вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" квітня 2023 р. Справа№ 925/1567/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Козир Т.П.
Коробенка Г.П.
при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.
за участю представників сторін:
від позивача: Поліщук В.В., адвокат; Гричаненко О.М., адвокат,
від відповідача: Шимановський А.В., адвокат,
від третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватний заклад вищої освіти "Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова"
на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2021 (повний текст складено 19.07.2021)
у справі № 925/1567/20 (суддя Спаських Н.М.)
за позовом Приватного закладу вищої освіти "Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-Нова"
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
У грудні 2020 року Приватний заклад вищої освіти "Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова", у формі Товариство з обмеженою відповідальністю, (далі - Університет, позивач) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-Нова" (далі - ТОВ "СК-Нова", відповідач) про витребування з незаконного володіння відповідача, повернення та визнання права власності позивача на нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 , які складаються з нежитлової будівлі під літерою "А-2", загальною площею 2963,7 кв. м, гаража під літерою "Е", огорожі № 1, замощення "І".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні нежитлові приміщення вибули з володіння позивача на підставі Договору купівлі-продажу від 06.04.2016, який, за його твердженням, є неукладений у зв'язку з відсутністю повноважень ректора на вчинення вказаного правочину, протокол Зборів Учасників ТОВ "Вищий навчальний заклад "Східноєвропейського університету економіки і менеджменту" №28 від 04.04.2016, яким надавалась згода на відчуження спірних приміщень, є підробленим, оскільки підпис на ньому виконаний не від імені засновника - ОСОБА_2 . Таким чином спірні нежитлові приміщення підлягають витребуванню з володіння відповідача (кінцевого набувача) і поверненню позивачу на підставі статті 216 Цивільного кодексу України.
В процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив правову підставу позову (заява від 03.02.2021, а.с.1, том 2) та просив задовольнити позовні вимоги у відповідності до приписів статей 241 (перевищення повноважень), 387 (право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння), 388 (право власника на витребування майна від добросовісного набувача) Цивільного кодексу України, а згідно з заявою про зміну підстав позову від 03.03.2021 (а. с. 175-184, том 2) лише відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки, за його твердженням, спірне майно вибуло з власності позивача поза його волею. Зазначені заяви прийняті судом першої інстанції, що підтверджується ухвалами від 05.02.2021 та від 04.03.2021.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23.12.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі-третя особа, ОСОБА_1 ).
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.07.2021 у позові відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем існування правових підстав для задоволення заявленого ним віндикаційного позову, оскільки зібрані у справі докази, навпаки, підтверджують волевиявлення власника спірного майна на його відчуження третій особі, що виключає можливість витребування у вказаної особи чи іншого добросовісного набувача цього майна у відповідності до статті 388 Цивільного кодексу України. З наведених підстав суд першої інстанції також відмовив позивачу і у задоволенні решти похідних позовних вимог про повернення спірного майна та визнання за ним права власності на це майно.
З огляду на відмову у задоволенні позову повністю у зв'язку з його необґрунтованістю, суд першої інстанції визнав відсутніми підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, про яку заявив відповідач.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2021 у справі №925/1567/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим без з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Зокрема, позивач наполягає на тому, що висновок суду першої інстанції про обізнаність позивача про відчуження майна за Договором купівлі-продажу від 06.04.2016 не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки власник не знав про укладення цього Договору, направленого на відчуження спірного нерухомого майна, його не схвалював, здійснював всі необхідні платежі, пов'язані з утриманням та користуванням зазначеним майном. Про обставини відчуження спірного майна позивачу стало відомо лише у грудні 2019 року, отже строк звернення позивача до господарського суду з позовом у даній справі за захистом порушених прав не пропущено.
Поряд з цим, скаржник стверджує, що відмовивши у задоволені поданого ним клопотання про призначення комплексної комісійної судової технічно-почеркознавчої експертизи із вирішенням приналежності підпису в протоколі №28 Зборів учасників ТОВ "ВНЗ "Східноєвропейський університет економіки і менеджменту" від 04.04.2016 голові зборів ОСОБА_2 та секретарю зборів ОСОБА_3 , суд першої інстанції обмежив позивача у засобах доказування, що унеможливило правильне встановлення обставин, які мають значення для вирішення даної справи.
Також в мотивувальній частині апеляційної скарги, скаржник звернувся із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2021 у справі №925/1567/20, обґрунтовуючи його тим, що повний текст рішення, який складено 19.07.2021, отримано ним лише 26.07.2021, що підтверджується поданими доказами.
Крім того, в апеляційній скарзі скаржник заявив клопотання про призначення у даній справі комплексної комісійної судової технічно-почеркознавчої експертизи, проведення якої просив доручити Національному науковому центру "Інститут судових експертиз імені Заслуженого професора М.С. Бокаріуса" (м. Харків, вул. Золочівська, 8а) з покладенням на заявника оплати зазначених послуг.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2020 апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2021 у справі №925/1567/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Шаптали Є.Ю. та Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 апеляційну скаргу Університету на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2021 у справі №925/1567/20 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
Від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжне доручення №298 від 08.10.2021 про сплату судового збору в розмірі 45 491,36 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 задоволено клопотання позивача про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2021 у справі №925/1567/20, поновлено йому строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2021 у справі №925/1567/20, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції у даній справі, розгляд справи призначено на 15.12.2021 о 10 год 45 хв.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2021 у справі №925/1567/20 на 26.01.2022 о 10 год 45 хв.
У зв'язку із перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному, розгляд апеляційної скарги Університету на рішення суду першої інстанції від 05.07.2021 у даній 26.01.2022 не відбувся.
Ухвалю Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 призначено справу до розгляду на 09.03.2022 об 11 год 00 хв.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 у зв'язку перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці, який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №925/1567/20.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2022 для розгляду справи №925/1567/20 сформовано судову колегію у складі головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Шаптали Є.Ю. та Яковлєва М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2022 вищезазначеною колегією суддів апеляційну скаргу позивача прийнято до свого провадження, призначено справу до розгляду на 22.06.2022 об 11 год 15 хв.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2022 відкладено розгляд апеляційної скарги позивача на 28.09.2022 о 10 год 30 хв.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи на підставі рішення зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2022 справу № 925/1567/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П. та Козир Т.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022 зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2021 у справі №925/1567/20, розгляд справи № 925/1567/20 призначено на 22.11.2022 о 16 год 40 хв.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 та 06.12.2022 розгляд апеляційної скарги відкладався на 06.12.2022 та 12.01.2023 відповідно.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А. з 09.01.2023 по 20.01.2023, судове засідання у справі, призначене на 12.01.2023, не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 розгляд апеляційної скарги позивача у даній справі призначено на 16.03.2023 о 10 год 40 хв.
У зв'язку з перебуванням судді Козир Т.П. 16.03.2023 у відпустці, судове засідання у призначений час не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2023 розгляд апеляційної скарги Університету на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2021 у справі № 925/1567/20 призначено на 06.04.2023 об 11 год 00 хв.
Позиції інших учасників справи.
12.11.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обґрунтовуючи заперечення проти вимог скаржника, відповідач вказує на правильність висновків суду першої інстанції, які мотивовані недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами обставин щодо перевищення представником позивача своїх повноважень при укладенні Договору купівлі-продажу від 06.04.2016, відсутності волі власника на відчуження спірного майна за вказаним Договором, несхвалення вказаного правочину в подальшому позивачем та недобросовісності покупця (третьої особи), як контрагента за цим правочином.
Третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що відповідно до вимог частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заявлені у справі клопотання та результати їх розгляду.
15.12.2021, 06.12.2022 та 12.01.2023 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли клопотання про зупинення провадження у цій справі відповідно від 14.12.2021 (вх.№09.1-11/7969/21), від 06.12.2022 (вх. №09.1-11/4439/22) та від 12.01.2023 (вх. №09.1-11/187/230).
У судовому засіданні 06.04.2023 представник позивача не підтримав зазначені клопотання та просив суд апеляційної інстанції залишити їх без розгляду.
Колегія суддів апеляційного господарського суду постановила ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про залишення без розгляду зазначених клопотань позивача про зупинення провадження у справі від 14.12.2021, від 06.12.2022 та від 12.01.2023.
23.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому заявник просить витребувати у слідчого відділу Черкаського районного управління Головного управління Національної поліції в Черкаській області (м. Черкаси, вул. Пастерівська,104) інформацію щодо наявності в матеріалах кримінального провадження №12020251010000042 висновку експертизи щодо справжності печаті в протоколі №28 закладу "Східноевропейського університету економіки та менеджменту" від 04.04.2016 і в разі наявності такого висновку витребувати його копію.
До зазначеного клопотання не надано доказів на підтвердження відомостей, викладених у ньому.
У судовому засіданні 06.04.2023 представник відповідача не підтримав вказане клопотання, просив суд залишити його без розгляду.
Колегія суддів апеляційного господарського суду протокольною ухвалою залишила без розгляду клопотання представника відповідача про витребування доказів.
15.03.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про приєднання доказу до матеріалів справи від 15.03.2023, в якому заявлено про поновлення строку для подачі до суду та приєднання до матеріалів справи копії Рецензії №22/Р/23, що складена 14.03.2023, на висновок експертів №7502+7504/21-32 від 22.03.2021 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020251010000042, складений експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Красюком І.П., Шкарівською Н.І.
Крім того, 03.04.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача електронною поштою також надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 03.04.2023.
У вказаному клопотанні заявник просить апеляційний господарський суд поновити строк для подачі до суду Висновку експерта №18/23 за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою ректора Приватного закладу вищої освіти "Східноєвропейський Університет імені Рауфа Аблязова" (у формі Товариства з обмеженою відповідальністю) Чудаєвої І.Б., складений 15.03.2023, та Рецензії №26/Р/23, складеної 15.03.2023, на висновок експерта №1/1951 від 10.12.2020 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному №12020250010000042, складений судовим експертом Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Мар'яном М.М., та приєднати до матеріалів справи вказані Висновок та Рецензію (у належним чином засвідчених копіях).
Зазначені клопотання представника позивача обґрунтовані тим, що позивачем отримані вищезазначені документи лише 15.03.2023 та 03.04.2023 відповідно і в них визначено недоліки експертиз, які оцінені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Частинами 1, 5 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення; пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З огляду на підстави позовних вимог,!враховуючи, що предметом доказування та відповідно оцінки судом першої інстанції у даній справі були Висновки експертів від 22.03.2021 №7502+7504/21-32 та від 10.12.2020 №1/1951, зважаючи на необхідність дослідження доказів, що стосуються фактів, на які посилаються сторони в апеляційній скарзі та відзиві на неї, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивачем доведено об'єктивні причини неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, тому у судовому засіданні 06.04.2023 без виходу до нарадчої кімнати постановила ухвалу про задоволення клопотань позивача та прийняття поданих ним додаткових доказів до розгляду та долучення до матеріалів даної справи.
Явка представників сторін.
У судове засідання 06.04.2023 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник третьої особи у судове засідання 06.04.2023 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду.
За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).
Оскільки явка представника третьої особи в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника третьої особи.
Представники позивача у судовому засіданні 06.04.2023 підтримали вимоги апеляційної скарги та просили суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні 06.04.2023 проти вимог апеляційної скарги заперечив та просив суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Згідно відомостей з ЄДРПОУ від 30.08.2019 №03.2-15 (а. с. 10, том 1) Вищий навчальний заклад "Східноєвропейський університет економіки і менеджменту" у формі товариства з обмеженою відповідальністю первинно був зареєстрований 03.12.1992.
На момент звернення до суду першої інстанції з позовом у даній справі на підставі рішення загальних зборів учасників (протокол № 01/09-2020 від 01.09.2020) змінено найменування Вищого навчального закладу "Східноєвропейський університет економіки і менеджменту" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватний заклад вищої освіти "Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова", затверджено Статут товариства у новій редакції та проведена його державна реєстрація, про що 06.11.2020 здійснено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за номером 1000261070084002105, що підтверджується Випискою від 10.11.2020 №127946663223 (а. с. 9,том 1).
Із матеріалів справи убачається, що позивач на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ №310120, виданого Департаментом економіки та розвитку Черкаської міської рада 20.09.2012 (а. с. 52, том 1), був власником нежитлових будівель по АДРЕСА_1. Вказані будівлі складаються з нежитлової будівлі під літерою "А-2", загальною площею 2963,7 кв. м, гаража під літерою "Е", огорожі під № 1, замощення "І".
Державна реєстрація права власності позивача на зазначене нерухоме майно здійснена Комунальним підприємством "Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації", що підтверджується Витягом за номером 35891850 від 17.10.2012, реєстраційний номер 25783177, номер запису 1751 в книзі 32 (а. с. 53, том 1), а також Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 236366830 від 10.12.2020 (а.с.147-152, том 1).
Проте, як стверджує позивач, у грудні 2019 року йому стало відомо, що належне йому на праві власності вказане нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване за іншим власником - ТОВ "СК -Нова", спірне майно внесено до Статутного (складеного) капіталу останнього.
На підтвердження даних обставин позивач надав копію Договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 06.04.2016, укладеного між Вищим навчальним закладом "Східноєвропейський університет економіки і менеджменту" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (продавець) та гр. ОСОБА_1 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Левицькою Е.А. та зареєстрованого в реєстрі за №2257 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1 цього Договору продавець в особі представника продав та передав майно у власність покупця, а покупець купила та прийняла від продавця майно, і сплатила за нього обумовлену грошову суму.
Нежитлові будівлі, що є предметом цього Договору, розташовані по АДРЕСА_1 , та складаються з: нежитлової будівлі під літерою "А-2", загальною площею 2963,7 кв. м, гаража під літерою "Е", огорожі під № 1, замощення "І". Відповідно до розпорядження міського голови м. Черкаси від 22 лютого 2016 року №29-р "Про перейменування об'єктів топоніміки міста Черкаси" вулицю Ільїна перейменовано на вулицю Надпільна (пункт 2 Договору).
За умовами пункту 7 Договору продаж зазначених нежитлових будівель за домовленістю сторін вчинено за 1 881 704,66грн, які продавець одержав в повному обсязі від покупця до моменту підписання цього Договору.
В матеріалах справи наявна копія квитанції № 15940908 від 06.04.2016, надана позивачем, про перерахування ОСОБА_1 на рахунок позивача, відкритий в АБ "Укргазбанк", 1 881 704,66грн з призначенням платежу: за нежитлові будівлі розташовані по АДРЕСА_1 згідно договору б/н від06.04.2016, в т. ч. ПДВ 313 617,44грн (а. с. 58, том 1).
Пунктом 10 Договору передбачено, що згідно Звіту про оцінку майна, що є предметом цього Договору, виконаному суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Акр-Консалт", ринкова вартість зазначених нежитлових будівель станом на 25 лютого 2016 року становить 1 881 704,66грн. Згідно Бухгалтерської довідки про балансову вартість, виданої Вищим навчальним закладом "Східноєвропейський університет економіки і менеджменту" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, за вих. №84 балансова вартість вищезазначених нежитлових будівель станом на 04 квітня 2016 року становить 148 306,09грн.
Як убачається зі змісту цього Договору від імені Вищого навчального закладу "Східноєвропейський університет економіки і менеджменту" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (продавця) його підписала представник - ректор ОСОБА_4, яка діяла на підставі Статуту, наказу №24-к від 26.03.2014, протоколу №28 Зборів Учасників Товариства від 04.04.2016.
Відповідно до протоколу № 28 Зборів Учасників позивача від 04.04.2016, єдиний учасник товариства ОСОБА_2 , який володіє 100% голосів, прийняв рішення про погодження відчуження нерухомого майна АДРЕСА_1 , яке належить товариству, на користь третьої особи за ціною 1 881 704, 66 грн, надання ректору ОСОБА_4 повноважень на вчинення всіх необхідних дій для реєстрації права власності та оформлення відчуження зазначеного нерухомого майна на користь третьої особи, а також надання згоди на вилучення земельної ділянки, яка знаходиться під об'єктом зазначеного нерухомого майна з користування товариства та передачу її в оренду третій особі. Вказаний протокол містить підписи голови зборів - ОСОБА_2 та секретаря зборів - ОСОБА_3 , які засвідчені печаткою Університету.
У відповідності до наданого позивачем Статуту Вищого навчального закладу "Східноєвропейский університет економіки і менеджменту" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, який затверджено протоколом № 1 Зборів Учасників від 29.02.2004, Міністерством освіти і науки України в 2004 році та перереєстровано у виконкомі Черкаської міської ради за реєстраційним №10308 від 02.04.2004 на підставі рішення №447 від 02.04.2004, зі змінами (а. с. 12-48, том 1) станом на дату прийняття рішення Зборами Учасників Товариства (протокол №28 від 04.04.2016) учасником Університету був ОСОБА_2 , частка якого в статутному фонді складала 100% (пункти 1.5, 1.6 Статуту).
Розділом 7 Статуту (у редакції станом на 04.04.2016) встановлені органи управління Університетом, серед яких вищим органом управління визнано Збори Учасників Університету (пункт 7.2 Статуту).
За змістом пункту 7.12 Статуту (у редакції станом на 04.04.2016) найвищою посадовою особою Університету визнано Президента, що здійснює загальне керівництво, вирішує особливо важливі питання життєдіяльності, контролює та координує роботу ректорату і вченої ради, уособлює зовнішнє представництво Університету.
Згідно пункту 7.13 Статуту (у редакції станом на 04.04.2016) ректор Університету представляє інтереси Університету, укладає угоди, в тому числі зовнішньоекономічні, видає довіреності, користується правом найму на роботу та звільнення працівників, правом видання розпоряджень, що обов'язкові до виконання всіма працівниками, виступає від імені Університету в усіх державних та судових органах без довіреності. Ректор має право першого підпису фінансових документів товариства. Ректор не може приймати рішення обов'язкові для учасників, а також ректор не може бути головою Зборів учасників товариства.
У пункті 10.1 Статуту (у редакції станом на 04.04.2016) зазначено, що ректор в межах наданих йому повноважень , зокрема, є розпорядником майна і коштів в межах кошторису, затвердженого Зборами учасників.
Відповідно до наданої позивачем копії Статуту (у редакції станом на 04.04.2016) пунктом 16.3 передбачено, що розпорядником коштів та майна Університету є ректор, який несе персональну відповідальність за використання коштів та майна Університету. Угоди та операції з коштами та майном Університету на суму, що перевищує 100 тисяч гривень, підлягають обов'язковому погодженню Загальними зборами, які надають ректору повноваження на підписання таких угод та здійснення відповідних дій.
Звертаючись з позовом до господарського суду у даній справі та під час розгляду справи у суді першої інстанції, позивач зазначав, що ректор Університету ОСОБА_4 в порушення вимог пункту 16.3. Статуту уклала Договір на відчуження спірного майна без отримання згоди учасника товариства, оскільки Збори учасників товариства з питання надання їй повноважень на вчинення таких дій не проводилися, ОСОБА_2 не підписував протокол №28 від 04.04.2016, своїми подальшими діями учасник товариства ОСОБА_2 вказував на необізнаність факту реалізації спірного нерухомого майна та відповідно не схвалив вказаний Договір, так як затверджував кошториси видатків за 2016 і наступні роки, в яких були відсутні відомості щодо сплати ПДВ за реалізоване майно та наявні витрати, пов'язані з користуванням цим нерухомим майном (плата за землю, комунальні платежі за водопостачання та водовідведення). Крім того, позивач стверджує, що ціна продажу, яка занижена майже у 10 разів, не може свідчити про добросовісність намірів сторін як продати, так і придбати за такою ціною майно без наміру не завдати реальні збитки позивачу.
За вказаних обставин, позивач вважає, що спірне нерухоме майно вибуло з його власності поза його волею, без належного волевиявлення, а тому наявні всі підстави для його витребування у відповідача у відповідності до вимог статті 388 Цивільного кодексу України.
На доведення відсутності згоди єдиного учасника Університету ОСОБА_2 на відчуження спірного майна, позивач посилається на комісійний Висновок експертів № 557, 670/20-23 від 04.08.2020 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи в Черкаському відділенні КНДІСЕ, яка призначена в кримінальному провадженні № 2020251010000042. За цим Висновком підпис від імені ОСОБА_2 в графі "Голова зборів" перед прізвищем " ОСОБА_2 " в протоколі № 28 "Зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Вищий навчальний заклад "Східноєвропейський університет економіки і менеджменту" від 04.04.2016 виконаний не ОСОБА_2 .
Отже, спір між сторонами у даній справі виник у зв'язку з наявністю або відсутністю підстав для витребування з володіння ТОВ "СК-Нова" на користь позивача нежитлових будівель по АДРЕСА_1, які складаються з нежитлової будівлі під літерою "А-2", загальною площею 2963,7 кв. м, гаража під літерою "Е", огорожі під № 1, замощення "І".
У процесі розгляду справи судом першої інстанції витребувано від філій АБ "Укргазбанк", АТ "Укрексімбанк", ОУ "АТ "Ощадбанк" та долучено до матеріалів справи надані ними копії Статуту Вищого навчального закладу "Східноєвропейський університет економіки і менеджменту" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (а. с. 178-217, том 4; а. с. 94-108, том 5).
Дослідженням змісту наданих Статутів (у редакції, чинній на момент укладення спірного Договору) встановлено, що зміст пункту 16.3 у всіх наданих філіями банків копій Статутів має таку редакцію: "Розпорядником коштами та майном Університету є Ректор Інституту. Ректор несе персональну відповідальність за використання коштів та достовірність і своєчасність подання фінансової звітності.".
Отже, редакція пункту 16.3 Статуту, копії яких надавалися позивачем до банківських установ для відкриття та обслуговування рахунків, зокрема філій АБ "Укргазбанк" та АТ "Укрексімбанк", не містить обмежень у повноваженнях ректора Університету щодо укладення угод та операцій з коштами і майном, тобто відрізняється від редакції аналогічного пункту у Статуті, що поданий позивачем разом з позовними матеріалами.
Відповідач на спростування наявності у Статуті Вищого навчального закладу "Східноєвропейський університет економіки та менеджменту" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю), затвердженого протоколом №1 Зборів учасників від 29.02.2004 зі змінами, обмежень у повноваженнях ректора Університету надав до матеріалів справи копію такого Статуту, засвідчену КП "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації", що зберігається в архіві інвентаризаційних справ нерухомого майна за адресами, зокрема, АДРЕСА_1, (а.с. 109-118, том 3), а також копію цього Статуту, що розміщена на веб-сайті позивача (120-136, том 3) з підтвердженням даних про власника веб-сайту та фіксацією змісту документа з цього сайту за гіперпосиланням "Статут" (копії довідки з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення від 23.03.2021 №93/2021-Д, звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі інтернет від 22.03.2021 №108/2021-ЗВ, Свідоцтва про акредитацію ДП "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес", виданий ОП "Український мережевий інформаційний центр" від 11.01.2021). підтверджується, що у змісті пункту 16.3 Статуту відсутні будь-які обмеження у повноваженням ректора щодо розпорядження коштами та майном.
У зазначених копіях Статуту, пункт 16.3 викладено у такій редакції: "Розпорядником коштами та майном Університету є Ректор Інституту. Ректор несе персональну відповідальність за використання коштів та достовірність і своєчасність подання фінансової звітності.".
Крім того, у процесі вирішення спору у суді першої інстанції до матеріалів даної справи були долучені копії Висновку експерта від 10.12.2020 №1/195 (а.с. 116-122, том 2) та Висновку експертів від 22.03.2021 №7502+7504/21-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12020251010000042 (а. с. 160-165, том 3), надані на вимогу суду слідчим відділом Черкаського районного управління (відділення) поліції ГУ НП в Черкаській області.
Відповідно до Висновку експерта від 10.12.2020 №1/195, складеного за результатами проведеної судової експертизи експертом Черкаського НДЕКЦ МВС Мар'яном М.М. на підставі постанови від 13.11.2020 про призначення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020251010000042, підпис від імені ОСОБА_2 в графі "Голова зборів", перед прізвищем " ОСОБА_2 " у протоколі №28 "Зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Вищий навчальний заклад "Східноєвропейського університету економіки і менеджменту" від 04.04.2016 виконаний самим ОСОБА_2 .
Згідно з Висновком експертів від 22.03.2021 №7502+7504/21-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12020251010000042, складеним експертами КНДІСЕ Міністерства юстиції України Красюком І.П. та Шарівською Н.І., підпис від імені ОСОБА_2 , який міститься в графі "Голова зборів" перед прізвищем " ОСОБА_2 " в протоколі №28 "Зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Вищий навчальний заклад "Східноєвропейського університету економіки і менеджменту" від 04.04.2016, виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів і виконано ОСОБА_2 .
Під час апеляційного провадження позивачем подано електронну копію Висновку експерта №18/23, складеного 15.03.2023, за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою ректора Приватного закладу вищої освіти "Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова" (у формі Товариства з обмеженою відповідальністю) Чудаєвої І.Б.
Зазначена почеркознавча експертиза проведена за дорученням керівника ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива" експертом Фраймович Л.В., відповідно до висновку якої встановити, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 , зображення якого міститься у рядку "Голова зборів" у технічній копії протоколу №28 Зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вищий навчальний заклад "Східноєвропейського університету економіки і менеджменту" від 04.04.2016, ОСОБА_2 або іншою особою, не виявилося можливим.
Позивачем на підтвердження викладених в апеляційній скарзі доводів надано до апеляційного господарського суду дві Рецензії, складені рецензентом - кандидатом юридичних наук, експертом вищого класу ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива" Бондар М.Є., на висновки експертів №7502+7504/21-32 від 22.03.2021 та №1/1951 від 10.12.2020.
Згідно Рецензії №22/Р/23 від 14.03.2023 на висновок експертів №7502+7504/21-32 від 22.03.2021 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020251010000042, складений експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Красюком І.П., Шкарівською Н.І., рецензент констатувала, що судова почеркознавча експертиза, за результатами якої складено вказаний висновок, проведена неповно, а зроблений в результаті дослідження категоричний позитивний висновок стосовно справжності досліджуваного підпису від імені ОСОБА_2 є недостатньо обґрунтованим. Вказане свідчить про порушення принципу повноти експертного дослідження, визначеного ст. 3 Закону України "Про судову експертизу", а також приписів ст. 101 КПК України щодо обґрунтованості відповідей на поставлені питання.
У Рецензії №26/Р/23 від 15.03.2023 на висновок експерта №1/1951 від 10.12.2020 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному №12020250010000042, складений судовим експертом Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Мар'яном М.М. рецензент вказала, що зазначена судово-почеркознавча експертиза, з огляду на складений за її результатами висновок, проведена неповно, з недотриманням певних методичних положень у галузі почеркознавчої експертизи, а зроблений в результаті дослідження категоричний позитивний висновок стосовно справжності досліджуваного підпису від імені ОСОБА_2 є недостатньо обґрунтованим. Вказане свідчить про порушення принципу повноти експертного дослідження, визначеного ст. 3 Закону України "Про судову експертизу", а також приписів ст. 101 КПК України щодо обґрунтованості відповідей на поставлені питання.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Як встановлено колегією суддів, предметом апеляційного перегляду справи є дотримання місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо витребування з незаконного володіння відповідача, повернення та визнання права власності позивача на нежитлові будівлі по АДРЕСА_1, які складаються з нежитлової будівлі під літерою "А-2", загальною площею 2963,7 кв. м, гаража під літерою "Е", огорожі № 1, замощення "І".
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Із зазначеною нормою Конституції України кореспондуються положення частини 1 статті 321, статей 317, 319 Цивільного кодексу України, згідно яких право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 Цивільного кодексу України).
У частині 1 статті 388 Цивільного кодексу України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.
Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.
При цьому власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та у постанові Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 910/15443/21.
У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України.
У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором (правочином) права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором (правочином) у ланцюгу договорів (правочинів).
Подібні правові висновки (близький підхід) викладені у постановах Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі №6-140цс14, від 31.10.2012 у справі №6-53цс12.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 16.10.2019 у справі 633/1738/16-ц).
У спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно. Тому для правильного вирішення спору суду слід з'ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно у позивача; факт наявності майна у незаконному володінні відповідача; факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном; факт добросовісного (недобросовісного) володіння чужим майном.
Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №916/2130/15 та від 06.03.2019 у справі №911/3158/17.
Відносно добросовісності як елемента пропорційності втручання у право відповідача на спірне майно колегія судів апеляційного господарського суду звертається до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, де зауважено, що за змістом частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача та є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Як зазначалося вище, одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України).
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, необхідно встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.
Аналізуючи зміст оскаржуваного рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає встановлення судом першої інстанції факту наявності у позивача станом на дату укладення, 06.04.2016, Договору відчуження спірного нерухомого майна права власності на це майно та його державної реєстрації у встановленому законом порядку.
Щодо встановлення обставин чи є відповідач на час вирішення даної справи у суді першої інстанції володільцем спірного нерухомого майна, суд апеляційної інстанції зауважує таке.
Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.
Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, зокрема і право володіння. Тобто, факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 №653/1096/16-ц.
Таким чином, з наведеного вбачається, що власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою.
Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №232880136 від 17.11.2020 (а. с.60-61, том 1) підтверджується державна реєстрація права власності на спірне майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомості 894773671101) за ТОВ "СК-Нова", номер запису про державну реєстрацію: 33817226 від 22.10.2019, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49321935 від 24.10.2019; підстава для державної реєстрації: рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю №1 від 26.06.2019, Акт оцінки вартості та приймання передачі-передачі майна, що вноситься до Статутного (складеного) капіталу ТОВ "СК-Нова" від 07.10.2019.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги позивач вказує, що витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння обумовлено саме тим, що учасник товариства не був обізнаний із фактом укладення Договору від 06.04.2016 про відчуження цього майна, згоду на вказані дії ректору не надавав, протокол №28 від 04.04.2016 не підписував, а дії колишнього керівництва щодо утримання спірного майна (оплата податків та комунальних платежів), переоформлення ліцензій на освітню діяльність із зазначенням адреси вже відчужених будівель були направлені на приховування від учасника товариства інформації про продаж спірного майна. Зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про відчуження належного йому майна всупереч його інтересам, з перевищенням представником своїх повноважень, зміст Договору від 06.04.2016 (в частині визначення ціни) не відповідає волевиявленню позивача як суб'єкта господарювання.
Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, зокрема, частинами 1, 2, статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
В силу частини 1 статті 238 Цивільного кодексу України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України).
При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 статті 92 Цивільного кодексу України).
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на положення статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини із третіми особами.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частина 3 статті 92 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Відповідно до частини 1 статті 87 Цивільного кодексу України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок.
За організаційно-правовою формою Університет створено як товариство з обмеженою відповідальністю, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що міститься в матеріалах справи.
У відповідності з частиною 2 статті 113 Цивільного кодексу України товариство з обмеженою відповідальністю є однією з форм господарського товариства.
Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником (стаття 114 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Згідно з положеннями статті 140 Цивільного кодексу України учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.
У відповідності до статті 145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.
З системного аналізу вищезазначених статей Цивільного кодексу України (чинних станом на момент виникнення спірних правовідносин) убачається, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією вищого органу. Компетенція виконавчого органу товариства, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення ним дій від імені товариства встановлюється Кодексами, іншим законом і статутом товариства.
Відповідно до частини 1 статті 59 та пункту "і" частини 5 статті 41 Закону "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до компетенції загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.
Таким чином, статутом товариства можуть бути визначені правочини, які вчиняються керівником лише за згодою учасників товариства.
Наданим позивачем разом з позовними матеріалами Статутом Університету (у редакції, чинній станом на момент укладення Договору) визначено, що вищим органом управління є Збори учасників (пункт 7.2 Статуту), а ректор Університету, який призначається Зборами учасників, представляє інтереси Університету, укладає угоди, в тому числі зовнішньоекономічні, видає довіреності, користується правом найму на роботу та звільнення працівників, правом видання розпоряджень, що обов'язкові до виконання всіма працівниками, виступає від імені Університету в усіх державних та судових органах без довіреності, має право першого підпису фінансових документів товариства (пункт 7.13 Статуту).
Пунктом 10.1 Статуту Університету встановлено, що ректор Університету в межах наданих йому повноважень, зокрема, є розпорядником майна і коштів в межах кошторису, затвердженого Зборами учасників. Тобто, даним пунктом обмежені повноваження ректора щодо розпорядження коштами, а саме в межах затвердженого Зборами учасників кошторису.
Положення пункту 16.3 цього Статуту передбачають повноваження ректора щодо розпорядження коштами та майном Університету, проте з іншими обмеженнями. Так, відповідно до приписів цього пункту угоди та операції з коштами та майном Університету на суму, що перевищує 100 тисяч гривень, підлягають обов'язковому попередньому погодженню Загальними зборами, які надають ректору повноваження на підписання таких угод та здійснення відповідних дій.
Саме на положення цього пункту Статуту, зокрема, посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог та доведення обставин щодо перевищення ректором Університету ОСОБА_4 своїх повноважень при укладенні 06.04.2016 Договору про відчуження спірного майна, оскільки не відбулось обов'язкового попереднього погодження Зборами учасників її повноважень на підписання та вчинення такої угоди.
Оскільки позивачем в процесі розгляду справи на неодноразові вимоги суду не надано оригіналу Статуту у редакції, що була чинною на момент укладення Договору, копія якого додана до позовної заяви, суд першої інстанції задовольнив клопотання відповідача щодо витребування копії цього Статуту від органу реєстрації, Міністерства освіти і науки України, банківських установ для встановлення його змісту, зокрема, пункту 16.3.
Управлінням з питань реєстрації Черкаської міської ради (а. с. 1, том 5) надано копії Статуту позивача у новій редакції, затвердженій рішенням Загальних зборів учасників (протокол №01/09-2020 від 01.09.2020), зміни до Статуту, затвердженого протоколом №1 Зборів учасників від 29.02.2004, а копію самого Статуту не надано без пояснення причин.
За повідомленням Міністерства освіти і науки України у листі від 07.06.2021 №14.1/271-21 (а.с.110, том 5) примірник запитуваного судом Статуту, що затверджувався Міністерством у 2004 році, не був розшуканий в архіві у зв'язку з відсутністю зазначення на титульному аркуші цього Статуту дати і номеру наказу про його затвердження.
Водночас, з поданих філіями АБ "Укргазбанк" та АТ "Укрексімбанк" на вимогу суду копій Статуту позивача у редакції, яка була чинною на момент укладення Договору про відчуження спірного нерухомого майна (а. с. 178-217, том 4; а. с. 94-108, том 5), убачається, що редакція пункту 16.3 не містить обмежень у повноваженнях ректора Університету щодо укладення угод та операцій з коштами і майном на відміну від редакції аналогічного пункту у Статуті, що поданий позивачем разом з позовними матеріалами.
При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на ту обставину, що копії Статуту Університету, в яких пункт 16.3 не містить обмежень у повноваженнях ректора, надавалися до банківських установ самим позивачем.
Поряд з цим, копіями Статуту Вищого навчального закладу "Східноєвропейський університет економіки та менеджменту" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю), затвердженого протоколом №1 Зборів учасників від 29.02.2004 зі змінами, що зберігається в архіві КП "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" (а.с. 109-118, том 3) та розміщений на веб-сайті позивача (123-131, том 3) також підтверджується, що у змісті пункту 16.3 Статуту відсутні будь-які обмеження у повноваженнях ректора щодо розпорядження коштами та майном.
Крім того, положення пунктів 7.3, 7.12 Статуту (у редакції, чинній на момент укладення Договору від 06.04.2016), у всіх наявних у справі копіях не передбачають серед виключної компетенції вищого органу управління Університету - зборів учасників Університету, та компетенції Президента Університету повноважень на розпорядження належним на праві власності Університету майном.
Не надано позивачем доказів того, що на момент укладення Договору у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містилися відомості щодо наявності обмежень у ректора Університету щодо представництва, що підлягає врахуванню та оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі відповідно до вимог частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
З огляду на встановлені обставини, оскільки позивачем не надано на вимогу суду оригінал Статуту, на підтвердження редакції, що додана ним до позовної заяви, а у всіх інших копіях Статуту, у чинній на момент укладення спірного Договору редакції, пункт 16.3 має відмінний зміст, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що відповідно до положень Статуту ректор Університету повинен був обов'язково попередньо погоджувати укладення угод на суму, яка перевищує 100 тисяч гривень, з Загальними зборами, які надавали йому такі повноваження.
За таких обставин, не доведеною позивачем є також та обставина, що покупець за Договором (третя особа) на момент його укладення знав або міг знати про наявність у ректора Університету відповідних обмежень у повноваженнях, і, незважаючи на це, вчинив з ним правочин щодо відчуження спірного нерухомого майна.
Згідно положень статей 92, 241 Цивільного кодексу України лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину, може йтися про недійсність правочину вчиненого органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень.
Крім того, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.
При цьому, тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе позивач, чого ним не було зроблено у даній справі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції правомірно відхилено твердження позивача про відсутність факту подальшого схвалення власником цього Договору.
Так, судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач отримав від третьої особи, як покупця спірного майна, повну суму його вартості за Договором, відобразив дану господарську операцію в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності за 2016 рік, використав зазначені кошти у своїй господарській діяльності.
Вчинення позивачем вказаних дій, які ним не заперечуються, свідчить саме про послідовність його поведінки і визнання факту відчуження спірного майна у відповідності зі статутною діяльністю, розуміння наслідків відображення в бухгалтерському обліку Університету господарської операції по реалізації основних фондів та вимог щодо оформлення Договору, за яким право власності на нерухоме майно переходить до іншої особи, про що вчиняються відповідні рішення та записи у відкритому доступі - Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зазначені обставини, при умові укладення ректором Університету Договору про відчуження спірного майна з перевищенням повноважень, про що знала або могла знати третя особа (чого не встановлено судом), є тими обставинами, які можуть та підтверджують подальше схвалення позивачем, як власником, укладення Договору про відчуження спірного нерухомого майна.
Доводи позивача про відсутність існування доказів схвалення позивачем укладеного ректором ОСОБА_4 . Договору відчуження спірного майна з посиланням на те, шо саме учасник товариства - ОСОБА_2 не підписував протокол №28 від 04.04.2016, йому не було відомо про укладення цього Договору і про отримання позивачем коштів від реалізації цього майна, оскільки зазначені факти від нього приховувалися, у документах Університет продовжував обліковувати це майно як власне, сплачував послуги з водопостачання та водовідведення, а також плату за землю, не розриваючи договір оренди землі з міською радою, судом першої інстанції правомірно відхилені з огляду на таке.
Зазначення в документації з акредитації Університету (Акредитаційна справа, а.с. 67 том 4, а.с. 6-38, 185-216 том 2, - юридична адреса Коледжу економіки і управління Університету, матеріали щодо проведення перевірки за додержанням вимог ліцензійних умов провадження освітньої діяльності) інформації щодо здійснення діяльності за адресою: АДРЕСА_2 , сплата податку на землю та комунальних послуг підтверджує направленість вчинення позивачем вказаних дій не на приховування від учасника Університету ОСОБА_2 факту продажу нерухомого майна, а в інтересах позивача з метою збереження ліцензії на провадження освітньої діяльності, в чому безпосередньо був зацікавлений і учасник Університету ОСОБА_2 , що не спростовано позивачем.
В матеріалах справи наявні оригінали документів, які підтверджують передачу новим власником майна (третьою особою) з 06.04.2016 в тимчасове користування частини приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 389 кв.м, а саме: Договір №1 оренди нежитлового приміщення від 06.04.2016, укладеного між третьою особою, як орендодавцем, та ТОВ "Престиж ТМ", як орендарем; Акт прийому-передачі до цього Договору від 06.04.2016; Додаткові угоди до цього Договору №1 від 29.12.2016, №2 від 26.12.2017, №3 від 06.03.2018, №4 від 01.10.2018, №5 від 27.12.2018 про продовження строків дії Договору оренди; Акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) за період з грудня 2016 року по грудень 2018 року (а. с. 150-167, том 2). Зазначені обставини, як встановлено судом першої інстанції, визнано сторонами спору, як і те, що єдиним засновником ТОВ "Престиж ТМ" є ОСОБА_2 .
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази та пояснення позивача у сукупності (зокрема, і твердження про те, що ОСОБА_2 ще при житті було відомо про укладення Договору від 06.04.2016), дійшов правильного висновку, що позивачем не надано, а отже не існує жодного письмового доказу за підписом ОСОБА_2 про висловлення ним особисто незгоди з укладенням Договору та його власною оцінкою інформації щодо протоколу №28 від 04.04.2016 та обставин підписання цього документу.
У поданому позивачем до матеріалів справи протоколі засідання ректорату Університету від 16.12.2019 (а. с. 148, том 5) зафіксовано, що ОСОБА_2 як Президент Університету особисто доповів про грубе порушення майнових прав Університету свавільними діями попереднього ректора в частині відчуження майнового фонду Університету без дозволу власника та без узгодження із вищим керівним органом Університету. Ним висловлено доручення ОСОБА_5 вирішення питання щодо проведення процедури тимчасового звільнення незаконно відчуженого корпусу Університету та організації перевезення майна закладу, закликано очільників структурних підрозділів Університету долучитися до проведення службового розслідування.
При цьому, як убачається зі змісту цього протоколу, останнім не надавалися розпорядження щодо вжиття заходів до повернення проданого майна через звернення до суду з відповідним позовом та притягнення винних осіб до відповідальності за збитки, завдані Університету.
Зафіксований у протоколі виступ ОСОБА_2 на засіданні ректорату Університету свідчить про те, що ця особа логічно та послідовно виклала свої думки, що спростовує доводи представника позивача про те, що в той період за станом здоров'я ОСОБА_2 вже не повністю усвідомлював реальність та лише тому ним не було вжито заходи до оспорювання вчиненого ректором від імені Університету Договору від 06.04.2016.
Не надано позивачем доказів звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів для проведення розслідування обставин укладення Договору від 06.04.2016 та підробки протоколу № 28 від 04.04.2016, на чому наполягав позивач. Пояснення представника позивача, що такому зверненню завадило різке погіршання його самопочуття після отримання інформації про відчуження спірного нерухомого майна за заниженою ціною (ніби після чого особа померла) - не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.
Як зазначено в преамбулі Договору від 06.04.2016 (а. с. 54-57, том 1), при його укладенні ректор Університету підтверджувала свої повноваження в тому числі і протоколом №28 Зборів учасників Університету від 04.04.2016.
За змістом цього протоколу (а. с. 59, том 1) ОСОБА_2 , як учасник Університету, що володіє 100 % голосів, прийняв рішення про відчуження нерухомого майна, а саме: погодив відчуження нерухомого майна АДРЕСА_1 , яке належить товариству на користь третьої особи за ціною 1 881 704,66 грн; надав ректору ОСОБА_4 повноваження на вчинення всіх необхідних дій для реєстрації права власності та оформлення відчуження зазначеного нерухомого майна на користь третьої особи; надав згоду на вилучення земельної ділянки, яка знаходиться під об'єктом зазначеного нерухомого майна з користування товариства та передачу її в оренду третій особі.
Протокол містить підписи голови зборів ОСОБА_2 та секретаря зборів ОСОБА_3 , які скріплені печаткою Університету.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставними доводи позивача про підписання ОСОБА_2 чистого аркушу паперу, який в подальшому було використано невстановленими особами для створення підробленого протоколу №28 Зборів учасників Університету від 04.04.2016, оскільки вони не підтвердженні належними та допустимими доказами, тобто є припущеннями позивача.
Показання іншого підписанта протоколу №28 від 04.04.2016 ОСОБА_3 (а. с. 32, том 4), відповідно до яких нею було дійсно підписано протокол №28 від 04.04.2016 без проведення зборів, не може спростовувати факту підписання учасником Університету цього протоколу, оскільки згідно з пунктом 7.5 Статуту передбачена можливість прийняття Зборами учасників рішення методом письмового опитування при відсутності заперечень з боку учасників.
Поряд з цим, відсутність у Книзі реєстрації протоколів і рішень Університету запису про реєстрацію цього протоколу не є беззаперечним доводом відсутності інформації про нього в учасника товариства чи спростування факту підписання його учасником товариства.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 191 Кримінального кодексу України (привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем), розслідується кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 04.01.2020 за № 12020251010000042. В межах кримінального провадження проведено низку експертиз підпису від імені ОСОБА_2 у протоколі № 28 Зборів учасників Університету від 04.04.2016.
До матеріалів справи у суді першої інстанції долучено належним чином засвідчені копії трьох таких Висновків, шо надані слідчим відділом Черкаського районного управління (відділення) ГУ НП в Черкаській області.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача стосовно того, що наявні в матеріалах даної справи копії Висновків експертів № 557, 670/20-23 від 04.08.2020, №1/195 від 10.12.2020, №7502+7504/21-32 від 22.03.2021 не є належними доказами з огляду на те, що вони не містять дати їх засвідчення.
Дослідженням матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що копії Висновків експертів № 557, 670/20-23 від 04.08.2020, №1/195 від 10.12.2020, складені за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020251010000042, надані на вимогу суду слідчим Черкаського районного управління поліції ГУ НП в Черкаській області Є.Гребенюком з супровідним листом №2634/46-2021 від 24.02.2021. Копія Висновку експертів №7502+7504/21-32 від 22.03.2021 направлена на вимогу суду начальником слідчого відділу Черкаського районного відділення поліції ГУ НП в Черкаській області О. Сіленко листом №1101/46/03-21 від 12.04.2021.
