Рішення від 18.04.2023 по справі 902/1373/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2023 р. Cправа № 902/1373/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В., за відсутності сторін

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріголд", 22600, Вінницька обл., Оратівський р-н, селище міського типу Оратів, 1 пров. Жовтневий, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 39654672

до Фермерського господарства "Дубовий Гай", 23825, Вінницька обл., Теплицький р-н, село Побірка, вулиця Весела, будинок 65, Відокремлена садиба, ідентифікаційний код юридичної особи 32802045

про стягнення 554 671,91 гривень

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Вінницької області 26.12.2022 надійшла позовна заява № б/н від 08.12.2022 (вх. № 1375/22 від 26.12.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріголд" до Фермерського господарства "Дубовий Гай" про стягнення 554 671,91 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 18-03-01/2022 від 18.03.2022 року, у тому числі 298 261,50 гривень основного боргу, 97 825,78 гривень пені, 40 003,25 гривень 20% річних, 77 652,30 гривень штрафу та 40 929,08 гривень втрат від інфляції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2022 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 30.12.2022 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/1373/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 31.01.2023 о 10:30 год.

31.01.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання № б/н від 30.01.2023 (вх. № 01-34/948/23 від 31.01.2023) про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 31.01.2023 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23.02.2023 об 11:30 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

31.01.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 27.01.2023 (вх. № 01-34/984/23 від 31.01.2023) у якому останній проти позову заперечує з підстав зазначених у ньому.

23.02.2023 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання № б/н від 22.02.2023 (вх. № 01-34/1711/23 від 23.02.2023) про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 23.02.2023 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/1373/22, призначено справу № 902/1373/22 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 23.03.2023 року о 10:00 год.

22.03.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання № б/н від 22.03.2023 (вх. № 01-34/2723/23 від 22.03.2023) про відкладення розгляду справи.

23.03.2023 до суду від представника позивача надійшло клопотання № б/н від 23.03.2023 (вх. № 01-34/2744/23 від 23.03.2023) у якому останній зазначає про підтримання позивачем позовних вимог та просить провести розгляд справи за відсутності представника позивача.

23.03.2023 до суду від представника позивача надійшов супровідний лист № б/н від 22.03.2023 (вх. № 01-34/2745/23 від 23.03.2023) із додатками на підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

Судове засідання 23.03.2023 року не відбулось у зв'язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області.

Ухвалою від 24.03.2023 судом повідомлено сторони про призначення судового засіданні з розгляду справи по суті у справі № 902/1373/22 на 18.04.2023 року о 12:00 год.

18.04.2023 до суду від представника позивача надійшло клопотання № б/н від 17.04.2023 (вх. № 01-34/3651/23 від 18.04.2023) про розгляд справи за відсутності представника позивача.

На визначену судом дату у судове засідання представники сторін не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлялися завчасно та належним чином ухвалою суду від 24.03.2023, яку було надіслано на електронну адресу сторін, вручено представнику позивача та надіслано відповідачу за адресою його місцезнаходження згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвалу отримано відповідачем 06.04.2023, про що свідчить трекінг поштового відправлення № 2101804026825.

Про те, що позивачу відомо про дату, час та місце слухання справи свідчить його клопотання № б/н від 17.04.2023 (вх. № 01-34/3651/23 від 18.04.2023) про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Направлення судом ухвали рекомендованою кореспонденцією на чинну адресу учасника є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю суду. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Верховного Суду від 18.03.2021 по справі №911/3142/19.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України сторони було належним чином повідомлено про судові засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а позивач, відповідач у свою чергу не скористалися наданим їм правом участі у розгляді справи та їх неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін за наявними матеріалами.

За результатами судового засідання 18.04.2023 судом ухвалено рішення у справі.

З огляду на відсутність сторін, після виходу з нарадчої кімнати, судом долучено вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення до матеріалів справи.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агріголд" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства "Дубовий Гай" про стягнення 554 671,91 гривень заборгованості, у тому числі 298 261,50 гривень основного боргу, 97 825,78 гривень пені, 40 003,25 гривень 20% річних, 77 652,30 гривень штрафу та 40 929,08 гривень втрат від інфляції.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 18-03-01/2022 від 18.03.2022 року в частині здійснення своєчасної оплати за поставлений товар.

Відповідач у поданому до суду відзиві позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 298 261,50 гривень, інфляційних втрат у розмірі 40 929, 08 гривень, 20% річних в розмірі 40 003,25 гривень визнав, просив зменшити штраф та пеню до 1 000 гривень по кожному виду неустойки, в іншій частині позову відмовити.

На обґрунтування своїх заперечень щодо стягнення неустойки відповідач зазначив, що договором поставки не визначено термін сплати штрафу та пені за порушення виконання зобов'язання, тому відповідач повинен сплатити штрафні санкції та пеню, що передбачені договором лише за наявності письмової вимоги сторони. Позивач письмову вимогу про сплату пені та штрафних санкцій відповідачу не надсилав, тому зобов'язання по сплаті процентів та штрафних санкцій, зазначених у позовній заяві не виникло.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу відповідач вважає вказані витрати завищеними та необґрунтованими, зазначає, що вартість правничих послуг є невспівмірною у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, справа не є складною, тому вважає, що у стягнені витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено таке.

18 березня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агріголд" (далі - постачальник, позивач) та Фермерським господарством "Дубовий Гай" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 18-03-01/2022, згідно пункту 1.1. якого сторони погодили, що в терміни, визначені договором постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором (далі - договір).

Згідно розділу 2 договору за договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються додатками та/або накладними та/або рахунками-фактури, що є невід'ємною частиною цього договору.

Ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається в залежності від виду товару (засоби захисту рослин (ЗЗР), насіння, міндобрива та мікродобрива). Для товару (ЗЗР, насіння та мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро (в залежності від валюти придбання постачальником товару за зовнішньоекономічними контрактами).

Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в пункті 2.1 та які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід'ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару). Вартість тари, упаковки в якій постачається товар, входить до ціни товару.

Згідно розділу 3 договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору.

Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що строк поставки товару визначається у відповідних додатках до цього договору.

У заключних положеннях договору сторони передбачили, що договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків (т. 1 а.с. 9-12).

На виконання укладеного договору, відповідно до додатку № 1 від 31.03.2022 року, видаткової накладної до нього № 424 від 09.05.2022 року, додатку № 2 від 01.04.2022 року, видаткової накладної до нього №423 від 09.05.2022 року, додатку № 3 від 09.05.2022 року, видаткової накладної до нього № 454 від 19.05.2022 року, додатку № 4 від 09.05.2022 року, видаткової накладної до нього № 502 від 26.05.2022 року, додатку № 5 від 20.05.2022 року, видаткової накладної до нього № 464 від 20.05.2022 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 388 261,50 гривень (т. 1 а.с. 13-22).

Зазначені додатки, видаткові накладні підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача без заперечень та зауважень та скріплені їх печатками.

Відповідно до пункту 3 додатків № 1, № 2 покупець взяв на себе зобов'язання сплатити постачальнику 100% вартості товару до 13.05.2022 року.

У свою чергу, згідно пункту 3 додатків № 3, № 4, № 5 покупець повинен був сплатити постачальнику 100% вартості товару до 01.06.2022 року.

Як вбачається із банківської виписки, за поставлений товар відповідач 04.11.2022 року розрахувався частково на суму 90 000 гривень (т. 1 а.с. 22).

З урахуванням часткової оплати заборгованість відповідача за поставлений товар становить 298 261,50 гривень. Доказів сплати суми заборгованості матеріали справи не містять.

У зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості за поставлений товар позивач звернувся до суду із позовом про стягнення 554 671,91 гривень заборгованості, у тому числі 298 261,50 гривень основного боргу, 97 825,78 гривень пені, 40 003,25 гривень 20% річних, 77 652,30 гривень штрафу та 40 929,08 гривень втрат від інфляції.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором поставки № 18-03-01/2022 від 18.03.2022 року 554 671,91 гривень заборгованості, у тому числі 298 261,50 гривень основного боргу, 97 825,78 гривень пені, 40 003,25 гривень 20% річних, 77 652,30 гривень штрафу та 40 929,08 гривень втрат від інфляції.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (статті 632 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред'явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, а також доказів повернення позивачу товару.

Отримання товару згідно видаткових накладних на зазначену у них вартість товару відповідачем не заперечується, наявність заборгованості зі сплати основного боргу визнається відповідачем, про що зазначено ним у відзиві на позов.

Судом встановлено, що відповідачем 04.11.2022 здійснено часткове погашення суми основного боргу у розмірі 90 000,00 гривень, що підтверджується копією виписки банку по рахунку позивача за 04.11.2022, що міститься у матеріалах справи.

Доказів сплати решти суми основного боргу у розмірі 298 261,50 гривень матеріали справи не містять.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.

Позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу відповідачем визнано.

Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу за договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 298 261,50 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 97 825,78 гривень пені, 40 003,25 гривень 20% річних, 77 652,30 гривень штрафу та 40 929,08 гривень втрат від інфляції.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 20% річних суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Положення статті 625 ЦК України щодо встановлення в договорі іншого, ніж три проценти річних, розміру процентів від простроченої суми є диспозитивними.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

За умовами, викладеними у розділі 7 договору у разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару, покупець відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 20% річних, якщо інший розмір процентів не визначений додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Судом встановлено, що додатками до договору інший розмір процентів не визначений, тому з урахуванням умов договору відповідач взяв на себе зобов'язання сплатити 20% річних від простроченої суми боргу.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, визначений сторонами розмір відсотків річних, нараховані позивачем до стягнення 20% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та заявлені правомірно.

Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 40 003,25 гривень 20% річних та 40 929,08 гривень втрат від інфляції. Позовні вимоги в частині стягнення 20% річних та інфляційних втрат відповідачем визнано.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 20% річних, що нараховані на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку 20% річних позивачем допущено помилку, оскільки останнім включено у період часу, за який здійснено нарахування день фактичної часткової сплати суми заборгованості (04.11.2022).

Висновок суду, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається у період часу, за який здійснюється нарахування річних відповідає правовій позиції, викладеній, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 922/449/21, від 10.04.2019 у справі № 910/13064/17, від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 25.02.2020 у справі № 910/2615/18, у яких зазначено, що при здійснені розрахунку річних та пені, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені та річних.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок 20% річних, суд дійшов висновку, що сума нарахованих річних складає 39 937,88 гривень.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 20% річних є обгрунтованою в сумі 39 937,88 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення 20% річних в сумі 65,37 гривень слід відмовити у зв'язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, що нараховані на суму основного боргу за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що інфляційні втрати становлять 43 198,08 гривень.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 40 929,08 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу суд враховує таке.

Приписами статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У розділі 7 договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимога позивача про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідає умовам договору, вимогам чинного законодавства та заявлена правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок розрахунок пені за договором, в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку пені позивачем допущено помилку, оскільки у період часу, за який здійснено нарахування пені включено день фактичної часткової сплати суми заборгованості (04.11.2022).

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок пені, суд дійшов висновку, що сума пені становить 97 662,34 гривень.

