01 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/18227/22 пров. № А/857/2570/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Хома О.П.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Львові 18 січня 2023 року у справі № 380/18227/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії,
19.12.2022 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - Управління), просила: - визнати неправомірними дії щодо не зарахування періоду роботи з 01.01.2004 в подвійному розмірі; - зобов'язати Управління провести перерахунок та виплату пенсії, зарахувавши період роботи з 01.01.2004 в подвійному розмірі з 31.03.2022, та виплатити заборгованість.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII. Суд першої інстанції вказав, що умовою для зарахування спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періодів роботи працівників охорони здоров'я є наявність факту роботи у ці періоди на відповідних посадах та у закладах, віднесених до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Суд першої інстанції зазначив, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене статтею 60 Закону №1788-XII, не пов'язано із набранням чинності Закону №1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004. Суд першої інстанції вказав, що позивач мала правомірні очікування щодо призначення їй пенсії за вислугу років у пільговому обчисленні.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що пенсії за вислугу років згідно з нормами пункту «е» статті 55 Закону №1788 призначаються за умови наявності станом на 11.10.2017 визначеного Законом №1788 спеціального стажу (вислуги років). Скаржник вказує, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не врахував всіх обставин справи, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Апеляційну скаргу розглянуто з дотриманням встановлених статтею 309 КАС України строків розгляду, з врахуванням незмінності складу суду та перебування судді-доповідача у відпустці.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 31.03.2022 перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію за вислугу років.
24.10.2022 ОСОБА_1 звернулось в Управління, просила зарахувати період роботи з 02.08.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.10.2005, з 01.03.2006 по 30.08.2014, з 06.02.2017 по 31.12.2020 в подвійному розмірі відповідно до статті 68 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Листом Управління від 22.11.2022 повідомлено ОСОБА_1 , що пенсію заявнику призначено з 31.03.2022 за вислугу років, відповідно до Закону 1058, пенсія обчислена при страховому стажі 29 років 10 місяців 16 днів (зараховано по 24.09.2021), коефіцієнт страхового стажу - 0,29833. Для визначення права на пенсію за вислугу років (наявність на 11.10.2017 спеціального стажу роботи 26 років 06 місяців) враховано стаж роботи на посаді лікаря анестезіолога - 29 років 07 місяців 16 днів, в тому числі в подвійному обчисленні за роботу в реанімаційних відділеннях та інфекційних закладах - 29 років 07 місяців 16 днів, а саме: з 01.08.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 - в одинарному (згідно частини 4 статті 24 Закону 1058).
Вважаючи, що Управління протиправно не зараховує період роботи з 01.01.2004 в подвійному розмірі, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом 16 розділу XV Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213 та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911, право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Змінами, внесеними Законом № 213 підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Законом № 911 встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788) за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Таким чином, ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019, а тому при призначенні пенсії позивачу з 31.03.2022 застосуванню підлягає пункт «е» статті 55 Закону № 1788-XII в редакції до внесення відповідних змін, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджений Постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік).
Розділом 2 «Охорона здоров'я» Переліку передбачено, що право на пенсію за вислугою років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), що працюють у таких закладах охорони здоров'я: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 03.08.2000 позивач з 02.08.2002 по 24.09.2021 працювала на посадах лікаря - анестезіолога в закладах охорони здоров'я різних форм власності, а саме: - з 02.08.2002 (наказ №702 від 01.08.2022) по 31.08.2012 (наказ №169-к від 31.08.2012) в Комунальній міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги на посаді лікаря анестезіолога анестезіолого-реанімаційного відділення; - 01.09.2014 прийнята на посаду лікаря-анестезіолога Інсультного центру медичного центру «Універсальна клініка Оберіг» ТОВ «Капитал» (наказ №64 від 01.09.2014); - з 06.02.2017 переведена з посади лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії на посаду лікаря-анестезіолога дитячого Дитячого стаціонарного відділення та на посаду лікаря-кардіолога клініко-консультативного відділення медичного центру «Універсальна клініка Оберіг» ТОВ «Капитал» (наказ №14 від 02.02.2017); - 24.09.2021 звільнена за власним бажанням з медичного центру «Універсальна клініка Оберіг» ТОВ «Капитал» (наказ №233-к/тр від 23.09.2021).
Крім цього до матеріалів справи долучені копії довідок, які уточнюють характер та періоди роботи ОСОБА_1 на займаних посадах.
