Рішення від 20.04.2023 по справі 904/276/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2023м. ДніпроСправа № 904/276/23

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: Демінський В.О. взяв участь в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку "EasyCon",

від відповідача: Мондріч А.Є.,

дослідивши матеріали справи №904/276/23

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС"

про стягнення грошових коштів та заміну поставленого товару неналежної якості,

ВСТАНОВИВ:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулася до господарського суду з позовною заявою від 27.12.2022 за вих. № 14/4051-22-Вих до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:

зобов'язати відповідача замінити із дня набуття чинності рішення суду за цією справою поставлений товароодержувачу (в/ч НОМЕР_2 ) товар неналежної якості - масло солодко вершкове селянське 72,5% жиру в кількості 2.000 кг, вартістю 280.320,00 грн за договором від 09.02.2022 №21-22, яке зберігається на складі в/ч НОМЕР_2 ;

стягнути з відповідача 42.048,00 грн штрафних санкцій за поставку недоброякісної продукції за договором від 09.02.2022 №21-22.

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/276/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2023.

Ухвалою від 13.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 08.02.2023.

Через відділ документального забезпечення 31.01.2023 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд позовні вимоги залишити без задоволення. Крім цього, відповідач просить суд стягнути з позивача витрати на оплату правової допомоги у загальному розмірі 11.500,00 грн.

Через відділ документального забезпечення 01.02.2023 від представника позивача (Віталія Демінського) надійшла заява від 01.02.2023 за вих. № б/н про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 06.02.2023 заяву позивача від 01.02.2023 за вих. № б/н про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Через відділ документального забезпечення 07.02.2023 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, у якому відповідач просить суд зупинити провадження у справі №904/276/23 до набрання законної сили рішенням у справі №911/2825/22.

Крім цього, того ж дня (07.02.2023) через відділ документального забезпечення від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів з метою підтвердження обставин поставки відповідачем позивачу неякісного товару.

Ухвалою від 08.02.2023 у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №904/276/22 відмовлено. Клопотання відповідача про витребування доказів задоволено. Витребувано у позивача докази, у яких буде значитися інформація щодо підтвердження дотримання порядку проведення аналізу товару - масла солодкого вершкового селянського, 73%, що надійшло від відповідача на адресу товароодержувачів /ВЧ НОМЕР_2 (м.Львів), ВЧ НОМЕР_3 (м. Чернівці), ВЧ НОМЕР_4 (м. Луцьк)/ на апараті «Люміноскоп», зокрема: технічний паспорт на апарат «Люміноскоп»; сертифікат відповідності апарата «Люміноскоп» з додатками (за наявності); висновок Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на апарат «Люміноскоп» для підтвердження відповідності спірного товару апарату «Люміноскоп»; документи, що підтверджують придбання апарата «Люміноскоп»; документи про підтвердження перебування на обліку товару у відповідних товароодержувачів - ВЧ НОМЕР_4 , ВЧ НОМЕР_2 , ВЧ НОМЕР_3 ; документи, що підтверджують повноваження уповноваженої особи товароодержувачів товару - ВЧ НОМЕР_4 , ВЧ НОМЕР_2 , ВЧ НОМЕР_3 на проведення аналізу від 21.03.2022; знаходження у уповноважених осіб товароодержувачів товару - ВЧ НОМЕР_4 , ВЧ НОМЕР_2 , ВЧ НОМЕР_3 саме 21.03.2022 під час виконання своїх службових обов'язків у відповідній частині під час проведення аналізу 21.03.2022; наказ про призначення відповідальних осіб на проведення аналізу у кожній військовій частині; затверджену методику про проведення відповідного дослідження товару апаратом «Люміноскоп»; роз'яснення по етапам проведення такої методики; способи та прийоми, які беруться задля проведення такої методики; чи беруться до уваги похибки, які може надати апарат «Люміноскоп» під час проведення аналізу товару та вказати інші показники, що беруться при визначенні якості товару даним апаратом; документи та інформація, які свідчать про те, що уповноважені особи товароодержувачів - ВЧ 2144, ВЧ НОМЕР_4 , ВЧ НОМЕР_3 , окремо досліджували товар відповідним апаратом «Люміноскоп» та показники дослідженого товару не були повторно відображені іншими товароодержувачами - військовими частинами, після чого було складено акти огляду харчових продуктів від 21.03.2022. Підготовче засідання відкладено до 22.02.2023.

Через відділ документального забезпечення 13.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Через відділ документального забезпечення 16.02.2023 від відповідача надійшли заперечення, у яких відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Через відділ документального забезпечення 16.02.2023 від позивача надійшла заява про виконання вимог ухвали суду з долученими до неї доказами.

Ухвалою від 22.02.2023 продовжено підготовче провадження та відкладено підготовче засідання на 22.03.2023.

Через відділ документального забезпечення 01.03.2023 від відповідача надійшли письмові пояснення у справі, у яких відповідач просить суд долучити до справи пояснення відповідача та первинні документи і відмовити у задоволенні позовних вимог.

Через відділ документального забезпечення 16.03.2023 від відповідача надійшли письмові пояснення у справі, у яких відповідач просить суд долучити до справи пояснення відповідача та первинні документи і відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 22.03.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 05.04.2023.

Через відділ документального забезпечення 28.03.2023 від відповідача надійшло клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 15.500,00 грн.

За результатами судового засідання, яке відбулося 05.04.2023, оголошено перерву до 20.04.2023.

В судовому засіданні 20.04.2023 представник позивача взяв участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/), а представник відповідача з'явився у судове засідання. Представники сторін надали усні пояснення у справі, відповіли на запитання суду. Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, представник відповідача заперечував проти позовних вимог і просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між сторонами був укладений договір поставки, на виконання умов якого відповідач до військових частин позивача поставив товар, який останній визнав таким, що є неналежної якості і звернувся до суду з даною позовною заявою.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач з позовними вимогами позивача не погоджується та просить суд застосувати строк позовної давності, визначений ст. 269 ЦК України.

Крім цього, поставку товару, яка здійснена 14.03.2022, позивач прийняв і оплатив без заперечень, а тому наданий позивачем експертний висновок від 13.04.2022 не може бути належним доказом у справі.

Оскільки акти позивача від 21.03.2022 були складені останнім без дотримання процедури, визначеної договором, то відповідач вважає їх недійсними з дати прийняття.

Також відповідач заявив вимоги про стягнення з позивача витрат на оплату професійної правової допомоги.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву

Позивач зазначає, що відповідач був обізнаний про відбір проб з метою дослідження товару, поставленого 14.03.2022, шляхом лабораторного дослідження.

Крім цього, позивач наголошує, що підпис представника відповідача на акті від 21.03.2022 свідчить про обізнаність відповідача із суттю акта та про мовчазну згоду щодо поставки товару неналежної якості.

