ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.05.2023Справа № 910/1453/23
За позовом фізичної особи-підприємця Нагорного Олега Вікторовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна служба «Респект»
про стягнення 37 283, 73 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Фізична особа-підприємець Нагорний Олег Вікторович (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна служба «Респект» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 37 283, 73 грн, з яких: 25 550, 00 грн основний борг, 6 287,73 грн інфляційне збільшення, 651,00 грн 3% річних та 4 795, 00 грн пені.
Позовні вимоги з посиланням на ст. 15, 549-552, 611, 625 901 Цивільного кодексу України, ст. 19, 199, 216, 217, 230-237, 343 Господарського кодексу України, Закон України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні» та Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором охорони об'єкту №2 від 01.09.2021, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/1453/23 та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
22.02.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема, зазначає, що оплатив послуги за актом надання послуг № 14 від 28.02.2022 на суму 25 550, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1404 від 18.03.2022 та в подальшому в період з жовтня по грудень 2022 року повністю оплатив отриманні послуги за актом надання послуг № 4 від 31.01.2022 на суму 25 550, 00 грн. Також вказує, що не отримував акт надання послуг № 23 від 31.03.2022 на суму 25 550, 00 грн, а тому не погоджується з сумою заборгованості за актом, так як вказаний акт не підписаний відповідачем, вважає що він не є належним доказом, який підтверджує надання йому послуг, а тому заборгованість перед позивачем у відповідача відсутня. Вважає, що здійснив оплату отриманих послуг у передбачені договором строки та не погоджується з наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат, 3 % річних та пені, так як отримав акт надання послуг № 4 від 31.01.2022 лише 28.09.2022 та 26.03.2022 отримав акт надання послуг № 14 від 28.02.2022.
24.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві та зазначає, що в зв'язку з відсутністю в платіжних інструкція інформації за який місць здійснюється оплата послуг відповідачем, позивач самостійно визначив призначення платежу та зарахував оплату відповідача за останній місяць надання послуг, а саме за березень 2022 року.
13.03.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.09.2021 між позивачем (надалі - виконавець) та відповідачем (надалі - замовник) укладено договір № 2 на охорону об'єкта (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого предметом договору є забезпечення охорони та безпеки силами виконавця на об'єктах замовника, які зазначені у дислокації (додаток № 3 до договору).
Відповідно до п. 1.2., 1.3. та 1.4. договору замовник передає, а виконавець приймає для забезпечення охорони та безпеки об'єкти та прилеглу до неї територію, які зазначені у дислокації. Охорона об'єкта здійснюється в дні і години, вказані у дислокації. Охорона об'єкта згідно умов цього договору розуміється як комплекс запобіжних заходів, спрямованих на забезпечення мешканцям житлового комплексу безпечного та комфортного проживання, а також забезпечення недоторканості і збереження майна, включає забезпечення пропускного режиму на об'єкт чи з об'єкту, контроль ввозу/вивозу (внесення/винесення) будь-яких матеріальних цінностей на територію чи з території охоронюваного об'єкта з метою відвернення та/або недопущення зазіхань на майно, матеріальні цінності з боку третіх осіб.
Згідно п. 1.5. договору виконавець зобов'язується надати, а замовник зобов'язується прийняти послуги охорони громадського порядку на території житлового комплексу.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що вартість послуг виконавця за цим договором визначається сторонами на підставі протоколу погодження вартості охоронних послуг (додаток № 4 до договору) та на підставі розрахунку (додаток № 5 до договору).
У пункті 2.2. договору сторони погодили, що в житловому будинку по Оболонському проспекту 1, замовник здійснює оплату охоронних послуг після підписання акту виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця до 15 числа наступного місяця за звітним.
Згідно п. 2.3. договору акт виконаних робіт підписується сторонами в кінці кожного календарного місяця, а також по закінченню терміну дії договору. У випадку наявності в замовника зауважень до акта виконаних робіт він має право викласти окрему думку до даного акта, в такому випадку акт буде вважатись не погодженим.
Відповідно до п. 8.1. договору у випадку несвоєчасної (неповної) оплати за охорону об'єкта нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої плати за кожен день прострочення платежу.
Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє по 31.08.2022, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 10.1. договору).
Пунктом 10.2. договору передбачено, що в випадку, якщо жодна із сторін не заявить про розірвання договору не пізніше 1-го місяця до моменту закінчення строку, встановленого п. 10.1. договору, останній вважається автоматично пролонгованим на один рік на тих самих умовах.
01.03.2021 сторонами погоджено додатки № 1, 2 та 3 до договору, а саме інструкцію по організації охорони об'єкта, систему охорони об'єкта та дислокацію постів.
Протоколом погодження вартості охоронних послуг від 01.09.2021, який є додатком № 4 сторонами узгоджено, що загальна вартість охоронних послуг на рік складає 306 600, 00 грн, вартість охоронних послуг за місяць складає 25 550, 00 грн.
31.03.2022 сторонами підписано додаткову угоду № 1/1 до договору, якою вони дійшли взаємної згоди про дострокове припинення дії договору з 01.04.2022 та погодили, що останнім днем дії договору є 31.03.2022.
Позивачем на виконання умов договору надавались послуги відповідачу на загальну суму 76 650, 00 грн, що підтверджується актами надання послуг, а саме: № 4 від 31.01.2022 на суму 25 550, 00 грн, № 14 від 28.02.2022 на суму 25 550, 00 грн, № 23 від 31.03.2022 на суму 25 550, 00 грн.
Акт надання послуг № 4 від 31.01.2022 на суму 25 550, 00 грн у сервісі Вчасно (початок) підписаний електронними підписами та скріпленні електронними печатками сторін без зауважень, а саме позивачем 28.09.2022 та відповідачем 29.09.2022.
Акт надання послуг № 14 від 28.02.2022 на суму 25 550, 00 грн у сервісі Вчасно (початок) підписаний електронними підписами та скріпленні електронними печатками сторін без зауважень, а саме позивачем 26.03.2022 та відповідачем 11.04.2022. Вказаний акт отриманий відповідачем 26.03.2022.
Акт надання послуг № 23 від 31.03.2022 на суму 25 550, 00 грн підписаний електронним підписом і скріплений електронною печаткою позивача та 26.03.2022 направлений і отриманий відповідачем у сервісі Вчасно (початок).
У свою чергу відповідачем було здійснено наступні оплати за отримані послуги: платіжна інструкція №1404 від 18.03.2022 на суму 25 550, 00 грн, платіжна інструкція № 1886 від 12.10.2022 на суму 500, 00 грн, платіжна інструкція № 1990 від 17.11.2022 на суму 500, 00 грн, платіжна інструкція № 2023 від 06.12.2022 на суму 500, 00 грн, платіжна інструкція № 2057 від 22.12.2022 на суму 500, 00 грн, платіжна інструкція № 2064 від 23.12.2022 на сум 5000, 00 грн, платіжна інструкція № 2085 від 29.12.2022 на суму 18 550, 00 грн, що в загальній сумі складає 51 100, 00 грн.
Позивачем 11.11.2022 на адресу відповідача направлено претензію про сплату заборгованості за договором охорони об'єкта за лютий-березень 2022 року, яка станом на 30.11.2022 складала 50 600, 00 грн та пеню в розмірі 13 504, 14 грн, що підтверджується описом вкладення та чеком поштового відділення № 0420528263436.
Відповіді на вказану вище вимогу матеріали справи не містять.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договорами в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 25 550, 00 грн основного боргу, 6 287,73 грн інфляційних втрат, 651, 00 грн 3% річних та 4 795, 00 грн пені.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що укладений позивачем та відповідачем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до норм ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Протоколом погодження вартості охоронних послуг від 01.09.2021, який є додатком № 4 сторонами узгоджено, що загальна вартість охоронних послуг на рік складає 306 600, 00 грн, вартість охоронних послуг за місяць складає 25 550, 00 грн.
Як убачається з матеріалів справи позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 76 650, 00 грн, що підтверджується актами надання послуг, а саме: № 4 від 31.01.2022 на суму 25 550, 00 грн, № 14 від 28.02.2022 на суму 25 550, 00 грн, № 23 від 31.03.2022 на суму 25 550, 00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У пункті 2.2. договору сторони погодили, що в житловому будинку по Оболонському проспекту 1, замовник здійснює оплату охоронних послуг після підписання акту виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця до 15 числа наступного місяця за звітним.
Згідно п. 2.3. договору акт виконаних робіт підписується сторонами в кінці кожного календарного місяця, а також по закінченню терміну дії договору. У випадку наявності в замовника зауважень до акта виконаних робіт він має право викласти окрему думку до даного акта, в такому випадку акт буде вважатись не погодженим.
31.03.2022 сторонами підписано додаткову угоду № 1/1 до договору, якою вони дійшли взаємної згоди про дострокове припинення дії договору з 01.04.2022 та погодили, що останнім днем дії договору є 31.03.2022.
Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Так як убачається з матеріалів справи в сервісі Вчасно (початок) акт надання послуг № 4 від 31.01.2022 на суму 25 550, 00 грн підписаний електронним підписом та скріплений електронною печаткою відповідача 29.09.2022 без зауважень та заперечень, акт надання послуг № 14 від 28.02.2022 на суму 25 550, 00 грн підписаний електронним підписом і скріплений електронною печаткою відповідача 11.04.2022 без зауважень та заперечень.
Разом з цим акт надання послуг № 23 від 31.03.2022 на суму 25 550, 00 грн отриманий відповідачем у сервісі Вчасно (початок) 26.03.2022, однак зі сторони відповідача не підписаний.
Одночасно, як зазначено судом вище згідно із п. 2.3. договору акт виконаних робіт підписується сторонами в кінці кожного календарного місяця, а також по закінченню терміну дії договору. У випадку наявності в замовника зауважень до акта виконаних робіт він має право викласти окрему думку до даного акта, в такому випадку акт буде вважатись не погодженим.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що акт надання послуг № 23 від 31.03.2022 на суму 25 550, 00 грн погоджений відповідачем 31.03.2022, оскільки враховуючи умови п. 2.3. договору обов'язок сторін підписати акт виконаних робіт у кінці кожного місяця, а також по закінченню терміну дії договору. При цьому суд наголошує, що заперечень відповідача до вказаного акту матеріали справи не містять, а тому вказаний акт вважається погодженим, а послуги за ним прийнятими в повному обсязі.
У свою чергу відповідачем оплачено послуги на загальну суму 51 100, 00 грн, що підтверджується наступними платіжними інструкціями: №1404 від 18.03.2022 на суму 25 550, 00 грн, № 1886 від 12.10.2022 на суму 500, 00 грн, № 1990 від 17.11.2022 на суму 500, 00 грн, № 2023 від 06.12.2022 на суму 500, 00 грн, № 2057 від 22.12.2022 на суму 500, 00 грн, № 2064 від 23.12.2022 на суму 5 000, 00 грн, № 2085 від 29.12.2022 на суму 18 550, 00 грн.
Отже неоплаченими залишаються послуги на суму 25 550, 00 грн (76 650, 00 грн - 51 100, 00 грн).
Так, загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначено законом «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення-розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Відповідно до п. 1.35 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.
Пунктом 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Згідно з п. 3.8. вказаної Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті реквізит: «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Отже, право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно платнику.
З приводу наведеного слід також зауважити, що у випадку, коли в графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Наведений вище алгоритм розподілу коштів врегульований в статті 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов'язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості: - у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов'язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо); - у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону; - і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо. Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.
Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту «Призначення платежу» чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо. Відповідний порядок наведено у пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що оплати відповідача слід зараховувати в хронологічному порядку для погашення заборгованості за кожен місяць, а тому суд відхиляє твердження позивача про зарахування ним оплати за останній місяць надання послуг за актом надання послуг № 23 від 31.03.2022 на суму 25 550, 00 грн, оскільки договором не було передбачено право виконавця самостійно визначати черговість платежів, отже саме надані послуги за цим актом залишаються неоплаченими.
При цьому суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що строк оплати послуг не настав, оскільки вказаний вище акт не підписувався, так як договором чітко передбачено місячну суму та строк оплати до 15 числа місяця наступного за звітним, як і обов'язок підписувати акти в кінці кожного місяця, а також по закінченню терміну дії договору, а тому в даному випадку непідписання акта зі сторони замовника не може бути підставою для звільнення його від оплати фактично наданих послуг.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості за отримані послуги в розмірі 25 550, 00 грн, доказів її погашення відповідачем не надано та вказана заборгованість не спростована, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача пеню за актом надання послуг № 15 від 28.02.2022 на суму 25 550, 00 грн за загальний період з 15.03.2022 по 15.09.2022 у розмірі 4 795, 00 грн.
При цьому суд зазначає, що акта № 15 матеріали справи не містять, однак наявний акт надання послуг № 14 від 28.02.2022 на суму 25 550, 00 грн, а тому суд вважає, що при здійснені розрахунку позивачем здійснено описку в номері акта та розрахунок 3 % річних і інфляційних втрат здійснений за актом надання послуг № 14 від 28.02.2022.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України).
Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.
Приписами ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України унормовано, що розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Відповідно до п. 8.1. договору у випадку несвоєчасної (неповної) оплати за охорону об'єкта нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої плати за кожен день прострочення платежу.
Також відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно з ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Отже, договірні санкції можуть застосовуватися тільки в період з моменту виникнення заборгованості до розірвання договору.
Як убачається з матеріалів справи договір припинений з 01.04.2022, отже нарахування позивачем пені з 01.04.2022 по 15.09.2022 на підставі договору, тобто після припинення його дії, є неправомірним та безпідставним.
Також суд зазначає, що позивачем невірно визначено початок нарахування пені, так як умовами договору передбачено, що оплата послуг здійснюється до 15 числа наступного місяця за звітним, а тому строк оплати за актом надання послуг № 14 від 28.02.2022 на суму 25 550, 00 грн, який отриманий відповідачем 26.03.2022 настав саме 26.03.2022, отже пеню слід нараховувати з 27.03.2022.
При цьому суд зазначає, що затримка відповідача в підписанні акта не може бути підставою для звільнення його від відповідальності у вигляді пені.
Враховуючи викладене вище судом здійснено власний розрахунок пені за несвоєчасну оплату послуг за актом надання послуг № 14 від 28.02.2022, саме за період з 27.03.2022 по 31.03.2022, яка за розрахунком суду складає 70, 00 грн, а тому вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, в розмірі визначеному судом.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача за актом надання послуг № 14 від 28.02.2022 на суму 25 550, 00 грн 3% річних за період з 15.03.2022 по 18.01.2023 у сумі 651, 00 грн та 6 287, 73 грн інфляційних втрат за період з березня 2022 року по січень 2023 року.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок 3 % річних за період з 15.03.2022 по 18.01.2023 в сумі 651, 00 грн наданий позивачем, суд зазначає, що він виконаний невірно, враховуючи встановлені судом вище строки оплати та погашення заборгованості за вказаним актом, а саме 29.12.2022, останнім невірно визначено період нарахування 3 % річних, у зв'язку з чим судом здійснено власний розрахунок 3% річних за несвоєчасну оплату послуг за актом № 14 від 28.02.2022 враховуючи часткові оплати, а саме за загальний період з 27.03.2022 по 28.12.2022, наступним чином:
Сума бору (грн)Сума оплати (грн.)Дата оплати Період нарахування 3 % річних3 % річних (грн)
25 550, 00 27.03.2022 - 11.10.2022417, 90
25 050, 00500, 0012.10.202212.10.2022 - 16.11.202274, 12
24 550, 00500, 0017.11.202217.11.2022 - 05.12.202238, 34
24 050, 00500, 0006.12.202206.12.2022 - 21.12.202231, 63
23 550, 00500, 0022.12.202222.12.2022 1, 94
18 550, 005 000, 0023.12.202223.12.2022 - 28.12.20229, 15
18 550, 0029.12.2022
Всього573, 08
За розрахунком суду розмір 3 % річних за загальний період з 27.03.2022 по 28.12.2022 складає 573, 08 грн, тому вимоги позивача про стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню, в розмірі визначеному судом.
Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 6 287, 73 грн за період з березня 2022 року по січень 2023 року, суд встановив, що він виконаний невірно, оскільки останнім невірно визначено період нарахування інфляційних втрат, враховуючи встановлений вище судом строки оплати за актом № 14 від 28.02.2022 та те, що 29.12.2022 заборгованість за вказаним актом погашена, а тому інфляція за січень 2023 року не нараховується.
Судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за актом № 14 від 28.02.2022 враховуючи часткові оплати відповідача за загальний період з квітня по грудень 2022 року, а саме наступним чином:
Сума бору (грн)Період нарахування інфляційних втратІнфляційні втрати (грн)
25 550, 00 квітень - вересень 2022 3 385, 67
25 050, 00жовтень - листопад 2022805, 98
24 050, 00грудень 202268, 35
Всього4 360, 00
За розрахунком суду розмір інфляційних втрат за загальний період з квітня по грудень 2022 року складає 4 360, 00 грн, а тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, в розмірі визначеному судом.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунку щодо заявлених до стягнення сум не надав.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене вище, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача: 25 550, 00 грн основного боргу, 4 360, 00 грн інфляційних втрат, 573, 08 грн 3% річних та 70, 00 грн пені.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна служба «Респект» (04205, місто Київ, проспект Оболонський, будинок 1, корпус 2, нежитлове приміщення 195, ідентифікаційний код 37950191) на користь фізичної особи-підприємця Нагорного Олега Вікторовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 25 550 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот пятдесят) грн 00 коп основного боргу, 4 360 (чотири тисячі триста шістдесят) грн 00 коп. інфляційних втрат, 573 (п'ятсот сімдесят три) грн 08 коп. 3% річних, 70 (сімдесят) грн 00 коп. пені та 2 199 (дві тисячі сто дев'яносто дев'ять) грн 47 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань