79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
20.04.2023 cправа № 914/951/22
За позовом: Львівської міської ради, м. Львів,
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромзен», м. Львів,
до відповідача 2: Приватного підприємства «Княжий Дар Плюс», м. Львів,
до відповідача 3: Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 , м. Львів,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство «ПроКредит Банк», м.Київ,
про скасування державної реєстрації прав приватної власності на об'єкт нерухомого майна, визнання недійсними договорів купівлі-продажу,
Суддя Б. Яворський,
при секретарі О. Муравець.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2 ,
від відповідача 1: ОСОБА_3 ,
від відповідача 2: не з'явився,
від відповідача 3: не з'явився,
від третьої особи: не з'явився.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромзен», Приватного підприємства «Княжий Дар Плюс» та СПД-ФО ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації прав приватної власності на об'єкт нерухомого майна, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у державному реєстрі права власності на нерухоме майно міститься інформація про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю площею 157 кв.м. за ТзОВ «Ромзен» (ЄДРПОУ 36738733) на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 153220246101 попередній реєстраційний номер 24655805). При цьому, власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 є Львівська міська рада, а споруда є самочинним будівництвом, адже інформація у реєстрах про початок будівництва відсутня.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 17.05.2022 справу №914/951/22 передано на розгляд судді Яворському Б.І.
Ухвалою суду від 17.05.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, встановлено строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав та призначено підготовче засідання на 16.06.2022. Подальший хід розгляду справи у підготовчому провадженні викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.
22.06.2022 відповідач 1 подав заяву про застосування строку позовної давності (вх.№13350/22).
04.07.2022 позивач подав заяву (вх.№14110/22) про залишення позовної вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України.
Крім того, 04.07.2022 позивач подав заяву (вх№2046/22) про зміну підстав позову. У поданій заяві позивач зазначає, що Львівською міською радою прийнято ухвалу №1436 від 07.10.2021 «Про затвердження ТзОВ «Ромзен» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Пунктом 2.1.1 вказаної ухвали визначено товариству звернутись щодо скасування права власності на об'єкт, який розміщений на земельній ділянці, та укласти з ЛМР договір оренди землі. 25.11.2021 ЛМР та ТзОВ «Ромзен» укладено відповідний договір оренди землі, однак товариством не вчинено жодних дій на виконання п.2.1.1 ухвали. За результатами проведеного працівниками обстеження земельної ділянки встановлено, що ТзОВ «Ромзен» фактично використовує земельну ділянку №1 в межах червоних ліній, орієнтовною площею 0,0163га по АДРЕСА_1 для обслуговування МАФу, а нежитлової будівлі «Б-1» не виявлено (акт №98 від 05.11.2021). Вказане є підставою для скасування права власності на нерухоме майно - нежитлової будівлі «Б-1», загальною площею 157,0 кв.м., адже підстава для первинної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості була скасована у судовому порядку, а дозволу на початок будівництва не отримано. Відтак, усі подальші правочини, що стосуються відчуження права власності на нежитлову будівлю є незаконними та порушують майнові інтереси власника земельної ділянки - ЛМР. Рада просить суд: 1) скасувати державну реєстрацію права власності ФОП ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю «Б-1», загальною площею 157 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 153220246101) з припиненням права власності; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15.09.2008 №10405, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Княжий Дар Плюс», посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Тертичною Е.В.; 3) скасувати державну реєстрацію права власності ПП «Княжий Дар Плюс» (код ЄДРПОУ 34857541) на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю «Б-1», загальною площею 157 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 153220246101) з припиненням права власності; 4) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11.09.2013 №3669, укладений між ПП «Княжий Дар Плюс» та ТзОВ «Ромзен», посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Стефанюк О.І.; 5) скасувати державну реєстрацію права власності ТзОВ «Ромзен» (код ЄДРПОУ 36738733) на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю «Б-1» загальною площею 157 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 153220246101) з припиненням права власності.
У період з 06.08.2022 по 14.11.2022 включно суддя Яворський Б.І. перебував на лікарняному у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.
Ухвалою від 06.12.2022 суд залишив без розгляду позовну вимогу про зобов'язання ТзОВ «Ромзен» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та прийняв заяву Львівської міської ради про зміну підстав позову.
30.12.2022 відповідач 1 подав відзив на позовну заяву (вх.№27158/22) з клопотанням про продовження пропущеного строку на подання такого. У відзиві на позов відповідач 1 зазначав, що предметом спору є нежитлова будівля (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 153220246101), тому позов не відноситься ні до віндикаційного, ні до негаторного в частині об'єкта нерухомості, а усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, не є предметом даного спору, адже 25.11.2021 між позивачем та відповідачем 1 укладено договір оренди землі по АДРЕСА_1 , що і виключає заявлення речово-правового способу захисту. Просив відмовити у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту.
Ухвалою від 03.01.2023 суд продовжив ТзОВ «Ромзен» процесуальний строк для подання відзиву та прийняв його до розгляду.
Протокольною ухвалою від 02.02.2023 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу № 914/951/22 до судового розгляду по суті 16.02.2023. Хід розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду.
Представник позивача у судове засідання 20.04.2023 з'явився, вимоги підтримав з підстав, викладених у заяві про зміну підстав позову, просив вимоги задовольнити.
У судове засідання 20.04.2023 представник відповідача 1 з'явився, проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач 2, 3 та третя особа у судове засідання не з'явились, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертались.
Відповідно до ч.2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Згідно пункту 1 ч. 3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Оскільки позиція позивача та відповідача 1 чітко відображена у документах по суті справи, а відповідач 2 та 3 правом на подання відзиву не скористались, третя особи також не подала пояснень щодо спору, хоча була повідомлена про наявність такого, строки розгляду справи по суті завершилися, суд розглянув справу за відсутності відповідних учасників.
У судовому засіданні 20.04.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.08.2008 у справі №19/163 визнано право власності за суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, загальною площею 157,0 кв.м по АДРЕСА_1 .
Постановою Вищого господарського суду України від 04.08.2009 року рішення Господарського суду Львівської області від 18.08.2008 у справі №19/163 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. ВГСУ відзначив про не дослідження судом першої інстанції обставин щодо належного прийняття в експлуатацію об'єкта, а також обставин здійснення самовільного будівництва приміщення. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.12.2009 у справі №17/207 (19/163) позовну заяву ФОП ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Згідно із Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20182801 від 10.09.2008 ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєстровано за ФОП ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 157,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 18.08.2008 по справі №19/163.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно 15.09.2008 ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєстровано за Приватним Підприємством «Княжий Дар Плюс» право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 157,0 кв.м, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 24655805).
Позивач також зазначає, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстрація права власності за Приватним підприємством «Княжий Дар Плюс» відбулася на підставі договору купівлі-продажу, реєстраційний №10405 від 15.09.2008, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Елеонорою Віталіївною.
У подальшому, як вказує позивач, 11.09.2013 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк Оксаною Ігорівною проведено реєстрацію права власності за ТзОВ «Ромзен». Право власності було зареєстроване за ТзОВ «Ромзен», внаслідок укладення договору купівлі-продажу (реєстраційний №3669 від 11.09.2013).
07.10.2021 Львівською міською радою прийнято ухвалу № 1436 «Про затвердження ТОВ «Ромзен» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 », якою затверджено ТОВ «Ромзен» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 0,0223 га у межах червоних ліній без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень (кадастровий номер 4610136800:02:002:0098) по АДРЕСА_1 в оренду терміном на 2 роки для обслуговування будівлі магазину (код КВЦПЗ 12.08 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, перевіривши їх із земель, що не надані у власність або користування. Пунктом 2.1.1-2.1.3 вказаної ухвали визначено товариству звернутись щодо скасування права власності на об'єкт, який розміщений на земельній ділянці, укласти з ЛМР договір оренди землі та договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою. Встановлено, що у разі невиконання товариством п.2 цієї ухвали, ця ухвала втрачає чинність (п.3 ухвали).
За інформацією управління комунальної власності департаменту економічного розвитку ЛМР від 29.10.2021, згідно бази нарахування орендних платежів з лютого 2012 року по вересень 2021 року договори на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд за адресою: АДРЕСА_1 не обліковуються.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.11.2021 №282850281 нежитлова будівля «Б-1» загальною площею 157 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 153220246101; попередній реєстраційний номер 24655805) по АДРЕСА_1 перебуває в приватній власності ТзОВ «Ромзен».
05.11.2021 головним та провідними спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування ЛМР за участю головного спеціаліста інформаційно-аналітичного відділу управління земельних ресурсів, головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку Сихівської районної адміністрації було здійснено обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 . За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки №98 від 05.11.2021, у якому вказано, що на земельній ділянці № НОМЕР_1 в межах червоних ліній орієнтовною площею 0,0163га на АДРЕСА_1 знаходиться торговий павільйон, який розділено на 2 окремі приміщення, загальними розмірами 18,17м х 8,94м (орієнтовною площею 163 м.кв) на бетонній площадці. Дані павільйони складаються з панелей типу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та металопластикового профілю зі склопакетним заскленням; на момент обстеження в приміщеннях здійснюється підприємницька діяльність - торгівля медикаментами (аптека « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») та торгівля алкогольними й тютюновими виробами (магазин « ІНФОРМАЦІЯ_3 »); станом на дату складання акту документи, які посвідчують право користування земельною ділянкою відсутні; під час обстеження, на земельній ділянці в межах червоних ліній орієнтовною площею 0,0163 га на АДРЕСА_1 нежитлової будівлі «Б-1», площею 157,0 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 153220246101; попередній реєстраційний номер 24655805) не виявлено. Результати обстеження земельної ділянки: ТзОВ «Ромзен» фактично використовує земельну ділянку №1 в межах червоних ліній орієнтовною площею 0,0163га по АДРЕСА_1 для обслуговування МАФу.
25.11.2021 ЛМР та ТзОВ «Ромзен» укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець на підставі Податкового кодексу України, Закону України «Про оренду землі», ухвал ЛМР №631 від 30.06.2016, 1995 від 25.05.2017 та 1436 від 07.10.2021 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування будівлі магазину (код КВЦПЗ 12.08 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій) з кадастровим номером 4610136800:02:002:0098, яка розташована у АДРЕСА_1 . Об'єкт оренди: земельна ділянка, заг.площею 0,0223га, у т.ч. під забудовою - 0,0223га. На земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна: нежитлова будівля (інші об'єкти інфраструктури - немає).
ОЦІНКА СУДУ.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.14 ГПК України).
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під час вирішення спору суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Позивач відзначає, що ЛМР прийнято ухвалу №1436 від 07.10.2021 «Про затвердження ТОВ «Ромзен» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 », якою затверджено ТОВ «Ромзен» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 0,0223 га у межах червоних ліній без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень (кадастровий номер 4610136800:02:002:0098) по АДРЕСА_1 в оренду терміном на 2 роки для обслуговування будівлі магазину (код КВЦПЗ 12.08 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, перевіривши їх із земель, що не надані у власність або користування. Пунктом 2.1.1-2.1.3 вказаної ухвали визначено товариству звернутись щодо скасування права власності на об'єкт, який розміщений на земельній ділянці, укласти з ЛМР договір оренди землі та договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою. Далі рада зазначає: «У зв'язку з невиконанням п.2.1.1 вказаної ухвали, Львівська міська рада звертається з позовом про скасування права власності в судовому порядку».
З даного приводу суд відзначає, що у п.3 даної ухвали сама ЛМР передбачила, що у разі невиконання товариством п.2 цієї ухвали, ухвала втрачає чинність. Оскільки товариство у тримісячний термін не виконало п.2.1.1 та п.2.1.3 (що визнається і позивачем), то за п.3 дана ухвала втратила чинність через три місяці після її прийняття.
Далі позивач вказує, що спірна будівля не є нерухомим майном, а насправді є тимчасовою спорудою. При цьому, на підтвердження даної обставини наводить лише акт обстеження земельної ділянки №98 від 05.11.2021, підписаний головним та провідними спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування ЛМР за участю головного спеціаліста інформаційно-аналітичного відділу управління земельних ресурсів, головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку Сихівської районної адміністрації, про який зазначалося вище.
Суд критично оцінює даний доказ того, що будівля не є нерухомим майном, а тимчасовою спорудою, адже, починаючи з 10.09.2008 і до сьогодні, нежитлові приміщення, загальною площею 157,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідних реєстрах визначені саме як нерухоме майно. Про те, що на земельній ділянці знаходиться не МАФ, а нерухоме майно, вказано і у вже згадуваній ухвалі ЛМР, якою затверджено проект землеустрою для відповідача.
Крім того, рада та товариство добровільно, за взаємною згодою 25.11.2021 уклали договір оренди землі, у п.3 якого зазначили, що на земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна - нежитлова будівля. Також у п.1 договору вказано, що орендодавець (ЛМР) надає, а орендар (ТзОВ «Ромзен») приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування магазину. Вказане свідчить про суперечливість поведінки позивача.
У судових засіданнях представник ЛМР відзначав, що ВГСУ у постанові від 04.08.2009 по справі №19/163 встановив, що на відповідній земельній ділянці знаходиться саме МАФ, а не нерухоме майно, однак чітко вказати, де саме у постанові ВГСУ це зазначено (сторінка, абзац), представник не зміг. Ознайомлення з текстом постанови свідчить, що ВГСУ такого висновку не робив і тут такого не відзначено.
Під час розгляду справи суд з'ясовував думку сторін, зокрема позивача, щодо доцільності призначення експертизи з метою встановлення характеру будівництва, однак клопотання про проведення такої сторонами не заявлялося. Від так, позивач належними та достатніми доказами не довів своє твердження про відсутність нежитлової будівлі на земельній ділянці у АДРЕСА_1 і наявність замість неї МАФу.
ЛМР наголошує, що спірні приміщення збудовані самочинно, адже згідно інформації Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 14.12.2021 в реєстрі містобудівної діяльності відсутні будь-які відомості про документи на початок будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до відомостей, які містяться в реєстрі речових прав на нерухоме майно, інформації про прийняття декларації про готовність об'єкта до експлуатації площею 157,0 кв.м. немає. Також позивач відзначає, що у зв'язку з скасуванням рішення господарського суду Львівської області від 18.08.2008 по справі №19/63 про визнання права власності на нежитлові приміщення загальною площею 157 кв.м., відсутня підстава для реєстрації права власності. Відповідно і наступні договори купівлі-продажу, які укладалися щодо нерухомого майна, підлягають визнанню недійсними. У результаті МЛР просить суд: 1) скасувати державну реєстрацію права власності ФОП ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю «Б-1», загальною площею 157 кв.м. по АДРЕСА_1 з припиненням права власності; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15.09.2008 №10405, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Княжий Дар Плюс»; 3) скасувати державну реєстрацію права власності ПП «Княжий Дар Плюс» на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю «Б-1», загальною площею 157 кв.м. по АДРЕСА_1 з припиненням права власності; 4) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11.09.2013 №3669, укладений між ПП «Княжий Дар Плюс» та ТзОВ «Ромзен»; 5) скасувати державну реєстрацію права власності ТзОВ «Ромзен» на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю «Б-1» загальною площею 157 кв.м. по АДРЕСА_1 з припиненням права власності.
У постанові від 21.09.2022 у справі №461/3490/18 за позовом Львівської міської ради до Особа_1, ПП «Колектпро» та ПП «ІК «Форум» за участю третьої особи Галицької РДА ЛМР про визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації та приведення земельної ділянки до попереднього стану, який обґрунтований, зокрема, самовільним будівництвом і неможливість ради користуватися земельною ділянкою, Верховний Суд відзначив, таке: «Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (провадження № 12-14звг19).
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.
У частині другою статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанови від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц) (пункти 53-56))».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що «належними відповідачами за позовами ОСОБА_9, ОСОБА_10 мали бути саме ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, як нові власники спірних апартаментів № НОМЕР_1, НОМЕР_6, НОМЕР_5, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9 за адресою: АДРЕСА_3, до яких позовні вимоги ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не пред'являлись. Тому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є належними відповідачами за позовними вимогами ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Тому постанову апеляційного суду необхідно змінити шляхом викладення її в редакції цієї постанови в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за їх позовами про знесення самочинно збудованого майна, про приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об'єктів нерухомого майна, про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном шляхом перебудови самовільно збудованих об'єктів нерухомого майна, у зв'язку з тим, що ці позовні вимоги до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не пред'являлися, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є належними відповідачами; ОСОБА_11 вимог про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення не пред'являв. Тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 необхідно було відмовити у зв'язку з тим, що визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом».
У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц (провадження № 61-20139св19) зазначено, що «задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суди: не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на приміщення магазину від 23 червня 2014 року та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на приміщення цього магазину суди не врахували, що зазначені вимоги не забезпечать усунення порушень спричинених самочинним будівництвом; власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам; вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.
Тому належним способом захисту прав власності Львівської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови, яким на час розгляду цієї справи є ПП «Інвестиційна компанія «Форум».».
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Право чи інтерес особи мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту). Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Позаяк, неефективний спосіб захисту не здатен забезпечити поновлення порушеного (оспорюваного) права в межах одного судового провадження.
Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом або договором та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах (постанова Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).
У постанові ВП ВС від 20.07.2022 у справі №923/196/20 зазначено, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку задоволення вимог про визнання недійсним договорів купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно без вирішення питання самочинного будівництва не призведе до реального захисту прав щодо можливості використання земельної ділянки власником, адже не буде досягнуто кінцевої мети для власника земельної ділянки в особі позивача, оскільки будівля, дозвіл на будівництво якої, як зазначає ЛМР, не надавався, в експлуатацію збудоване приміщення не приймалося, і земельна ділянка для будівництва не надавалася, і далі знаходитиметься на земельній ділянці.
Відповідач 1 просив суд застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин.
Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суді при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість, суд не вбачає правових підстав для застосовування строків позовної давності.
Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням № 147 від 29.04.2022 на суму 14'886,00 грн.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, судовий збір покладається на заявника.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 01.05.2023.
Суддя Б. Яворський.