ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.04.2023Справа № 910/3419/22
За позовом Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва, м. Київ
в інтересах держави в особі Київської міської ради, м. Київ
до Приватного підприємства "Бунгало", м. Київ
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Ганна Володимирівна, м. Київ
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бастіон-Девелопмент", м. Київ
третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , м. Київ
третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубігов", м. Київ
третя особа-5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) , м. Київ
третя особа-6, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва, м. Київ
про витребування нерухомого майна та скасування державної реєстрації,
суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від прокуратури: Константинова І.В. (посвідчення №070127 від 01.03.2023 року);
від позивача: Трохимчук В.С. (в порядку самопредставництва);
від відповідача: не з'явились;
від третьої особи 1: не з'явились;
від третьої особи 2: не з'явились;
від третьої особи 3: не з'явились;
від третьої особи 4: не з'явились;
від третьої особи 5: Трохимчук В.С. (в порядку самопредставництва);
від третьої особи 6: Яровой О.О. (в порядку самопредставництва).
06.05.2022 Заступник керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (позивач) із позовом про:
- витребування у Приватного підприємства "Бунгало" (відповідач) на користь Київської міської ради нерухоме майно - нежитлове приміщення №15/1 загальною площею 80,4 кв.м., розташоване по вул. М. Бойчука, в Печерському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1775188780000), яке фактично є групою приміщень №31 (приміщення з №1 по №8), площею 51,8 кв.м. та групою приміщень №49 (приміщення з №1 по №2), площею 27,6 кв.м., загальною площею 79,4 кв.м. поверх 1, літ. "А", по вул. Бойчука, в Печерському районі м. Києва;
- скасування державної реєстрації права власності відповідача на нежитлове приміщення №15/1 загальною площею 80,4 кв.м., розташоване по вул. М. Бойчука, в Печерському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1775188780000), проведену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Гончар Г.В. №46520434 від 17.04.2019, припинивши права власності на нього та закрити розділ державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2022 провадження в справі було відкрито, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та повідомлено сторін, що про дату, час і місце розгляду справи №910/3419/22 в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні учасники справи будуть повідомлені ухвалою суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 підготовче засідання у справі призначено на 05.07.2022.
04.07.2022 до суду від Київської міської ради надійшли пояснення щодо позову, в яких зазначено, що такої підстави для виникнення права власності як «висновок щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна» закон не передбачає. Оскільки державна реєстрація права власності на нежитлове приміщення за ТОВ «Бастіон-Девелопмент» проведена на підставі документів, що не можуть бути підставою для виникнення права власності, чим порушено право територіальної громади міста Києва, така державна реєстрація підлягає скасуванню і зв'язку з незаконністю первинної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно, підлягають скасуванню наступні державні реєстрації права власності на це майно.
В підготовчому засіданні 05.07.2022 судом було оголошено перерву до 26.07.2022.
18.07.2022 до суду прокуратури надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Гончар Ганни Володимирівни, ТОВ "Бастіон-Девелопмент", ОСОБА_1 та ТОВ "Рубігов".
26.07.2022 до суду від відповідача надійшло клопотання про поновлення строку на подання відзиву та клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ТОВ "Рубігов", Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради та КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва.
Також, 26.07.2022 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач є добросовісним набувачем нежитлового приміщення за Договором купівлі-продажу №803, який є дійсним та не скасований.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2022 залучено до участі у справі Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончар Ганну Володимирівну в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Бастіон-Девелопмент" в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубігов" в якості третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено до участі у справі Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якості третьої особи-5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, залучено до участі у справі Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва в якості третьої особи-6, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та відкладено підготовче засідання на 27.09.2022.
11.08.2022 до суду від третьої особи-6 надійшли пояснення, в яких зазначено, що спірні приміщення самозахоплені невстановленими особами і відсутній будь-який розпорядчий документ про зняття з балансу КП «Керуюча компанія» спірного приміщення
11.08.2022 року від прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що належність спірного майна до комунальної власності документально підтверджена. При цьому, прокурором зазначено, що відповідач, як добросовісний набувач, відповідно до норм ЦК, має право на стягнення із продавця завданої йому шкоди.
В підготовчому засіданні 27.09.2022 судом було оголошено перерву до 08.11.2022.
02.11.2022 до суду від третьої особи-5 надійшли пояснення, в яких зазначено, що позов є обгрунтованим на підставі всіх викладених позивачем та прокурором обставин.
Підготовче засідання 08.11.2022 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України учасників справи викликано в підготовче засідання на 13.12.2022.
Ухвалою від 13.12.2022 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.01.2023 року.
13.01.2023 року прокурором до матеріалів справи надано висновок експерта.
В засіданні 17.01.2023 року в справі оголошено перерву до 14.02.2023 року.
Судове засідання 14.02.2023 року не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. на лікарняному.
Ухвалою 17.02.2023 року судове засідання призначено на 18.04.2023 року.
В судовому засіданні 18.04.2023 року в справі оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 № 7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві" припинено з 31.10.2010 шляхом ліквідації районних в місті Києві рад та їх виконавчих органів, у тому числі Печерської районної у місті Києві ради та її виконавчого органу - Печерської районної у місті Києві державної адміністрації.
Пунктом 1 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.09.2010 №787 "Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010 №7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві" утворено з 31.10.2010 районні у місті Києві державні адміністрації, підпорядковані Київській міській державній адміністрації.
Відповідно до пункту 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до частини першої, частини другої статті 11, частини другої статті 7 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", саме Київська міська рада, як представницький орган територіальної громади міста розпоряджається комунальним майном, в тому числі в частині передачі майна в управління районним адміністраціям.
У зв'язку з цим, усе майно та підприємства, що перебувало у комунальній власності райрад у місті Києві підлягало передачі до комунальної власності міста Києва. Відповідно до статей 7 та 11 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" та на виконання рішення № 7/4819, Київською міською радою і було прийнято рішення від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва", яким, зокрема, затверджено переліки об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Розпорядженням КМДА від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" було затверджено переліки підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій згідно з додатками 1 - 10 до цього розпорядження.
Додатком 10 до розпорядження КМДА від 10.12.2010 №1112 затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких віднесено до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, до якого включено, зокрема, житловий будинок у м. Києві по вул. Кіквідзе, 1/2 (додаток до розпорядження № 6, Таблиця № 5 "Житлове господарство").
Рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 №359/9416 "Про внесення змін у додаток 6 до рішення Київської міської рад від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" внесено у додаток 6 до рішення Київської міської рад від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" зміни, що викладені у додатку (таблиця 6, позиція 390), що спірне нерухоме майно, яке розташоване в Печерському районі м. Києві за адресою: вул. Кіквідзе 1/2 є комунальною власністю територіальної громади міста Києва.
Рішенням Київської міської ради від 20.12.2016 №704/1708 вулицю Кіквідзе перейменовано на вулицю Михайла Бойчука.
У позовній заяві зазначено про незаконне заволодіння комунальним майном територіальної громади міста, а саме нежитловим приміщенням № 31 загальною площею 51, 8 кв. м та нежитловим приміщенням 49 загальною площею 27, 6 кв. м, що знаходиться в будинку 1/2 по вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе) в м. Києві. В службовій записці також зазначається, що 02.05.2019 в групах нежитлових приміщень № 31 та № 49, загальною площею 79, 4 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 1/2 відбулося залиття. При спробі працівниками ЖЕД "Печерськжитло" потрапити до нежитлових приміщень з метою ліквідації аварії, з'ясувалося, що доступ до вищезазначених приміщень обмежений: змінено замки та встановлено на двері ролет.
Житловий будинок № 1/2 на вул. Михайла Бойчука з вбудованими нежитловими приміщеннями, відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві", як майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданий до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (додаток 6, таблиця 5, пункт 395). Даний будинок, на підставі розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.09.2013 № 509 "Про перезакріплення майна, що перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації", перебуває на балансовому утриманні Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва".
Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 16.04.2019 № 163788306 (а.с.11-13) нежитлові приміщення група приміщень № 31 (приміщення з № 1 по № 8), площею 51,8 кв. м та група приміщень № 49 (приміщення з № 1 по № 2), площею 27, 6 кв. м, загальною площею 79, 4 кв. м, поверх - І, літ. "А" загальною площею 79, 4 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), будинок 1/2 26.12.2018 зареєстровані на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44962573 від 04.01.2019 13:20:15, Бандура Юрій Вікторович, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ.
З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (далі - Інформаційна довідка) щодо об'єкта нерухомого майна від 03.05.2019 №165424329 (а.с.8-10) вбачається, що 17.04.2019 приватним нотаріусом Гончар Ганною Володимирівною (Київський міський нотаріальний округ, м. Київ) було внесено запис до Державного реєстру про право власності, яким право власності на нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80, 4 кв. м. в будинку 1/2 на вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе) зареєстровано за Приватним підприємством "БУНГАЛО". Підставою виникнення права власності за Приватним підприємством "БУНГАЛО" став договір купівлі-продажу, серія та номер: 803, виданий 17.04.2019, видавник Гончар Г. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію права та їх обтяження, індексний номер: 46520434 від 17.04.2019, приватний нотаріус Гончар Ганна Володимирівна (Київський міський нотаріальний округ, м. Київ).
До матеріалів справи залучено копію нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежитлового приміщення 17.04.2019, за умовами якого ПП "БУНГАЛО" придбало за 499 305, 00 грн. у ТОВ «Рубігов» нежитлове приміщення №15/1, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. М. Бойчука 1/2 (а.с.24-25, 90-94)
В листі Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" від 07.05.2019 № 432-2243 зазначено, що при порівнянні технічного паспорту, наданого Приватним підприємством "БУНГАЛО", та технічного паспорту, виготовленого на замовлення Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" вбачається, що групи нежитлових приміщень № 31, загальною площею 51, 8 кв. м та група приміщень № 49, загальною площею 27, 6 кв. м. об'єднані в одне та зареєстровані під № 15/1 загальною площею 80, 4 кв. м.
З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 03.05.2019 № 165424329 також вбачається, що: 27.02.2019 право власності на нежитлове приміщення було зареєстровано за ТОВ «БАСТІОН-ДЕВЕЛОПЕНТ».
Підставою виникнення права власності став висновок щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна виданого ФОП Вовк Ю.В. від 25.02.2019; 22.03.2019 право власності на нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80, 4 кв. м. в будинку 1/2 по вул. М. Бойчука (Кіквідзе) зареєстровано за Рубаном І.В. на підставі договору купівлі-продажу, виданий 22.03.2019, видавник Петріцька А.П. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; 03.04.2019 приватним нотаріусом Легкобит С.О. (Київський міський нотаріальний округ, м. Київ) було внесено запис до Державного реєстру про право власності, яким право власності на нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80, 4 кв. м. в будинку 1/2 на вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе) зареєстровано за ТОВ «Рубігов». Підставою виникнення права власності за став акт приймання-передачі нерухомого майна від 03.04.2019. Сторони: Рубан І.В. та ТОВ «Рубігов», видавник: ТОВ «Рубігов».
Отже, причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо відсутності правових підстав для вибуття із комунальної власності майна, що належить територіальній громаді міста.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначив, що він є добросовісним набувачем на підставі відповідного договору купівлі-продажу, який недійсним в судовому порядку не визнавався.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Отже, за змістом наведених норм прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а саме: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Тобто, у вирішенні питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором дослідженню підлягають наступні обставини: (1) чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; (2) чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.
Як вказувалось вище, підставою позовних вимог є незаконне вибуття із комунальної власності міста Києва спірного майна, при цьому волі дійсного власника на відчуження цього майна не було, що порушує економічні інтереси територіальної громади столиці.
Київською міською прокуратурою неодноразово на адресу КМР направлялись листи щодо вжиття останнім заходів цивільно-правового характеру з приводу повернення комунального майна (№05/2/3-233вих-20 від 14.04.2020, №15/3-264вих-20 від 30.12.2020, №56-884вих-22 від 01.02.2022).
При цьому, спірне майно у комунальну власність міста Києва станом на час звернення до суду із даним позовом не повернута.
Отже, за висновками Суду, у даному випадку компетентний орган знав про допущені порушення інтересів держави, проте за захистом до суду не звернувся.
За таких обставин, за висновками Суду, у даному випадку прокурором належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, а отже, і для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
За змістом статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статі 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Відповідно до статей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У статті 1 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) зазначено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах належним їй майном як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно із частиною третьою статті 16 указаного Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
За змістом статті 30 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.
Частиною першою статті 60 Закону № 280/97-ВР установлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частинами п'ятою, восьмою цієї статті (у редакції закону, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Отже відчуження комунального майна має відбуватися виключно в рамках приватизаційної процедури відповідно до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». Як свідчать матеріали справи, такої процедури щодо спірного майна проведено не було і Київська міська рада, як орган місцевого самоврядування, не приймала рішень про його відчуження. Також майно не було включено у перелік об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які підлягають приватизації.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 16.04.2019 спірні нежитлові приміщення 26.12.2018 були зареєстровані на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.
Станом на 03.05.2019 згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно спірні нежитлові приміщення 27.02.2019 вже були зареєстровані на праві приватної власності за ТОВ «БАСТІОН-ДЕВЕЛОПМЕНТ», 22.03.2019 за ОСОБА_1 , 03.04.2019 за ТОВ «Рубігов», а 17.04.2019 за відповідачем - ПП «Бунгало».
Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 року №910/6280/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 року.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їх повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Цей правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16.
Таким чином, встановлені обставини не підлягають доведенню знову в межах даної справи.
Вказаним рішенням також встановлено, що відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право власності, як і будь-яке інше суб'єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб.
Підставою виникнення права власності ТОВ «БАСТІОН-ДЕВЕЛОПМЕНТ» (першого набувача спірного майна) згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 03.05.2019 значиться «висновок щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 25.02.2019, видавник: ФОП Вовк Ю.В.»
Однак такої підстави виникнення права власності на нерухоме майно закон не передбачає.
Також слід зазначити, що державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/15993/16.
Отже аналіз сукупності залучених до матеріалів справи доказів дає підстави для висновку про те, що спірне майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради поза її волею та в обхід передбаченого законом порядку.
При цьому, в межах даної справи, Суд зазначає, що житловий будинок 1/2 по вул. Кіквідзе (нині - Михайла Бойчука) 1953 року побудови відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно- територіальних одиниць (комунальною) власністю» підлягав передачі до комунальної власності.
Відповідно до рішень Київської міської ради № 208/1642 від 27.12.2001 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» (№198 додаток 7) та № 284/5096 від 02.12.2010 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», зі змінами внесеними рішенням від 22.05.2013 № 359/9416, будинок 1/2 по вул. Кіквідзе (нині М.Бойчука) в м. Києві разом з вбудованими нежитловими приміщеннями внесений до Переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Печерському районі (№ 390 додаток № 6).?
Нежитлові приміщення (групи приміщень № 31,49, 50), поверх-1, літ. «А» загальною площею 160, 7 кв. м у вказаному будинку 26.12.2018 зареєстровано на праві комунальної власності. Реєстраційний номер вказаного об'єкта нерухомого майна 1737911880000. Дана реєстрація є актуальною і на даний час.
Зі змісту технічного паспорту, виготовленого 30.05.2018 ДП Бюро Технічної Інвентаризації на замовлення Керуючої компанії, який долучено до реєстраційної справи на вказаний об'єкт, вбачається, що нежитлові приміщення (групи приміщень № 31, 49, 50) загальною площею 160, 7 кв. м по вул. М. Бойчука, будинок 1/ вул. Бастіонна, будинок 2 м. Києві, які зареєстровані на праві комунальної власності складаються з: групи приміщень № 31 (приміщення з № 1 по № 8), площею 51,8 кв. м; групи приміщень № 49 (приміщення з № 1 по № 2), площею 27, 6 кв. м та групи приміщень № 50 (приміщення з № 1 по № 9) площею 81, 3 кв.м.
Приватизація вказаного об'єкту не здійснювалась.
Таким чином, матеріали справи містять докази набуття територіальною громадою в особі Київської міської ради права власності на нежитлові приміщення № 31, 49, 50, розташовані в будинку 1/2 по вул. М.Бойчука загальною площею 160, 7 кв. м.
При цьому, нежитлові приміщення площею 145, 8 кв. (групи приміщень №№31, 49, частини 50) надані в орендне користування ФОП Маслову О.О.
Однак, орендар не зміг потрапити в дані приміщення з причини встановлення ПП «Бунгало» на вхідні групи дверних ролетів з замками.
Відповідно до актів обстеження нежитлового приміщення від 12.01.2021 та від 16.02.2022, складених посадовими особами Керуючої компанії, на час обстеження над центральним окремим входом до приміщення зі сторони вул. Бастіонної (вхід до групи приміщень № 50 та № 49) знаходилась вивіска Bolt Food - інформаційно-консультативний центр. Приміщення № 50 використовується як офісне, доступу до приміщення № 49 не надано. Інший окремий вхід з торця будинку до групи приміщень № 31 площею 51, 8 кв.м зачинений дверним ролетом.
Також встановлено, що за ТОВ «Бастіон-Девелопмент» (код ЄДРПОУ: 42707619) 27.02.2019 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80, 4 кв. м по вул. Михайла Бойчука, 1/2 в м. Києві (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1775188780000, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27.02.2019 № 45731513).
На даний час право власності на спірний об'єкт зареєстровано за Приватним підприємством «Бунгало» (далі - відповідач) на підставі договору купівлі-продажу від 17.04.2019 № 803, укладеного з ТОВ «Рубігов».
Разом з тим, до матеріалів справи прокурором долучено Висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №41/22 від 23.12.2022 року, яким встановлено, що приміщення групи нежитлових приміщень №31, загальною площею 51, 8 кв. м та приміщення групи приміщень № 49 загальною площею 27, 6 кв. по вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), 1/2 в м. Києві, відомості про технічні характеристики яких містяться в технічному паспорті ДП БТІ від 30.05.2018 (інвентаризаційна справа №НЖ-4212), які перебувають у комунальній власності, та приміщення групи нежитлових приміщень № 15/1 загальною площею 80,4 кв. м, що розташоване по вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), 1/2 в м. Києві, відомості про технічні характеристики якого містять в технічному паспорті ФОП Вовк Ю.В. від 25.02.2019 (інвентаризаційна справа №1164) є одним і тим же об'єктом нерухомості.
Отже, у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкрито розділ та зареєстровано за ПП «Бунгало» нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80, 4 кв. м. в будинку 1/2 по вул. М. Бойчука (реєстраційний номер об'єкта нерухомості 1775188780000), яке фактично не існує, а є частиною приміщень, що належать територіальній громаді міста Києва та зареєстровані за нею раніше.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 4 ГПК України (в редакції закону, чинного на момент подання позовної заяви), юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 6-2233цс16.
У постанові від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а в разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92)).
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 94); постанову Верховного Суду України від 25 червня 2014 року у справі № 6-67цс14).
Отже, оскільки право на витребування майна з чужого незаконного володіння належить власнику такого майна (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц), яким, як встановлено вище, є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, позов в цій частині підлягає задоволенню.
При цьому, судом враховано, що статтею 1 Першого протоколу регулюється питання втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
У даній справі, з огляду на характер спірних правовідносин, втручання держави в право ПП «Бунгало» на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, сформульованим в усталеній практиці ЄСПЛ.
Так, витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі норм статті 388 ЦК України у зв'язку з безпідставним і неправомірним заволодінням майном територіальної громади м. Києва.
Крім того, з огляду на положення статей 1, 16 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй. Нерухоме майно, що є у комунальній власності територіальних громад - це одна зі складових матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування.
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям нерухомого майна з комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) вибуття майна з власності територіальної громади цьому суспільному інтересу не відповідає.
Крім того, ЄСПЛ визнає за державою право користуватися «значною свободою (полем) розсуду» при визначенні суспільного інтересу в контексті втручання в право мирного володіння майном. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала заходів втручання. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (рішення від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Таким чином, втручання у права відповідачів є виправданим, оскільки здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу - повернення майна до комунальної власності та відновлення законного панування над ним.
Щодо вимоги прокурора про скасування державної реєстрації із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є похідною від вимоги про витребування у відповідача нерухомого майна, то суд зазначає наступне.
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на даний час містяться відомості щодо права комунальної власності на нежитлові приміщення (групи приміщень № 31, 49, 50), поверх - І, літ. «А» загальною площею 160,7 кв.м. за адресою: вул. М.Бойчука, будинок 1/ вул. Бастіонна, будинок 2 м. Києві. Реєстраційний номер вказаного об'єкта нерухомого майна 1737911880000.
В той же час, за Приватним підприємством «БУНГАЛО» зареєстровано право власності на нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80,4 кв. м з будинку 1/2 по вул. М. Бойчука (реєстраційний номер об'єкта нерухомості 1775188780000), яке фактично є частиною об'єкту №1737911880000, що перебуває у комунальній власності.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до ст. 18 Закону за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до державного реєстру відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав та видає інформацію з державного реєстру прав для подальшого використання заявником.
За ч. 4 ст. 18 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону документи, що подаються для державної реєстрацїї прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За пунктом 1 ч. 1 ст. 27 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору.
Незаконна реєстрація права власності відповідача на нерухоме майно, яке є комунальним майном, порушує право власності територіальної громади.
Одночасне існування державної реєстрації кількох прав власності на один об'єкт нерухомого майна суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право власності на майно зареєстровано первинно та не припинялося.
Дана правова позиція відображена в постанові Великої Палати Верховного суду від 12.06.2018 у справі № 823/378/16.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону ухвалення судом рішення про скасування тішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
За змістом ч.ч. 1, 6, 7 ст. 14 Закону у разі наявності в Державному реєстрі прав двох і більше розділів на один об'єкт нерухомого майна в результаті допущення технічної помилки закривається розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа, відкриті пізніше. Закритий розділ державного реєстру прав та реєстраційна справа не підлягають поновленню.
У разі якщо у зв'язку з наявністю в Державному реєстрі прав двох і більше розділів на один об'єкт нерухомого майна в результаті допущення технічної помилки виявлено суперечності між зареєстрованими речовими правами, закриття розділу Державного реєстру прав здійснюється виключно на підставі судового рішення.
При цьому, у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу державного реєстру прав у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно в разі, якщо таким судовим ціленням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, щодо якого вкривається розділ у Державному реєстрі прав.
Оскільки розділ на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 1775188780000 відкрито безпідставно, за наявності одночасної реєстрації на цей же об'єкт за позивачем, на підставі зазначених вище документів, державна реєстрація права власності ПП «Бунгало» на нежитлове приміщення №15/1 загальною площею 80, 4 кв. м. в будинку 1/2 по вул. М. Бойчука (реєстраційний номер об'єкта нерухомості 1775188780000) підлягає скасуанню, а розділ Державного реєстру речових прав щодо вказаного об'єкту нерухомості підлягає закриттю у судовому порядку з одночасним припиненням права ПП «Бунгало» на вказаний об'єкт нерухомості.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 9 970,58 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Витребувати у Приватного підприємства «Бунгало» (ідентифікаційний код 35734558, адреса: 02224, м. Київ, пр. Маяковського Володимира, 1-В) на користь Київської міської ради (ідентифікаційний код 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) нерухоме майно - нежитлове приміщення №15/1 загальною площею 80,4 кв.м., розташоване по вул. М.Бойчука, в Печерському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1775188780000), яке фактично є групою приміщень №31 (приміщення з №1 по №8), площею 51,8 кв.м. та групою приміщень №49 (приміщення з №1 по №2), площею 27,6 кв.м., загальною площею 79,4 кв.м. поверх І, літ. «А», по вул. М.Бойчука, в Печерському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1775188780000).
3. Скасувати державну реєстрацію права власності Приватного підприємства «Бунгало» (ідентифікаційний код 35734558, адреса: 02224, м. Київ, пр. Маяковського Володимира, 1-В) на нежитлове приміщення №15/1 загальною площею 80,4 кв.м., розташоване по вул. М.Бойчука, в Печерському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1775188780000), проведену на підставі рішення державного реєстратора - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Гончар Г.В. (адреса: 02121, м. Київ, вул. Вербицького, 16, прим. 6, кім. 1), припинивши права власності на нього та закрити розділ державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
4. Стягнути з Приватного підприємства «Бунгало» (ідентифікаційний код 35734558, адреса: 02224, м. Київ, пр. Маяковського Володимира, 1-В) на користь Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код 02910019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) суму судового збору в розмірі 9 970,58 грн (дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят гривень 58 копійок).
5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 28.04.2023 року.
Суддя С. МОРОЗОВ