номер провадження справи 24/6/23
17.04.2023 Справа № 908/2774/22
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, при секретареві судового засідання Вака В.С., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/2774/22
за позовом: Концерну “Міські теплові мережі” (юридична адреса: бул. Гвардійський, буд. 137, м. Запоріжжя, 69091, фактична адреса: вул. Святого Миколая, буд. 79А, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний код 32121458),
до відповідача: Комунального підприємства “Наше Місто” Запорізької міської ради (вул. Українська, буд. 29А, м. Запоріжжя, 69095, ідентифікаційний код 40545596)
про стягнення 7074,96 грн.
представники:
від позивача: Шеховцова Н.О., довіреність № 525/20-23 від 30.12.2022
від відповідача: Лупанова Н.В., довіреність № 23-05 від 11.01.2023
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну “Міські теплові мережі” до Комунального підприємства “Наше Місто” Запорізької міської ради про стягнення основного боргу в сумі 7074,96 грн за період з листопада по грудень 2018 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2022, наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Азізбекян Т.А.
Заявлені позивачем вимоги обґрунтовані посиланням на ст., ст. 1, 2, 193, 276 Господарського кодексу України, ст., ст. 11, 15, 16, 258, 509, 526, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача основного боргу в сумі 7074,96 грн за період з листопада по грудень 2018 року за постачання теплової енергії по нежитловим приміщенням № 49 по вул. Поштова, 159-6 (споживач № 67) 8=17,2 м2; № 39 по вул. Поштова, 159-6 (споживач № 39) 5=16,8 м2; частина нежитлового приміщення підвального поверху по пр. Соборний, 81 (споживач №76) 3=58,5 м2, які у листопаді та грудні 2018 року перебували у господарському віданні КП «Наше місто».
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2774/22 за правилами спрощеного позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 24/6/23. Судове засідання для розгляду справи призначено на 30.01.2023 о 10 год. 30 хв.
27.01.2023 Концерном “Міські теплові мережі” подано до суду клопотання про долучення доказів за вих. № 61/юр від 25.01.2023.
Також, 27.01.2023 Комунальним підприємством “Наше Місто” Запорізької міської ради поданий до суду відзив на позовну заяву від 26.01.2023, в якому останній заперечую проти позову та зокрема зазначає, що нежитлові приміщення № 39 за адресою вул. Поштова, 159Б у м. Запоріжжя та частина приміщення № 280 (№ 49 за нумерацією позивача) першого поверху (літ. А-5)-площею 17,2 кв.м з жовтня 2018 року передано у господарське відання іншого підприємства та з 01.10.2018 відповідач не має будь-яких зобов'язань перед іншими особами стосовно зазначених приміщень, у тому числі по сплаті заборгованості за постачання теплової енергії у спірний період. Всупереч п. 35 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою КМУ від 21.08.2019 № 830 та Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», рахунок на оплату за спожиту теплову енергію за період листопад - грудепь 2018 року, доданий до позову, був сформований позивачем лише 28.09.2022. Акт прийманпя-передачі теплової енергії за спірний період, датований 28.09.2022, відповідачем підписаний не був. Відповідач заборгованість не визнав. Вважає, що граничний строк оплати послуги за спірний період настав не пізніше останнього дня місяця, що настав за розрахунковим періодом, тому строк позовної давності по стягненню існуючої заборгованості за спірний період вже сплив на день подачі позову до суду. Просить застосувати строк позовної давності та відмовити у позові.
Ухвалою суду від 30.01.2023 відкладено розгляд справи на 20.02.2023 об 11 год. 40 хв.
Ухвалою від 14.02.2023 перенесено судове засідання у справі № 908/2774/22 на 15.03.2023 о 10 год. 00 хв.
14.02.2023 Концерном “Міські теплові мережі” подані до суду письмові пояснення по справі № 908/2774/22 (вих. № 68/юр від 14.02.2023).
Ухвалою суду від 15.03.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 17.04.2023 о 10 год. 30 хв.
Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового засідання 17.04.2023 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Просить суд позов задовольнити.
Відповідач проти позову заперечує, свою правову позицію виклав у відзиві на позовну заяву. Просить суд в позові відмовити.
В засіданні 17.04.2023 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи учасників процесу, суд
Концерн «Міські теплові мережі» (далі - позивач) діє на підставі статуту, відповідно до якого основною метою діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут, та інше.
Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про теплопостачання», «Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені Постановою КМУ 21.07.2005 (у поточній редакції від 30.08.207) № 630.
Згідно Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених Постановою КМУ 21.07.2005 № 630 - Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).
Між КП «Наше місто» та Концерном «МТМ» було укладено договір № 660945 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 17.03.2017, за умовами якого (п. 1.1.) Теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання відпустити теплову енергію в гарячій воді Споживачу в потрібних йому обсягах, згідно Додатку №1, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами.
