01.05.23
22-ц/812/391/23
Провадження № 22-ц/812/391/23
Іменем України
01 травня 2023 року м. Миколаїв
справа № 490/3932/18
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 03 лютого 2022 року під головуванням судді Черенкової Н.П., повний текст судового рішення складений цього ж дня,
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (даді - ВЧ НОМЕР_1 ) про відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позивач зазначав, що 25 лютого 2018 року у м. Миколаєві по проспекту Героїв України сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Citroen Jumpi», державний номер НОМЕР_2 , під його керуванням та автомобілем «Урал 4320», державний номер НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_2 , який на час вчинення ДТП проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Як вказав ОСОБА_1 , внаслідок цього ДТП його автомобіль зазнав значних пошкоджень, а він отримав травми у вигляді забиття правого тазостегнового суглобу та поперекового відділу хребта. Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2018 року, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні ДТП.
Як зазначив позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, відповідно до Звіту експерта від 05 квітня 2018 року № 055 ринкова вартість автомобіля «Citroen Jumpi», державний номер НОМЕР_2 на момент проведення дослідження складає 154 590 грн 81 коп., а відновлювального ремонту - 339 415 грн 43 коп. МТСБУ відшкодувало йому 100 000 грн. Оскільки транспортний засіб був фізично знищений, 11 липня 2018 року залишки автомобіля «Citroen Jumpi», державний номер НОМЕР_2 , було продано за 10450 грн. За виконання робіт з експертної оцінки автомобіля ним було сплачено ФОП ОСОБА_3 2500 грн. Крім того, після ДТП отримавши травми та відчуваючи сильний фізичний біль він звернувся до Лікарні швидкої медичної допомоги м. Миколаєва та йому було призначено томограму, за проведення якої ним було сплачено 2100грн.
Також, позивач зазначав, що незаконними діями відповідача йому було спричинено моральну шкоду, яку він оцінює у 55000 грн. За твердженям позивача він переніс сильний стрес від того, що в салоні автомобіля під час ДТП знаходились його дружина ОСОБА_4 та дворічний син ОСОБА_5 . Його страх за долю близьких людей був дуже сильний та до сих пір він відчуває хвилювання чи не відіб'ються наслідки ДТП на дитині, яка стала гірше спати, їсти, негативно реагує на поїздки в автомобілі. Також відсутність автомобіля в сім'ї потягла за собою зміну звичайного укладу життя, так як позивач ним користувався щоденно.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ВЧ НОМЕР_1 на свою користь 48740грн 81 коп. відшкодування майнової шкоди, 55 000 грн моральної шкоди.
У відзиві на позов ВЧ НОМЕР_1 просила відмовити у задоволенні позову як заявленого до неналежного відповідача, оскільки отримати матеріальну компенсацію за завдані збитки позивач має від винуватця ДТП, а саме ОСОБА_2 . Окрім того, вказує, що позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити суму завданої шкоди задля досудового врегулювання спору, однак висновок експерта від 05.04.2018 №055, на який посилався позивач, він командуванню частини не надав, у своїй вимозі не вказав жодних банківських реквізитів для сплати завданої йому шкоди. Окрім того, позивачем не надано доказів на підтвердження завданої йому моральної шкоди. За такого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва суду від 20 вересня 2018 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 .
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 лютого 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 48 740 грн 81 коп., 5000 грн. моральної шкоди та 3353 грн 92 коп. судових витрат.
В апеляційній скарзі ВЧ НОМЕР_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення та ухвалити нове, яке відповідає дійсним обставинам справи. Зазначала, що судом помилково стягнуто розмір відшкодування майнової шкоди 48740 грн 81 коп., тоді як в рішенні суд встановив, що оскільки МТСБУ відшкодувало позивачу 100 000 грн а також знищений транспортний засіб було продано за 10450 грн, то сума майнової шкоди становить 154 590,81-100 000 - 10450 = 44 140,81 грн. Також апелянт вказував, що позивач не надав суду жодних доказів завдання моральної шкоди, а тому з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, від 16 лютого 2020 року у справі № 580/1617/19, у постанові Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» вважає, що ці позовні вимоги не підлягали задоволенню. До того ж судом стягнуто 3353 грн 92 коп судових витрат, що не пропорційно розміру задоволених вимог.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 20 березня 2023 року задоволено клопотання ВЧ НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 лютого 2022 року, а ухвалою від 07 квітня 2023 року - відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та відповідно до ч. 4 ст. 359 ЦПК України зупинено дію оскаржуваного рішення.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК справа розглядається апеляційним судом без виклику учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
За загальними правилом частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Згідно з вимогами п. 1 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Положеннями частини першої статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно пункту першому частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".
Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.
Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини другої, таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина перша статті 1172 ЦК України).
За положеннями ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Пунктом 41.1 статті 41 Закону України № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд зобов'язаний оцінити належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності за правилами статті 89 цього Кодексу.
Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 25 лютого 2018 року о 11 год. 10 хв. в м. Миколаєві по просп. Героїв України водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом "Урал 4320", державний номер НОМЕР_3 , який належить В/ч НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння, в крайній лівій смузі зі сторони вул. Адміральська у бік пров. Парусний, та в районі буд. 9-Д не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем "Citroen Jumpy", державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який зупинився попереду, чим порушив п. п. 2.3 "б", 2.9 "а", 13.1 Правил дорожнього руху України. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.04.2018 року у справі №490/1569/18 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст.130 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в прибуток держави в розмірі 10200 (десять тисяч двісті) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
За такого, з огляду на приписи ст. 82 ЦПК України, суд першої інстанції правильно виходив з того, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Наявність вини в діях ОСОБА_2 у настанні дорожньо-транспортної пригоди відповідач не оспорював.
Власником пошкодженого автомобіля "Citroen Jumpy" є позивач ОСОБА_1 , що підтверджується копією відповідною свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Відповідно до витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.05.2016 року №115 з 30.05.2016 року зараховано до списків особового складу частини ст. матроса ОСОБА_2 - на посаду водія 1-го автомобільного відділення автомобільного взводу підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна роти матеріального забезпечення.
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.02.2018 № 38-НР ОСОБА_2 був призначений з 08.00 год. 24.02.2018 року до 17.00 год. 25.02.2018 року водієм чергового автомобіля УРАЛ-4320, державний номер НОМЕР_3 , в складі добового наряду, що підтверджується також нарядом №56 на використання машин військової частини НОМЕР_1 на "25" лютого 2018 року.
Згідно із реєстраційними даними транспортного засобу "УРАЛ-4320", державний номер НОМЕР_3 , останній належить ВЧ НОМЕР_1 .
Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння бойова та інша техніка, боєприпаси пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.
За змістом частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
За таких обставин, відповідно до вищевикладених вимог закону суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме ВЧ НОМЕР_1 , яка має статус юридичної особи та є володільцем джерела підвищеної небезпеки, несе відповідальність за спричинену позивачу пошкодженням транспортного засобу шкоду.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження №14-81цс18), яка повинна бути врахована судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин на підставі ч.4 ст.263 ЦПК України.
Також судом першої інстанції було встановлено і підтверджується матеріалами справи, що згідно Звіту № 055 про оцінку автомобіля від 05.04.2018 року, складеного експертом - оцінювачем ФОП ОСОБА_6 , вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "Citroen Jumpy", внаслідок його пошкодження при ДТП, складає 154590,81 грн. Як вбачається з даного Звіту, вартість відновлювального ремонту становить 339415,43 грн., ринкова вартість автомобіля "Citroen Jumpy" на момент ДТП складає 154590,81 грн. Отже, даний транспортний засіб з врахуванням ефективного використання відновлювати економічно недоцільно, оскільки вартість такого ремонту значно перевищує вартість автомобіля до ДТП, а тому транспортний засіб вважається фізично знищеним, а сума завданого матеріального збитку власнику "Citroen Jumpy", державний номер НОМЕР_2 , прирівнюється до його дійсної ринкової вартості на момент ДТП.
Доказів, які б спростовували результати вказаного Звіту у матеріалах справи відсутні, а тому суд обґрунтовано виходив з даних, встановлених вищезазначеним Звітом оцінювача ФОП ОСОБА_6 .
Оскільки на дату скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача як володільця автомобіля УРАЛ-4320, державний номер НОМЕР_3 , не була застрахована, то Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) прийняло рішення про виплату позивачу відшкодування шкоди в розмірі 100 000,00 грн.
Згідно Договору купівлі-продажу транспортного засобу №3933/07/2018, ОСОБА_1 11.07.2018 року продано автомобіль "Citroen Jumpy» ТзОВ "НОВУС-Н" за 10 450,00 грн.
Оскільки МТСБУ відшкодувало позивачу 100 000 грн. майнової шкоди, а також знищений транспортний засіб було продано позивачем за 10450,00 грн. то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сума майнової шкоди, завданої в зв'язку з пошкодженням автомобіля позивача внаслідок дорожньо-транспортної пригоди становить: 154 590,81- 100000 - 10450,00 = 44140,81 грн.
Позивачем сплачено за проведення експертного дослідження ТЗ 2500,00 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт № 055 від 05.04.2018 року та квитанцією до прибуткового касового ордеру №12 від 05.04.2018 року.
Окрім того, позивачем у зв'язку з травмами, завданими внаслідок даної ДТП, проведено томограмне дослідження, за яке ним сплачено 2100,00 грн., що підтверджується товарним та фіскальним чеками від 05.03.2018 року.
За такого судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо розміру завданої майнової, які не спростовано відповідачем, і сумнівів у достовірності наданих доказів не виникає.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані суми також підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , оскільки це відповідає приписам ст. 22, 1166 ЦК України.
За таких обставин, суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів, вірно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та дійшов обгрунтованого висновку, що про стягнення на користь позивача з відповідача 48 740грн 81 коп. відшкодування майнової шкоди, витрат на проведення експертизи та витрати на проходження томограмного дослідження (44140,81 грн + 2500,00 грн + 2100,00 грн = 48 740грн 81 коп).
Отже, доводи апеляційної скарги про невірний розрахунок судом першої інстанції суми майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню, є безпідставними.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно визначеного судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди, то слід зазначити наступне.
Так, стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що протиправними діями ОСОБА_2 , з вини якого сталася ДТП, який керував транспортним засобом, володільцем якого є відповідач, позивачу була заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідачем на підставі ст. 23, 1167 ЦК України. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано виходив із доведеності вимог позивача щодо спричинення моральної шкоди внаслідок пошкодження належного йому на праві власності майна, яка пов'язана з розладом нормального життя ОСОБА_1 через незручності, пов'язані з відсутністю автомобіля в сім'ї, що потягло за собою зміну звичайного укладу життя, нервовою напругою та переживаннями в зв'язку з пошкодження його автомобіля.
При визначенні розміру спричиненої позивачу моральної шкоди, суд виходив з фактичних обставин спору, врахував загальні засади судочинства щодо справедливості та розумності, а тому обґрунтовано стягнув її у сумі 5000грн.
За такого, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки судом був врахований характер правопорушення, обсяг і тривалість спричинених позивачу моральних страждань внаслідок пошкодження належного йому на праві власності майна.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Таким чином, вирішуючи спір, суд правильно визначився із виниклими правовідносинами сторін, повно та всебічно з'ясував обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Разом із тим колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про помилковість визначення судом першої інстанції розміру відшкодування судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року становив 1762 грн.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову, що складається з кількох самостійних вимог, визначається загальною сумою всіх вимог.
При цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди також є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі.
Отже, враховуючи ціну заявленого ОСОБА_1 позову - 214 190грн. 81 коп (159 190грн. майнової шкоди + 55 000 грн. моральної шкоди), судовий збір за позовну заяву мав складати 2141грн 90 коп.
Позивачем при зверненні з даним позовом до суду було сплачено згідно квитанцій від 16.05.2018 року №ПН23 у сумі 1762,00 грн. та №ПН15 у сумі 1591,92 грн., всього 3353грн 92коп.
Тобто, судовий збір позивачем був переплачений, а тому при розподілі судових витрат суд першої інстанції мав виходити з належної суми - 2141грн 90 коп. - та застосувати принцип пропорційності їх відшкодування, враховуючи часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
За такого, враховуючи, що заявлені позивачем вимоги було задоволено частково (33,75%), то розмір стягнутих з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судових витрат підлягає зменшенню з 3353грн92коп. до 722 грн 90 коп.
Отже, відповідно до ст. 375, 376 ЦПК України апеляційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши рішення в частині розподілу судових витрат, тоді як в іншій частині оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.
Оскільки вимоги про розподіл судових витрат не відносяться до позовних та не впливають на розмір ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а також враховуючи, що розмір судового збору за подання скарги на рішення суду залежить від суми судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (крім оскарження ухвали суду з процесуальних питань), то судовий збір за апеляційне оскарження рішення в частині розподілу судових витрат не сплачується.
З огляду на викладене часткове задоволення апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 не є підставою для стягнення з позивача на користь апелянта відшкодування судового збору, сплаченого за апеляційну скаргу.
Оскільки ухвалою 07 квітня 2023 року відповідно до ч. 4 ст. 359 ЦПК України було зупинено дію оскаржуваного рішення, то з огляду на результати апеляційного оскарження існують підстави для його поновлення з урахуванням його зміненої частини в редакції даної постанови.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 лютого 2022 року в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши розмір стягнутих з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судових витрат з 3353грн92коп. до 722 грн 90 коп. (сімсот двадцять дві гривні дев'яносто копійок).
В іншій частині рішення залишити без змін.
Поновити дію рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 лютого 2022 року з урахуванням його зміненої частини в редакції даної постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 01 травня 2023 року