ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.04.2023Справа № 910/657/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Лук'янович В.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного малого виробничого підприємства «Юніта»
до Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу - Київська митниця
про стягнення 310 741,54 грн,
Представники сторін:
від позивача: Кліменченко С.В.;
від відповідача: Пінчук О.І.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного малого виробничого підприємства «Юніта» до Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу - Київська митниця про стягнення з Державного бюджету України 310 741,54 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої через протиправні дії Київської митниці, які виразились у неправомірному складенні протоколу про порушення митних правил № 0413/10000/22 від 24.01.2022 та подальшому тимчасовому вилученні товару позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
25.01.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/657/23, підготовче засідання призначено на 27.02.2023.
09.02.2023 до суду від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та клопотання про залучення співвідповідача - Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби.
20.02.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
23.02.2023 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких міститься, зокрема, вимога про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Одеську митницю, як відокремленого підрозділу Держмитслужби.
У підготовче засідання 27.02.2023 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі співвідповідача відмовити у зв'язку з необґрунтованістю; закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 22.03.2023.
07.03.2023 до суду від позивача надійшло клопотання/заява про розподіл судових витрат.
08.03.2023 до суду від позивача надійшло доповнення до клопотання/заяви про розподіл судових витрат.
У судове засідання 22.03.2023 з'явилися представники сторін, які надали суду пояснення по суті позовних вимог.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити у судовому засіданні перерву до 12.04.2023.
У судове засідання 12.04.2023 з'явилися представники сторін.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 12.04.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.08.2020 між Приватним малим виробничим підприємством «Юніта» (покупець) та NANNING DIHUI PAPER PRODUCTS CO., LTD (Китай) (продавець) укладено контракт № 5 на поставку заготовки для паперового стакану (надалі - товар).
Відповідно до п. 2.2. контракту № 5 від 01.08.2020 передача товару у власність покупця здійснюється продавцем на умовах поставки відповідно до Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів «Інкотермс 2010».
Умови поставки: FOB-порт Циньчжоу, поставка товару здійснюється на митну територію України перевізником покупця (п. 2.3. контракту № 5 від 01.08.2020).
Продукція поставляється покупцю відповідно до Специфікації (п. 2.5. контракту № 5 від 01.08.2020).
30.12.2020 між Приватним малим виробничим підприємством «Юніта» та NANNING DIHUI PAPER PRODUCTS CO., LTD (Китай) підписано додаткову угоду до контракту № 5 від 01.08.2020, якою продовжено строк дії вказаного контракту до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
14.10.2021 між сторонами контракту № 5 від 01.08.2020 підписано специфікацію № 1 до цього контракту стосовно поставки окремої партії товару вартістю 72 563,11 доларів США.
19.01.2022 з метою митного оформлення товару «папір з одностороннім покриттям, заготовка паперового стакана» позивач шляхом електронного декларування подав до Одеської митниці митну декларацію ІМ 40 ДЕ № UA500020/2022/001594, згідно з якою вартість товару становить 72 563,11 доларів США.
24.01.2022 відповідачем складено протокол про порушення митних правил № 0413/10000/22, у якому зазначено, що фактична вартість вказаного вище товару складає 106 776,55 доларів США на умовах поставки FOB згідно з Інкотермс (у вартість не включено витрати після переходу товару через поручні судна в порту відвантаження) та визначено, що керівником Приватного малого виробничого підприємства «Юніта» Юрченком С.В. вчинено дії/бездіяльність, які призвели до переміщення товарів загальною вартістю 3 033 504,05 грн через митний кордон України на підставі документів, що містять неправдиві відомості, необхідні для визначення їх митної вартості, а тому в діях ОСОБА_1 наявні ознаки порушення митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України.
24.01.2022 Київською митницею надіслано до Одеської митниці лист від 24.01.2022 № 7.8-5/20/7/3056 щодо вилучення відповідно до ст. 511 Митного кодексу України безпосередніх предметів правопорушення, а саме товарів: «папір з одностороннім покриттям, заготовка паперового стакана».
Як вбачається із листа-відповіді Одеської митниці від 02.12.2022 № 7.10-4/28.1-01/8.19/18702 на звернення Адвокатського об'єднання «КВС ЛЕКС» від 25.11.2022 № 1-ОМ, 22.06.2022 відповідно до протоколу про порушення митних правил від 24.01.2022 № 0413/10000/22 на склад митного «Склад № 5» було розміщено товар (заготовки паперових стаканів - 45 місць).
