Справа № 628/4480/21
№ 2/183/1374/23
27 березня 2023 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д. І.,
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
12 листопада 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Куп'янського міськрайонного суду Харківської області з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалося на те, що 24 листопада 2005 року між Банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н., на підставі якого Банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 15000,00 грн., з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Зі своєї сторони, Банк виконав всі умови підписаного договору, надав ОСОБА_1 кредит у зазначеному вище розмірі, однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, своєчасно не сплачувала кредит та відсотки за користування кредитом, в результаті чого станом на 19 жовтня 2021 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 14 063,34 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11 415,00 грн. в т.ч.: заборгованості за поточним тілом кредиту в розмірі 0,00 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 11 415,00 грн.; заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 0,00 грн.; заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 2 648,344 грн.; заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 0,00 грн.; пені в розмірі 0,00 грн. та комісії в розмірі 0,00 грн.
Зазначену суму, а також судові витрати в розмірі 2 270,00 грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь.
Ухвалою Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 23 листопада 2021 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
13 жовтня 2022 року за вих. № 98 дана цивільна справа була направлена за підсудністю до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області згідно з розпорядженням голови Верховного Суду України від 18 березня 2022 року № 11/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану».
У судове засідання представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" не з'явився, згідно заяви просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд задовольнити позов.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, звернулася до суду з заявою, яку суд розцінює як відзив, згідно якої просила суд розглядати справу за її відсутності, вимоги Банку не визнала та просила в позові відмовити з тих підстав, що вважає позов необґрунтованим та належними доказами не підтвердженим. Крім того, просила до спірних правовідносин застосувати строк позовної давності, оскільки Банк з відповідним позовом звернувся до суду 12 листопада 2021 року, в той час як строк дії картки встановлено до 11/2011, а тому вважає, що строк позовної давності сплив 30 листопада 2014 року.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши надані сторонами докази, дійшов такого висновку.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 24 листопада 2005 року ОСОБА_1 підписала заяву № б/н на отримання кредитної карти «Універсальна»,згідно якої відповідач виявила бажання встановити кредитний ліміт на кредитну карту № НОМЕР_1 в розмірі 2 400,00 грн.; базова процентна ставка по кредиту на місяць складає 3,0% (тобто 36,00% на рік), яка нараховується на залишок непростроченої заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів на рік. В той же час, заявою не передбачено розміру комісії, пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, а також нарахування згідно ст. 625 ЦК України на прострочений кредит відсотків.
Позивачем на підтвердження отримання відповідачем кредиту зі встановленим вище розміром ліміту надано довідку, згідно якої 29 листопада 2005 року Банком було видано відповідачу кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії якої - до 11/12 зі встановленим на неї 09 грудня 2005 року початковим кредитним лімітом в розмірі 2 400,00 грн., який Банком поступово збільшувався та 05 січня 2018 року становив 15 000,00 грн., а вже 18 січня 2021 року - 0,00 грн.
Зазначена картка № НОМЕР_1 неодноразово перевипускалась, зі строком дії останньої - до 04/21.
Таким чином, при укладенні кредитного договору та отримання відповідачем кредитної картки, виникли кредитні зобов'язання у відповідача перед банком.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Банк виконав вимоги кредитного договору і надав відповідачу кредитні кошти в зазначеному розмірі.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 526 ч. 1, 527 ч. 1, 530 ч. 1 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 610 ч. 1, 612 ч. 1 ЦК України).
Звертаючись до суду з позовом, Банк посилався на те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, станом на 19 жовтня 2021 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 063,34 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11 415,00 грн. в т.ч.: заборгованості за поточним тілом кредиту в розмірі 0,00 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 11 415,00 грн.; заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 0,00 грн.; заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 2 648,344 грн.; заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 0,00 грн.; пені в розмірі 0,00 грн. та комісії в розмірі 0,00 грн., що підтверджується довідкою-розрахунком Банку.
Відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку і діє до останнього календарного дня вказаного місяця.
Як зазначалося вище, за умовами укладеного кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 отримала кредитну картку № НОМЕР_1 , яка неодноразово перевипускалась, зі строком дії останньої - до 04/21. Під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку.
Зазначені обставини підтверджуються довідкою про видані кредитні картки та випискою по рахункам відповідача.
Крім того, з виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 станом на 21 жовтня 2021 року вбачається, що остання отримала кредитну картку № НОМЕР_1 , яка неодноразово перевипускалась та користувалася нею регулярно до 25 квітня 2021 року (погашала заборгованість, проценти, знімала кошти у банкоматах, поповнювала картку у відділеннях, здійснювала перекази як зі своєї картки так і з інших карток на свою, розраховувалася за покупки продуктів в магазинах, поповнювала рахунки на мобільний телефон тощо). Останній платіж відповідачем здійснено 25 квітня 2021 року (поповнення готівкою свої картки в терміналі самообслуговування: пл. Центральна, 39 Торгівельний центр на суму 500,00 грн.).
Банківська виписка має статус первинного документу, що вбачається з Переліку типових документів, затвердженого наказом МЮУ від 12.04.12 р. №578/5, відповідно до якого, до первинних документів, які фіксують факт виконання господарської операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.
Вирішуючи питання по суті заявлених вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом договором, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Зокрема, суд звертає увагу, що до кредитного договору Банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Зазначена правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки надані позивачем Умови та Правила отримання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття та затвердження, а також підпису відповідача, тому позивачем не доведено, що під час підписання анкети про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку відповідач була ознайомлена саме з цими Умовами та Правилами, а тому суд не може прийняти їх належний та допустимий доказ.
В той же час, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
У свою чергу, з наданого позивачем розрахунку та змісту позовної заяви вбачається, що розрахунок тіла кредиту серед іншого включає в себе заборгованість за поточним тілом кредиту та прострочену заборгованість за тілом кредиту.
За таких обставин суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника даної суми.
Заборгованість за тілом кредиту - витрати клієнта за рахунок кредитного ліміту, заборгованість за простроченим тілом кредиту - це заборгованість за тілом кредиту, строк сплати якого минув, тобто це частина витраченого клієнтом кредитного ліміту, яка вже має бути погашена клієнтом станом на конкретну дату.
З розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за тілом кредиту у стовпчику «тіло кредиту на звітну дату» поступово переходить до наступного стовпчика «тіло кредиту прострочене на звітну дату». Відповідачем не вносились грошові кошти вчасно та в повному розмірі, в результаті чого заборгованість за тілом кредиту перейшла в розряд прострочених.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, з відповідача на користь позивача належить стягнути суму заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11 415,00 грн., яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, суд приходить до такого висновку.
Як вже зазначалося вище, 24 листопада 2005 року ОСОБА_1 підписала заяву № б/н. на отримання кредитної карти «Універсальна», згідно якої базова процентна ставка по кредиту на місяць складає 3,0% (тобто 36,00% на рік), яка нараховується на залишок непростроченої заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів на рік.
Згідно з частиною третьою статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Суд зауважує, що порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений ч. 4-6 ст. 1056-1 ЦК України.
Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення.
Як зазначено в правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Такої ж позиції притримується Верховний Суд у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 389/3409/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 127/1673/17 та від 19 лютого 2020 року у справі № 629/737/17.
Як вбачається, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладанні договору з відповідачем, Банком поступово збільшено в односторонньому порядку розмір процентної ставки з 01.04.2015 року по 31.05.2015 року, з 24.10.2015 року по 02.07.2017 рокудо 43,20%, з 03.07.2017 року по 31.07.2020 року - до 42,00% та з 01.08.2020 року по 19.10.2021 року - до 40,8% про що не було погоджено між сторонами в анкеті-заяві та довідці про умови кредитування.
Таким чином, суд вважає неправомірним підвищення Банком процентної ставки за користування кредитними коштами за договором № б/н від 24 листопада 2005 року, починаючи з 01.04.2015 року - до 43,20%, з 03.07.2020 року - до 42,0% та з 01.08.2020 року - до 40,8% на рік.
Так, з розрахунків заборгованості проведених станом на 31 травня 2015 року, станом на 30 червня 2019 року та станом на 19 жовтня 2021 року вбачається, що коли процентна ставка становила 36,00% з 09.12.2005 року по 31.03.2015 року включно, заборгованість по процентах становила 150,07 грн., а вже після, як вважає суд, неправомірного підвищення процентної ставки з 01.04.2015 року - до 43,20%, з 03.07.2020 року - до 42,0% та з 01.08.2020 року - до 40,8% на рік, заборгованість по процентах вже становила 2 648,34 грн.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по процентам за період з 01.04.2015 року по 30.04.2021 року не підлягають задоволенню, оскільки вказаний розрахунок в цій частині проведений позивачем з порушенням умов кредитування за підвищеною процентною ставкою.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 31.03.2015 року включно (останній день застосування Банком процентної ставки в межах обумовленого у договорі позичальника розміру, тобто не більше 36,00% на рік) заборгованість за процентами становить 150,07 грн. Тому з урахуванням наведеного вище, вимоги про стягнення заборгованості за процентами в період з 09.12.2005 року по 31.03.2015 року включно в розмірі 150,07 грн. підлягають задоволенню.
Зокрема, суд звертає увагу на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користуванням кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Як було вже встановлено вище, строк дії перевипущеної кредитної картки - до 04/21 (тобто до 30.04.2021 року).
Суд не бере до уваги розрахунок позивача щодо розміру заборгованості по процентам за користування кредитом за період неправомірного підвищення процентної ставки до 43,20 % на рік, а саме з 01.04.2015 року по 30.04.2021 року, оскільки вказаний розрахунок в цій частині проведений позивачем в межах строку кредитування, але з порушенням умов кредитування за підвищеною процентною ставкою.
Також суд не бере до уваги розрахунок позивача щодо розміру заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 01.05.2021року по 19.10.2021 року, оскільки він здійснений Банком поза межами строку кредитування.
Уточнений розрахунок заборгованості по процентам за користування кредитом із застосуванням процентної ставки 3,0 % на місяць (тобто 36,00% на рік) в межах строку кредитування, який би суд міг перевірити, визнати його вірним та погодитися з ним позивачем не надано, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування до вказаних правовідносин строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18).
Так, згідно до приписів статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України
У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Якщо строк кредитування закінчився, а фінансова установа звернулася більш ніж через три роки з моменту закінчення строку дії договору, у такому випадку у задоволені вимог слід відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності (п. 65-68 постанови від 28.03.2018 року Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12).
Як зазначалося вище, за умовами укладеного кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 отримала кредитну картку № НОМЕР_1 , яка неодноразово перевипускалась, зі строком дії останньої - до 04/21. Під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку.
Зазначені обставини підтверджуються довідкою про видані кредитні картки та випискою по рахункам відповідача.
З позовом про стягнення заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду 12 листопада 2021 року, тобто в межах трирічного строку, у зв'язку суд відмовляє відповідачу в задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності.
Інші доводи сторін судом не приймаються до уваги, оскільки не спростовують наведених висновків суду.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача належить стягнути суму заборгованості за кредитом в розмірі 11 565,07грн., яка складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 11 415,00 грн., заборгованості за простроченими відсотками за період з 09.12.2005 року по 31.03.2015 року в розмірі 150,07 грн.,а в задоволенні іншої частини позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н. від 24 листопада 2005 року в розмірі 11 565,07грн. (одинадцять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять грн. 07 коп.), яка складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 11 415,00 грн., заборгованості за простроченими відсоткамиза період з 09.12.2005 року по 31.03.2015 року в розмірі 150,07 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" судові витрати у розмірі 2 270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.).
В задоволенні іншої частини вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", - відмовити.
Учасники справи:
- позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Грушевського, 1д;
- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 27 березня 2023 року.
Суддя Д. І. Городецький