ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.05.2023Справа № 910/2482/23
За позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосос-Сервіс»
про стягнення 377 394,76 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Перший заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосос-Сервіс» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 377 394,76 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.13, 14, 131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.1, 79-1, 120, 122-126, 189 Земельного кодексу України, ст.1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст.14, 284 Податкового кодексу України, ст.20 Закону України «Про оцінку земель», мотивовані тим, що відповідач набувши право власності на нерухоме майно по вулиці Пирогівський шлях, 237-Б у Голосіївському районі міста Києва, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності загальною площею 1,2661 га за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121, своєчасно не оформив та не зареєстрував речові права на земельну ділянку, не вносив плату за користування нею, внаслідок чого за період з 01.04.2020 до 25.12.2022 безпідставно зберіг грошові кошти у вигляді орендної плати в сумі 377 394,76 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною та її розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
30.03.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що договір оренди був укладений лише 26.12.2022, в зв'язку з обмежувальними заходами через встановлення карантину та введення воєнного стану, а також після введення воєнного стану з 24.02.2022 господарська діяльність товариства була зупинена і лише 10.08.2022 товариство відновило свою діяльність. Вказує, що позивачем не надано доказів того, що відповідач користувався земельною ділянкою в спірний період. Крім цього зазначає, що обґрунтованим розмір орендної плати є лише за період з 10.08.2022 по 25.12.2022 у сумі 29 492,64 грн.
Разом із відзивом, відповідачем було подано клопотання про поновлення строку на його подання.
Пунктом 3 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження судом встановлено відповідачу строк для подачі відзиву - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі
Приписами частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвала про відкриття провадження була отримана відповідачем 08.03.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105493874876, відтак, останній день строку для подання відповідачем відзиву є саме 23.03.2023.
Відзив відповідачем подано 30.03.2023, тобто після закінчення строку встановленого судом для його подання.
Враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги обставини викладені відповідачем у обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання відзиву, суд вважає за можливе визнати причини пропуску строку для подання відзиву поважними, поновити відповідачу пропущений строк для подання відзиву та прийняти поданий відзив до розгляду.
14.04.2023 від прокурора надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзив та, зокрема зазначає, що відповідач має сплачувати орендну плату саме з моменту набуття права власності, тобто з 01.04.2020. Крім того вказує, що в період активних бойових дій (з 01.03.2022 по 31.05.2022) під час якого було ускладнено здійснення господарської діяльності орендна плата не нараховувалась та в позові не заявлялась.
Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив у визначений судом, у відповідності до Господарського процесуального кодексу України, строк не скористався.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.02.2022 за №322901869, 01.04.2020 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосос-Сервіс» (відповідачем), на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01.04.2020, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горобець С.С. за №468, зареєстровано право власності на комплекс нежитлових будівель, загальною площею 1766,6 кв.м., який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Пирогівський шлях, 237-Б, та знаходиться на земельній ділянці за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121, загальною площею 1,2661 га.
Однак, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно речові право оренди відповідача на земельну ділянку площею 1,2661 га за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121 по вулиці Пирогівський шлях, 237-Б у Голосіївському районі міста Києва зареєстровано лише 26.12.2022 на підставі договору оренди від 26.12.2022, укладеного між відповідачем та Київською міською радою.
В свою чергу, право комунальної власності на земельну ділянку площею 1,2661 га за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121 зареєстроване 29.12.2007 за Київською міською радою.
Відповідно до листа Головного управління ДПС у м. Києві №2574/5/26-15-12-07-03 від 20.01.2022 ТОВ «Автосос-Сервіс» (податковий номер 35690209) податкові декларації зі сплати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) 2021-2022 роки до ДПІ не подавались.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначає, що ТОВ «Автосос-Сервіс» з моменту набуття права власності на нерухоме своєчасно не оформило право власності або користування на земельну ділянку площею 1,2661 га за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121 по вулиці Пирогівський шлях, 237-Б у Голосіївському районі міста Києва (на якій розташоване та зареєстроване на праві власності нерухоме майно), а тому використовує вказану земельну ділянку без достатніх правових підстав у період з 01.04.2020 по 25.12.2022.
Отже, з 01.04.2020 (дата оформлення відповідачем права власності на нерухоме майно) по 25.12.2022 (26.12.2022 укладено договір оренди) за переконанням прокурора, відповідач без достатніх правових підстав, не сплачуючи орендну плату, використовував земельну ділянку площею 1,2661 га за кадастровим номером за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121 по вулиці Пирогівський шлях, 237-Б у Голосіївському районі міста Києва для обслуговування розташованого та зареєстрованого на ній нерухомого майна, що є підставою для стягнення з товариства безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що Київська міська прокуратура неодноразово зверталась до Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) з листами в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо вжиття заходів по стягненню безпідставно збережених коштів з відповідача за користування земельною ділянкою площею 1, 2661 га за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121 (листи від 03.11.2022 за №15/1-724вих.22 та від 13.02.2023 за №15/1-90вих.23 наявні в матеріалах справи).
Зазначені листи залишені без відповідного реагування.
За таких обставин, перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом в інтересах Київської міської ради до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою за період з 01.04.2020 по 25.12.2022 у розмірі 377 394,76 грн.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування - Київської міської ради, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України прокуратура, окрім інших функцій, здійснює представництво інтересів держави в суді у випадках та порядку, визначеному законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Так, статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.
Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про охорону земель" землі в межах території України є об'єктом особливої охорони держави.
Зі змісту ст.140, 142, 143 Конституції України, ст.6, 9, 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", ст.1, 2, 4, 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
Суд зауважує, надавши прокурору повноваження представництва, законодавець насамперед визначив можливість органам прокуратури захищати державні інтереси, а тому порушення інтересів територіальної громади є безумовною підставою для вжиття заходів реагування в порядку ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру".
Отже, на переконання суду, порушення прав територіальної громади, яка є невід'ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов'язку держави щодо забезпечення прав людини.
Відтак, в силу норм ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" обов'язком прокурора є захист інтересів держави, в тому числі територіальної громади.
Відповідно до ст.16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обов'язком органу місцевого самоврядування є здійснення в інтересах територіальної громади та від її імені права суб'єкта комунальної власності (у тому числі правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктом права комунальної власності).
Згідно зі ст. 9 Закону України "Про охорону земель" до повноважень Київської міської ради у галузі охорони земель належить, зокрема, організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід'ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.
У свою чергу, в силу ст.16, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.189 Земельного кодексу України, саме Київська міська рада має виконувати відповідні функції, здійснювати контроль за використанням земель та своєчасно реагувати на порушення земельного законодавства.
У вказаному випадку, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Використання відповідачем земельної ділянки для розміщення та експлуатації нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів на землю та без сплати до місцевого бюджету обов'язкових орендних платежів, порушує інтереси територіальної громади в особі Київської міської ради, яка в даному випадку позбавлена можливості ефективно та виключно в інтересах територіальної громади розпоряджатись землями міста Києва, регулювати земельні відносини з метою створення умов для поліпшення соціальної інфраструктури міста.
При цьому інтереси держави охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, що відповідає змісту статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (постанова Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17).
Крім того, спірні правовідносини фактично пов'язані зі сферою формування та виконання місцевого бюджету, до якого мають своєчасно та в повному обсязі надходити кошти від використання земельної ділянки, що безпосередньо стосується прав та економічних інтересів територіальної громади міста Києва.
Внаслідок невиконання відповідачем вимог закону територіальна громада міста в особі Київської міської ради тривалий час не отримує до бюджету значні кошти від використання товариством земельної ділянки, що негативно впливає на своєчасне фінансування місцевих програм соціально-економічного та культурного розвитку, розвитку комунальних підприємств, установ та організацій, вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку освіти та медичного обслуговування, посилення сил оборони столиці та відновлення міських об'єктів, пошкоджених внаслідок воєнних дій розвитку транспорту і зв'язку, вирішення інших питань, що стосуються територіальної громади та фінансуються з місцевого бюджету.
Отже, порушення інтересів держави в даному випадку полягає в невиконанні відповідачем вимог земельного законодавства, що призвело до безоплатного користування ТОВ "Автосос-Сервіс" комунальною земельною ділянкою площею 1,2661 га за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121 та збереження без достатньої правової підстави за рахунок власника землі (територіальної громади міста Києва) коштів, які відповідач повинен сплатити за користування землею.
Крім того, прокурор звертався з листами від 03.11.2022 за №15/1-724вих.22 та від 13.02.2023 за №15/1-90вих.23 про вжиття заходів по стягненню безпідставно збережених коштів з відповідача за користування земельною ділянкою площею 1,2661 га за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121.
Проте такі листи залишені без відповідного реагування. Іншого матеріали справи не містять.
Прокурором доведено та судом встановлено наявність достатніх правових підстав для звернення прокурора з даним позовом до Господарського суду міста Києва.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд відзначає наступне.
Згідно зі ст.80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.
За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України).
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч.1 ст.190 Цивільного кодексу України).
Прокурор звертаючись з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати зазначає, що земельна ділянка загальною площею 1,2661 га за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121 по вулиці Пирогівський шлях, 237-Б у Голосіївському районі міста Києва, є об'єктом комунальної власності, який може використовуватись зважаючи на вимоги ст. 123, 124 Земельного кодексу України лише на підставі та умовах договору оренди.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено в ст. 120 Земельного кодексу України.
Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як убачається із положень ст.120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
При цьому, згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Верховний Суд у постанові від 05.08.2022 при розгляді справи № 922/2060/20 з подібними правовідносинами, де серед інших встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.
Водночас, встановлено, що 01.04.2020 за ТОВ "Автосос-Сервіс" зареєстровано право власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 1 176,6 кв.м, що розташований на земельній ділянці площею 1,2661 га за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121 на вулиці Пирогівський шлях, 237-Б у Голосіївському районі міста Києва, а право оренди щодо зазначеної земельної ділянки за товариством було зареєстровано лише 26.12.2022.
З огляду на те, що відповідач у період з 01.04.2020 по 25.12.2022 користувався комунальною земельною ділянкою площею 1,2661 га за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121 на вулиці Пирогівський шлях, 237-Б у Голосіївському районі міста Києва для розміщення та експлуатації об'єктів нерухомого майна, власником якого він є, без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади в особі Київської міської ради, ТОВ «Автосос-Сервіс» (відповідач) фактично зберегло в себе кошти, які мало сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень ст.1212 Цивільного кодексу України, повинно повернути ці кошти власнику земельної ділянки.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст.1213 Цивільного кодексу України).
Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходить з того, що згідно чинного законодавства України, зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.
З огляду на викладене відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки площею 1,2661 га за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121 по вулиці Пирогівський шлях, 237-Б у Голосіївському районі міста Києва, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
З аналізу змісту норм ст.1212-1214 Цивільного кодексу України, абз.4 ч.1 ст. 144, абз.5 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондиційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
Статтею 206 Земельного кодексу України, п.п. 14.1.136. п.14.1. ст. 14 Податкового кодексу України , передбачено, що власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада міста Києва в особі позивача (Київської міської ради). Отже, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.
Кваліфікація спірних правовідносин, як зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, означає необхідність застосування в даній справі передбачених ст.1212-1214 Цивільного кодексу України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) в себе відповідних сум орендної плати.
Зі змісту вказаних норм, слід дійти висновку, що навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача в спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Судом береться до уваги, що положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою регулюються спірні правовідносини і обґрунтовується позов, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 по справі №922/3412/17, від 04.12.2019 по справі №917/1739/17 викладено правову позицію відносно того, що вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, і до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати регулюються ст. 1212 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що не мав можливості своєчасно оформити право оренди через незалежні від нього обставини, оскільки при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, чому відповідач не оформив право користування даною земельною ділянкою, в тому числі, і якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до правової позиції, викладеної у вказаних вище постановах Верховного Суду, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).
Крім того, як убачається з заявленого розрахунку, в період активних бойових дій, з 01.03.2022 по 31.05.2022, під час якого було ускладнено здійснення господарської діяльності в місті Києві, орендна плата на підставі рішення Київської міської ради від 09.12.2021 за №3704/3745 не нараховувалась.
Щодо розрахунку визначення суми коштів, яка підлягає до стягнення, суд вказує таке.
Згідно зі ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Окрім того, відповідно до положень п.п.14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Суд зауважує, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, на переконання суду, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 284.1 ст.284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.
Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Так, як убачається з матеріалів справи нормативно грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121 в період з 01.04.2020 по 09.11.2021 становила 6 040 842,66 грн, у період 10.11.2021 по 31.12.2021 - 3 020 421,34 грн, а в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 - 3 322 463,47 грн.
Відповідно до наданого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розрахунку, розмір орендної плати за фактичне використання TOB «Автосос-Сервіс» земельної ділянки площею 1,2661 га за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121 по вулиці Пирогівський шлях, 237-Б у Голосіївському районі міста Києва за загальний період з 01.04.2020 по 31.12.2022 становить 379 033,24 грн.
Розрахунок плати за користування TOB «Автосос-Сервіс» вказаною земельною ділянкою здійснено в розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням рішень Київської міської ради від 12.12.2019 №456/8029 «Про бюджет міста Києва на 2020 рік», від 24.12.2020 №24/24 «Про бюджет міста Києва на 2021 рік», від 09.12.2021 №3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік». При цьому орендна плата за період з 01.03.2022 по 31.05.2022 не нараховувалася.
Перевіривши наданий прокурором розрахунок суми коштів, яка підлягає стягненню з відповідача за загальний період з 01.04.2020 по 25.12.2022, а саме: з 01.04.2020 по 31.12.2020 - 136 166,54 грн, з 01.01.2021 по 09.11.2021 - 155 406,88 грн, з 10.11.2021 по 31.12.2021 - 12 909,20 грн, з 01.01.2022 по 25.12.2022 - 72 912,14 грн, суд встановив його арифметичну правильність.
Отже, сума коштів яку мало сплачувати ТОВ "Автосос-Сервіс" до бюджету Київської міської ради, внаслідок зайняття земельної ділянки без оформлення договору оренди за загальний період з 01.04.2020 по 25.12.2022 становить 377 394,76 грн.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 377 394,76 грн орендної плати за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 80000000000:90:123:0121 комунальної власності.
Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосос-Сервіс» (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63, ідентифікаційний код 35690209) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) 377 394 (триста сімдесят сім тисяч триста дев'яносто чотири) коп. 76 коп. безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосос-Сервіс» (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63, ідентифікаційний код 35690209) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019) 5 660 (п'ять тисяч шістсот шістдесят) грн 92 коп. судового збору.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань