріалів справи не надано.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відзиві на позовну заяву відповідачем доводів про відсутність заборгованості перед позивачем за Договором-заявкою №2483 від 24.01.2022 в розмірі 58.218,00 грн не навів, а його заперечення зводяться до невірного зазначення позивачем у прохальній частині позовної заяви номеру і дати договору-заявки.
З огляду на подані позивачем пояснення щодо допущеної описки, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 58.218,00 грн заборгованості за Договором-заявкою №2483 від 24.01.2022.
Крім суми основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 14.327,15 грн інфляційних втрат та 1.636,48 грн 3 % річних, нарахованих за період прострочення з 03.03.2022 по 08.02.2023.
Згідно зі ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив неправильність розрахунку інфляційних втрат. За виконаним судом власним розрахунком сума інфляційних втрат за період з березня 2022 року по січень 2023 року включно становить 13.969,08 грн.
Відповідач у відзиві також вказує, що пред'явлені до стягнення позивачем нарахування за ч. 2 ст. 625 ЦК України є надмірно великими порівняно з розміром боргу, з урахуванням форс-мажорних обставин, пов'язаних з повномасштабною збройною агресію РФ проти України, та зазначає про наявність підстав для звільнення його від відповідальності відповідно до ст. 617 ЦК України.
Суд звертає увагу на те, що Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого відповідним Законом України від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні із 24.02.2022, введено воєнний стан.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ГК України господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст. 417 ГК України у період дії воєнного стану, введеного на території України або в окремих місцевостях, правовий режим господарської діяльності визначається на основі закону про оборону України, інших законодавчих актів щодо забезпечення обороноздатності держави та законодавства про режим воєнного стану.
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
При цьому Торгово-промислова палата України з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин, відповідно до якого ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Відтак ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про необґрунтованість і недоведеність тверджень відповідача про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язань за Договором на підставі ст. 617 ЦК України.
Суд при цьому звертає увагу на те, що нарахування за ч. 2 ст. 625 ЦК України не є штрафними санкціями, натомість, як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Така правова позиція з даного питання неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, у постанові від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.
За таких обставин суд відхиляє заперечення відповідача проти позовних вимог як безпідставні та необґрунтовані.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 58.218,00 грн заборгованості, 13.969,08 грн інфляційних втрат та 1.636,48 грн 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення інфляційних витрат суд відмовляє у зв'язку із невірним розрахунком позивачем таких нарахувань.
Крім того, позивач просить суд зазначити в рішенні про нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу з до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу.
Суд звертає увагу на те, що ч. 10 ст. 238 ГПК України передбачає можливість такого нарахування виключно відносно відсотків або пені, а не інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.
За змістом ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.
Згідно з ч. ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача в цій частині та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), який буде здійснювати примусове виконання рішення, 3 % річних на основний борг за Договором-заявкою №2483 від 24.01.2022 у розмірі 58.218,00 грн, починаючи з 09.02.2023 до моменту повної оплати основного боргу за цим правочином, з урахуванням приписів законодавства України.
Позивачем до стягнення з відповідача заявлені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10.000,00 грн на підставі: договору №01/06/02/2023 про надання професійної правничої допомоги від 06.02.2023, укладеного з адвокатом Мельником Василем Васильовичем, додаткової угоди №5 від 07.02.2023 до цього договору, акту виконаних робіт від 09.02.2023 на суму 10.000,00 грн та рахунку №5 від 09.02.2023 на оплату цієї суми.
Відповідач проти такого розміру витрат на професійну правничу допомогу заперечує, посилаючись на те, що зазначені а Акті виконаних робіт послуги, а саме:
- аналіз та вивчення матеріалів доказової бази з метою пред'явлення позову ФОП Мазурик до ТОВ "Темп-2000" за договором-заявкою № 2483 від 24.01.2022;
- аналіз діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини та аналіз висновків Верховного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та визначення найбільш оптимального способу захисту права Клієнта;
- надання правової допомоги Клієнту у підготовці позовної заяви, визначення переліку документів до позову, оформлення документів для надіслання їх стороні по справі та суду,
входять до складу послуги з надання правової допомоги в підготовці позовної заяви. При цьому обсяг позовної заяви та обсяг доказової бази не є значним.
Суд погоджується з такими доводами відповідача, оскільки без здійснення аналізу та вивчення матеріалів доказової бази, діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини, судової практики та визначення переліку документів до позову, підготовка позовної заяви є неможливою.
Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21, від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.
Враховуючи фактичні обставини даної справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову та результат вирішення спору, суд вважає розмір заявлених позивачем до відшкодування за рахунок відповідача витрат на правову допомогу в сумі 10.000,00 грн неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторін. Натомість, таким, що підлягає відшкодуванню за відповідача, суд вважає розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 7.000,00 грн.
Суд при цьому звертає увагу на те, що в даному випадку не відбувається вручання суду в договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо визначення вартості правової допомоги, оскільки наразі вирішується виключно питання щодо обґрунтованості покладення таких витрат на відповідача та їх розміру, яке судом вирішується з огляду на обставини цієї справи.
Відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7.000,00 грн.
Крім того, відповідно до ч. п. 3 ч. 3 ст. 123 ГПК України відшкодуванню відповідачем підлягають також 400,00 грн витрат на оплату послуг перекладача з перекладу міжнародної товаро-транспортної накладної №SK 2022014, оскільки докази до справи стороною мають подаватися з перекладом на українську мову, у випадку, якщо такі документи були вкладені іноземною мовою.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" (01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 29; ідентифікаційний код 31111758) на користь Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 58.218 (п'ятдесят вісім тисяч двісті вісімнадцять) грн 00 коп. заборгованості, 13.969 (тринадцять тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн 08 коп. інфляційних втрат та 1.636 (одну тисячу шістсот тридцять шість) грн 48 коп. 3 % річних, 400 (чотириста) грн 00 коп. судових витрат на оплату послуг перекладача, 7.000 (сім тисяч) грн 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу та 2.656 (дві тисячі шістсот п'ятдесят шість) грн 72 коп. судового збору.
3. Органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 в справі №910/2220/23, в порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 3 % річних на суму основного боргу в розмірі 58.218,00 грн, починаючи з 09.02.2023 до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" (01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 29; ідентифікаційний код 31111758) на користь Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
4. В іншій частині в позові відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя Т.М. Ващенко