Справа № 183/15/21
№ 2/183/344/23
30 березня 2023 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д. І.,
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
05 січня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалося на те, що 09 грудня 2006 року між Банком та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № б/н., на підставі якого Банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 10 000,00 грн., з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Зі своєї сторони, Банк виконав всі умови підписаного договору, надав ОСОБА_2 кредит у зазначеному вище розмірі, однак, остання в порушення взятих на себе зобов'язань, своєчасно не сплачувала кредит та відсотки за користування кредитом.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 померла.
22 липня 2020 року позивачем на виконання вимог ч. 2 ст. 1281 ЦК України, направлена претензія кредитора до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області та відповіддю державного нотаріуса Крутько Л.П. від 23 липня 2020 року було повідомлено, що спадкоємці померлої ОСОБА_2 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися.
В той же час, позивач вважає, що спадкоємцем померлої ОСОБА_2 є відповідач ОСОБА_1 , оскільки на момент смерті спадкодавця останній проживав разом з нею, що підтверджується паспортом останнього.
11 жовтня 2020 року на адресу відповідача Банком було направлено лист-претензію щодо задоволення вимог кредитора за кредитним договором в повному обсязі, проте ніяких дій зі сторони останнього здійснено не було.
За наведених вище обставин, відповідач прийняв спадщину, до складу якої входять, в тому числі кредитні зобов'язання померлого позичальника, спадкування обов'язків відбулося відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, так як відповідач не відмовився від спадщини у передбачені законом строки.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на дату смерті позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором № б/н. від 09 грудня 2006 року утворилась заборгованість в розмірі 10 121,79 грн., яка складається з простроченого тіла кредиту.
Зазначену суму, а також судові витрати в розмірі 2102,00 грн. позивач просить стягнути з відповідача як спадкоємця на його користь.
Ухвалою суду від 22 лютого 2021 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 21 жовтня 2022 року зобов'язано Другу Новомосковську державну нотаріальну контору Дніпропетровської області надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В судове засідання представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» не з'явився, згідно заяви просив розглядати справу за його відсутності, вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд задовольнити позов, у разі повторної неявкою відповідача в судове засідання не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавав.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Враховуючи наведене, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.
Суд, дослідивши надані позивачем докази, дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що 09 грудня 2006 року ОСОБА_2 підписала заяву № б/н. про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно якої, остання виявила бажання встановити їй кредитний ліміт на карту № НОМЕР_1 . Проте, в заяві відсутні відомості про вид отриманої кратки, розмір кредитного ліміту, розмір базової процентної ставки по кредиту, зокрема комісії. Крім того, заява не містить розміру пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штрафу за порушення строків платежів.
У заяві зазначено, що позичальник згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 526 ч. 1, 527 ч. 1, 530 ч. 1 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 610 ч. 1, 612 ч. 1 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
На підтвердження своїх позовних вимог Банк надав суду в якості доказу розрахунок заборгованості за кредитним договором № б/н. від 09 грудня 2006 року, проведений позивачем станом на 31 травня 2015 року, станом на 30 червня 2019 року, станом на 31 жовтня 2019 року та станом на 08 листопада 2020 року.
В той же час, суд зауважує, що розрахунки заборгованості за кредитом проведено за період, починаючи з 04 січня 2007 року по 08 листопада 2020 року, не охоплюючи період з 09 грудня 2006 року.
Згідно довідки про видані кредитні картки вбачається, що 04 січня 2007 року позичальнику ОСОБА_2 було видано кредитну картку № НОМЕР_2 , зі строком дії - до 01/13, яка тричі перевипускалася, зі строком дії останньої - до 09/20. Під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку.
Крім того, з до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, а також виписки за договором вбачається, що 04 січня 2007 року ОСОБА_2 відкрито стартовий картковий рахунок № НОМЕР_2 (кредитна кратка), в той час як заява-анкета № б/н від 09 грудня 2006 року містить посилання на кредитну картку № НОМЕР_1 .
При цьому, кредитний ліміт в сумі 21 600,00 грн. Банком встановлений саме 04 січня 2007 року на стартовий картковий рахунок № НОМЕР_2 (кредитну кратку), який Банком поступово зменшувався та 09 березня 2017 року становив 10 000,00 грн., а вже 10 січня 2020 року був зменшений до 0,00 грн.
Зазначені обставини узгоджуються з випискою по картковому рахунку позичальника ОСОБА_2 станом на 13 листопада 2020 року. При цьому, дана виписка не містить посилань на кредитну картку № НОМЕР_1 , що вказана в анкеті-заяві.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутня довідка про видані кредитні картки та їх перевипуск за кредитним договором.
Крім того, наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Умови й правила надання банківських послуг позичальником ОСОБА_2 не підписані.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н. від 09 грудня 2006 року, в той час як на підтвердження своїх позовних вимог посилається на докази, які підтверджують наявність заборгованості у позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором № б/н. від 04 січня 2007 року.
Так, судом встановлено, що заборгованість позичальника ОСОБА_2 станом на 08 листопада 2020 складає 10 121,79 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10 121,79 грн., в т.ч 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту та 10 121,79 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 року, виданого виконавчим комітетом Гвардійської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 26 від 13 вересня 2019 року.
Встановлено, що26 березня 2020 року позивачем на виконання вимог ч. 2 ст. 1281 ЦК України, направлена претензія кредитора до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області.
Спадкова справа № 69/2020 заведена 26 березня 2020 року Новомосковською районною нотаріальною контрою Дніпропетровської області згідно заяви позивача АТ КБ «ПриватБанк», (номер у спадковому реєстрі 65718252), що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 70648152 від 16 листопада 2022 року.
Згідно відповіді державного нотаріуса Крутько Л.П. від 26 березня 2020 року за вих. № 463/02-14 позивачу повідомлено, що у разі звернення спадкоємців ОСОБА_2 з заявами про прийняття спадщини, Претензія кредитора буде доведена до їх відома.
Так, з матеріалів спадкової справи вбачається, що спадкоємці після смерті позичальника ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявами про прийняття або відмову в прийнятті спадщини до Новомосковської районної нотаріальної контори Дніпропетровської області не зверталися. Відомості щодо видачі свідоцтв про право на спадщину після смерті спадкодавця відсутні.
Зокрема спадкова справа містить вимогу кредитора Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до спадкоємців після смерті ОСОБА_2 за кредитним договором № 200720866501 від 11 жовтня 2016 року, заборгованість по якому складає 34 694,06 грн.
Суд зауважує, що спадкова справа не містить відомостей адреси проживання спадкодавця ОСОБА_2 на момент її смерті, а також відомості про проживання з нею відповідача ОСОБА_1 та інших осіб на дату смерті спадкодавця.
Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» у позові посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем померлої ОСОБА_2 , оскільки на момент її смерті був зареєстрований за однією адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою в паспорті.
Встановлено, що 11 жовтня 2020 року на адресу відповідача Банком було направлено лист-претензію щодо задоволення вимог кредитора за кредитним договором в повному обсязі, проте ніяких дій зі сторони останнього здійснено не було.
Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми закону.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
У відповідності до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно із ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (ст.1218, 1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).
Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у ч. 3, 4 ст. 1268 та в ст. 1269 ЦК України.
Так, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України "Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»).
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст. 1296 ЦК України).
Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Разом з тим суд враховує наступне.
Згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу, суд, за позовом кредитора, накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
Системне тлумачення ст.16 та ч. 2 ст.1282 ЦК України дозволяє зробити висновок, що: -по-перше, норма ч. 2ст. 1282 ЦК України є спеціальною у площині захисту прав кредиторів спадкодавця у межах спадкових правовідносин, в якій передбачено належний спосіб захисту прав кредиторів спадкодавця; -по-друге, до відносин між кредитором і спадкоємцями позичальника не повинні застосовуватися норми закону, які врегульовують загальні наслідки невиконання стороною договірних зобов'язань, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі (пред'явлення в судовому порядку вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором).
Тобто, аналіз ч. 2ст.1282 ЦК України свідчить, що задоволення вимоги кредитора до спадкоємців позичальника шляхом одноразового платежу, тобто шляхом сплати грошових коштів, можливе лише в позасудовому порядку.
Судовий спосіб захисту порушеного права кредитора, у разі відмови спадкоємців від одноразового платежу, полягає у пред'явленні до спадкоємців позову про накладення стягнення на майно.
Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем претензії кредитора, а тому у суду відсутні підстави вважати, що відповідач був обізнаний про даний факт.
За таких обставин, обраний позивачем спосіб захисту прав не відповідає вимогам ч. 2ст. 1282 ЦК України.
Посилання представника позивача на наявність відміток в паспорті відповідача, який був зареєстрованим за однією адресою на момент смерті спадкодавця, а тому вважається спадкоємцем, судом не приймаються до уваги, оскільки як зазначалося вище відсутні відомості адреси проживання спадкодавця ОСОБА_2 на момент її смерті, а також відомості про проживання з нею відповідача або інших осіб.
Крім того, відсутні докази щодо факту родинних відносин між спадкодавцем і спадкоємцем та докази щодо маси спадкового майна померлої та його вартості.
Суд зазначає, що представником позивача АТ КБ «ПриватБанк» під час розгляду справи не заявлялось жодних клопотань про витребування зазначених вище доказів.
При цьому, як зазначалося вище, вище Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 09 грудня 2006 року, в той час як на підтвердження своїх позовних вимог посилається на докази, які підтверджують наявність заборгованості у позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором № б/н від 04 січня 2007 року.
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Банку, оскільки вони необґрунтовані та належними доказами не підтверджені.
Згідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати в розмірі 2 102,00 грн. покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273- 279, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».
Учасники справи:
- позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Грушевського, 1д;
- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне рішення суду складено 30 березня 2023 року.
Суддя Д. І. Городецький