При поставці товару 21.03.2022 до іншої військової частини був також присутній представник відповідача, який акт не підписав, проте товар забрав, що і є свідченням обізнаності і згоди відповідача в частині поставки неякісного товару позивачу, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи відповідача щодо відповіді на відзив

Відповідач наголосив, що вимога позивача про заміну товару не ґрунтується на умовах укладеного між сторонами договору.

Крім цього, позивачу був поставлений товар - масло селянське солодко вершкове 73% жирності, а вимагає позивач замінити товар на масло селянське солодко вершкове 72,5% жирності.

Відповідач наголосив, що вимога позивача про заміну товару у кількості 2.000,00 кг за ціною 280.320,00 грн є безпідставною, оскільки визначена позивачем ціна не є узгодженою в договорі, а вказана лише у первинній документації на товар. Також відповідач вказав, що станом на січень 2023 року ціна за 1 кг товару - масла солодко вершкового жирністю 72-82,5% фасованого складає 313,20 грн, а в кількості 2.000 кг - 626.400,00 грн.

Відповідач звернув увагу на відсутність у матеріалах справи доказів того, що товар, який позивач просить суд зобов'язати відповідача замінити зберігається позивачем у належних умовах.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: поставки товару належної/неналежної якості; наявності/відсутності підстав для заміни товару та правомірності стягнення штрафних санкцій.

Суд встановив, що між позивачем (далі - позивач, замовник) та відповідачем (далі - відповідач, постачальник) був укладений договір №21-22 від 09.02.2022 (далі - договір) (арк. 35-44, том 1), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у визначені договором строки передати замовнику (товароодержувачу) у власність масло вершкове (код 15530000-2) (далі - товар), якість, кількість, асортимент і ціна якого, зазначені у специфікації та технічному завданні, які є невід'ємною частиною цього договору (додаток 1), (додаток 3), а замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 3.1 загальна сума договору складає 4.737.408,00 грн, у тому числі податок на додану вартість (далі - ПДВ - 20%) 789.568,00 грн.

Цей договір складено українською мовою у 3-х автентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу, з них 2 примірника замовнику та один примірник постачальнику. Цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами. Дата закінчення строку дії цього договору 31.12.2022 (п. 10.1 договору).

Між сторонами підписано специфікацію до договору (арк. 45, том 1), у якій замовник та постачальник узгодили: товар - масло вершкове, ДСТУ 4399:2005, що відповідає положенням п. 2.1 договору поставляється позивачу за ціною 140,16 грн з ПДВ.

Також, 29.03.2022 позивач та відповідач уклали додаткову угоду №2-22 про розірвання договору, у пункті 1 якої визначено, що замовник і постачальник дійшли згоди розірвати договір від 09.02.2022 №21-22, у зв'язку із істотними змінами обставин, що призвели до неспроможності постачання товару (масла вершкового) з боку постачальника, за винятком сплати штрафних санкцій замовнику щодо якості та порушення строків поставки товару з боку постачальника на умовах цього договору, станом на момент підписання цієї додаткової угоди.

Вказана угода, в силу п. 4, вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання сторонами, тобто з 29.03.2022.

Оскільки специфікацією визначено такі міста поставки товару як Харків, Маріуполь, Лисичанськ, Суми, Краматорськ, то позивач, керуючись положеннями п. 6.2 договору (який дає замовнику право, зокрема, коригувати місця постачання), звернувся до відповідача з листом від 14.03.2022 №70/672-22-Вих. щодо перенесення термінів та місця постачання (арк. 29, том 1), у якому повідомив про перенесення постачання з в/ч НОМЕР_5 , зокрема, на в/ч НОМЕР_2 (у місті Львові, поставка товару відбулася 14.03.2022), з в/ч НОМЕР_6 на в/ч НОМЕР_3 , в/ч НОМЕР_4 (у містах Чернівці та Луцьку, відповідно, поставка товару мала відбутися 21.03.2022, проте була повернута відповідачу).

1) На виконання умов договору 14.03.2022 замовник (позивач) передав постачальнику (відповідачу) товар (масло вершкове ДСТУ 4399:2005 у кількості 2.000,00 за ціною 140,16 грн з ПДВ на загальну суму 280.320,00 грн) для передачі товароодержувачу (в/ч НОМЕР_2 у місті Львові), що підтверджується актом №272 приймання-передавання товару для перевезення (арк. 28, том 1).

У вказаному акті наявний підпис уповноваженої особи товароодержувача про отримання товару та документів для перевезення 14.03.2023.

Про отримання товароодержувачем (в/ч НОМЕР_2 у місті Львові) товару свідчить і накладна №цбз00751 від 14.03.2022 на суму 280.320,00 грн (арк. 32, том 1) та накладна №РН-136 від 14.03.2022 (арк. 121, том 1).

Оплата товару за договором, отриманого за накладною №РН-136 від 14.03.2022, підтверджується платіжною інструкцією №348 від 17.03.2022 на суму 280.320,00 грн (арк. 120, том 1).

Однак 21.03.2022 комісією позивача був складений акт огляду харчових продуктів, що надійшли 14.03.2022 від відповідача через військову частину позивача до військової частини НОМЕР_2 у місті Львові (арк. 14-15, том 1). Згідно із вказаним актом, при проведенні органолептичних досліджень комісією позивача виявлено, що смак масла не характерний для продукції масло селянське (смакові якості характерні для спреду). Крім цього, при проведенні люмінісцентного аналізу масла солодко вершкового селянського 73% жиру апаратом «Люмінікоп» виявлено, що дослідний зразок люмінесценціює світло-блакитним кольором, що свідчить про фальсифікацію масла рослинними жирами (натуральне вершкове масло люмінесценціює світло-жовтим кольором).

В акті зазначено, що відповідача повідомлено в телефонному режимі та вирішено повернути продукцію у повному обсязі.

Матеріали справи №904/276/23 містять замовлення на передачу повідомлення через мережу загального користування Інтернет №522 директору відповідача, у якому є відмітка про надання дозволу від 29.03.2022 та інформація про передачу 30.03.2022 о 11:55 (арк. 12, том 1). Крім цього, в якості теми повідомлення зазначено: повідомлення про виклик представника, а стислий коментар такого змісту: повідомлення про виклик представника для відбору проб продовольства.

Знизу вказаного повідомлення міститься №700/3888-22-вих. від 29.03.2022.

Позивач долучив до позову лист від 29.03.2022 №70/3888-22-вих (арк. 13, том 1), у якому позивач просить в термін до 12:00 год 01.04.2022 для проведення відбору проб продукції направити представника відповідача до військової частини НОМЕР_2 у місті Львові.

Комісією позивача був складений акт №1 від 07.04.2022 відбору проб, згідно із яким цього числа /тобто 07.04.2022/ проведено відбір проб продукції «Масло солодко вершкове селянське 73% жиру», виробництва ТОВ «КЕМТЕЛ» згідно ДСТУ 4399:2005, з метою дослідження на наявність рослинних жирів. У вказаному акті позивач зазначив, що кінцевим терміном зберігання є 31.01.2023.

