ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.04.2023Справа № 910/546/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Негоди І.А., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології для бізнесу"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 537 472,42 грн
Представники:
від позивача: Фоменко Ю.О.
від відповідача: Жиленко Х.О.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Технології для бізнесу» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 1 466 042,92 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № П/НХ-21948/НЮ від 04.10.2021 у частині оплати поставленого товару, з огляду на що позивач просить суд стягнути 1 466 042,92 грн, з яких: 1 238 094,00 грн основного боргу, 790,34 грн 0,1% річних та 227 158,58 грн інфляційних втрат.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 14.02.2023.
17.01.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява з процесуальних питань.
09.02.2023 через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшли заява про продовження строку для подання відзиву на позов та клопотання про участь у судовому засіданні, призначеному на 14.02.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 910/546/23.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 у задоволенні клопотання відповідача про участь у судовому засіданні, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке призначено на 14.02.2023 у справі відмовлено з підстав відсутності у суду технічної можливості.
14.02.2023 через відділ діловодства суду від відповідача, разом з заявою про поновлення строку для подання відзиву на позов, надійшов відзив на позовну заяву.
У підготовче засідання 14.02.2023 представники сторін не прибули.
Розглянувши заяву відповідача з процесуальних питань суд зазначає наступне.
У заяві відповідач просить суд передати справу №910/546/23 на розгляд Господарському суду Харківської області, оскільки відповідно до п. 13 Договору поставки № П/НХ-21948/НЮ від 04.10.2021 платником сторонами визначено регіональну філію «Південна залізниця» Акціонерного товариства "Українська залізниця", що розташована за адресою: 61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7, а вантажоодержувачем є виробничий підрозділ «харківський головний матеріально-технічний склад» філії, що розташований за адресою: 61080, м. Харків, вул. Південнопроектна, 2-А. Як зазначає відповідач, всі питання щодо виконання умов Договору вирішувались безпосередньо філією, а не юридичною особою АТ "Українська залізниця", а отже доцільно розглядати справу за місцезнаходженням філії.
Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 3 статті 31 Господарського процесуального кодексу України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 29 ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням (ч. 3 ст. 29 ГПК України).
За умовами абз. 2 п. 13 Договору поставки № П/НХ-21948/НЮ від 04.10.2021 покупцем є Акціонерне товариство "Українська залізниця", місцезнаходженням якого є 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5.
Також, з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що юридичною адресою відповідача є: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5.
Таким чином, справа №910/546/23 прийнята Господарським судом міста Києва до свого провадження з додержанням правил територіальної підсудності, оскільки місцезнаходженням відповідача є м. Київ, що відповідно до ч.1 ст. 27 ГПК України надає позивачу право пред'являти позов за місцезнаходженням відповідача, тобто, до Господарського суду міста Києва, а тому, заява відповідача про направлення справи за підсудністю до Господарського суду Харківської області задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні 14.02.2023 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 14.03.2023.
28.02.2023 через відділ діловодства суду від позивача, разом з відповіддю на відзив, надійшла заява про зменшення позовних вимог та повернення суми судового збору, у якій позивач, зокрема, просить суд стягнути з відповідача 537 472,42 грн, з яких: 309 523,50 грн основного боргу, 227 158,58 грн інфляційних втрат та 790,34 грн 0,1% річних.
28.02.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, призначеному на 14.03.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 910/546/23.
За наслідками розгляду клопотання відповідача, головуючим суддею Картавцевою Ю.В. у справі № 910/546/23 прийнято рішення про можливість проведення засідання 14.03.2023 в режимі відеоконференції, про що повідомлено заявника.
08.03.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання за відсутності сторони.
У підготовче засідання 14.03.2023 представник позивача не прибув, представник відповідача взяв участь у режимі відеоконференції.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
За наслідками розгляду заяви позивача про зменшення позовних вимог до 537 472,42 грн, судом прийнято зазначену заяву до розгляду.
У підготовчому засіданні 14.03.2023 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 18.04.2023.
11.04.2023 через відділ діловодства суду від відповідача та 13.04.2023 від позивача надійшли клопотання про участь у судовому засіданні, призначеному на 18.04.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 910/546/23.
