Справа № 199/8448/22
(2-др/199/6/23)
Іменем України
(додаткове)
27.01.2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Хамула А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», третя особа - приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Дорошкевич Віра Леонідівна, про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, -
17 січня 2023 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся представник позивача із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, а саме про стягнення з відповідача по справі судових витрат, понесених позивачем в ході розгляду цивільної справи №199/8448/22 (провадження №2/199/2980/22) за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінфорс», третя особа - приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Дорошкевич В.Л., про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, а саме витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 11200 гривень. Факт понесення та розмір заявлених до стягнення означених судових витрат, за переконанням представника позивача, повністю підтверджуються матеріалами цивільної справи.
З огляду на положення ст.270 ч.4 ЦПК України виклик сторін та інших учасників справи у судове засідання задля вирішення питання про ухвалення додаткового рішення не є обов'язковим. За таких обставин суд вважає також за можливе у відповідності до ст.247 ч.2 ЦПК України провести судове засідання за відсутності сторін, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так судом встановлено, в провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа №199/8448/22 (провадження №2/199/2980/22) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», третя особа - приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Дорошкевич Віра Леонідівна, про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.
22 грудня 2022 року за наслідками розгляду вищевказаної цивільної справи по суті Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська ухвалено заочне рішення суду, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі, а саме вирішено стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 1840 гривень, а також судовий збір в розмірі 992,4 гривень. Питання про розподіл судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу не вирішено.
Разом з тим, матеріали цивільної справи містять копію договору про надання правової допомоги від 11 жовтня 2022 року, укладеного між Адвокатським бюро «Артема Кірюшина», як виконавцем, та ОСОБА_1 , як замовником, на підставі якого виконавець взяв на себе зобов'язання зі здійснення представництва замовника, його інтересів в судах не залежно від їх предметної, територіальної та інстанційної юрисдикції у будь-яких спорах, в яких замовник є стороною, шляхом надання юридичних консультацій, підготовки процесуальних документів, подання їх до суду, участі в судових засіданнях тощо. В свою чергу, замовник зобов'язалась своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих за цим договором послуг і додаткових витрат. Розрахунки сторін здійснюються в національній валюті України у готівковій формі та на підставі актів приймання-передачі виконаних робіт, окремих кошторисів або рахунків, у відповідності до виконаних видів юридичних послуг або запланованих витрат. Вартість послуг за цим договором визначається відповідно до обсягу наданих послуг, вказаних у акті приймання-передачі виконаних робіт. При належному виконанні умов договору сторони підписують акт про виконання юридичних послуг.
Відповідно до копії акту від 11 жовтня 2022 року виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 11 жовтня 2022 року виконавцем проведено наступні роботи та надані такі юридичні послуги: 1) усна консультація щодо підстав та порядку стягнення безпідставно набутого майна, зокрема грошових коштів, стягнутих під час примусового виконання виконавчих документів, визнаних судами такими, що не підлягають виконанню, порядку подання позовних заяв до суду та їх розгляду, можливостей апеляційного оскарження судових рішень в порядку цивільного судочинства. Між сторонами узгоджено правову позицію та визначено план дій. Тривалість усної консультації становила 4 години, а її вартість 3200 гривень (800 гривень за годину); 2) виконавцем проведено аналіз судової практики місцевих та апеляційних судів щодо вирішення спорів, пов'язаних зі стягненням безпідставно набутого майна, зокрема грошових коштів, стягнутих під час примусового виконання виконавчих документів, визнаних судами такими, що не підлягають виконанню. Зокрема, виконавцем проаналізовано зміст чотирьох постанова судів, що зайняло 5 годин загальною вартістю 4000 гривень (800 гривень година); 3)виконавцем підготовлено позовну заяву про стягнення безпідставно набутого майна, зокрема, грошових коштів, стягнутих під час примусового виконання виконавчого документу, визнаного судом таким, що не підлягає виконанню. Тривалість підготовки позову склала 5 годин загальною вартістю 4000 гривень (800 гривень за годину). Загальна вартість наданих послуг оцінена на суму 11200 гривень. Копія акту наявна в матеріалах справи.
Згідно копії квитанції до прибуткового касового ордеру №46 від 11 жовтня 2022 року вартість вищевказаних послугу з надання правової допомоги була сплачена позивачем в повному обсязі.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Нормами ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 4-5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч.ч.1-3 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В свою чергу, нормою ст.270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Згідно ст.259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Оцінюючи дослідженні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.
Аналізуючи встановлені фактичні обставини в контексті викладених вище норм процесуального законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
До правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16, постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року по справі №379/1418/18, від 13 грудня 2022 року по справі №695/2483/20.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19, від 02 грудня 2020 року по справі №317/1209/19, від 22 січня 2021 року по справі №925/1137/19, від 03 лютого 2021 року по справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року по справі №753/1203/18, від 21 грудня 2022 року по справі №357/9210/18.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Наведений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц, від 07 липня 2021 року по справі №910/12876/19.
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі №905/1795/18, від 08 квітня 2020 року по справі №922/2685/19, від 30 червня 2022 року по справі №904/7347/21.
В питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу слід виходити також із правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19, від 18 березня 2021 року по справі № 910/15621/19, від 25 травня 2021 року по справі №910/7586/19, згідно яких зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Разом із тим, у ч.5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Оскільки ж норми ч.ч.4, 5 ст.129 ГПК України повністю аналогічні нормам ч.ч.2, 3 ст.141 ЦПК України, то наведений правовий висновок має застосовуватись і до розподілу судових витрат в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи, що в ході розгляду заяви сторони позивача знайшов своє підтвердження факт не вирішення судом питання про розподіл судових витрат між сторонами в частині витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, при ухваленні заочного рішення суду від 22 грудня 2022 року по цивільній справі №199/8448/22 (провадження №2/199/2980/22), суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви представника позивача в цій частині та необхідність її задоволення шляхом ухвалення відповідного додаткового рішення суду. Стосовно можливості стягнення та розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на її користь з відповідача, суд враховує, що згаданим заочним рішенням суду від 22 грудня 2022 року позовні вимоги позивача були задоволені в повному обсязі, а стороною позивача ще на стадії звернення до суду долучені до позову всі необхідні та передбачені законом документи як докази факту понесення, сплати та розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що за загальним правилом та за відсутності заперечень відповідача щодо неспівмірності розміру таких витрат є підставою для їх покладення на сторону відповідача. В той же час, як вбачається зі змісту норм цивільного процесуального закону та наведених вище правових позицій Верховного Суду, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат наділений дискреційними повноваженнями, на підставі яких у певних випадках може повністю або ж частково відмовити у компенсації витрат на професійну правничу допомогу, зокрема керуючись критеріями доведеності (реальності), обґрунтованості (розумності) та справедливості заявленого до стягнення розміру таких витрат, а також враховуючи передбачені ч.3 ст.141 ЦПК України обставини. Мотивуючи заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу, сторона позивача посилається та долучає до позову копію акту виконаних робіт по договору про надання правової допомоги від 11 жовтня 2022 року, відповідно до якого адвокатом позивача, як виконавцем, надано позивачу три види юридичних послуг, другою з яких є проведення адвокатом позивача аналізу судової практики, зокрема чотирьох постанов судів з приводу розв'язання спорів, аналогічних тому, в рамках якого надавалась позивачу правова допомога. Такий аналіз судової практики зайняв у адвоката позивача 5 годин загальною вартістю 4000 гривень. Однак, таке виокремлення адвокатом аналізу ним судової практики в самостійну юридичну послугу суд вважає необґрунтованим та штучним способом збільшення кількості та вартості наданих юридичних послуг, оскільки сама ця послуга за змістом та своїм значенням фактично охоплюється двома іншими послугами - консультацією, наданою позивачу з приводу перспектив та можливого розв'язання, в тому числі судом, її спору з відповідачем, а також складенням позовної заяви, тим більше з огляду на значний заявлений час, витрачений на кожну із таких юридичних послуг. Відтак, друга юридична послуга, як самостійна, вартістю 4000 гривень має бути виключена із загальної вартості наданих позивачу послуг правничої допомоги з огляду на наведені судом вище підстави та критерії. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню в порядку компенсації витрат на професійну правничу допомогу за першу та третю послуги загальною вартістю 7200 гривень.
На підстав викладеного та керуючись ст.ст.133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 270, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Заяву заступника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кірюшина Артема Андрійовича про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
У порядку розподілу судових витрат стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» (ЄДРПОУ 41717584; адреса місцезнаходження: 01042, м. Київ, пров. Новопечерський, буд.19/3, корпус 2, офіс 9) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) в якості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 7200 гривень.
У задоволенні іншої частини вимог заяви представника позивача - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко