Номер провадження: 22-ц/813/4344/23
Справа № 495/7410/19
Головуючий у першій інстанції Прийомова О.Ю.
Доповідач Приходько Л. А.
18.04.2023 м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Приходько Л. А.
суддів: Бездрабко В.О.
Кутурланової О.В.
секретар Виходець А.В.
учасники справи:
позивач-відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Білгород-Дністровська міська рада Одеської області,
відповідач-третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 листопада 2022 року у складі головуючого судді Прийомова О.Ю., повний текст рішення складено 15 листопада 2022 року,
встановив:
У серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області в якому просила: встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з червня 2013 року по день смерті останнього; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 автомобіль марки FORD TRANSIT, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Ухвалою Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 18 лютого 2021 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_2 .
У травні 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмету позову, в якій просила: встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з червня 2013 року по день смерті останнього; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 автомобіль марки FORD TRANSIT, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 59кв.м, житловою площею 39.4кв.м; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля марки FORD TRANSIT, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилалася на те, що близькі стосунки між нею та ОСОБА_5 розпочалися з липня 2010 року. 04 грудня 2012 року вона зареєструвала місце проживання ОСОБА_4 в будинку АДРЕСА_1 , якій належить їй на праві власності. У травні 2013 року шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано.
З червня 2013 року між нею та ОСОБА_4 склалися відносини притаманні подружжю, вони проживали разом у належному їй будинку, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, сумісним бізнесом, відвідували знайомих, як чоловік та дружина, доглядали батьків, які перебували у похилому віці.
За час сумісного проживання ними були придбані автомобіль марки FORD TRANSIT, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та житловий будинок АДРЕСА_1 .
У зв'язку із придбанням житлового будинку ОСОБА_4 у вересні 2019 року був знятий з реєстраційного обліку у належному їй будинку та зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 , проте залишився проживати разом з нею у будинку АДРЕСА_1 .
В листопаді 2019 року до справи вступила в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_3 подавши позов до ОСОБА_1 , Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частку майна, що є об'єктом спільної сумісної власності.
Посилаючись на те, що під час перебування у шлюбі нею та ОСОБА_4 було придбано транспортний засіб марки FORD TRANSIT, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який є спільною сумісною власністю подружжя, просила визнати за нею право власності на вказаний транспортний засіб.
Ухвалою Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 29 вересня 2021 року прийняті позовні вимоги ОСОБА_3 , як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору до ОСОБА_1 , Білгород-Дністровської міської ради Одеської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору про визнання права власності на 1/2 частку майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_3 .
Рішенням Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 07 листопада 2022 року з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 02 грудня 2022 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання автомобіля та житлового будинку сумісним майном подружжя відмовлено.
У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частку майна, що є об'єктом спільної сумісної власності відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не доведено як факту перебування її та ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, так і її участі у придбанні спірного майна, зокрема житлового будинку, а реєстрація спірного автомобілю здійснена ще до визначеного позивачем строку сумісного проживання її разом з ОСОБА_4 .
Відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції вказав на безпідставність заявлених вимог з огляду на відсутність доказів на підтвердження належності спірного автомобіля до спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду в частині відмови у задоволені її позовної заяви скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
В іншій частині рішення суду не оскаржується.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказувала на те, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність доказів обґрунтованості її позовних вимог, пославшись на докази, які не відповідають вимогам статей 78,79,83ЦПК України, та не прийнявши в якості належних доказів показання свідків, допитаних за її клопотанням, надавши перевагу показанням свідків іншої сторони.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Білгород-Дністровської міської ради Одеської області Кононенко Н.В., посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просила у задоволені апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, вказавши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, на підтвердження факту сумісного проживання з ОСОБА_4 та придбання разом з ним нерухомого та рухомого майна.
В судовому засіданні ОСОБА_1 , та її представник адвокат Братінов І.П., приймаючи участь в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримали за обставинами викладеними у скарзі. Просили рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Єфіменко Н.В., приймаючи участь у розгляді справи в режимі відеоконференції поза приміщенням суду, заперечуючи проти апеляційної скарги вказала на те, що, на її думку, рішення суду є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.
Від представника Білгород-Дністровської міської ради Одеської області Кононенко Н.В. надійшла заява про розгляд справи без участі представника Білгород-Дністровської міської ради Одеської області з проханням врахувати відзив на апеляційну скаргу.
ОСОБА_3 направила на адресу суду заяву про розгляд справи без її участі, вказавши, що апеляційну скаргу вважає такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду, на її думку, є законним.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених цивільним процесуальним законодавством, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 не оскаржено, а тому апеляційним судом не переглядається.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вказаним вимогам закону.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 113-114).
ОСОБА_1 у жовтні 2019 року звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , посилаючись на розгляд Білгород-Дністровським судом Одеської області справи за її позовом про встановлення факту перебування її та спадкодавця у фактичних шлюбних відносинах (а.с. 128).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 розірвано 10 грудня 1998 року (а.с. 28).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано 10 вересня 2013 року (а.с.67).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 та свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4 (а.с.121, 124).
У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_4 (а.с.112).
Зі змісту договору про здачу жилого приміщення піднаймачу (наймачу) № 191 від 04 грудня 2012 року ОСОБА_1 здала на невизначений строк, безоплатно у користування ОСОБА_4 житлові приміщення у належному їй на праві власності жилому будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 30).
З довідки про склад сім'ї №480 від 31.07.2019, виданої КП “ЖЕО-1” вбачається, що ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 04 грудня 2012 року по 18 вересня 2013 року (а.с.11).
Зі змісту довідки №216 від 12.09.2019, виданої КП “ЖЕО-1” вбачається, що ОСОБА_4 , 18 вересня 2013 року по день своєї смерті був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.116).
Відповідно до акту від 07 листопада 2019 року, виданого КП “ЖЕО-1” ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 18 вересня 2013 року по день смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зі слів сусідів ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ), померлий проживав за вказаною адресою один(а.с.201)
З заяви №189505598 вбачається, що 04 червня 2013 року ОСОБА_4 звернувся із заявою про первинну реєстрацію транспортного засобу придбаного в торговельній організації, який вивезено з-за кордону, а саме: вантажного/фургону малотонажного -В- загального, марки FORD TRANSIT, VIN / №кузова - НОМЕР_6 , 1998 року випуску. За наслідками розгляду заяви видані: свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_7 та номерні знаки НОМЕР_1 (а.с.14).
З листа ТСЦ 5143 РСЦ МВС в Одеській області від 19.11.2019 №31/15/5143-Є-29/АЗ вбачається, що станом на 19 листопада 2019 року за ОСОБА_4 значаться в зареєстрованих транспортні засоби: ИЖ 412ИЭ, д/н НОМЕР_8 , 1974 року випуску та FORD TRANSIT, VIN / №кузова - НОМЕР_6 , 1998 року випуску, д/н НОМЕР_1 . Копії підстави реєстрації транспортних засобів надати неможливо у зв'язку із закінченням строку зберігання (а.с.200).
Зі змісту інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що станом на дату формування довідки 10 березня 2021 року зареєстроване право власності ОСОБА_4 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , підстава державної реєстрації права власності - договір купівлі-продажу №785, виданий 20 травня 2015 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю. та земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:01:006:0897, площею 0.0613га за адресою АДРЕСА_1 , підстава реєстрації рішення про затвердження технічних документацій №91-VІІ від 27.04.2016(а.с.176-178).
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 02 червня 2017 року зареєстрована як фізична особа - підприємець, основний вид економічної діяльності - роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами (а.с.29).
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Разом з тим згідно із статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Такі висноки викладені у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св 21).
Встановивши, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_4 , ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також придбання спірного майна за рахунок спільної праці або спільних коштів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу та визнання спільною сумісною власністю спірного майна, оскільки позивачем не доведено, що між нею та ОСОБА_4 виникли відносини, притаманні подружжю, а спірне майно придбано за спільні кошти та спільними зусиллями.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що лише показання свідків про проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'ю та спільні фотографії не є достатніми доказами про наявність у них сім'ї в розумінні статті 3 СК України.
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки, тобто наявність сім'ї, у період з часу розірвання шлюбу ОСОБА_4 до моменту його смерті матеріали справи не містять.
Натомість досліджені судом довідка про склад сім'ї №480 від 31.07.2019 видана КП “ЖЕО-1” та договір про здачу жилого приміщення піднаймачу (наймачу) № 191 від 04 грудня 2012 року у сукупності свідчать про те, що ОСОБА_4 вселився та проживав у належному позивачці будинку на підставі договору найму, а не як член сім'ї власника будинку. При цьому зі змісту довідки №216 від 12.09.2019, виданої КП “ЖЕО-1” та акту від 07 листопада 2019 року, виданого КП “ЖЕО-1” вбачається, що починаючи з 18 вересня 2013 року ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав один за іншою адресою: АДРЕСА_1 .
Доданий до апеляційної скарги акт від 02.12.2022 року виданий КП “ЖЕО №1” на підтвердження спільного проживання позивачки з ОСОБА_4 не прийнятий апеляційним судом в якості доказу з огляду на те, що позивачем не наведено жодних обставин, які б свідчили про наявність причин, що об'єктивно не залежали від неї, неможливості подання такого доказу до суду першої інстанції. Отримання вказаного доказу позивачем після ухвалення рішення суду само по собі не може рахуватися об'єктивною причиною неможливості подання такого доказу до суду першої інстанції з огляду на те, що справа знаходиться в провадженні суду з серпня 2019 року і будь-які обставини що об'єктивно унеможливлювали своєчасно звернутися позивачу до КП “ЖЕО №1” та подати вказаний документ до суду відсутні.
Надані позивачем копії документів, що належали ОСОБА_4 , а саме медична довідка щодо придатності до керування транспортним засобом, заява на реєстрацію транспортного засобу не є належними доказами сумісного проживання її з ОСОБА_4 , оскільки могли бути залишеними за попереднім місце проживання за непотрібністю, враховуючи, що строк дії довідки сплив у травні 2012 року, а заява не є правовстановлюючим документом. Доказів того, що автомобіль FORD TRANSIT, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та правовстановлюючі документи на нього залишились у користуванні ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Також не знайшли свого підтвердження доводи ОСОБА_1 щодо придбання нею разом з ОСОБА_4 за рахунок спільної праці та за спільні кошти автомобілю FORD TRANSIT, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та жилого будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Так матеріали справи не містять жодних відомостей коли саме, за якою вартістю, на якій підставі було придбано ОСОБА_4 зазначений вище транспортний засіб. Позивачка вказані обставини також пояснити суду не змогла та жодних доказів на підтвердження того, що вказаний автомобіль був придбаний внаслідок спільної праці або за спільні кошти суду не надала. Сам по собі факт реєстрації автомобіля 04 червня 2016 року не може підтверджувати факт його придбання саме в цей день на підставі договору купівлі-продажу.
Крім того, з огляду на те, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано лише 10 вересня 2013 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, доводи позивачки щодо придбання спірного транспортного засобу за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу суперечать вимогам законодавства, що регулює спірні відносини.
Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо придбання за накопичені спільні кошти, як вказано у позовній заяві, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 жилого будинку по АДРЕСА_1 . Жодних правовстановлюючих документів на вказаний будинок позивачем не надано. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що право власності ОСОБА_4 на вказаний житловий будинок зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу №785 від 20 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю.
Під час розгляду справи позивачка вказувала на те, що грошові кошти за вказаним договором купівлі-продажу відчужувачу будинку не передавалися, оскільки фактично був укладений договір довічного утримання, та вона разом з ОСОБА_4 здійснювали догляд за бабусею (попереднім власником будинку), проте оформили це договором купівлі-продажу.
Проте вказаний договір в установленому законом порядку удаваним не визнаний, належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 доглядали колишнього власника будинку матеріали справи не містять, а тому доводи позивачки про придбання спірного будинку а час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу за рахунок спільної праці не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Суд першої інстанції дав належну оцінку наданих позивачем накладних від 07.09.2018, 11.09.2018, 12.09.2018 на придбання будівельних матеріалів (цементу), від 27.04.2018 на придбання газобетону, товарного чеку від 15.04.2015 на придбання замка, а також гарантійному талону від 20.02.2019 на акумулятор, виданому на ім'я ОСОБА_10 не прийнявши їх в якості належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позивача щодо спільних витрат на ремонт будинку АДРЕСА_1 та на купівлю акумулятору для автомобілю ОСОБА_4 , враховуючи, що матеріали справи не містять жодних відомостей щодо здійснення ремонту у вказаному будинку і що придбані будівельні матеріали та замок були придбані та використані для ремонту цього будинку, а не на інші потреби. А гарантійний талон по-перше виписаний на ім'я покупця - ОСОБА_10 , а не на ім'я позивачки, а по-друге не містить відомостей, що він був придбаний саме на автомобіль ОСОБА_4 , а не для власних потреб покупця.
Ведення спільного бізнесу з ОСОБА_4 , на чому наголошує позивачка як на одну з підстав встановлення факту спільного проживання, не свідчить про існування між ними стосунків притаманних подружжю.
Посилання ОСОБА_1 на те, що вони мали спільні доходи від спільного ведення бізнесу протягом всього часу сумісного проживання за рахунок якого було придбано спірне майно, не підтверджуються належними та допустимими доказами. Крім того, з наданої позивачем виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що позивачка зареєстрована як фізична особа - підприємець лише з 02 червня 2017 року, тобто вже після придбання ОСОБА_4 спірного майна, а будь-яких доказів на підтвердження ведення спільного бізнесу до цієї дати, а також доказів на підтвердження отриманих від підприємницької діяльності позивачем суду не надано.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, не спростовують наведених висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, а тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.
З огляду на те що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, витрати зі сплати судового збору згідно з положеннями частини 1 статті - 141 ЦПК України покладаються на скаржника.
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 листопада 2022 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 27 квітня 2023 року.
Головуючий Л.А. Приходько
Судді: В.О. Бездрабко
О.В. Кутурланова