За наслідками розгляду клопотань позивача та відповідача, головуючим суддею Картавцевою Ю.В. у справі № 910/546/23 прийнято рішення про можливість проведення засідання 18.04.2023 в режимі відеоконференції, про що повідомлено заявників.
17.04.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення.
У судовому засідання 18.04.2023 представники позивача та відповідача взяли участь у режимі відеоконференції.
Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив частково задовольнити позов, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.
У судовому засіданні 18.04.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «Технології для бізнесу» (постачальник) та Акціонерне товариство «Українська залізниця» (покупець) уклали Договір поставки № П/НХ-21948/НЮ від 04.10.2021 (Договір) відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію, надалі товар, відповідно до Специфікації №1 (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною Договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного Договору.
Відповідно до п. 3.4. Договору ціна цього договору становить: 1 239 999,69 грн.
Згідно п. 4.2. Договору покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару після його поставки покупцю, при умові надання постачальником рахунку-фактури, документів якості на поставлений товар, не менше 45 банківських днів з дати реєстрації постачальником податкової накладної на кожну партію товару.
За умовами п. 5.1.6. Договору датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується постачальником (зразок додається) та надається одночасно з товаром покупцю. Датування акту прийому-передачі постачальником забороняється.
Дослідивши зміст укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Судом встановлено, що постачальник передав, а покупець отримав товар на суму 1 238 094,00 грн, що підтверджується актом прийому-передачі товару від 31.12.2021 за договором від 04.10.2021 року № П/НХ-21948/НЮ.
Постачальник зареєстрував податкову накладну №635 від 30.12.2021 на суму 1 238 094,00 грн.
При цьому, покупець сплатив постачальнику 309 523,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням №376927 від 30.12.2022; 309 523,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 17422 від 17.01.2023; 309 523,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 85477 від 17.02.2023; 309 523,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 147548 від 17.03.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № П/НХ-21948/НЮ від 04.10.2021 у частині оплати поставленого товару, з огляду на що позивач, з урахування заяви про зменшення позовних вимог просить суд стягнути 537 472,42 грн, з яких: 309 523,50 грн основного боргу, 227 158,58 грн інфляційних втрат та 790,34 грн 0,1% річних.
У відзиві відповідач не заперечує проти наявності основного боргу, разом з тим, зазначає, що Договором не визначено конкретний строк здійснення оплати за поставлений товар, відтак, враховуючи, також, дію обставин непереборної сили та відсутність вини відповідача у невиконанні обов'язків за договором, відповідач просить суд відмовити у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та 0,1% річних.
У відповіді на відзив позивач не заперечує обставину сплати відповідачем суми основного боргу, та заперечує проти доводів відповідача про звільнення від відповідальності у зв'язку з обставинами непереборної сили.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 309 523,50 грн заборгованості підлягають закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а вимоги про стягнення інфляційних втрат та 0,1% річних підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки № П/НХ-21948/НЮ від 04.10.2021 відповідно до умов п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю товар, а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його вартість на умовах Договору.
Також, судом було встановлено, що постачальник передав, а покупець отримав товар вартістю 1 238 094,00 грн, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі товару та податковою накладною.
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відтак суд, враховуючи п. 4.2. Договору дійшов висновку, що строк оплати поставленого товару вартістю 1 238 094,00 грн є таким що настав.
При цьому, щодо доводів відповідача про те, що Договором не визначено строку сплати коштів за поставлений товар, відтак, строк сплати має визначатися на підставі приписів ст. 530 ЦК України - 7 днів від дня пред'явлення вимоги, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Частиною 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Згідно з п. 4.2. Договору покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару після його поставки покупцю, при умові надання постачальником рахунку-фактури, документів якості на поставлений товар, не менше 45 банківських днів з дати реєстрації постачальником податкової накладної на кожну партію товару.
Як вбачається з викладеного вище, умови Договору не передбачають обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), а визначають обов'язок оплати вартості товару після його поставки покупцю, тому питання щодо строку оплати регулюється приписами ст. 692 ЦК України та не пов'язується з моментом пред'явлення вимоги.
Відтак, позивачем правомірно визначено строк, протягом якого відповідач мав сплатити вартість поставленого товару - протягом 45 банківських днів з дати реєстрації постачальником податкової накладної.
Судом встановлено, що відповідач сплатив позивачу 309 523,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням №376927 від 30.12.2022.
Також, після відкриття провадження у справі відповідач, зокрема сплатив позивачу 619 047,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №17422 від 17.01.2023 на суму 309 523,50 грн та №85477 від 17.02.2023 на суму 309 523,50 грн.
Позивач, з урахування заяви про зменшення позовних вимог від 28.02.2023, просив суд стягнути 309 523,50 грн основного боргу.
Надалі відповідач сплатив відповідачу 309 523,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням №147548 від 17.03.2023.
Отже, як встановлено судом, після відкриття провадження та прийняття судом заяви позивача про зменшення позовних вимог, відповідач 17.03.2023 сплатив позивачу 309 523,50 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові.
З огляду на викладене, у зв'язку зі сплатою відповідачем грошових коштів у розмірі 309 523,50 грн після пред'явлення позову позивачем, провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу у розмірі 309 523,50 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 227 158,58 грн інфляційних втрат (за період березень - вересень 2022) та 790,34 грн 0,1% річних (за період 08.03.2022 - 26.10.2022).
Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 7.3. Договору покупець за даним договором несе наступну відповідальність - відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов'язання за цим Договором становить 0,1 (нуль цілих одна десята) процента річних від простроченої суми грошових зобов'язань за цим Договором.
Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд наголошує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19), від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19), а також у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №924/159/14 та від 31.05.2022 у справі №910/4235/20.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати 0,1 % річних від простроченої суми.
З огляду на зазначене, суд відхиляє доводи відповідача про неправомірність нарахування позивачем 0,1% річних та інфляційних втрат у період дії обставин непереборної сили.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 0,1% річних суд зазначає, що визначені позивачем періоди нарахування є обґрунтованими, а розрахунок арифметично правильним, відтак, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 227 158,58 грн та 0,1% річних у розмірі 790,34 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, у судовому засіданні позивач просив суд вирішити питання стосовно розподілу судових витрат, з огляду на що суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Як вбачається з першої заяви по суті спору (позовної заяви) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести в зв'язку із розглядом справи становить 41 990,64 грн, та складається з судового збору у розмір 21 990,64 грн, а також втрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Суд зазначає, що зі змісту статті 129 Господарського процесуального кодексу України випливає, що судові витрати підлягають відшкодуванню за умови надання стороною належних доказів, що їх підтверджують.
Так, до позовної заяви додано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ЛВ№002358 від 28.01.2022, ордер на надання правничої допомоги ВС№1168890 від 04.11.2022, Договір про надання правової допомоги №6/2022 від 01.04.2022 та акт наданих послуг №1ТБ/Ф від 26.10.2022.
З поданих доказів судом встановлено, що між адвокатом Фоменком Ю.О. та ТОВ «Технології для бізнесу» укладено Договір про надання правової допомоги №6/2022 від 01.04.2022 відповідно до п. 1.1. якого Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язаний прийняти таку правову допомогу і оплатити винагороду у порядку та строки обумовлені Сторонами.
Відповідно до п. 2.1. Договору №6/2022 від 01.04.2022 за надану правову допомогу Клієнт виплачує Адвокату винагороду (гонорар), що визначається відповідно до актів наданих послуг.
Адвокат надав, а клієнт отримав юридичну послугу - правова допомога у справі за позовом ТОВ «Технології для бізнесу» до АТ «Укрзалізниця» про стягнення зоборгованості в розмірі 1 466 042,92 грн, що включає зокрема: підготовку процесуальних документів по справі, у т.ч. позовної заяви та судове представництво у справі за позовом клієнта.
У відзиві відповідач зазначає про необґрунтованість судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, оскільки в додатках до позовної заяви відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), а також позивачем не наведено рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, які затверджені Рішенням ради Дніпропетровської області.