13.12.2021 сторонами укладено угода про розірвання договору № 660945 від 17.03.2017 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, згідно якої сторони дійшли згоди вважати Договір № 660945 від 17.03.2017 розірваним: в частині відпуску теплової енергії з 01.01.2021; в частині проведення розрахунків за відпущену теплову енергію - з моменту повного погашення заборгованості.
Відповідно до Додатку № 1 до договору № 660945 від 17.03.2017, теплопостачальна організація відпускає теплову енергію до нежитлових приміщень, а саме:
- нежитлове приміщення № 49 по вул. Поштова, 159-б (споживач № 67) S=17,2 м2;
- нежитлове приміщення № 39 по вул. Поштова, 159-, (споживач № 39) S=16,8 м2;
- частина нежитлового приміщення підвального поверху по пр. Соборний, 81 (споживач № 76) S=58,5 м2.
Відповідно до акту приймання-передачі від 01.10.2018, який підписано між КП «Наше місто» та КП «ВРЕЖО-7», вище вказані об'єкти нерухомого майна були передані з господарського відання КП «НАШЕ МІСТО» в господарське відання КП «ВРЕЖО-7»:
- нежитлове приміщення № 49 (№ 280) по вул. Поштова, 159-б (споживач № 67) S=17,2 м2 передано з 04.01.2019, акт підписано 22.12.2018;
- частина нежитлового приміщення підвального поверху по пр. Соборний, 81 (споживач № 76 (№ 130) S=58,5 м2 передано з 04.01.2019, акт підписано 25.12.2018;
- нежитлове приміщення № 39 (№ 277) по вул. Поштова, 159-б (споживач № 39) S=16,8 м2 передано з 08.12.2018.
Таким чином, вищевказані приміщення у листопаді та грудні 2018 р. перебували у господарському віданні КП «Наше місто».
Відомості про дату передачі вищевказаних приміщень містяться у додатку № 1 до індивідуального договору № 76211141 про закупівлю послуги з постачання теплової енергії за державні кошти від 09.03.2022.
Згідно позовної заяви, Концерном «МТМ» в листопаді 2021 року було проведено нарахування по вказаним приміщенням КП «Наше місто» за період з листопада по грудень 2018 року на особовий рахунок № НОМЕР_1 на суму7 074,96 грн.
Нежитлові приміщення КП «Наше місто» по вул. Поштова, 159-б першого поверху літ. А-5 № 49 площею - 17,2 м2, по вул. Поштова, 159-б першого поверху літ. А № 39 площею - 16,8 м2 та пр. Соборний, 81 підвального поверху площею 58,5 м2 приєднані до внутрішньо будинкових систем житлових будинків, то відповідно до п. 12 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарчої води і водовідведення» затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 № 630 у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалювальній площі.
Система опалення приміщень Споживача є невід'ємною складовою централізованої системи теплопостачання житлового будинку.
Споживач за спірний період оплат не здійснював.
Таким чином, сума заборгованості КП «Наше місто» складає 7074,96 грн.
Стягнення з КП «Наше місто» на користь Концерну «Міські теплові мережі» основного боргу в сумі 7074,96 грн за період з листопада 2018 року по грудень 2018 року є предметом судового розгляду у даній справі.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Правові відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною або юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, регулюються, зокрема Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 (далі за текстом - Правила користування тепловою енергією) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про теплопостачання» від 02.05.2005 № 2633-IV відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 4 названого Закону проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
У статті 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено:
- теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання;
- споживач теплової енергії фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Згідно з п. 3 Правил № 1198 споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
З аналізу положень зазначених Правил, зокрема, пункту 44, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.
У статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VІІІ визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до змісту положень статті 5 Закону до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону індивідуальний споживач зобов'язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов'язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Згідно з ч.ч. 2, 3, 6 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
Згідно з ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
У статті 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлені права та обов'язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов'язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Позивач - Концерн «Міські теплові мережі» є суб'єктом природної монополії відповідно до положень Закону України «Про природні монополії» та за приписами статті 19 Закону України «Про теплопостачання» як монополіст не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.
Отже, з огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.
Між тим, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії згідно до пунктів 1-2, 4 Правил користування тепловою енергією № 1198 визначаються і в тому випадку, коли такий договір відсутній, оскільки вони є обов'язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.
Відповідно до пункту 23 Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Зважаючи на викладене, відповідач є споживачем теплової енергії, між відповідачем та позивачем є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних послуг з постачання теплової енергії, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги.
У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 25.03.2019 року у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого: "укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов'язком. А сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період".
Отже навіть за відсутності договору, втім, при належному підтвердженні матеріалами справи факту постачання теплової енергії споживачу, останній не звільняється від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Як встановлено судом, вищевказані нежитлові приміщення у листопаді та грудні 2018 року перебували у господарському віданні КП «Неше місто».
