ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.04.2023Справа № 915/666/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Брика Олександра Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНИЯ ПРОМЕТЕЙ" (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 30/10 кв. 2А, Шевченківський район, код ЄДРПОУ 41255380)
про стягнення 892 629,43 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Чуприна С.П. (в режимі відео конференції)
Від відповідача: не з'явився
До Господарського суду Миколаївської області звернувся Фізична особа-підприємець Брик Олександр Олександрович з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНИЯ ПРОМЕТЕЙ" про стягнення заборгованості за договором поставки сільськогосподарської продукції № 67638 від 23.02.2022 у розмірі 2 578 435,33 грн, з яких: 1 934 740,58 грн основного боргу, 428 647,01 грн інфляційних втрат, 45 956,71 грн 3 % річних та 169 091,03 грн пені.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору поставки сільськогосподарської продукції № 67638 від 23.02.2022, укладеного між сторонами, а саме зобов'язання щодо оплати грошових коштів за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 1 934 740,58 грн, яку заявлено до стягнення.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2022 матеріали позовної заяви № б/н від 15.12.2022 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.02.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
14.02.2023 від позивача засобами поштового зв'язку через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 915/666/22 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 15.03.2023.
14.03.2023 від позивача надійшла заява про відмову від позову в частині стягнення суми основного боргу та заява про збільшення розміру позовних вимог.
У засіданні суду 15.03.2023 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання йому можливості усунути недоліки заяви про збільшення розміру позовних вимог, зокрема сплатити судовий збір.
Суд на місці ухвалив задовольнити дане клопотання представника позивача, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 15.03.2023 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Розгляд та вирішення заяви позивача про відмову від позову в частині стягнення суми основного боргу та заяви про збільшення розміру позовних вимог відкладено на наступне судове засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 відкладено підготовче засідання на 05.04.2023.
31.03.2023 на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи "EasyCon" з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 клопотання представника Фізичної особи-підприємця Брика Олександра Олександровича, Чуприни Сергія Павловича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
04.04.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд прийняти збільшення розміру позовних вимог, зокрема, пеню на суму 208 400,52 грн, три відсотки річних на суму 7 950,99 грн та інфляційні збитки на суму 35 583,17 грн; та подальший розгляд здійснювати за вимогами про стягнення 374 491,55 грн пені, 53 907,70 грн трьох відсотків річних та 464 230,18 грн інфляційних збитків. Також у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просить вирішити питання щодо повернення судового збору.
Представник позивача у судовому засіданні 05.04.2023 підтримав заяву про збільшення розміру позовних вимог у редакції від 04.04.2023 та заяву про відмову від позову в частині.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 заяву Фізичної особи-підприємця Брика Олександра Олександровича про збільшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду, прийнято відмову Фізичної особи-підприємця Брика Олександра Олександровича від позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНИЯ ПРОМЕТЕЙ" основного боргу у розмірі 1 934 740,58 грн у справі № 915/666/22, подальший розгляд у справі за позовними вимогами Фізичної особи-підприємця Брика Олександра Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНИЯ ПРОМЕТЕЙ" постановлено здійснювати про стягнення 374 491,55 грн пені, 53 907,70 грн трьох відсотків річних та 464 230,18 грн інфляційних збитків, а всього 892 629,43 грн; клопотання Фізичної особи-підприємця Брика Олександра Олександровича про повернення судового збору задоволено.
У підготовчому засіданні 05.04.2023 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 05.04.2023 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 26.04.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2023 клопотання представника Фізичної особи-підприємця Брика Олександра Олександровича, Чуприни Сергія Павловича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
У засіданні суду 26.04.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
26.04.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНИЯ ПРОМЕТЕЙ» (далі - відповідач, покупець) та Фізичною особою-підприємцем Брик Олександром Олександровичем (далі - позивач, продавець) було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №67638 (далі - договір).
Відповідно до п.1.1. та 1.2. договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію (в подальшому - товар). Найменування та загальна кількість якого визначається у специфікації, що додається до договору та є його невід'ємною частиною ( далі - специфікація).
Базисні показники якості товару, який є предметом договору, встановлюються специфікацією (п.2.1. договору).
Відповідно до п. 1. специфікації №1 постачальник передає, а покупець приймає у власність товар, зокрема, насіння соняшнику у кількості 77,745 тонн, загальною вартістю 1417593,78 грн та насіння соняшнику у кількості 28,448 тонн, загальною вартістю 517 146,80 грн.
Згідно з п. 2. специфікації №1 якість товару, що поставляється за договором має відповідати наступним базисним показникам: вологість - 8%, смітна домішка - 3%, олійна домішка - 15 %, інші показники якості товару - відповідно до ДСТУ 7011:2009.
Відповідно до п. 3. специфікації №1 умови поставки товару - EXW (в розумінні «Інкотермс-2010») за адресою: Кіровоградська область, Долинський район, Долинська.
Згідно з п. 4. специфікації №1 строк поставки товару - до 23 лютого 2022 року включно.
Відповідно до п.5.1 договору покупець здійснює оплату товару в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості товару на поточний рахунок продавця в наступному порядку:
- 80% вартості товару сплачується покупцем протягом 3-ох робочих днів з дати поставки товару;
- 20% вартості товару сплачується покупцем протягом 3-ох робочих днів після визначення фактичної кількості та якості поставленого товару згідно умов договору, а також після отримання від продавця рахунку-фактури на товар та підписаної видаткової накладної.
Згідно з п.6.1. договору, у випадку порушення, невиконання або неналежного виконання зобов'язань, передбачених даним договором, винна сторона несе відповідальність, визначену чинним законодавством України, з урахуванням умов даного договору.
Відповідно до п.6.2. договору за порушення будь-якою стороною умов договору така сторона відшкодовує іншій стороні спричинені цим збитки у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Сторони домовились, що спричинені збитки стягуються у повній сумі понад неустойку.
Згідно з п.6.5. договору, у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідно до умов договору, покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого товару, за кожен день такого прострочення.
Відповідно до п.9.1. договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін та діє до 30.06.2022, а в частині зобов'язань, що виникли до цієї дати - до повного їх виконання відповідними сторонами.
23.02.2022 позивачем передано відповідачу сільськогосподарську продукцію на загальну суму 1 934 740,58 грн та документи, необхідні для проведення розрахунків за поставлений товар, а саме: рахунок-фактуру від 23.02.2022 і видаткову накладну №1 від 23.02.2022.
Накладна №1 від 23.02.2022 підписана повноважними особами сторін договору та скріплена печатками.
14.11.2022 року ФОП Брик О.О. направив на адресу ТОВ «КОМПАНИЯ ПРОМЕТЕЙ» претензію №1 про сплату заборгованості за договором поставки сільськогосподарської продукції №67638 від 23.02.2022 року. Докази надсилання містяться в матеріалах справи.
Згідно з інформацією з офіційного сайту AT «Укрпошта» цінний лист з описом вкладення поштового відправлення №2850002765528 від 14.11.2022 року було вручено адресату 16.11.2022.
Однак претензія позивача залишена від відповіді та задоволення.
Разом з тим, в процесі розгляду справи ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 заяву Фізичної особи-підприємця Брика Олександра Олександровича про збільшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду; прийнято відмову Фізичної особи-підприємця Брика Олександра Олександровича від позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНИЯ ПРОМЕТЕЙ" основного боргу у розмірі 1 934 740,58 грн у справі № 915/666/22; подальший розгляд у справі за позовними вимогами Фізичної особи-підприємця Брика Олександра Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНИЯ ПРОМЕТЕЙ" постановлено здійснювати про стягнення 374 491,55 грн пені, 53 907,70 грн трьох відсотків річних та 464 230,18 грн інфляційних збитків, а всього 892 629,43 грн; клопотання Фізичної особи-підприємця Брика Олександра Олександровича про повернення судового збору задоволено.
Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що вартість товару сплачена відповідачем лише 03.02.2023, що слугує підставою для нарахування та стягнення з відповідача пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого товару, за кожен день такого прострочення, 3% річних та інфляційних збитків, до дати повного проведення розрахунків за договором.
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було вчасно здійснено оплату за поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим за неналежне виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано 374 491,55 грн пені, 53 907,70 грн трьох відсотків річних та 464 230,18 грн інфляційних збитків.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є змішаним договором, в якому містяться елементи договору підряду (виконання робіт) і договору поставки, а тому підпадає під правове регулювання Глави 54 та Глави 61 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно з частинами 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Частиною 1 статті 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
За приписами частин 1, 2 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено, що 23.02.2022 на виконання умов договору позивачем передано відповідачу сільськогосподарську продукцію на загальну суму 1 934740,58 грн, зокрема, насіння соняшнику у кількості 77,745 тонн, вартістю 1417593,78 грн та насіння соняшнику у кількості 28,448 тонн, вартістю 517 146,80 грн.
Дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи рахунком - фактурою №1 від 23.02.2022 та накладною №1 від 23.02.2022, які підписані повноважними особами сторін договору та скріплені печатками.
Вищевказана накладна відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у неї відсутні, відтак суд приймає зазначену накладну як належний доказ на підтвердження здійснення сторонами господарської операції з поставки товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на положення пункту 5.1 Договору, зобов'язання з оплати продукції мало бути виконане відповідачем протягом 3-ох робочих днів з дати поставки товару (80% вартості товару) та протягом 3-ох робочих днів після визначення фактичної кількості та якості поставленого товару згідно умов договору, а також після отримання від продавця рахунку-фактури на товар та підписаної видаткової накладної (20% вартості товару).
Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Судом встановлено, що відповідачем було погашено заборгованість за договором у загальному розмірі 1 934 740,58 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 3801240 від 03.02.2023 та № 3801241 від 03.02.2023.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених умовами договору штрафних санкцій, а також визначених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, а також у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/6495/18.
Предметом заявленого позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 374 491,55 грн пені, 53 907,70 грн трьох відсотків річних та 464 230,18 грн інфляційних збитків, а всього 892 629,43 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16.
Судом також перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період їх нарахування та встановлено, що вказані розрахунки є арифметично вірними.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 374 491,55 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з п.6.5. договору у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідно до умов договору, покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого товару, за кожен день такого прострочення.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Разом з тим, пункт 6.5. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.
Отже, умову, передбачену в п. 6.5. договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.
Перевіривши розрахунок пені в розмірі 374 491,55 грн, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, та пункт 6.5. договору, в якому зазначено, що виконавець виплачує замовнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого товару, за кожен день такого прострочення.
Отже, враховуючи вищевикладене до стягнення з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 169 091,03 грн, а тому позов підлягає задоволенню у цій частині.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 3% річних у розмірі 53 907,70 грн, інфляційних збитків у розмірі 464 230,18 грн та 169 091,03 грн пені.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, позов підлягає частковому задоволенню.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНИЯ ПРОМЕТЕЙ" (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 30/10 кв. 2А, Шевченківський район, код ЄДРПОУ 41255380) на користь Фізичної особи-підприємця Брика Олександра Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) пеню у розмірі 169 091 (сто шістдесят дев'ять тисяч дев'яносто одна) грн 03 коп., 3% річних у розмірі 53 907 (п'ятдесят три тисячі дев'ятсот сім) грн 70 коп., інфляційні збитки у розмірі 464 230 (чотириста шістдесят чотири тисячі двісті тридцять) грн 18 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 10 308 (десять тисяч триста вісім) грн 43 коп.
У решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 02.05.2023
Суддя І.О. Андреїшина