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 24.06.2022 у справі № 760/4273/22 визнано винним ОСОБА_1 у порушенні митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України. Накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу на корить держави у розмірі 100 відсотків вартості товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, що складає 3 033 504,05 грн з конфіскацією товарів «заготовки паперових стаканів» у загальній кількості 45 вантажних місць відповідно до протоколу про ПМП № 0413/10000/22 від 24.01.2022.
Постановою Київського апеляційного суду від 08.08.2022 постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 24.06.2022 у справі № 760/4273/22 скасовано та закрито провадження у справі стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю в його діях складу порушення митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України. Вирішено вилучені на підставі протоколу про порушення митних правил № 0413/10000/22 від 24.01.2022 товари, що є безпосередніми предметами порушення митних правил, а саме «заготовки паперових стаканів» у загальній кількості 45 вантажних місць, повернути власнику - Приватному малому виробничому підприємству «Юніта».
19.08.2022 позивачем з метою митного оформлення товару «папір з одностороннім покриттям, заготовка паперового стакана» шляхом електронного декларування подано до Одеської митниці митну декларацію ІМ 40 ДЕ № UA500020/2022/014593, за результатами розгляду якої Одеською митницею 20.08.2022 здійснено митне оформлення товару.
Як вбачається із листа Одеської митниці від 02.12.2022 № 7.10-4/28.1-01/8.19/18702, на підставі рішення суду № 760/4273/22 вищезазначений товар 03.11.2022 видано представнику Приватного малого виробничого підприємства «Юніта».
Судом також встановлено, що 25.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЬОРСТ ВЕЙ» (експедитор) та Приватним малим виробничим підприємством «Юніта» (клієнт) укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування № 025-10/21 (надалі - Договір № 025-10/21), предметом якого згідно з умовами п. 1.1. цього договору є надання експедитором клієнту послуг з транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів клієнта, в тому числі з організації перевезень різними видами транспорту, перевалки у портах та надання інших узгоджених сторонами супутніх послуг.
Відповідно до п. 2.2. Договору № 025-10/21 в межах цього договору експедитор зобов'язався, зокрема, організовувати на підставі заявки клієнта транспортно-експедиторське обслуговування вантажів та надати інші узгоджені сторонами послуги (п. 2.2.1); за заявкою клієнта надати послуги, пов'язані з декларуванням товарів, які переміщуються через митний кордон України та надати митно-брокерські та консультаційні послуги у сфері митного законодавства (п. 2.2.3); проводити розрахунки з портами, транспортними та іншими організаціями (п. 2.2.6); оформити за дорученням клієнта необхідну вантажну документацію (п. 2.2.7); за узгодженням сторін виконувати інші доручення клієнта (п. 2.2.12).
У свою чергу, клієнт відповідно до п. 3.2. Договору № 025-10/21 зобов'язується, зокрема, забезпечити прийом та звільнення автотранспорту з контейнерами у строк не більше 48 годин з моменту його прибуття під завантаження/вивантаження (в тому числі в порту); при затримці автотранспорту на території України більше 48 годин сплатити його додаткове (понаднормове) використання (п. 3.2.7); оплатити рахунки експедитора у строк, передбачений у договорі (п. 3.2.10); відшкодувати експедитору всі інші додаткові витрати, які виникли при виконанні експедитором обов'язків в межах цього договору, якщо такі витрати здійснювались в інтересах клієнта (п. 3.2.11); оплатити всі витрати з оплати простою транспортних засобів, демередж/детеншн судохідної контейнерної лінії - власника контейнерного обладнання, зберігання тощо, що виникають в порту призначення (п. 3.2.16).
Відповідно до п. 8.1. Договору № 025-10/21 цей договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до надіслання письмового повідомлення другій стороні про його розірвання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що внаслідок протиправних дій Київської митниці, які виразились у неправомірному складенні протоколу про порушення митних правил № 0413/10000/22 від 24.01.2022, Приватному малому виробничому підприємству «Юніта» завдано шкоди (збитків), пов'язаної з додатковою оплатою понаднормового використання несвоєчасно повернутих двох 40-футових контейнерів підвищеної місткості № AXIU1444074 та № MSDU7371003 (у яких знаходився товар) та зберігання контейнерів в порту Одеса; оплатою додаткових навантажувально-розвантажувальних робіт контейнерів в порту Одеси, додаткових витрат пов'язаних зі зважуванням контейнерів в порту Одеса, додаткових витрат пов'язаних з ідентифікаційного догляду за контейнерами, додаткових витрат з використання інфраструктури порту Одеса. Загальна вартість завданої шкоди, за розрахунком позивача склала 310 741,54 грн, яку останній просить стягнути на його користь з Державного бюджету України.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між затримкою в оформленні товару позивача посадовими особами Одеської митниці, яка мала місце 19.01.2022, та складенням Київською митницею протоколу про порушення митних правил № 0413/10000/22 від 24.01.2022. За твердженнями відповідача, Київським апеляційним судом у справі № 760/4273/22 не визнано факт складення вказаного протоколу неправомірною дією Київської митниці, в той час як визнано лише невірного суб'єкта правопорушення, внаслідок чого провадження стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України закрито, що свідчить про безпідставність покладення відповідальності та визначення відповідачем у даній справі Київську митницю.
Крім того, за доводами відповідача, складання протоколу про порушення митних правил № 0413/10000/22 від 24.01.2022 та доручення в порядку ст. 518 Митного кодексу України жодним чином не пов'язані з послугами, наданими позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЬОРСТ ВЕЙ» згідно з Договором № 025-10/21. Більше того, позивачем надано рахунки на оплату послуг за вказаним договором, які виставлені до дати вилучення товару на митний склад, тобто до 22.06.2022, а також не обґрунтовано не вчинення з боку позивача жодних дій щодо отримання товару після здійснення митного оформлення товару, тобто у період з 20.08.2022 по 03.11.2022, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення шкоди з Державного бюджету України на користь позивача за неправомірні дії відповідача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування шкоди.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 Господарського кодексу України).
За загальними положеннями, передбаченими ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
На відміну від загальної норми статті Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.
Суд зазначає, що статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, ці норми не заперечують обов'язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.
У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/22630/17, від 04.12.2020 у справі № 910/8124/19, від 06.12.2022 у справі № 904/2152/21.
Відповідно до ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 170 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Дії (бездіяльність) відповідного органу (у цьому випадку Київської митниці Держмитслужби), внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (ст. 11 Цивільного кодексу України).
Як зазначалось вище, постановою Київського апеляційного суду від 08.08.2022 постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 24.06.2022 у справі № 760/4273/22, якою Юрченка С.В., як керівника Приватного малого виробничого підприємства «ЮНІТА», визнано винним у порушенні митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України, скасовано; закрито провадження у справі стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю в його діях складу порушення митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України. Вирішено вилучені на підставі протоколу про порушення митних правил № 0413/10000/22 від 24.01.2022 товари, що є безпосередніми предметами порушення митних правил, а саме «заготовки паперових стаканів» у загальній кількості 45 вантажних місць, повернути власнику - Приватному малому виробничому підприємству «Юніта».
Так, закриваючи провадження у справі № 760/4273/22 стосовно притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення митних правил, Київський апеляційний суд у постанові від 08.08.2022 встановив, зокрема, таке:
- 19.01.2022 при митному оформленні товару в режимі імпорту Приватним малим виробничим підприємством «Юніта» виконані та відповідно до ст. 53 Митного кодексу України на підтвердження митної вартості товару до 19.01.2022 декларантом до митного органу подано повний пакет легальних документів, згідно з якими вартість товару становить 72 563,11 доларів США і ці кошти були сплачені продавцю, тобто NANNING DIHUI PAPER PRODUCTS CO., LTD;
- представником митного органу не спростовано обставин щодо дійсної вартості товару 72 563,11 доларів США, яка підтверджена відповідними відомостями і документами;
- суб'єктом, який склав протокол про порушення митних правил - Київською митницею Держмитслужби не дотримано встановленої законом процедури здійснення контролю правильності визначення митної вартості, не застосовано жодних із передбачених ч. 2 ст. 54, статтями 57, 58 Митного кодексу України методів перевірки достовірності відомостей щодо вартості товарів, задекларованих Приватним малим виробничим підприємством «Юніта», як і не приймалося рішення про коригування заявленої митної вартості, що передбачено ст. 55 Митного кодексу України;
- митний орган не звернув уваги на ту обставину, що митна декларація країни відправлення (експортна декларація Китайської Народної Республіки) № 721720210171027990, виявлена Київською митницею у МЕВ № 6562459094, та митна декларація, надана Одеській митниці при переміщенні товарів, відрізняються відомостями щодо номеру контракту (в даному випадку номеру інвойсу за яким здійснено поставку), та щодо ваги брутто та нетто партії товару, а саме, у митній декларації, виявленій у МЕВ № 6562459094, вказаний номер контракту 1674029-117, маса брутто 56955, маса нетто 56495, а в митній декларації, поданій Одеській митниці, вказаний номер контракту DH 20210826, маса брутто 56600, маса нетто 56455. Однак, митними органами України не направлялись запити до митного органу держави, з якої було відправлено товар (Китайська Народна Республіка), для уточнення обставин, які викликали сумнів та викладені у протоколі про порушення митних правил.
Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми ст. 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, постанова Київського апеляційного суду від 08.08.2022 у справі № 760/4273/22, яка набрала законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити.
У зв'язку з викладеним, судом відхиляються доводи відповідача щодо невизнання Київським апеляційним судом факту складання протоколу про порушення митних правил № 0413/10000/22 від 24.01.2022 неправомірною дією Київської митниці, а при розгляді цієї справи не підлягають доказуванню встановлені у постанові Київського апеляційного суду від 08.08.2022 у справі № 760/4273/22 факти неправомірної поведінки (бездіяльності) Київської митниці.
За приписами ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), митна процедура - зумовлені метою переміщення товарів через митний кордон України сукупність формальностей та порядок їх виконання; митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договоірв України, укладених у встановленому законом порядку; митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і митними органами, а також автоматизованою системою митного оформлення з метою дотримання вимог законодавства України з питань митної справи.
Відповідно до ст. 255 Митного кодексу України митне оформлення завершується в найкоротший можливий строк, але не більше ніж чотири робочих години з моменту пред'явлення митному органу товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред'явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей, передбачених статтями 257 і 335 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 255 Митного кодексу України строк, зазначений у частині першій цієї статті, може бути перевищений на час виконання відповідних формальностей виключно у разі, зокрема, виявлення порушень митних правил, якщо товари не випускаються відповідно до частини шостої цієї статті.
Враховуючи зазначене, суд зазначає, що направлення Київською митницею на адресу Одеської митниці доручення від 24.01.2022 № 7.8-5/20/7/3056 на проведення окремих процесуальних дій в порядку ст. 518 Митного кодексу України, а саме вилучення предметів правопорушення стало підставою зупинення оформлення товарів за митною декларацією від 19.01.2022 ІМ 40 ДЕ № UA500020/2022/001594 в силу приписів п. 4 ч. 2 ст. 255 Митного кодексу України.
Доводи відповідача про те, позивач мав право та можливість здійснити митне оформлення товару ще до направлення вказаного доручення від 24.01.2022 суд вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів завершення митного оформлення Одеською митницею у строк, визначений ст. 255 Митного кодексу України.
При цьому, як уже зазначалось вище, характерною особливістю розгляду спорів щодо деліктної відповідальності органів державної влади та посадових осіб є те, що наявність їх вини не обов'язкова.
Таким чином, оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доведено, а відповідачем не спростовано факту неправомірності дій Київської митниці щодо складення протоколу про порушення митних правил № 0413/10000/22 від 24.01.2022, що призвело до тривалого зупинення митного оформлення товару позивача.
Так, позивач зазначає, що дії відповідача призвели до негативних наслідків, які виразились у понесенні позивачем вимушених витрат, які складають заявлену до стягнення суму збитків за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЬОРСТ ВЕЙ» Договором № 025-10/21.
Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
За приписами ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Так, позивачем заявлено до стягнення з Державного бюджету України шкоди у розмірі 310 741, 54 грн, спричиненої неправомірними діями відповідача, яка складається з:
- 26 573,90 грн - навантажувально-розвантажувальні роботи в порту Одеса (Україна);
- 99 648,80 грн - понаднормове використання контейнерів № MSDU7371003, № AXIU1444074 в період з 31.01.2022 по 23.03.2022;
- 57 266,45 грн - використання інфраструктури порту Одеса (Україна) в період з 31.01.2022 по 02.11.2022;
- 95 071,99 грн - зберігання контейнерів і товару в порту Одеса (Україна);
- 2 925,50 грн - зважування контейнерів № MSDU7371003, № AXIU1444074 в порту Одеса (Україна);
- 29 254,90 грн - ідентифікаційний догляд контейнерів № MSDU7371003, № AXIU1444074 в порту Одеса (Україна).
Судом встановлено, що надання вказаних послуг та їх оплата позивачем підтверджуються долученими до позовної заяви документами:
- актом надання транспортно-експедиторських послуг № 223 від 07.02.2022, рахунком на оплату № 8107 від 04.02.2022 та платіжним дорученням № 1644 від 08.02.2022 на суму 48 285,34 грн;
- актом надання транспортно-експедиторських послуг № 226 від 14.02.2022, рахунком на оплату № 8171 від 10.02.2022 та платіжним дорученням № 1668 від 16.02.2022 на суму 33 844,00 грн;
- актом надання транспортно-експедиторських послуг № 251 від 22.02.2022, рахунком на оплату № 8223 від 17.02.2022 та платіжним дорученням № 1697 від 22.02.2022 на суму 33 982,86 грн;
- актом надання транспортно-експедиторських послуг № 511 від 23.06.2022, рахунком на оплату № 8565 від 13.06.2022 та платіжним дорученням № 1807 від 23.06.2022 на суму 174 662,89 грн;
- актом надання транспортно-експедиторських послуг № 1073 від 04.11.2022, рахунком на оплату № 9418 від 01.11.2022 та платіжним дорученням № 2044 від 07.11.2022 на суму 39 347,84 грн.
Вивчивши подані позивачем докази, суд дійшов висновку, що позивач довів наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, передбаченого у статті 1173 Цивільного кодексу України, а саме: протиправність дій органу державної влади (відповідача), наявність шкоди (у т.ч. її розмір) і причинного зв'язку між протиправними діями та завданою шкодою стосовно вимог про стягнення з держави суми в розмірі 310 741,54 грн.
Наявність шкоди підтверджується в сукупності наданими позивачем Договором № 025-10/21, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЬОРСТ ВЕЙ», підписаними актами надання транспортно-експедиторських послуг, рахунками на оплату та платіжними документами про здійснення позивачем на користь експедитора оплати за надані останнім послуги.
За змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, п. 70) суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», від 20.05.2010 і «Тошкуце та інші проти Румунії», від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», та «Беєлер проти Італії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків («Лелас проти Хорватії»).
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування шкоди у розмірі 310 741,54 грн, завданої неправомірними діями Київської митниці Держмитслужби, є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню, а вказана сума коштів підлягає стягненню з держави на користь позивача.
Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (ст. 43 Бюджетного кодексу України).
Конституційний суд України в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі №1-36/2001 зазначив, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011.
Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 35 зазначеного Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Таким чином, відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету.
Отже, задоволена до стягнення шкода у розмірі 310 741,54 грн підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
При цьому, суд уважає, що залучення до участі у даній справі Державної казначейської служби України в якості співвідповідача не є обов'язковим, оскільки із урахуванням положень статей 2, 170 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України та правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, у даному випадку - Київську митницю Держмитслужби.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частин 1, 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до п. 13 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
За таких обставин, оскільки позов заявлено позивачем про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями відповідача, судовий збір за подання такого позову в порядку п. 13 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" не справляється.
Водночас, відповідно до ч. 12 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Аналогічного висновку в частині застосування процесуальних норм щодо розподілу судових витрат дійшов Верховний Суд у постанові від 06.12.2022 у справі № 904/2152/21.
Судом встановлено, що відповідач не належить до визначеного в ст. 5 Закону України «Про судовий збір» переліку осіб, звільнених від сплати судового збору.
Отже, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню в дохід бюджету з відповідача.
Разом з цим, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що позивач не позбавлений права на повернення сплаченої ним суми судового збору у разі подання відповідного клопотання до суду разом з підтвердженням зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 500,00 грн.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
У ч.3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Частинами 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги ч. 1 ст. 124 та ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до положень ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката - Кліменченка Сергія Васильовича та для визначення їх розміру позивачем до заяви про розподіл судових витрат долучено такі документи:
- копію додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 16.11.2022 № 16112022;
- копію рахунку-фактури № 124 від 07.03.2023;
- копію акту прийому-передачі наданої правової допомоги від 07.03.2023 по договору про надання правової допомоги від 16.11.2022 № 16112022;
- копію платіжної інструкції № 2283 від 07.03.2023 на суму 20 500,00 грн;
- копію ордеру серії АІ № 1319671 від 26.12.2022.
Так, між Приватним малим виробничим підприємством «Юніта» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «КСВ ЛЕКС» (надалі - Об'єднання) в особі керуючого партнера Кліменченка С.В. було досягнуто домовленості щодо надання правничої допомоги та представництва інтересів клієнта у спорі щодо стягнення з Державної митної служби України (Київська митниця, Одеська митниця тощо) шкоди (збитків), які завдані неправомірним рішенням Київської митниці (справа про порушення митних правил № 0413/10000/22) та порядку оплати гонорару Об'єднання, про що укладено додаткову угоду № 1 від 16.11.2022 до договору про надання правової допомоги № 16112022 від 16.11.2022 (надалі - додаткова угода № 1 від 16.11.2022), яка підписана сторонами та скріплена печатками.
Пунктом 2 вказаної додаткової угоди визначено вартість правової допомоги за окремі види правової допомоги.
07.03.2023 позивачем та Об'єднанням складено та підписано акт прийому-передачі наданої правової допомоги, відповідно до п. 1 якого вбачається, що на умовах визначених в додатковій угоді № 1 від 16.11.2022 Об'єднання надало, а клієнт прийняв наступну правову допомогу:
- підготовка листів, заяв, клопотань, заперечень, пояснень тощо, до органів Державної митної служби України та інших державних (контролюючих/правоохоронних) органів (адвокатський запит № 1-ОМ від 25.11.2022) - 1500,00 грн;
- підготовка позовної заяви до суду І інстанції (позовна заява від 11.01.2023) - 10 000,00 грн;
- підготовка інших процесуальних документів, пов'язаних із розглядом справи в суді І інстанції (відповідь від 15.02.2023 на відзив по справі № 910/657/23) - 6500,00 грн;
- підготовка інших процесуальних документів, пов'язаних із розглядом справи в суді І інстанції (заява про розподіл судових витрат по справі № 910/657/23) - 2500,00 грн.
Судом встановлено, що позивачем сплачено на користь Об'єднання грошових коштів у розмірі 20 500,00 грн за послуги правової допомоги, що підтверджується копією платіжної інструкції № 2283 від 07.03.2023.
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такого ж висновку щодо неможливості суду за власною ініціативою зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Так, відповідач, зокрема, у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив заперечував проти задоволення вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з невідповідністю заявленого розміру витрат критеріям розумності та не співмірністю зі складністю справи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як зазначає Верховний Суд у численних постановах, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням наведеного не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, оцінюючи надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, здійснивши аналіз наданих адвокатом послуг, визначених в акті прийому-передачі наданої правової допомоги від 07.03.2023, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір судових витрат є документально підтвердженим, за винятком заявленої до відшкодування вартості підготовки адвокатського запиту № 1-ОМ від 25.11.2021, оскільки такого запиту в матеріали справи не надано.
Разом з тим, суд вважає необгрунтованими включення позивачем до судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, витрат на складення заяви про розподіл судових витрат, оскільки така послуга не вважається наданням правничої допомоги клієнту.
Враховуючи зазначене та заперечення відповідача щодо задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на фактичний обсяг наданих адвокатом послуг позивачу у суді та обґрунтованість поданих адвокатом процесуальних документів, зважаючи на ступінь складності цієї справи, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру заявлених витрат, зважаючи на повне задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача на користь позивача 16 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а у решті заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу суд відмовляє, що відповідає висновку, викладеному у пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного малого виробничого підприємства «Юніта» (вул. Ковпака, 14/1, м. Суми, 40031, ідентифікаційний код 14001196) шкоду в розмірі 310 741,54 грн.
3. Стягнути з Київської митниці Держмитслужби (бульвар Вацлава Гавела, 8А, м. Київ, 03124, ідентифікаційний код 43997555) на користь Держави Україна судовий збір у розмірі 4661,12 грн.
4. Заяву Приватного малого виробничого підприємства «Юніта» про розподіл судових витрат задовольнити частково.
5. Стягнути з Київської митниці Держмитслужби (бульвар Вацлава Гавела, 8А, м. Київ, 03124, ідентифікаційний код 43997555) на користь Приватного малого виробничого підприємства «Юніта» (вул. Ковпака, 14/1, м. Суми, 40031, ідентифікаційний код 14001196) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 500,00 грн.
6. В іншій частині заяви Приватного малого виробничого підприємства «Юніта» про розподіл судових витрат відмовити.
7. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 01.05.2023.
Суддя Т.Ю.Трофименко