Експертним висновком №00753 ц/22 від 13.04.2022 (арк. 16-17, том 1) встановлено, що надісланий зразок 000753п/1/22 - Масло солодко вершкове «Селянське» 73% жиру за чистотою молочного жиру не відповідає ДСТУ 4399:2005.

2) Комісією позивача проведено огляд продовольства за якістю, а саме: масла солодко вершкового селянського 73% жиру, ДСТУ 4399:2005, що надійшло 21.03.2022 о 09:30 год, в кількості 2.000,00 кг. Вказаний огляд продукції проведено в присутності водія ОСОБА_1 , який діяв на підставі доручення №18 від 21.03.2022, зі строком дії до 31.12.2022.

За результатами огляду складено акт №1 від 21.03.2022, у якому встановлено, що смак масла не характерний для продукції масло селянське, смакові якості властиві для спреду. Крім цього, при проведенні люмінісцентного аналізу масла солодко вершкового селянського 73% жиру апаратом «Люмінікоп» виявлено, що дослідний зразок люмінесценціює світло-блакитним кольором, що свідчить про фальсифікацію масла рослинними жирами (натуральне вершкове масло люмінесценціює світло-жовтим кольором).

Акт №1 від 21.03.2022 підписаний комісією позивача у складі чотирьох осіб та представником постачальника Кушніром Богданом.

До матеріалів справи №904/276/23 долучено довіреність №18 від 21.03.2022, зі строком дії до 31.12.2022, (арк. 19, том 1), згідно із якою відповідач уповноважує водія ОСОБА_1 на передачу товару представникам військової частини НОМЕР_4 . Також вказано, що довіреність надається з правом підписування документів, пов'язаних виключно із здійсненням поставки (перевезення) продукції, що належить відповідачу та її передання представникам військової частини НОМЕР_4 .

3) Комісією позивача при проведенні огляду продовольства за якістю, а саме масла солодко вершкового селянського 73% жиру, ДСТУ 4399:2005, що надійшло 21.03.2022 о 11:00 год в кількості 2.000,00 кг, складено акт №1 від 21.03.2022 огляду та повернення харчових продуктів (арк. 20-21, том 1). Згідно із вказаним актом, при проведенні органолептичних досліджень комісією позивача виявлено, що смак масла солодко вершкового не властивий даному виду продукції, а смакові якості властиві для маргарину. Крім цього, при проведенні люмінісцентного аналізу масла солодко вершкового селянського 73% жиру апаратом «Люмінікоп» виявлено, що дослідний зразок люмінесценціює світло-блакитним кольором, що свідчить про фальсифікацію масла рослинними жирами (натуральне вершкове масло люмінесценціює світло-жовтим кольором).

Враховуючи виявлені факти комісія позивача дійшла висновку, що поставлений товар - масло солодко вершкове селянське 73% жиру, ДСТУ 4399:2005, що надійшло 21.03.2022 о 11:00 год в кількості 2.000,00 кг заборонено для вживання особовому складу та підлягає поверненню постачальнику у повному обсязі.

До матеріалів справи №904/276/23 долучено довіреність №12 від 21.03.2022, зі строком дії до 31.12.2022, (арк. 125, том 1), згідно із якою відповідач уповноважує водія ОСОБА_2 на передачу представникам військової частини НОМЕР_3 товару. Також вказано, що довіреність надається для права підписувати документи, пов'язані виключно із здійсненням поставки (перевезення) продукції, що належить відповідачу та її передання представникам військової частини НОМЕР_3 .

Позивач вважає, що відповідач поставив до військових частин позивача товар неналежної якості, а тому наявні підстави для стягнення штрафу та часткової заміни товару.

Відповідач з позовними вимогами не погоджується, а тому спір не може бути вирішений мирним шляхом.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив зобов'язання відповідача замінити поставлений товароодержувачу (в/ч НОМЕР_2 ) товар неналежної якості - масло солодко вершкове селянське 72,5% жиру в кількості 2.000 кг, вартістю 280.320,00 грн за договором від 09.02.2022 №21-22, яке зберігається на складі в/ч НОМЕР_2 , і стягнути з відповідача 42.048,00 грн штрафних санкцій за три поставки недоброякісної продукції в межах договору від 09.02.2022 №21-22.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір 29.03.2022, на підставі додаткової угоди, розірваний, у зв'язку із істотними змінами обставин, що призвели до неспроможності постачання товару (масла вершкового) з боку постачальника.

Водночас, укладений між сторонами договір до правовідносин сторін, які виникли, у зв'язку із поставкою товару 14.03.2022 та 21.03.2022 підлягає застосуванню, зокрема, в частині процедури приймання товару позивачем від відповідача.

Відповідно до частин першої - другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).

Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.

За положеннями пункту 2 частини другої статті 678 ЦК України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми або вимагати заміни товару.

В частині поставки товару до військової частини НОМЕР_2 у місті Львові позивач, посилаючись на право, передбачене ст. 678 ЦК України, просить суд зобов'язати відповідача замінити поставлений товароодержувачу товар неналежної якості - масло солодко вершкове селянське 72,5% жиру в кількості 2.000 кг, вартістю 280.320,00 грн за договором від 09.02.2022 №21-22, яке зберігається на складі в/ч НОМЕР_2 .

Суд встановив, що відповідно до п. 2.2 договору сторони домовились, що «Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості№ від 15.06.1965 №П-6 та «Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості від 25.04.1966 №П-7 не застосовуються до умов цього договору.

Правомірність такого положення договору узгоджується з положеннями законодавства, про що також зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.07.2019 у справі №925/863/18 (п. 26), в якій зроблено висновок, що саме умовами договору сторонами передбачений порядок приймання-передачі продукції по якості, а договір в силу ст. 629 ЦК України є обов'язковим до виконання.

Отже, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин в частині, зокрема, порядку приймання-передачі продукції по якості застосовуються умови договору.

Щодо поставки товару до військової частини НОМЕР_2 у місті Львові

Суд звертає увагу, що в силу п. 5.5 договору датою прийняття та передачі у власність товару слід вважати дату вказану уповноваженою особою товароодержувача та представника постачальника при отриманні товару в Акті приймання-передачі товару на перевезення.

З огляду на положення п. 5.5 договору суд доходить висновку, що актом №272 від 14.03.2022 приймання-передавання товару для перевезення (арк. 28, том 1) підтверджується приймання у власність товару позивачем від відповідача саме 14.03.2022.

Як визначено сторонами в договорі (п. 2.1), якість товару, що постачається постачальником повинна відповідати показникам згідно ДСТУ 4399:2005, зокрема органолептичним показникам (смак, запах, консистенція, зовнішній вигляд, колір).

Так, масло ДСТУ 4399:2005, має бути виробленим з вершків та/або продуктів переробки молока, повинно мати специфічний притаманний молоку смак, запах та пластичну консистенцію за темпер. (12±2)°С, з вмістом молочного жиру не менше ніж 72,5%, кольором від блідо-жовтого до майже білого. Масло вершкове має бути щільним, однорідним, поверхня на зрізі має бути блискуча, колір світло-жовтий, смак і запах характерний маслу вершковому, без сторонніх запахів і присмаків. Без ГМО, що має бути зазначено на упаковці. Виготовлене тільки з коров'ячого молока або продуктів його переробки та призначене для безпосереднього вживання в їжу, кулінарних цілей. Воно не повинно містити ніяких спеціальних харчових добавок.

Отже, суд доходить висновку, що органолептичні показники продукції, яка доставлялася відповідачем до військової частини позивача могли бути виявлені саме під час приймання продукції, тобто 14.03.2022.

Обґрунтованість такого висновку підтверджується і тим, що продукція, яка була доставлена до військових частин позивача 21.03.2022 за двома наступними партіями, була оглянута того ж дня і відносно неї були складені акти, оцінку яким суд надасть далі.

Суд також критично оцінює надане позивачем повідомлення через мережу загального користування Інтернет №522 адресоване відповідачу, в темі якого вказано - повідомлення про виклик представникадля відбору проб продовольства, з огляду на таке: (1) з вказаного повідомлення не вбачається його суті; (2) факт передачі даного повідомлення не підтверджено належними доказами; (3) докази отримання повідомлення відповідачем відсутні; (4) відповідач заперечує отримання вказаного повідомлення; (5) умовами укладеного між сторонами договору не передбачено листування між сторонами за допомогою електронної пошти і через мережу Інтернет; (6) з укладеного між сторонами договору не вбачається, що вказана у повідомленні позивача електронна адреса є офіційною електронною адресою відповідача.

Також слушним суд визнає заперечення відповідача в частині того, що в умовах воєнного стану, який введено в Україні згідно Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", навіть якщо припустити отримання повідомлення №522 відповідачем 30.03.2022, складно організувати явку представника за один день з міста Дніпра до міста Львова, відстань між якими становить близько 1.000 км.

Більш того, в силу приписів п. 5.7 договору присутність представника постачальника під час приймання товару замовником (товароодержувачем) є обов'язковою. Представник постачальника повинен мати підтверджуючий документ (доручення, довіреність), який уповноважує його на участь в прийманні товару, відборі зразків для проведення досліджень щодо якості товару (у разі потреби). У разі відсутності підтверджуючих документів, які уповноважують представника постачальника на участь в прийманні замовником (товароодержувачем) товару, відборі зразків для проведення досліджень щодо якості товару, приймання товару замовником (товароодержувачем) не проводиться.

З огляду на положення п. 5.7 договору суд виснує, що 14.03.2022 з великою вірогідністю був присутній представник відповідача при прийманні товару позивачем, оскільки позивач не скористався правом не приймати товар, а навпаки його прийняв і заперечень у період з 14.03.2022 до 21.03.2022 не мав.

Відповідно ж до п. 5.7.1 договору при поставці кожної партії товару, замовник (товароодержувач) проводить обов'язкову перевірку окремих показників якості та безпечності товару, що постачається постачальником. Обов'язкова перевірка включає в себе перевірку безпечності та окремих показників якості - за зовнішнім виглядом, органолептичними показниками, відповідність маркування (етикетування, пакування, тощо) товару, що постачається відповідно до умов цього договору, відповідність транспортних засобів, що використовуються для транспортування товару за цим договором, відповідно до вимог ст. 44 Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" та іншим нормативно-правовим документам.

Між тим суд звертає увагу, що за результатами аналізу п. 5.7 та п.п. 5.7.1 договору, відбір проб має відбуватися саме при прийманні товару, враховуючи, що такі органолептичні показники як смак та колір входять до переліку обов'язкової перевірки саме позивача, яка здійснюється при прийманні товару від відповідача.

У абзаці 2 п.п. 5.7.1 договору вказано, що при перевірці доставленого товару та у разі виявлення представниками замовника (товароодержувача) порушень вимог щодо якості та безпечності, або маркування, або тари, або упаковки, встановлених вимогами нормативних документів (ДСТУ, ГОСТ, ГСТУ, СОУ, ТУ), відомості про такі порушення зазначаються в Акті огляду та повернення товару (додаток 4), який є невід'ємною частиною цього договору. Вищезазначений акт складається у 3-ох примірниках, які підписуються представниками замовника (товароодержувача), що здійснювали перевірку та представником постачальника. У разі відмови представника постачальника від підписання та отримання примірника акту, - комісійно (у складі не менше трьох осіб представника замовника (товароодержувача), та в подальшому такий акт протягом 3 (трьох) календарних днів, надсилається постачальнику рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листам і описом вкладення, то вважається належним доказом ознайомлення постачальника з вищезазначеним актом.

Суд також звертає увагу, що в якості додатку №4 до договору визначено форму Акта огляду та повернення товару (арк. 48, том 1), в абзаці 2 якого визначено, що у присутності представника постачальника ПІБ, який діє за дорученням №__ від __.__.20__, комісія позивача здійснила огляд (найменування товару, дата виробництва товару, об'єм партії товару, метод транспортування товару, метод пакування товару, супровідні документи: фінансові та якісні, ТТН, тощо).

Відтак, з урахуванням положень п. 5.7, п.п. 5.7.1 договору, огляд товару має проводитися за обов'язковою участю представника постачальника, тобто відповідача, і лише у разі відмови останнього від підписання вказаного акта, останній складається комісією позивача.

Аналізуючи акт огляду харчових продуктів від 21.03.2022, які отримані позивачем від відповідача 14.03.2022, суд доходить висновку, що представник відповідача 21.03.2022 не був присутній при огляді продукції, не викликався для такого огляду в порядку, визначеному договором.

Більш того, докази направлення акта огляду харчових продуктів від 21.03.2022, які отримані позивачем від відповідача 14.03.2022, постачальнику рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладення відсутні.

З огляду на висновки суду, акт огляду харчових продуктів від 21.03.2022, які отримані позивачем від відповідача 14.03.2022 судом оцінюється критично, оскільки він складений позивачем всупереч процедурі, визначеній договором.

У абзаці третьому п.п. 5.7.1 договору визначено, що якщо під час проведення перевірки, за вимогою замовника (товароодержувача), виникає потреба підтвердження якості товару лабораторним шляхом, зразок такого товару відбирається комісією замовника (товароодержувача), за участі постачальника (представника постачальника) та у відповідності до вимог чинного законодавства направляється до уповноваженої лабораторії, яка може проводити лабораторні дослідження (випробовування) для цілей державного контролю (далі - уповноважена лабораторія), яку визначає замовник та узгоджує з постачальником (представником постачальника), для проведення лабораторних досліджень. Такими уповноваженими лабораторіями можуть бути лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Як вказано вище, суд дійшов висновків, що доказів належного повідомлення відповідача про відбір проб матеріали справи не містять.