Відповідно до статті 60 Закону № 1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено, що ГУ ПФУ в Львівській області, відмовляючи ОСОБА_1 у зарахуванні стажу роботи працівника охорони здоров'я у подвійному розмірі за період з 01.01.2004, врахувало стаж роботи її на посаді лікаря-анестезіолога - 29 років 07 місяців 16 днів, в тому числі в подвійному обчисленні за роботу в реанімаційних відділеннях та інфекційних закладах: з 01.08.2000 по 12.10.2005, з 02.03.2006 по 31.08.2012, з 01.09.2017 по 10.10.2017. Для розрахунку розміру пенсії період з 01.08.2000 по 31.12.2003 зараховано у подвійному розмірі, з 01.01.2004 - в одинарному.
Скаржник вказує, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Суд апеляційної інстанції такі аргументи скаржника вважає безпідставними, враховуючи такі підстави.
Відповідно до положень статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
03.10.2017 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також Законом № 2148-VІІІ внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції: «До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».
Враховуючи положення пункту 2-1 та пункту 16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, пенсія за вислугу років згідно до положень пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11.10.2017.
З огляду на системний аналіз зазначених норм, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що Закон №1058-IV не передбачає обмежень щодо застосування статті 60 Закону №1788-ХІІ під час обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону №1788-ХІІ є чинною та неконституційною не визнавалась.
Стаття 24 Закону №1058-IV також не скасовує та не зупиняє дію статті 60 Закону №1788-ХІІ.
Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 24 Закону №1058-IV та статті 60 Закону №1788-ХІІ викладена у постановах Верхового Суду від 04.12.2019 у справі №689/872/17 та від 27.02.2020, у справі №462/1713/17, від 08 червня 2022 року у справі №510/1593/16-а.
Долученими до матеріалів справи копіями трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та довідок підтверджується, що позивач у період з 02.08.2002 по 31.08.2012 працювала на посаді лікаря анестезіолога анестезіолого-реанімаційного відділення Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, з 26.12.2003 по 01.10.2004 - на посаді 0,5 ставки лікаря анестезіолога відділення анестезіології та реанімації Жовківської центральної районної лікарні, з 01.10.2012 по 18.08.2013 - по сумісництву на посаді лікаря анестезіолога палати інтенсивної терапії інфекційного відділення для хворих на ВІЛ/СНІД Київського міського центру профілактики та боротьби зі СНІДом, з 01.11.2012 по 31.08.2014 - в Макарівській районній лікарні на 0,5 ставки посади лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії, з 18.03.2013 по 31.08.2014 - у Київській міській дитячій клінічній лікарні №2 на посаді лікаря-анестезіолога дитячого у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії (як зовнішній сумісник), з 01.02.2015 по 30.09.2016 - в Київській міській дитячій клінічній інфекційній лікарні на посаді лікаря-анестезіолога дитячого як зовнішній сумісник, з 15.10.2013- лікарем приймального відділення стаціонару Госпіталю (з поліклінікою) ГУ МВС України у м.Києві по сумісництву, з 01.02.2014 по 01.09.2014 - лікарем-анестезіологом відділення інтенсивної терапії стаціонару Госпітілю (з поліклінікою) ГУ МВС України в м.Києві за сумісництвом, з 01.09.2014 по 24.09.2021 - на посаді лікаря-анестезіолога в МЦ «Універсальна клініка «Оберіг» ТОВ «Капитал», з 01.10.2014 по 30.09.2017 - лікарем-анестезіологом відділення інтенсивної терапії стаціонару Госпітілю (з поліклінікою) ГУ МВС України в м.Києві за сумісництвом, з 01.10.2014 по 01.02.2014 - в Макарівській районній лікарні на 0,5 ставки посади лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії. Відповідно до наданих довідок стаж роботи на вказаних посадах зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Згідно роз'яснення, наданого Міністерством охорони здоров'я і Міністерства праці та соціальної політики України у листах від 28 травня 2002 року №10.02.11/450 та від 21 червня 2002 року №02-886з-08, період роботи працівників у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії зараховуються до стажу у подвійному розмірі, як це передбачено статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, в межах спірних правовідносин право позивача на зарахування вказаних періодів роботи у відповідних закладах охорони здоров'я до стажу роботи у подвійному розмірі визначене статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка не містить положень щодо не застосування норми до трудової діяльності, що мала місце після 01.01.2004.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що в межах спірних правовідносин належними та допустимими доказами, якими є записи трудової книжки та уточнюючі довідки, підтверджується робота ОСОБА_1 лікарем-анестезіологом в медичних закладах з різною формою власності з 01.01.2004 по 24.09.2021, що дає право позивачу на призначення пенсії із зарахуванням стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-XII.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності відмови відповідача у зарахуванні в подвійному розмірі періоду роботи позивача з 01.01.2004, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року у справі № 380/18227/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко