01 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/3986/22 пров. № А/857/82/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Пліша М.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2022 року(суддя - Осташ А.В., м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
ОСОБА_1 у листопаді 2022 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області(далі - ГУПФУ в Тернопільській області), в якому просив: визнати протиправними дії ГУПФУ в Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»(далі - Закон №1788-XII), із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до статті 58 Закону №1788-XII;зобов'язати ГУПФУ в Тернопільській області здійснити перерахунок і виплату підвищення пенсії ОСОБА_1 в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII, починаючи з 01.09.2022 року, і здійснити перерахунок стажу роботи згідно з статтею 58 Закону №1788-XII з 01.09.2022 року як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 13.09.1949 року до 21.02.1957 року на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон №2325-УІІІ). В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на нього розповсюджується дія Закону № 2325-VII і він, як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, повинен отримувати підвищення до пенсії передбачене пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. У зв'язку з наведеним звернувся до ГУПФУ у Тернопільській області з вимогою про здійснення перерахунку пенсії, однак отримав відмову.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2022 року позов задоволено.
Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення, та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у матеріалах пенсійної справи містяться дані про те, що позивач належить до кола осіб, які зазнали політичних репресій, як член сім'ї, котрого було примусово переселено, тому положення Закону №1788-XIIзастосовуються в частині визнання права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Вважає, що стаття 77 Закону №1788-XII, яка передбачає, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 %, а членам їхніх пенсій, яких було примусово переселено, - на 25 % мінімальної пенсії за віком, не застосовується. Звертає увагу, що в матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували, що позивач був репресованим, тому стаття 58 Закону №1788-XII не поширюється на громадян, які перебували на спецпоселенні та підстав для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні немає.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацією жертв політичних репресій на Україні".
Згідно з архівною довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 14.12.2021 №77-Л-9/2021 позивач разом із ОСОБА_2 виселені 13.09.1949 із с. Вікнини Збаразького району Тернопільської області на спец поселення в ОСОБА_3 край з конфіскацією майна, як члени сім'ї учасника ОУН, де перебували до 21.02.1957 року. Тобто, позивач перебував у засланні з 13.09.1949 до 21.02.1957.
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ГУПФУ в Тернопільській області із заявою щодо проведення нарахування підвищення до його пенсії згідно з п. «г» ст.77 Закону №1788-XII в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 05.05.2018 та перерахунку стажу роботи згідно статті 58 Закону №1788-XII з 05.05.2018 року як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі Закону №2325-УІІІ.
Листом від 16.09.2022 №3270-3403/Л-02/8-1900/22 відповідач відмовив ОСОБА_1 в перерахунку нарахування підвищення до його пенсії за пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи згідно статті 58 Закону №1788-XII як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі Закону №2325-УІІІ.
Вважаючи відмову необґрунтованою, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених Постановою № 654, а саме в розмірі 25%, - суперечить Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу та звужує права позивача в частині розміру суми, що підлягає виплаті реабілітованим громадянам. Відтак, позивач має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом “г” частини першої статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, оскільки його визнано саме репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, а не членом сім'ї такої особи. Стосовно проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону № 1788-XII суд зазначив, що позивач був примусово виселений на спецпоселення з конфіскацією майна, тобто відповідно до статті 1 Закону № 962-XII перебуваву засланні, а тому має право на зарахування часу його заслання у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 1 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” №962-XII від 17 квітня 1991 року (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР"; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” №2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон №2235-VIII) внесено ряд змін до цього Закону.
Так, змінено назву закону на “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України Про тлумачення Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні.
Такі зміни набули чинності 05 травня 2018 року.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
Відповідно до статті 1-1 цього Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Згідно зі статтею 1-2 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” №962-XII від 17 квітня 1991 року (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
За змістом статті 4 Закону №962-XII поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Відповідно до пункту 2.13 “Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №22-1 за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з пунктом“г” частини 1 статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з підпунктом 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян” №654 від 16 липня 2008 року з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Відповідно до статті 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України “Про прожитковий мінімум” №966-XIV від 15 липня 1999 року застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, необхідно керуватися нормами Закону України Про пенсійне забезпечення, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови №654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Як вже зазначалось, згідно з архівною довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 14.12.2021 №77-Л-9/2021 позивач разом із ОСОБА_2 виселені 13.09.1949 із с. Вікнини Збаразького району Тернопільської області на спец поселення в ОСОБА_3 край з конфіскацією майна, як члени сім'ї учасника ОУН, де перебували до 21.02.1957 року. Тобто, позивач перебував у засланні з 13.09.1949 до 21.02.1957.
Враховуючи наведене вище, позивач є реабілітованою особою, що підтверджується копією посвідчення від 22.11.2002 серії НОМЕР_1 .
Позивача було визнано саме репресованою особою, яку в подальшому було реабілітовано, а не визнано членом сім'ї реабілітованої особи, а тому позивач користується пільгами і має право на підвищення до пенсії, що передбачено пунктом “г” статті 77 Закону №1788-XII.
З огляду на викладене, підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених Постановою № 654, а саме в розмірі 25%, - суперечить Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу та звужує права позивача в частині розміру суми, що підлягає виплаті реабілітованим громадянам.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом “г” частини першої статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, оскільки таку визнано саме репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, а не членом сім'ї такої особи, як зазначає апелянт.
Стосовно проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону № 1788-XII.
З 05.05.2018 набув чинності Закон України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років ”, яким внесено зміни, зокрема, у Закон України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні.
За змістом частини 1 статті 6 Закону №962-XII, у редакції, чинній від 05.05.2018реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, з порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону №962-XII вбачається, що частина перша статті 6 Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років із змінами внесеними Законом №2325-VIII передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.
Стаття 58 Закону №1788-XII передбачає, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Зі змісту статті 1-1 Закону №962-XII вбачається, що заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі.
Матеріалами справи стверджується, що позивач був примусово виселений на спецпоселення з конфіскацією майна та в подальшому був реабілітований, тобто відповідно до статті 1-1 Закону №962-XII перебував у засланні, а тому період заслання вказаний в архівній довідці необхідно зарахувати у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, оскільки таке право закріплене наведеними вище правовими нормами, які поширюються на позивача.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що норма статті 58 Закону № 1788-XII не поширюється на громадян, які перебували на спецпоселенні, оскільки такі твердження є помилковими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні вищевказаних норм чинного законодавства. У відповідності до положень чинного законодавства, які регламентують діяльність органів ПФ України, останні не вправі змінювати, тлумачити на свій розсуд чи в будь-який інший спосіб коригувати рішення відповідних компетентних органів, які прийняті на виконання Закону №962-XII, навіть у випадку, коли такі рішення породжують відповідні обов'язки для пенсійних органів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, відповідно до вимог статті 58 Закону № 1788-XII.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2022 рокув справі №500/3986/22- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
М. А. Пліш