Справа № 420/3118/23
27 квітня 2023 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити певні дії.
Представником відповідача до суду подано відзив на адміністративний та заперечення на відзив, в яких зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом у зв'язку з чим просить залишити адміністративний позов без розгляду.
Щодо строку звернення до суду, представник позивача зазначає, що КСУ в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 дійшов висновку про те, що положення частини другої статті 233 КЗпП слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Враховуючи, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців та входить до структури заробітної плати позивач може звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Від відповідача надійшли заперечення, в яких представник відповідача зазначає, що у новій редакції ст. 234 КЗпП вказано, що поновлення строків, пропущених з поважних причин, можливе, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116 КЗпП), минуло не більше одного року. Раніше таких обмежень у часі не було. Отже, про порушення своїх прав позивач знав або повинен був дізнатися ще з 15.08.2022 року, а до суду з позовною заявою позивач звернувся лише 03.04.2023 року, із значним пропуском процесуального строку звернення до суду. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. На думку військової частини НОМЕР_1 , враховуючи те, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №206 від 16.09.2019 року, позивача з 16.09.2019 року, було виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення військової частини та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачем був значно пропущений процесуальний строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановлений Кодексом законів про працю України.
Представником позивача подані до суду пояснення, в яких зазначено, що як у попередній, так і в чинній редакції у роботодавця існував обов'язок з письмового повідомлення працівника про нараховані суми, належні працівникові при звільненні. Відмінність між згаданими редакціями полягає в тому, що змінився час, коли таке повідомлення має бути здійснене (з «перед виплатою» на «в день виплати»), а також обсяг інформації, яка має бути зазначена у такому повідомленні (обов'язковою стала наявність роз'яснення суми щодо кожного виду виплати). Разом з тим, ні у редакції до 19.07.2022р., ні після цієї дати законодавцем не визначено форми такого письмового повідомлення. Позивач була звільнена зі служби 16 вересня 2019 р. і лише 17 листопада 2022р. з листа Військової частини НОМЕР_1 позивач дізналась про те, що індексація грошового забезпечення з 30.09.2016 р. по 28.02.2018 р. їй не нараховувалась та не виплачувалась, а за період з 01.03.2018р. по 16.09.2019р. нараховувалась і виплачувалась не в повному обсязі. Таким чином, обчислення строку звернення до суду слід здійснювати з 17.11.2022 р. До суду позивач звернулась 14.02.2023 РОКУ тобто в межах строку, передбаченого ст.122 КАС України.
Таким чином, на переконання представника позивача, відповідач помилково посилається на пропущення позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби з 30.09.2016 р. по 16.09.2019 р.
Розглянувши дане клопотання, суд дійшов висновку про його необґрунтованість з огляду на наступне.
Ухвалою суду від 20.02.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частинами 1, 2 ст.121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Аналіз зазначених норм показав, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що “стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права” (рішення від 4 грудня 1995 року у справі “Беллет проти Франції” (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи “Скордіно проти Італії”, “Ятрідіс проти Греції”).
Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
В абзаці 7 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Еко-вугілля України” щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 79 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)/2020 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що гарантування приписом частини другої статті 55 Конституції України кожному права на доступ до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень є вимогою принципу верховенства права. Такий доступ не означає автоматичної незаконності цих рішень, дій або бездіяльності, а спрямований на перевірку у судовому порядку їх законності та правомірності, що не лише забезпечує ефективний захист прав, свобод кожної особи, якої стосується неправомірна діяльність суб'єктів владних повноважень, а й сприяє підтримці законності та правопорядку в цілому шляхом виявлення та усунення нелегітимних проявів у такій діяльності.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З огляду на викладене, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцю є невід'ємною складовою проходження публічної служби.
Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору є спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої та другої статті 233 КЗпП України.
Частиною 5 статті 242 КАС України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В свою чергу, суд зазначає, що на інше застосування норм матеріального права, ніж у висновках Верховного Суду, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини, та інший предмет спору у подібних правовідносинах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року внесено зміни до ст. 233 КЗпП, а отже змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.
Таким чином, станом на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом стаття 233 КЗпП не містить норми, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
При цьому, слід врахувати і той факт, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-ІХ).
Таким чином, на момент встановлення Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позивач мав право звернутись з даними позовними вимогами без обмеження строку.
Проте, зважаючи на те, що на момент звернення позивача до суду з цим позовом Кабінетом Міністрів України встановлено карантин, місячний строк звернення до суду продовжується на строк дії карантину у відповідності до пункту 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Таким чином, позивач звернулась до суду в межах строку звернення до суду, а отже відсутні підстави для залишення без розгляду адміністративного позову.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Керуючись ст. 122, 123, 240 КАС України, суд
У задоволенні заяви представника відповідача про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити певні дії без розгляду на підставі ст. 123 КАС України - відмовити.
Ухвала окремо від остаточного рішення оскарженню не підлягає.
Суддя Марин П.П.