Більш цього, у листі від 29.03.2022 №700/3888-22-вих, адресованому позивачем відповідачу, міститься прохання позивача до відповідача про направлення представника відповідача до військової частини НОМЕР_2 у місті Львові в термін до 12:00 год 01.04.2022 для проведення відбору проб продукції, в той час як саме позивач надав суду акт відбору проб №1 від 07.04.2022 (а не від 01.04.202).

Суд взяв до уваги, що про здійснення відбору проб 07.04.2022 позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про намір повідомити відповідача, а тому відбір проб 07.04.2022 був проведений позивачем в односторонньому порядку, без дотримання процедури, визначеної договором та всупереч вимогам чинного законодавства, а тому оцінюється судом критично.

Суд також вважає підставними заперечення відповідача в частині того, що матеріалами справи достеменно не підтверджено, які саме зразки, якого товару, та якого саме виробника направлялися з боку уповноважених осіб військової частини НОМЕР_2 міста Львова на дослідження, та за якими зразками товару був зроблений відповідний висновок експертної установи.

Суд також врахував, що лабораторія, яка може проводити лабораторні дослідження (випробування) для цілей державного контролю, в силу абз. 3 п.п. 5.7.1 договору, визначається позивачем, проте узгоджується з відповідачем.

У пункті 2.3 договору закріплено, що на вимогу замовника (товароодержувача) проведення експертизи щодо якості поставленого товару в акредитованих лабораторіях проводиться за рахунок коштів постачальника. Постачальник зобов'язаний надавати замовнику (товароодержувачу) результати проведених досліджень не пізніше 2 робочих днів з дати отримання таких документів.

Однак лабораторія, в якій було проведено лабораторне дослідження (випробування), визначена позивачем в односторонньому порядку і без будь-яких узгоджень з відповідачем, що суперечить положенням договору.

В силу ж абз. 4 п.п. 5.7.1 договору при встановленому порушенні вимог щодо якості за результатом лабораторного дослідження, навіть за одним з показників якості, постачальник протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання результатів дослідження, має право звернутись з листом до замовника (товароодержувача) щодо проведення повторного відбору зразків (проб) з тієї самої партії у подвійній кількості та направити до уповноваженої лабораторії, яку визначає замовник за узгодженням з постачальником (представником постачальника). Результати повторних досліджень є остаточними, але виключно якщо вони проводились за зверненням постачальника. У разі відсутності у визначений термін звернення постачальника про проведення повторного відбору зразків (проб), остаточними є результати первинних досліджень.

Вивчивши наявні у справі докази, суд встановив відсутність доказів повідомлення відповідача про результати експертного дослідження від 13.04.2022. Більш того, суд взяв до уваги наявність в матеріалах справи листа від 22.06.2022 №14/1860-22-Вих. (арк. 26, том 1) (без доказів його направлення відповідачу), у якому наявна інформація, що позивач відповідача повідомив листом від 30.04.2022 за №700/5303-22-вих про результати проведеного експертного дослідження, проте ані вказаного листа, ані доказів його направлення на адресу відповідача матеріали справи не містять, а тому такий доказ не береться судом до уваги.

Пунктом 5.7.2 договору визначено, що у разі проведення лабораторного дослідження під час приймання товару фактично поставленого на адресу замовника (товароодержувача), партія товару, з якої було здійснено відбір зразків (проб) вважається переданою на тимчасове зберігання замовнику (товароодержувачу). Така партія товару розміщується на складі замовника (товароодержувача), з дотриманням вимог щодо умов зберігання, на строк достатній для встановлення показників якості товару. У разі встановлення порушення вимог щодо якості, партія товару, яка знаходиться на тимчасовому зберіганні підлягає поверненню постачальнику у найкоротші терміни, але не більше 5 (п'яти) робочих днів з дати повідомлення постачальника про таке порушення.

Здійснюючи аналіз положень п. 5.7.2 договору, суд доходить таких висновків.

По-перше, відбір проб має бути здійснений саме під час приймання товару, тобто 14.03.2022, а не 07.04.2022.

По-друге, мають бути забезпечені умови зберігання, а в даному випадку жодних доказів, які б дали суду змогу встановити фактичні умови зберігання товару, в матеріалах справи відсутні. Більш того, у справі відсутні належні та допустимі докази зберігання та перебування товару станом на час вирішення спору у позивача.

По-третє, згідно із експертним висновком від 13.04.2022 про невідповідність масла солодко вершкового «Селянського» 73% жиру за чистотою молочного жиру вимогам ДСТУ 4399:2005 позивачу стало відомо 13.04.2022. У акті від 21.03.2022 огляду харчових продуктів, отриманих 14.03.2022, вирішено повернути постачальнику (відповідачу) продукцію у повному обсязі. Згідно з положеннями п. 5.7.2 договору, позивач мав повернути продукцію відповідачу у найкоротші терміни, але не більше 5 (п'яти) робочих днів з 13.04.2022. Судове рішення у справі №904/276/23 ухвалено 20.04.2023, тобто більш, ніж через рік від дати отримання позивачем експертного висновку про невідповідність товару, але ані доказів повернення товару відповідачу, ані вжитих заходів спрямованих на повернення товару відповідачу матеріали справи не містять.

Також слід врахувати, що такий товар як масло солодко вершкове «Селянське» 73% жиру має обмежені строки придатності та потребує певних умов зберігання. У акті про відбір проб від 07.04.2022 саме позивач зазначив, що кінцевим терміном зберігання є 31.01.2023.

Отже, наявні обґрунтовані сумніви з приводу того, що на час вирішення спору товар є придатним для подальшої його реалізації, вживання тощо.

Суд звертає увагу, що у листі від 22.06.2022 №14/1860-22-Вих. (арк. 26, том 1) (без доказів його направлення відповідачу), позивач виклав прохання до відповідача замінити спірний товар, проте як зазначено вище, вказаний доказ суд до уваги не взяв.

Більш того, у абзаці другому п. 5.7.2 договору визначено, що факт приймання замовником (товароодержувачем) партії товару на тимчасове зберігання, засвідчується сторонами шляхом підписання акта приймання на тимчасове зберігання, який складається у двох примірниках протягом 24 годин з моменту направлення відібраних зразків (проб) до уповноваженої лабораторії. Один примірник залишається у замовника (товароодержувача), другий примірник надається представнику постачальника під підпис, а у разі відмови від підписання акта приймання на тимчасове зберігання засвідчується підписами (у складі не менше трьох осіб) представників замовника (товароодержувача) та протягом 3 (трьох) календарних днів надсилається постачальнику рекомендованим листом із повідомленням про вручення цінним листом з описом вкладення, що вважається належним доказом ознайомлення постачальника з вищезазначеним актом.

З огляду на положення абзацу другого п. 5.7.2 договору суд встановив як відсутність акта приймання на тимчасове зберігання, так і доказів його направлення відповідачу.

Суд також врахував, що право покупця, зокрема, вимагати заміни товару передбачено нормою законодавства, статтею 678 ЦК України, яка застосовується незалежно від того, чи передбачили сторони умовами договору відповідну можливість, оскільки не містить застереження щодо застосування виключно у разі, якщо сторони договору передбачили її застосування. Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.06.2019 у справі №904/3407/18.

Вивчивши докази у їх сукупності, суд виснує, що під час приймання товару 14.03.2022 військовою частиною НОМЕР_2 у місті Львові не дотримано процедури його прийняття, яка визначена умовами договору.

Відтак, суд вважає, що позивач не довів належними доказами поставку відповідачем товару неналежної якості, а тому підстави для задоволення вимоги про зобов'язання відповідача замінити поставлений товароодержувачу (в/ч НОМЕР_2 ) товар та стягнути штрафні санкції у розмірі 14.016,00 грн за цією партією товару відсутні.

Щодо поставки товару до військової частини НОМЕР_4 у місті Луцьку

Виходячи з положень п. 5.7, п.п. 5.7.1 договору, суд дійшов висновку, що сторонами було дотримано процедуру приймання товару, а саме був присутній представник відповідача - Богдан Кушнір, повноваження якого підтверджуються довіреністю №18 від 21.03.2022, зі строком дії до 31.12.2022 (арк. 19, том 1).

За результатами приймання товару складений акт огляду та повернення товару (масла солодко вершкового селянського 73% жиру, ДСТУ 4399:2005) від 21.03.2022, що надійшло 21.03.2022 о 09:30 год, в кількості 2.000,00 кг. За результатами огляду встановлено, що смак масла не характерний для продукції масло селянське, смакові якості властиві для спреду. Крім цього, при проведенні люмінісцентного аналізу масла солодковершкового селянського 73% жиру апаратом «Люмінікоп» виявлено, що дослідний зразок люмінесценціює світло-блакитним кольором, що свідчить про фальсифікацію масла рослинними жирами (натуральне вершкове масло люмінесценціює світло-жовтим кольором).

У акті №1 від 21.03.2022 комісія позивача дійшла висновку, що продукцію - масло солодко вершкове селянське 73% жиру, ДСТУ 4399:2005 слід повернути постачальнику у повному обсязі.

Позивач стверджує, що продукція /масло солодко вершкове селянське 73% жиру, ДСТУ 4399:2005 у кількості 2.000,00 кг/ була забрана відповідачем без розвантаження, оскільки відповідач погодився з висновком комісії в/ч НОМЕР_4 у місті Луцьку.

Відповідач заперечує проти тверджень позивача та вказує, що продукція з боку товароодержувача (в/ч НОМЕР_4 у місті Луцьку) не була прийнята без пояснень та вмотивованих причин.

Оцінивши суперечливі позиції сторін, суд виснує, що фактично продукція не була прийнята позивачем і була забрана відповідачем.

Крім цього, акт №1 огляду харчових продуктів від 21.03.2022 був підписаний представником відповідача.

Здійснюючи юридичний аналіз довіреності №18 від 21.03.2022, зі строком дії до 31.12.2022 (арк. 19, том 1), згідно із якої водія відповідача ОСОБА_1 уповноважено на передачу представникам військової частини НОМЕР_4 товару, а також надано право підписувати документи, пов'язані виключно із здійсненням поставки (перевезення) продукції, що належить відповідачу та її передання представникам військової частини НОМЕР_4 .

Суд доходить висновку, що акт №1 огляду харчових продуктів від 21.03.2022 і є тим документом, який пов'язаний із здійсненням поставки (перевезенням) продукції, що належить відповідачу і її передання представникам військової частини НОМЕР_4 .

Більш того, акт №1 огляду харчових продуктів від 21.03.2022 був підписаний представником відповідача і товар був повернутий відповідачу 21.03.2022. Рішення у справі №904/276/23 приймається більш ніж через рік від 21.03.2022 і матеріали справи №904/267/23 не містять жодних заперечень відповідача, адресованих позивачу щодо незгоди з актом №1 огляду харчових продуктів від 21.03.2022.

У судовому засіданні 20.04.2023 представник відповідача пояснив суду, що вказаний товар був повернутий та отриманий відповідачем і подальша доля вказаного товару йому не відома.

Суд також врахував, що укладений між сторонами договір поставки товару має двосторонній характер, який зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Отже, відповідач протягом більше року не вживав заходів спрямованих на зобов'язання позивача прийняти товар чи здійснити його оплату. Докази зворотного відсутні.

Відтак, відповідач, в тому числі і «мовчазною згодою», визнав поставку продукції неналежної якості, а тому подальше твердження відповідача в межах даного спору про якісність товару не відповідає принципу - venire contra factum proprium, згідно з яким суперечлива поведінка забороняється (відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №126/2200/20 та від 25.01.2023 №760/34680/19).

Надаючи оцінку листу представника відповідача Богдана Кушніра (арк. 134, том 1) суд доходить таких висновків.

По-перше, у листі відсутня дата його складання;

По-друге, вказаний доказ не визнається належним, оскільки задля надання даному листу статусу доказу його слід було оформити порядку визначеному ст. 88 ГПК України /заява свідка/, а не у довільній формі;

По-третє, з матеріалів справи чітко не вбачається, хто склав даний документ і хто його підписав.

Таким чином, долучений відповідачем лист без дати і без номера не береться судом до уваги.

Щодо поставки товару до військової частини НОМЕР_3 у місті Чернівці

Виходячи з положень п. 5.7 п.п. 5.7.1 договору, суд доходить висновку, що у справі наявні докази того, що відповідач обізнаний із суттю акта №1 від 21.03.2022 огляду та повернення харчових продуктів з огляду на таке.

Як встановлено судом вище, комісією позивача при проведенні огляду продовольства за якістю, а саме масла солодко вершкового селянського 73% жиру, ДСТУ 4399:2005, що надійшло 21.03.2022 о 11:00 год в кількості 2.000,00 кг, складено акт №1 від 21.03.2022 огляду та повернення харчових продуктів і зроблено висновок, що продукція доставлена відповідачем є забороненою до вживання особовому складу та підлягає поверненню постачальнику у повному обсязі.

Згідно із вказаним актом при проведенні органолептичних досліджень комісією позивача виявлено, що смак масла солодко вершкового не властивий даному виду продукції, а смакові якості властиві для маргарину. Крім цього, при проведенні люмінісцентного аналізу масла солодко вершкового селянського 73% жиру апаратом «Люмінікоп» виявлено, що дослідний зразок люмінесценціює світло-блакитним кольором, що свідчить про фальсифікацію масла рослинними жирами (натуральне вершкове масло люмінесценціює світло-жовтим кольором).

Акт №1 від 21.03.2022 огляду та повернення харчових продуктів підписаний лише комісією позивача, однак до матеріалів справи №904/276/23 долучено довіреність №12 від 21.03.2022, зі строком дії до 31.12.2022 (арк. 125, том 1), згідно із якою відповідач уповноважив водія Гора Владлена Юрійовича на передачу представникам військової частини НОМЕР_3 товару. Також вказано, що довіреність надається для права підписувати документи, пов'язані виключно із здійсненням поставки (перевезенням) продукції, що належить відповідачу та її передання представникам військової частини НОМЕР_3 .

Вивчивши наявні докази, суд виснує, що представник постачальника акт №1 від 21.03.2022 огляду та повернення харчових продуктів не підписав.

Суд також встановив відсутність у матеріалах справи доказів направлення позивачем відповідачу (рекомендованим листом з повідомленням про вручення, ані цінним листом з описом вкладення) акта №1 від 21.03.2022 огляду та повернення харчових продуктів відповідачу.

Водночас, оскільки товар не був прийнятий позивачем і повернувся на адресу відповідача, останній був обізнаний з 21.03.2022, що товар позивачем не прийнятий, однак ані з вимогами прийняти товар, ані з вимогами провести експертизу спірного товару, ані з іншими вимогами відповідач до позивача не звертався, що є свідченням «мовчазної згоди» відповідача з поставкою ним на адресу позивача товару неналежної якості.

Як зазначалось вище, у судовому засіданні 20.04.2023 представник відповідача пояснив суду, що вказаний товар був повернутий та отриманий відповідачем і подальша доля вказаного товару йому не відома.

Більш того, довіреність на представника відповідача, який супроводжував поставку товару до військової частини НОМЕР_3 у місті Чернівці долучив до матеріалів справи саме відповідач, а отже довів суду, що обов'язкова участь представника під час приймання товару (п. 5.7 договору) ним була забезпечена.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (статті 78 ГПК України).

Слід наголосити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, на які посилається скаржник).

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши і вивчивши надані сторонами докази на обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, суд доходить висновків, що поставка товару неналежної якості до військової частини НОМЕР_4 у АДРЕСА_1 та до військової частини НОМЕР_3 у АДРЕСА_2 (за другою та третьою поставками) є більш вірогідною, аніж поставка товару належної якості.

Щодо вимог про стягнення штрафу

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 7.4 договору у разі поставки товару з порушенням вимог щодо якості товару постачальник зобов'язується сплатити замовнику штраф у розмірі 5% вартості недоброякісного товару. Сплата штрафу не звільняє винну сторону від виконання зобов'язань.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача штраф:

за поставку товару неналежної якості до військової частини НОМЕР_2 у місті Львові у розмірі 14.016,00 грн (2.000,00 кг х 140,16 грн х 5%).

за поставку товару неналежної якості до військової частини НОМЕР_4 у АДРЕСА_1 у розмірі 14.016,00 грн (2.000,00 кг х 140,16 грн х 5%).

за поставку товару неналежної якості до військової частини НОМЕР_3 у АДРЕСА_2 у розмірі 14.016,00 грн (2.000,00 кг х 140,16 грн х 5%).

Відповідач заперечив стягнення з нього штрафу у повному обсязі.

Господарський суд за результатами дослідження фактичних обставин справи доходить висновку, що оскільки поставка товару неналежної якості до військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_1 не підтверджена належними доказами, то підстави для нарахування штрафу відсутні, а тому вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Водночас, оскільки судом встановлена поставка товару неналежної якості до військової частини НОМЕР_4 у АДРЕСА_1 та до військової частини НОМЕР_3 у АДРЕСА_2 , то у зазначеній частині наявні підстави для нарахування штрафу.

Суд встановив, що вартість товару за одиницю у розмірі 140,16 грн визначена у специфікації (арк. 45, том 1), яка підписана представниками сторін.

У актах від 21.03.2022 вказано кількість поставленого товару, а саме 2.000,00 одиниць.

Отже, перевіривши розрахунок позивача, суд визнав, що розрахунок є арифметично та методологічно правильним, а вимоги про стягнення штрафу є такою, що підлягає задоволенню у розмірі 28.032,00 грн за поставку товару неналежної якості до військової частини НОМЕР_4 у АДРЕСА_1 та до військової частини НОМЕР_3 у місті Чернівці.

Щодо вимог відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності визначеної ст. 269 ГК України

У постанові від 07.08.2019 у справі №2004/1979/12 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору поставки та вимог, які випливають з поставки товарів неналежної якості (штрафу).

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 вказаної статті встановлено скорочену позовну давність в один рік до таких вимог:

про стягнення неустойки (штрафу, пені);

про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації;

про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України);

у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК України);

про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК України);

у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК України);

про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК України);

про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.

Крім вищезазначеного варто також зауважити, що за змістом ч. 8 ст. 269 ГК України позови, які випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Аналіз наведених вище норм та суті правовідносин, які склалися між сторонами спору, свідчить про виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин з поставки товару, регулювання яких здійснюється нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, з урахуванням особливостей, притаманних даним правовідносинам.

З урахуванням вищенаведеного суд погоджується з позицією відповідача про те, що при визначенні строків позовної давності для позовних вимог щодо якості товару має застосовуватись строк позовної давності, визначений ч. 8 ст. 269 ГК України, який складає шість місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Також необхідно врахувати, що незважаючи на те, що Господарський кодекс України визначає строки позовної давності для певної категорії правовідносин, правила перебігу таких строків (початку, перебігу, зупинення, переривання та наслідки спливу) визначаються саме у Цивільному кодексі України, зокрема, ст. ст. 256, 257, 259-267 ЦК України.

Так, частиною 1 ст. 263 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності зупиняється, якщо: 1) пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Частина 2 ст. 263 ЦК України, у свою чергу, визначає, що у разі виникнення обставин, встановлених ч. 1 цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

У ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» зазначено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

З урахуванням вищенаведеного, а також враховуючи епідеміологічну ситуацію, яка склалася в Україні станом на 11.03.2020, відповідно до повноважень, встановлених законом, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було встановлено карантин з 12.03.2020 на усій території України, який триває і до теперішнього часу.

У свою чергу, 17.03.2020 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» №530-ІХ (Закон №530). Даним законом були внесені зміни, у тому числі, і до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Відповідно до наведених змін карантин було визнано форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Розділом II Прикінцеві положення Закону №530 було визначено, що цей закон набирає чинності з дня його опублікування. Опублікування даного закону відбулося в офіційному виданні Голос України №51 від 17.03.2020.

З вищенаведеного слідує, що з 17.03.2020 карантин на законодавчому рівні було визнано обставиною непереборної сили та, відповідно, з даного моменту має застосовуватися правило п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України щодо зупинення строків позовної давності.

У свою чергу, ст. 260 ЦК України визначає, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених ст. ст. 253-255 цього кодексу.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач поставку товару неналежної якості до військової частини НОМЕР_4 у АДРЕСА_1 та до військової частини НОМЕР_3 у місті Чернівці виявив 21.03.2022.

З урахуванням правила ч. 1 ст. 253 ЦК України, яка визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, строк позовної давності за вимогами позивача про стягнення з відповідача штрафу має обчислюватись з дня наступного за днем виявлення факту поставки товару неналежної якості, тобто з 22.03.2022.

Також, правилами ст. 254 ЦК України встановлено, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Аналогічним є застосування шестимісячного строку до вимог, що випливають з поставки товарів неналежної якості (стягнення штрафу), встановленого ч. 8 ст. 269 ГК України, який, з урахуванням ч. 3 ст. 254 ЦК України, мав сплинути у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки позивач встановив поставку товару неналежної якості до військової частини НОМЕР_4 у АДРЕСА_1 та до військової частини НОМЕР_3 у місті Чернівці 21.03.2022, строк позовної давності, передбачений ч. 8 ст. 269 ГК України, має обчислюватись з 22.03.2022 - день, наступний за днем виявлення факту поставки товару неналежної якості та, відповідно, мав сплинути 21.09.2022. У свою чергу, змістом ст. 255 ЦК України визначено, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Враховуючи зміст вищенаведених нормативно-правових актів, а також те, що у останній день шестимісячного строку позовної давності за вимогами, що випливають з поставки товарів неналежної якості, спливав 21.09.2022, тобто після визнання карантину обставиною непереборної сили, суд вважає, що строки позовної давності за вимогами про стягнення штрафу за поставку товару неналежної якості є зупиненими в силу правила п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України.

За вказаних обставин, твердження відповідача про сплив строків позовної давності за цими вимогами не знаходить законодавчого підтвердження та спростовується доданими до матеріалів справи доказами.

Враховуючи наведені факти, суд вважає, що на момент подання позову строки позовної давності, встановлені законодавством для звернення до суду із позовом про стягнення штрафних санкцій, у зв'язку із поставкою товару неналежної якості були зупиненими на підставі п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України, у зв'язку з чим, зазначений позов заявлено в межах строків позовної давності.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1.654,08 грн, з урахуванням того, що 66,67 % позовних вимог позивача судом задоволено.

Суд також встановив, що 23.01.2023 між адвокатом Мондріч Аліною Євгеніївною (далі - адвокат) та відповідачем (далі - відповідач, клієнт) був укладений договір про надання правової допомоги №2301НК/23 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати йому правову допомогу на умовах, передбачених п.2.1 цього договору під час розгляду справи №904/276/23 про стягнення грошових коштів та заміну поставленого товару неналежної якості, у відношенні клієнта.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та укладений на строк до 31.12.2023 та доки не будуть вичерпані всі надані національним законодавством засоби захисту і в справі не буде прийнято остаточного рішення (п. 7.1 договору).

На підтвердження виконання вказаного договору між позивачем та адвокатом був підписаний акт оплати надання юридичних послуг №1/НК/23 на суму 15.500,00 грн (арк. 72-73, том 2).

Для оплати послуг з надання професійної правової допомоги адвокатом виставлено рахунок №2301/23 від 23.01.2023 на суму 11.500,00 грн (арк. 85, том 1) та рахунок №2403/23 від 24.03.2023 на суму 4.000,00 грн (арк. 74, том 1).

Платіжною інструкцією №1207 від 24.01.2023 на суму 11.500,00 грн (арк. 79, том 1) та платіжною інструкцією №827 від 24.03.2023 на суму 4.000,00 грн (арк. 75, том 1) підтверджується оплата позивачем послуг за надання професійної правової допомоги у загальному розмірі 15.500,00 грн.

Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Також Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21 здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо.

Отже, Верховний Суд висновує, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.

За приписами частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі “East/West” проти України” від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з “гонораром успіху”. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають “гонорар успіху”, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі “Пакдемірлі проти Туреччини” (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала “гонорар успіху” у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату “гонорару успіху”, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).

Здійснюючи розподіл витрат на правову допомогу суд також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін під час провадження у справі; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20 та у додатковій постанові від 16.03.2023 у cправі №927/153/22.

Господарський суд надав оцінку наданим відповідачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.

Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведеній у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

З огляду на специфіку та складність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі №904/267/23 є завищеним, а, отже, не вбачається розумна необхідність понесення судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 15.500,00 грн у суді першої інстанції у даній справі і обґрунтованими визнаються судом витрати в розмірі 7.000,00 грн, які підлягають розподілу і покладенню на позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 3.500,00 грн, з урахуванням того, що дві із чотирьох позовних вимог (заміна товару та три вимоги про стягнення штрафу) судом задоволено.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ІСПОЛІН ПЛЮС" (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ АРТІЛЬНА, будинок 2; ідентифікаційний код 33667686) на користь ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_7 ) 28.032,00 грн (двадцять вісім тисяч тридцять дві грн 00 к.) штрафу, 1.654,08 грн (одну тисячу шістсот п'ятдесят чотири грн 08 к.) судового збору.

В решті позовних вимог (про зобов'язання відповідача замінити товар та про стягнення 14.016,00 грн штрафу) відмовити.

Стягнути з ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_7 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ІСПОЛІН ПЛЮС" (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ АРТІЛЬНА, будинок 2; ідентифікаційний код 33667686) 3.500,00 грн (три тисячі п'ятсот грн 00 к.) витрат на оплату професійної правової допомоги.

Видати наказ(и) після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 01.05.2023

Суддя С.А. Дупляк

Попередній документ

110566693

Наступний документ

110566695

Інформація про рішення:

№ рішення:	110566694
№ справи:	904/276/23
Дата рішення:	20.04.2023
Дата публікації:	04.05.2023
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Дніпропетровської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (05.06.2023)
Дата надходження:	23.05.2023

Розклад засідань:

Минулі засідання (6)

08.02.2023 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
22.02.2023 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
22.03.2023 11:15	Господарський суд Дніпропетровської області
05.04.2023 11:45	Господарський суд Дніпропетровської області
20.04.2023 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
22.06.2023 16:50	Центральний апеляційний господарський суд

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

головуючий суддя:

КОВАЛЬ ЛЮБОВ АНАТОЛІЇВНА

суддя-доповідач:

ДУПЛЯК СТЕПАН АНАТОЛІЙОВИЧ

КОВАЛЬ ЛЮБОВ АНАТОЛІЇВНА

суддя-учасник колегії:

ВЕРХОГЛЯД ТЕТЯНА АНАТОЛІЇВНА

ЧЕРЕДКО АНТОН ЄВГЕНОВИЧ