Концерн «МТМ» у період з листопада 2018 року по грудень 2018 року надав послуги відповідачу на загальну суму 7074,96 грн.
На підтвердження обсягу відпущеної відповідачу теплової енергії позивачем надано до матеріалів справи акти приймання-передачі теплової енергії та рахунки за спірний період, які містяться в матеріалах справи.
Відповідач за вказаний період жодних оплат за наданні послуги не здійснив.
Позивач звертався до відповідача з вимогою від 28.09.2022 № 4618/44 щодо погашення заборгованості за теплову енергію у сумі 7076,96 грн. Проте, вимога залишена без реагування.
Система опалення приміщень відповідача є невід'ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинків, в яких вони розташовані.
Отже, факт наявності теплопостачання в приміщеннях відповідача в спірному періоді є підтвердженим та доведеним.
В зв'язку з тим, що об'єкт надання послуги Споживача має спільне з будинком підключення до теплової мережі позивача, то факт отримання теплоносія підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювального сезону 2018-2019 року, відповідно до яких Концерном «Міські теплові мережі» було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.
Рішення про початок та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя приймає виконавчий комітет Запорізької міської ради.
Відповідач заперечень щодо нарахувань, зазначених у акті приймання-передачі теплової енергії на адресу позивача не надав, належним чином оформлений акт приймання-передачі теплової енергії за спірний період не повернув.
У зв'язку з тим, що нежитлове приміщення, що знаходились у господарському віданні у КП «Наше місто» у спірний період приєднане до внутрішньобудинкової системи житлового будинку, тобто є єдиною з будинком, то правовідносини між сторонами підпадають під регулювання Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверждженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила №630).
Відповідно до пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 633, чинної з 30 серпня 2017 року) розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Згідно положень п. 30 Правил № 630 Споживач зобов'язаний дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17, від 16.10.2018 у справі №904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні приписи містить ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.
Згідно з положеннями статей 73, 74, 76 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v.SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі фактично встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, господарський суд дійшов до висновку, що позивач виконав свої зобов'язання відносно надання послуг з централізованого опалення у заявлений спірний період, а відповідач зобов'язаний їх оплатити.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (абз. 9 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання»).
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
В даному випадку, несплата за фактично отриману теплову енергію підриває гарантії забезпечення населення м. Запоріжжя теплом в опалювальний період, призводить до погіршення якості наданих послуг та перешкоджає здійсненню модернізації та ремонту систем теплопостачання.
Відповідно до доданих до позовної заяви розрахунку боргу по особовому рахунку № 660945 позивача, копій актів приймання-передачі теплової енергії та рахунків заявлена до стягнення з відповідача заборгованість за період: листопад - грудень квітень 2018 року складає 7074,96 грн.
Позивач звертався до відповідача із рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії на суму 7074,96 грн за спірний період.
Відповідач зобов'язання по оплаті наданих послуг з теплопостачання не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 7074,96 грн. Доказів на спростування заявлених позивачем вимог суду не надано, доказів оплати заборгованості за спожиту теплову енергію матеріали справи не містять.
З огляду на викладене позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача суми 707496 грн основного боргу є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.
Клопотання відповідача про застосування строку позовної давності суд залишає без задоволення з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з вимогами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Відповідно до пункту 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ - Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктами 12-14 такого змісту:
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID - 19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID - 19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року. На даний час карантин в Україні діє, Постанова КМУ № 211 є чинною.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з листопада 2018 року по грудень 2018 року в розмірі 7 074,96 грн.
За спірний період відповідачем на розрахунковий рахунок позивача не було здійснено жодної оплати.
При розгляді заяви про застосування строків позовної давності по справі враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID - 19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався Постановами Кабінету Міністрів України та діяв на час звернення Концерном «МТМ» до суду з позовом.
З урахуванням викладеного позов судом задовольняється повністю.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за позовом відноситься на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Комунального підприємства “Наше Місто” Запорізької міської ради (вул. Українська, буд. 29А, м. Запоріжжя, 69095, ідентифікаційний код 40545596) на користь Концерну «Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, бульвар Гвардійський, 137, на р/р № НОМЕР_2 Філії - АТ «Укрексімбанк», код МФО 322313, отримувач Концерн «Міські теплові мережі», код ЄДРПОУ 32121458) - 7074 (сім тисяч сімдесят чотири) грн 96 коп. основного боргу.
Видати наказ.
Стягнути з Комунального підприємства “Наше Місто” Запорізької міської ради (вул. Українська, буд. 29А, м. Запоріжжя, 69095, ідентифікаційний код 40545596) на користь Концерну «Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, бульвар Гвардійський, 137, на р/р № НОМЕР_3 , МФО 320478, Банк: ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», Отримувач: Концерн «Міські теплові мережі», ЄДРПОУ: 32121458) - 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 28.04.2023.
Суддя Т.А. Азізбекян