Головуючий суддя в суді І інстанції
Козіна С.М.
Єдиний унікальний № 374/155/21
19 квітня 2023 року Ржищівський міський суд Київської області у складі:
головуючої судді: Козіної С.М.,
за участі секретаря: Папенко О.О.,
позивачки - ОСОБА_1 (не з'явилась),
представника позивачки - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
представника третьої особи - (не з'явився),
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Ржищівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про встановлення факту батьківства померлої особи,-
У травні 2021 року позивачка звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 у якому просила встановити факт батьківства, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Внести зміни до актового запису № 01 від 16 січня 2004 року, складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Ржищівського міського управління юстиції Київської області, про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши батьком дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка вказувала на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно. Оскільки заповіту ОСОБА_5 за час свого життя не склав, то єдиним спадкоємцем першої черги за законом на майно покійного є їхній спільний з ним син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відомості про батька дитини в свідоцтві про її народження записані відповідно до ч. 1 ст. 135 CK України. Проте, коли син позивачки звернувся до Ржищівської міської державної нотаріальної контори із заявою щодо видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом на майно покійного батька, то нотаріус йому відмовила в оформленні права власності на спадкове майно. Відмова, у тому числі, пов'язана із тим, що при реєстрації народження сина позивачки батько був записаний з її слів, тому немає підтвердження факту родинних відносин між сином та батьком. За таких обставин нотаріус порадила вирішувати майнові права сина у судовому порядку. З підстави не підтвердження родинних відносин сина з батьком позивачка також отримала відмову і від Ржищівського міського відділу ДРАЦС від 06 квітня 2021 року № 21.28-94/23. З ОСОБА_5 позивачка познайомилась на початку 2002 року і з того часу вони стали проживати разом одною сім'єю як чоловік і жінка у будинку позивачки по АДРЕСА_1 . Від ОСОБА_5 позивачка завагітніла і народила сина ОСОБА_6 . Оскільки на момент народження сина вони з ОСОБА_5 не перебували у шлюбі, дитину позивачка зареєструвала у Ржищівському міському відділі РАЦС за місцем своєї реєстрації на своє прізвище, запис про батька записала з своїх слів, хоча ОСОБА_5 також був присутній під час проведення цієї реєстрації. ОСОБА_5 визнавав себе батьком, протягом всієї вагітності і після народження дитини, забирав позивачку з пологового будинку, ставився до дитини як до рідного сина, брав участь у його вихованні і утриманні. З 2009 року по день смерті ОСОБА_5 вони проживали однією сім'єю у будинку по АДРЕСА_2 . ОСОБА_5 обіцяв піти до реєстраційного відділу і записати себе батьком сина, але так цього і не зробив, відкладаючи на потім, проте все своє життя він опікувався рідним сином, приймав участь у його матеріальному утриманні та вихованні, постільки всі вони проживали разом однією сім'єю. Свій вільний час батько та син також любили проводити разом - їздили на рибалку, ходили по гриби тощо. Посилаючись на ст. ст. 130, 134, 135 СК України, ст. 1258 - 1261, 1268 ЦК України позивачка просила позовні вимоги задовольнити.
10 серпня 2021 року до суду надійшов відзив на позов від відповідача ОСОБА_3 в якому останній просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі.
У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилась з поважних причин.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримував, просив їх задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 проти позову заперечували, просили відмовити в задоволенні позову.
Представник Ржищівського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) у судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи без участі представника.
Суд, заслухавши пояснення представника позивачки, відповідача, представника відповідача, свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , допитавши з їхньої згоди в якості свідків позивачку ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 , перевіривши матеріали справи та зібрані в ній докази, приходить до висновку що позовні вимоги підлягають до задоволення виходячи з такого.
Як вбачається із роз'яснень, даних в Листі Верховного Суду України від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» справи за заявами про встановлення фактів батьківства розглядаються за правилами окремого провадження, а відповідно до ст. 128 СК України справи про визнання батьківства - за правилами позовного провадження. У першому випадку передумовою звернення до суду за заявою про встановлення факту батьківства є смерть особи, батьківство якої встановлюється, а в другому - особа, батьківство якої встановлюється в судовому порядку, є відповідачем у справі.
Згідно з п. 3 Постанови пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.
Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , матір'ю якого є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 16 січня 2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ржищівського міського управління юстиції Київської області. У свідоцтві про народження батьками дитини вказані: батько - ОСОБА_15 , мати - ОСОБА_1 (а.с. 8).
Таким чином, оскільки дитина народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , а реєстрація народження була проведена ІНФОРМАЦІЯ_5 , то при розгляді справи слід керуватися нормами Сімейного кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2004 року.
Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька від 24 січня 2020 року відповідно до частини першої статті 135 СК України батьком дитини вказаний ОСОБА_15 (а.с. 9).
Частиною першою статті 135 СК України (в редакції, чинній на час реєстрації народження дитини) передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Згідно довідки № 02-03-07-226 від 19 березня 2021 року, виданої виконавчим комітетом Ржищівської міської ради Київської області, ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 . До складу її сім'ї входить син ОСОБА_6 , 2003 року народження (а.с. 10).
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого повторно 15 квітня 2021 року, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 31).
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне йому майно.
Згідно листа Ржищівської міської державної нотаріальної контори Київської області № 78/02-14 від 07 травня 2021 року, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 в конторі 11 січня 2019 року заведено спадкову справу № 3/2019. Спадкоємцю за законом його брату ОСОБА_3 23 травня 2019 року видані свідоцтва про право на спадщину за законом та проведена державна реєстрація прав на нього. Інші спадкоємці померлого не зверталися, відомостей про них немає. У випадку вирішення питання визнання батьківства у судовому порядку, необхідно вирішувати питання щодо визнання недійсними виданих свідоцтв про право на спадщину, скасувати проведену реєстрацію права власності на майно та одночасно визнати права на спадщину, так як відповідно до абз. 3 п. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (а.с. 11).
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до ст. 121 Сімейного кодексу України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Вимогами ст. 122 Сімейного кодексу України встановлено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 125 Сімейного кодексу України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається, зокрема, за рішенням суду.
Згідно ч. 1 ст. 126 Сімейного кодексу України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Ч. 1, 2 ст. 128 Сімейного кодексу України передбачено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір'ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні. Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в Книзі реєстрації народжень учинено згідно зі ст. 135 СК України. Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 294 та ч. 4 ст. 315 ЦПК України справа розглянута в порядку позовного провадження, оскільки наявний спір про спадкове право.
Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок що застосування статті 130 СК України та вказано, що «закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України».
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням ст. 89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
07 жовтня 2021 року ухвалою Ржищівського міського суду Київської області у справі було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу (а.с. 56-59, 148-149). Одночасно суд роз'яснив учасникам справи наслідки ухилення від участі в експертизі, які передбачені статтею 109 ЦПК України.
Сторони були повідомленні про необхідність з'явитись до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України 03 жовтня 2022 року з 09:00 до 12:00 год., що підтверджується листом суду від 13 вересня 2022 року (вих. № 374/155/21/741/2022) (а.с. 150).
Однак відповідно до повідомлення Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19-22/27750-БД від 18 листопада 2022 року про неможливість проведення експертизи, встановлено, що ОСОБА_6 для відбору зразків біологічного матеріалу з'явився, а ОСОБА_3 для відбору зразків біологічного матеріалу у визначений час до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України не з'явився (а.с. 158).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 103 Цивільного процесуального кодексу України суд призначає експертизу у справі для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Згідно з нормами ч. ч. 1-3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ч. 4 ст. 12, ч. ч. 2, 3 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року в справі № 645/1098/18 зазначено, що при вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.
Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини. Його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
Про важливість проведення судової молекулярно-генетичної експертизи для правильного вирішення даної справи було також зазначено і в постанові Київського апеляційного суду від 31 травня 2022 року, постановленій в даній справі.
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об'єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.
Згідно з частиною 4, п. п. 3 - 5 ч. 5 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
У ч. 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
З аналізу ст. 109 ЦПК України (зміст якої наведено вище) слідує, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з'ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з'ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Аналогічні висновки висловлені в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 676/1503/19.
Зважаючи на викладене вище, суд враховує той факт, що ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленим про призначення ухвалою суду судової молекулярно-генетичної експертизи у справі, проведення якої було доручено експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, не з'явився на проведення такої експертизи, що на переконання суду свідчить про його свідоме ухилення від участі у проведенні експертизи, а також не надав спростувань доводам позивача, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання факту, для якого судом призначалась судова молекулярно-генетична експертиза, а саме щодо факту батьківства, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Дані обставини, суд розцінює як неналежне (недобросовісне) виконання відповідачем своїх процесуальних обов'язків та невжиття заходів для спростування вимог та доводів позову, якщо він такі заперечує.
Доказів, які б свідчили про об'єктивну неможливість явки ОСОБА_3 для здачі зразків, необхідних для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, суду не надано.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 та від 09 вересня 2020 року у справі № 277/836/16-ц.
Надану відповідачем повістку ІНФОРМАЦІЯ_7 від 8 вересня 2022 року, що видана на ім'я відповідача, про необхідність з'явитись 3 жовтня 2022 року до центру комплектування (а.с. 210), суд не може прийняти до уваги на підтвердження поважності неявки для здачі зразків до експертної установи, оскільки згідно наданої ж відповідачем довідки ІНФОРМАЦІЯ_7 від 4 жовтня 2022 року, ОСОБА_3 з'явився до центру комплектування 4 жовтня 2022 року, а не 3 жовтня, як стверджував останній у судовому засіданні.
Крім того, на запитання представника позивачки ОСОБА_2 щодо можливості повторного направлення справи для проведення експертизи, відповідач категорично заперечив, наполягаючи на ексгумації тіла брата для проведення експертизи, оскільки він зразків не надасть.
Факт спільного проживання ОСОБА_5 та позивачки підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , які були допитані в судовому засіданні та їхні показання узгоджуються з письмовими доказами по справі, наведеними нижче.
Також спільне проживання ОСОБА_5 з позивачкою ОСОБА_1 підтверджується письмовими доказами по справі, а саме: постановами Ржищівського міського суду Київської області про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї стосовно своєї співмешканки ОСОБА_1 від 20 серпня 2010 року, 11 травня 2011 року, 14 липня 2011 року, 7 вересня 2011 року, 14 листопада 2012 року, 6 червня 2014 року. В постанові Ржищівського міського суду Київської області від 20 серпня 2010 року, крім інших обставин справи, було встановлено, що ОСОБА_5 співмешкає з ОСОБА_1 протягом 10 років. В постановах Ржищівського міського суду Київської області від 11 травня 2011 року та 14 липня 20114 року, серед інших характеристик ОСОБА_5 , зазначено про наявність на його утриманні неповнолітньої дитини.
Відповідно до вимог ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Судом були прийняті подані представником позивачки ОСОБА_2 не у встановлений судом та законом строк постанови Ржищівського міського суду Київської області від 20 серпня 2010 року, 11 травня 2011 року, 14 липня 2011 року, 7 вересня 2011 року, 14 листопада 2012 року, 6 червня 2014 року, оскільки представником було доведено неможливість їх подання з причин, що не залежали від нього та позивачки і про їх наявність їм стало відомо лише після допиту в судовому засіданні 18 квітня 2023 року в якості свідка відповідача ОСОБА_3 ..
Показання допитаних в судовому засіданні 24 березня 2023 року свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та показання допитаного 18 квітня 2023 року в якості свідка відповідача ОСОБА_3 суд не може прийняти до уваги, бо вони спростовуються письмовими доказами по справі, а саме: постановами Ржищівського міського суду Київської області від 20 серпня 2010 року, 11 травня 2011 року, 14 липня 2011 року, 7 вересня 2011 року, 14 листопада 2012 року, 6 червня 2014 року. А показання ОСОБА_3 ґрунтуються ще й на припущеннях щодо можливих або необхідних дій по реєстрації на себе сина, які міг би вчинити, але не вчинив його брат ОСОБА_5 за життя. Показання свідка ОСОБА_10 суд не приймає до уваги, оскільки вони не стосуються обставин справи, що розглядається.
Що стосується наданої відповідачем довідки Управління соціального захисту населення № 01-33/826 від 10 серпня 2021 року (а.с. 32) щодо отримання ОСОБА_1 державної соціальної допомоги, як одинокої матері, то вона не спростовує факту батьківства ОСОБА_5 щодо його сина ОСОБА_6 .. А питання щодо необхідності повернення даної допомоги стосується цивільно-правових відносин між ОСОБА_1 та управлінням.
За положеннями ст. 134 СК України на підставі заяви осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
Відповідно до пп. 20 п. 1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
Відповідно до п. 2.13 пп. 2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено Наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 р. за N 55/18793 підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є: рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.
Встановлення в судовому порядку факту батьківства необхідне позивачці для внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_6 , для того щоб останній зміг прийняти спадщину після смерті батька ОСОБА_5 ..
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 336/1357/16-ц, в якій досліджував питання встановлення батьківства та врахував право дитини знати свого батька та можливість реалізувати спадкові права, а також, беручи за основу римську максиму lurasanguinis nulloiure civilidirimi possunt (жодні встановлення цивільного права не можуть скасувати права, що випливають із кровної спорідненості), робить висновок про необхідність внесення змін до актового запису про народження дитини.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 в заявлених нею межах та про існування правових підстав для їх задоволення.
Керуючись ст. 2, 4, 12, 81, 82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 353, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Ржищівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про встановлення факту батьківства померлої особи, - задовольнити у повному обсязі.
Встановити факт батьківства, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Внести зміни до актового запису № 01 від 16 січня 2004 року, складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Ржищівського міського управління юстиції Київської області, про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши батьком дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 28 квітня 2023 року.
Суддя