Таким чином, вимога позивача про стягнення пені є обгрунтованою в сумі 97 662,34 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 163,44 гривень слід відмовити у зв'язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

У розділі 7 договору сторони також погодили, що у разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець додатково сплачує штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого товару.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання більше ніж на 10 днів від дати платежу визначеної у додатках до договору, вимога про стягнення штрафу у розмірі 20% від суми несвоєчасно оплаченого товару відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Твердження відповідача, що зобов'язання по сплаті процентів та штрафних санкцій, зазначених у позовній заяві у відповідача не виникло, оскільки позивач не надсилав письмову вимогу щодо їх сплати, суд відхиляє, оскільки обов'язок покупця по сплаті штрафу та пені за договором виникає в силу умов договору внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання і виконання такого обов'язку не ставиться у залежність від інших подій, зокрема направлення вимоги про сплату штрафних санкцій, тощо.

Судом також взято до уваги, що положеннями частини другої статті 231 ГК України передбачена можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення зобов'язання.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, що нарахований на суму основного боргу за договором, суд дійшов висновку, що сума штрафу розрахована вірно, тому вимога про стягнення штрафу у сумі 77 652,30 гривень є обгрунтованою.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що належне виконання відповідачем свого зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії надзвичайних і невідворотних обставин пов'язаних з несприятливими погодними умовами, а саме посухи в період вегетації рослин в період з 01.06.2020 по 31.08.2020.

Відповідач зазначив, що внаслідок дії цих обставин зазнав збитків в розмірі 320 175 грн., що підтверджується сертифікатом про форс-мажорні обставини №0500-20-1884 від 30.11.2020 виданим Вінницькою торгово-промисловою палатою, розрахунком збитків від 29.10.2020 року, актом обстеження посівів кукурудзи на зерно від 29.10.2020, довідкою з Вінницького обласного центу з гідрометеорології від 30.10.2020 та на момент виникнення у відповідача грошового зобов'язання, щодо оплати вартості товару у останнього на банківському рахунку був від'ємний баланс коштів в розмірі - 590000 грн., що унеможливило виконання грошового зобов'язання, та надалі фінансовий стан не змінився.

Щодо тверджень відповідача про наявність обставин непереборної сили, які унеможливили належне виконання зобов'язання по оплаті товару за договором, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Положеннями статі 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.

Як вбачається із матеріалів справи 30.11.2020 року Вінницькою торгово-промисловою палатою видано Фермерському господарству "Дубовий Гай" сертифікат № 0500-20-1884 про форс-мажорні обставини, яким засвідчено форс-мажорні обставини: посуха в період вегетації рослин щодо виконання обов'язку поставити сільськогосподарську продукцію - кукурудзу врожаю 2020 року.

Разом з тим, договір між позивачем та відповідачем укладено 18.03.2022 року, тобто після виникнення обставин засвідчених сертифікатом від 30.11.2020 року № 0500-20-1884.

Окрім того, наданий відповідачем сертифікат Вінницької торгово-промислової палати підтверджує неможливість виконання обов'язків Фермерського господарства "Дубовий Гай" за договором поставки № К2004-0601 від 06.04.2020 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна", а не з ТОВ "Агріголд", що є позивачем у цій справі.

Непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія (обставина), що звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути та між цією обставиною/подією і неможливістю виконання боржником своїх конкретно визначених зобов'язань за договором існує прямий причинно-наслідковий зв'язок.

Таким чином, як зазначений вище сертифікат ТПП, так і акти обстеження посівів кукурудзи від 29.10.2020 року, на які посилається відповідач, засвідчують обставини, що виникли та сплили задовго до укладення у 2022 році договору між позивачем та відповідачем та між цими обставинами і неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором відсутній прямий причинно-наслідковий зв'язок.

Отже, такі документи не є належними доказами існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором, а також доказами причинно-наслідкового зв'язку між обставинами, які мали місце у 2020 році та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті товару за договором поставки від 18.03.2022 року, заборгованість за яким є предметом спору у цій справі.

Водночас обставина відсутності у боржника необхідних коштів не вважається непереборною силою (форс-мажорними обставинами) та не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору, заборгованість за яким є предметом спору у цій справі.

Враховуючи наведене, суд не встановив наявності форс-мажорних обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язань за договором.

Також у відзиві на позов відповідач, посилаючись на приписи статей 551 ЦК України, 233 ГК України зазначив, що суд має право зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій та просив зменшити штраф та пеню до 1 000 гривень по кожному виду неустойки, в іншій частині позову відмовити.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення суми штрафу та пені, що підлягають стягненню з урахуванням заявленого відповідачем клопотання та обставин справи, суд враховує таке.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Судом враховано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу суд враховує, що інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом задоволення вимог про стягнення 20% річних та інфляційних втрат, позивачем не подано доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків у зв'язку з простроченням оплати поставленого товару та їх розміру.

Суд також враховує, що неустойка є санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення судом вимоги позивача щодо стягнення 20% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності та враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 від 18.03.2020 року, суд вважає за можливе клопотання відповідача про зменшення штрафу та пені задовольнити частково та зменшити розмір пені та штрафу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені в сумі 97662,34 гривень та штрафу у сумі 77652,30 гривень, з урахуванням зменшення розміру пені та штрафу на 50%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 48 831,17 гривень та штраф в сумі 38 826,15 гривень, у стягненні решти пені та штрафу слід відмовити з підстав їх зменшення судом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 298 261,50 гривень основного боргу, 48 831,17 гривень пені, 38 826,15 гривень штрафу, 39 937,88 гривень 20% річних, 40 929,08 гривень інфляційних втрат, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжного доручення № 728 від 15.12.2022 року сплачено судовий збір у розмірі 8 320,08 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас в силу приписів частини 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Приймаючи до уваги, що спір доведено до суду внаслідок неправильних дій відповідача, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та зменшення судом суми неустойки, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 8320,08 гривень розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з яких судові витрати зі сплати судового збору в сумі 8 316,75 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,33 гривень слід залишити за позивачем.

Відповідно до позовної заяви та доданих доказів позивач також просить стягнути з відповідача 15 000,00 гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Розглянувши вимогу про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, судом враховане таке.

Частиною 3 статті 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України.

Відповідно до положень статей 16, 58 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Представником у суді може бути адвокат.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно із частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до вимог частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ордеру серії АІ № 1324954 від 08.12.2022 року представництво інтересів позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріголд" у справі № 902/1373/22 здійснював адвокат ОСОБА_2.

Відповідно до пункту 1.1. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агріголд" (клієнт) та Адвокатським об'єднанням "СОВ Груп" (об'єднання) договору про надання юридичних послуг та правничої допомоги № 01/12/22 від 07.12.2022 року клієнт доручає, а об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу та здійснювати представництво його інтересів у справі за позовом ТОВ "Агріголд" до ФГ "Дубовий гай" про стягнення заборгованості за договором поставки.

Згідно пункту 2.1. цього договору клієнт доручає, а об'єднання зобов'язується здійснювати в інтересах клієнта такі дії: підготовка, оформлення та подання до суду від імені клієнта позову для захисту його інтересів (п. 2.1.1. договору); представництво інтересів клієнта в судових засіданнях по даному спору. Сторони погодили, що до складу правової допомоги в частині представництва входить: надання невичерпного переліку дій, від імені та в інтересах клієнта, зокрема, але не виключно: участь в судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи, правовий аналіз доводів на яких грунтуються позовні вимоги, здійснення аналізу матеріального законодавства, яке регулює правову природу відносин, що є предметом спору, аналіз судової практики в подібних справах, формування правової позиції у спорі від імені та для захисту інтересів клієнта з урахуванням обставин справи, узгодження правової позиції з позицією клієнта (письмово або за допомогою електронної пошти, або телефоном, або факсом), оформлення в письмовій формі та подача при необхідності клопотань, відзиву, заперечень, пояснень, їх обґрунтування з посиланням па норми матеріального чи процесуального права, оформлення і подача доказів у підтвердження позиції клієнта, виконання вимог ухвали суду щодо збору і надання витребуваних документів чи інформації, використання процесуальних прав особи, яка бере участь у справі (п. 2.1.2. договору).

За умовами пункту 3.1. договору за надання правової допомоги клієнт виплачує об'єднанню винагороду, сума якої становить 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень.

Відповідно до пункту 3.3. договору на підтвердження факту надання об'єднанням клієнту правової допомоги згідно договору, складається акт здавання приймання правової допомоги, що підписується сторонами. Допускається поетапне підписання актів здавання - приймання правової допомоги.

Пунктом 4.4. договору визначено, що об'єднання самостійно визначає адвоката, який буде надавати правову допомогу за договором.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 7.1. договору).

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань № 1005877634 від 23.10.2019 ОСОБА_2., ОСОБА_1 є засновниками (учасниками) та контролерами Адвокатського об'єднання "СОВ Груп".

Відповідно до платіжного доручення № 727 від 15.12.2022 року ТОВ "Агріголд" оплатило надання юридичних послуг за договором № 01/12/22 від 07.12.2022 року на користь АО "СОВ Груп" в сумі 15 000,00 гривень.

Згідно детального опису робіт (надання послуг) виконаних адвокатом АО "СОВ Груп" ОСОБА_2 та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги по справі №902/1373/22 від 22.03.2023 адвокатом ОСОБА_2. виконано наступний обсяг наданих послуг по правовій допомозі:

- аналіз законодавства та оцінка перспектив звернення до суду із позовом - 3000,00 гривень;

- підготовка та подача позовної заяви - 9000,00 гривень;

- участь у судових засіданнях (3 засідання) - 3000,00 гривень.

Всього витрат на послуги адвоката: 15 000 гривень.

11.04.2023 року між Адвокатським об'єднанням "СОВ Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агріголд" підписано акт здавання - приймання правової допомоги згідно договору про надання юридичних послуг та правничої допомоги № 01/12/22 від 07.12.2022 року.

Як вбачається із цього акту, сторони засвідчили, що адвокатом АО "СОВ Груп" виконано наступний обсяг наданих послуг по правовій допомозі: надано правову допомогу у Господарському суді Вінницької області ТОВ "Агріголд" на суму - 15 000,00 гривень.

Акт здавання - приймання правової допомоги згідно договору про надання юридичних послуг та правничої допомоги № 01/12/22 від 07.12.2022 року від 11.04.2023 року спільно підписано сторонами.

Відповідно до вимог статті 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 4-6 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою - шостою статті 126, частинами п'ятою - дев'ятою статті 129 ГПК України, зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до стягнення з урахуванням того, чи були такі витрати пов'язані зі справою та чи була їх сума обґрунтованою.

У разі якщо суд дійде висновку щодо зменшення заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то в судовому рішенні повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, 01.06.2022 року у справі № 914/4/20.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Cудові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу мають бути безпосередньо пов'язаними з розглядом справи.

При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 19.07.2022 у справі № 910/6807/21.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Матеріалами справи підтверджується надання адвокатом АО "СОВ Груп" ОСОБА_2 професійної правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Агріголд" у справі № 902/1373/22.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є завищеним.

Згідно пунктів 1, 2 детального опису робіт (надання послуг) виконаних адвокатом АО "СОВ Груп" ОСОБА_2. та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги по справі № 902/1373/22 від 22.03.2023 адвокатом надано позивачу послуги: 1. аналіз законодавства та оцінка перспектив звернення до суду із позовом - 3000,00 гривень; 2. підготовка та подача позовної заяви - 9000,00 гривень.

На переконання суду вказані види послуг, які зазначені позивачем окремо є одним і тим же видом послуг та охоплюються такою послугою як "підготовка позовної заяви", оскільки ці послуги взаємопов'язані та послуга, яка зазначена у пункті 1 детального опису включає в себе правничі послуги, зазначені у пункті 2 цього опису.

Таким чином, покладення на відповідача витрат по оплаті правничих витрат, зазначених у пункті 1 опису не відповідає критерію розумності, обгрунтованості та є безпідставним.

В цій частині, обґрунтованою є вимога про відшкодування витрат щодо надання правової допомоги за пунктом 2 "підготовка та подача позовної заяви - 9000,00 гривень".

Щодо вимоги про відшкодування витрат в частині надання правової допомоги за пунктом 3 опису робіт "участь у судових засіданнях (3 засідання) - 3000,00 гривень", суд вважає, що обгрунтованою є вимога про відшкодування витрат щодо надання правової допомоги з участі у 2-х судових засіданнях 31.01.2023, 23.02.2023 року.

Із матеріалів справи вбачається, що адвокат здійснював представництво інтересів позивача у судовому засіданні 31.01.2023, 23.02.2023, що підтверджується протоколом судового засідання, вказані витрати передбачені умовами договору, а отже заявлені правомірно та обгрунтовано.

Водночас вимога про відшкодування витрат щодо надання правової допомоги з участі у ще одному судовому засіданні заявлена безпідставно, оскільки судове засідання 23.03.2023 року Господарським судом Вінницької області не проводилось у зв'язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області, судове засідання 18.04.2023 було проведено за відсутності представників сторін, при цьому 18.04.2023 від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання 18.04.2023 за відсутності представника позивача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, документально обґрунтовано обсяг та розмір витрат на професійну правничу допомогу, що пов'язані з розглядом справи № 902/1373/22 у сумі 11 000,00 гривень. Розмір таких витрат відповідає критерію реальності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд дійшов висновку, що витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріголд" на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у сумі 11 000,00 гривень.

У задоволені решти заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 гривень слід відмовити у зв'язку із їх невідповідністю критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності та обгрунтованості.

Положеннями частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас в частині зменшення судом суми пені та штрафу витрати на професійну правничу допомогу підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 000,00 гривень розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з яких судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 995,60 гривень покладаються на відповідача, судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4,40 гривень покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 126, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Дубовий Гай" (23825, Вінницька обл., Гайсинський (Теплицький) р-н, село Побірка, вулиця Весела, будинок 65, Відокремлена садиба, ідентифікаційний код юридичної особи 32802045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріголд" (22600, Вінницька обл., Оратівський р-н, селище міського типу Оратів, 1 пров. Жовтневий, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 39654672) 466 784,78 гривень (чотириста шістдесят шість тисяч сімсот вісімдесят чотири гривень 78 копійок) заборгованості, у тому числі 298 261,50 гривень основного боргу, 48 831,17 гривень пені, 38 826,15 гривень штрафу, 39 937,88 гривень 20% річних, 40 929,08 гривень інфляційних втрат, 8 316,75 гривень (вісім тисяч триста шістнадцять гривень 75 копійок) судових витрат на сплату судового збору та 10 995,60 гривень (десять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять гривень, 60 копійок) судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 48 994,61 гривень пені, 38 826,15 гривень штрафу, 65,37 гривень 20% - відмовити.

5. У задоволенні вимог в частині стягнення 4 000,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

6. Судові витрати на сплату судового збору в сумі 3,33 гривень та судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4,40 гривень залишити за позивачем.

7. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв'язку на відомі суду електронні адреси: позивача - tov.agrigold@gmail.com, представнику відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2.

Повний текст рішення складено та підписано 28 квітня 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу, 22600, Вінницька обл., Вінницький (Оратівський) р-н, селище міського типу Оратів, 1 пров. Жовтневий, будинок 5, tov.agrigold@gmail.com;

3 - відповідачу, 23825, Вінницька обл., Гайсинський (Теплицький) р-н, село Побірка, вулиця Весела, будинок 65, Відокремлена садиба; 2529804254@mail.gov.ua.