Суд зазначає, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про види наданих послуг та витрати часу на надання правничої допомоги.
Суд також зауважує, що ч.3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Суд звертає увагу, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Схожий правовий висновок викладено у постанові Великої Палата Верховного Суду у справі № 922/1964/21 від 16.11.2022.
Стосовно того що позивачем не наведено рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, які затверджені Рішенням ради Дніпропетровської області суд зазначає, що згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а застосування рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару самостійно визначається сторонами договору, з огляду на що суд відхиляє дані доводи відповідача.
Відтак, витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн підтверджуються належними доказами, а доводи відповідача спростовуються наведеним вище.
Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п. п. 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Суд звертає увагу на те, що витрати, зокрема, на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази нерозумності цих витрат позивача на професійну правничу допомогу, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача, а загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, не виходить за розумні межі розміру гонорару, відтак, витрати позивача на правову допомогу підлягають розподілу відповідно до результатів вирішення спору в даній справі.
Відповідно до частини п'ятої статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, звертаючись з відповідною заявою чи клопотанням про компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом справи внаслідок неправильних дій відповідача позивачу необхідно зазначати у заяві та доводити, які саме необґрунтовані дії відповідача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали.
Однак, позивачем в позовній заяві та інший процесуальних документах не зазначено в чому полягає необґрунтованість дій відповідача.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України в частині вимог, провадження щодо яких підлягає закриттю, виходячи також з наступного.
Так, 24.02.2022 російською федерацією було розпочато військові дії проти України, у зв'язку з чим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України дію воєнного стану в Україні неодноразово продовжено.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про залізничний транспорт» залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України.
Суд зазначає, що АТ «Українська залізниця» є стратегічним підприємством залізничного транспорту, яке після початку збройної агресії виконує евакуаційні рейси, перевезення гуманітарних та військових вантажів по всій Україні, а відповідні рейси є безкоштовними.
Суд бере до уваги те що, російською федерацією цілеспрямовано здійснюються обстріли, бомбардування та атаки на об'єкти залізничної інфраструктури, в силу чого відповідач власними силами, засобами і коштами відновлює об'єкти інфраструктури з подальшим перевезення біженців, гуманітарних вантажів, медикаментів, продовольства, в тому числі солдат та техніки Збройних сил України.
Суд враховує, що до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України основним джерелом доходу відповідача було комерційне перевезення вантажів, однак після початку військових дій комерційні перевезення значно скоротились, а в деяких регіонах повністю припинились чи стало фізично неможливим. Тобто, відповідач наразі, докладаючи всіх зусиль для збереження життя людей та зміцнення обороноздатності країни, несе значні витрати для виконання таких завдань при одночасному значному зменшенні доходу від здійснення своєї основної підприємницької діяльності.
Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Загальновідомість факту військової агресії російської федерації, виконання відповідачем евакуаційних рейсів, здійснення перевезень для потреб Збройних Сил України, військові атаки на об'єкти залізничної інфраструктури підтверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування України, публікаціями у національних та міжнародних засобах масової інформації, а також не заперечується позивачем та відповідачем.
Таким чином, наведені факти є загальновідомими обставинами, а отже в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування. При цьому, ці обставини (повинні бути) відомі обом сторонам.
Більше того, судом враховано, що відповідач до відкриття провадження у справі та протягом розгляду справи повністю сплатив вартість поставленого товару.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на часткове задоволення позову, витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 8 482,26 грн.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології для бізнесу" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 309 523 (триста дев'ять тисяч п'ятсот двадцять три) грн 50 коп.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології для бізнесу" (79034, м. Львів, вул. Угорська, 12, офіс 21; ідентифікаційний код: 19331194) інфляційні втрати у розмірі 227 158 (двісті двадцять сім тисяч сто п'ятдесят вісім) грн. 58 коп., 0,1% річних у розмірі 790 (сімсот дев'яносто) грн. 34 коп., судовий збір у розмірі 3 419 (три тисячі чотириста дев'ятнадцять) грн 23 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 482 (вісім тисяч чотириста вісімдесят дві) грн 26 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 01.05.2023
Суддя Ю.В. Картавцева