Враховуючи, що супровідні листи містять необхідні посилання як на найменування документів, що надсилаються на вимогу суду, їх ідентифікуючи ознаки (номер, дату), номер кримінального провадження, копії доданих до супровідних листів Висновків експертів засвідчені посадовими особами, якими підписано супровідні листи, супровідні листи містять дату їх реєстрації, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає долучені до матеріалів справи копії Висновків експертів № 557, 670/20-23 від 04.08.2020, №1/195 від 10.12.2020, №7502+7504/21-32 від 22.03.2021 належними та допустимими доказами у справі у розумінні вимог статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.
Змістом всіх вказаних Висновків експертів підтверджується, що про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України експерти попереджені.
Так, згідно з Висновком експертів № 557, 670/20-23 від 04.08.2020 (а. с. 108-114, том 2), на який посилався позивач в обґрунтування заявлених вимог, підпис від імені ОСОБА_2 в графі "Голова зборів" перед прізвищем " ОСОБА_2 " в протоколі № 28 "Зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Вищий навчальний заклад "Східноєвропейський університет економіки і менеджменту" від 04.04.2016 виконаний не ОСОБА_2 .
Водночас, за наступним Висновком експерта від 10.12.2020 №1/195 (а. с. 116-122, том 2), складеним за результатами проведеної судової експертизи експертом Черкаського НДЕКЦ МВС Мар'яном М.М. на підставі постанови від 13.11.2020 про призначення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020251010000042, підпис від імені ОСОБА_2 в графі "Голова зборів", перед прізвищем " ОСОБА_2 " у протоколі №28 "Зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Вищий навчальний заклад "Східноєвропейського університету економіки і менеджменту" від 04.04.2016 виконаний самим ОСОБА_2 .
Згідно з Висновком експертів від 22.03.2021 №7502+7504/21-32 (а. с. 160-165, том 3) за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12020251010000042 на підставі постанови прокурора Черкаської місцевої прокуратури, складеним експертами КНДІСЕ Міністерства юстиції України Красюком І.П. та Шарівською Н.І., підпис від імені ОСОБА_2 , який міститься в графі "Голова зборів" перед прізвищем " ОСОБА_2 " в протоколі №28 "Зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Вищий навчальний заклад "Східноєвропейського університету економіки і менеджменту" від 04.04.2016, виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів і виконано ОСОБА_2 .
Оцінюючи зазначені Висновки експертів у відповідності до вимог статті 104 Господарського процесуального кодексу України у сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про доведеність факту підписання протоколу №28 Зборів учасників Університету від 04.04.2016 ОСОБА_2 та вважає обґрунтованим відхилення клопотання позивача про призначення ще однієї експертизи у даній справі.
Так, за результатами проведеної комісійної судово-почеркознавчої експертизи на підставі постанови прокурора від 15.02.2021 у кримінальному провадженні №12020251010000042 (Висновок експертів від 22.03.2021 №7502+7504/21-32) експертами при досліджені наданих документів (за переліком, зазначеним у постанові) встановлено суттєві та достатні ознаки, які в сукупності свідчать про те, що підпис від імені ОСОБА_2 , що міститься у протоколі №28 Зборів учасників Університету від 04.04.2016, виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Також, у даному Висновку при дослідженні підпису від імені ОСОБА_2 , який міститься у протоколі, та порівнянні його з наданими зразками експертами встановлені суттєві, стійкі збіжні ознаки, які у своїй сукупності індивідуалізують почерк певної особи та достатні для висновку про те, що підпис від імені ОСОБА_2 в протоколі №28 Зборів учасників Університету від 04.04.2016 виконано ОСОБА_2 . При цьому, встановлені експертами при дослідженні розбіжні ознаки характеризуються як несуттєві та такі, що на позитивний висновок не впливають і пояснюються варіаційністю підписного почерку ОСОБА_2 .
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (частини 1, 2 статті 98 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної.
Зі змісту оскаржуваного рішення убачається, що отримані в межах кримінального провадження Висновки експертів № 557, 670/20-23 від 04.08.2020, №1/195 від 10.12.2020, №7502+7504/21-32 від 22.03.2021 були оцінені судом першої інстанції під час розгляду справи у сукупності з іншими доказами на загальних підставах у відповідності до вимог статей 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що правові висновки щодо прийняття Висновку судової експертизи, проведеної в межах кримінального провадження, як належного, допустимого і достовірного доказу при розгляді господарських справ викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 907/651/17, від 08.08.2018 у справі № 907/679/17, від 28.03.2018 у справі № 911/1529/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18.
Оцінюючи зміст наданого позивачем Висновку експерта №18/3 від 15.03.2023, за результатами проведеної почеркознавчої експертизи експертом ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива" Фраймович Л.В., колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що ним не спростовуються результати Висновку експертів від 22.03.2021 №7502+7504/21-32.
Із Висновку експерта №18/3 від 15.03.2023 убачається, що експерту не виявилося можливим встановити, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 , зображення якого міститься у технічній копії протоколу №28 Зборів учасників Університету від 04.04.2016, ОСОБА_2 або іншою особою. Причинами тому у досліджуваній частині цього Висновку зазначено, зокрема, відсутність у розпорядженні експерта зразків підписів ОСОБА_2 за березень - квітень 2016 року, а також у зв'язку з варіаційністю підписного почерку ОСОБА_2 . При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що експертом ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива" Фраймович Л.В. досліджувалися технічні зразки як протоколу №28 Зборів учасників Університету від 04.04.2016, так і документів зі зразками підписів ОСОБА_2 . Зазначені обставини виключають можливість дослідження підпису на предмет можливої технічної підготовки з метою підробки, лише після якого доцільно проводити почеркознавче дослідження підписів відповідно до рекомендацій "Методики дослідження підписів" (реєстраційний код в реєстрі методик проведення експертиз 1.1.53) та методики "Почеркознавче дослідження підписів, виконаних за допомогою технічних прийомів(реєстраційний код в реєстрі методик проведення експертиз 1.1.19). Крім того, із Висновку експерта №18/3 від 15.03.2023 не слідує, що експерт є спеціалістом з судово-технічного дослідження документів за спеціальністю "Дослідження реквізитів документів".
Щодо наданих позивачем у процесі апеляційного провадження двох Рецензій №22/Р/23 від 14.03.2023 та №26/Р/23 від 15.03.2023, складених рецензентом - кандидатом юридичних наук, експертом вищого класу ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива" Бондар М.Є., на висновки експертів №7502+7504/21-32 від 22.03.2021 та №1/1951 від 10.12.2020, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
У відповідності до вимог статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у господарському процесі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Серед засобів, якими можуть встановлюватися такі дані, зазначена норма відносить висновки експертів.
За приписами частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Процедура рецензування висновків експертів регламентована Порядком проведення рецензування висновків судових експертів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 03.02.2020 №335/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.02.2020 за №131/34414 (далі - Порядок).
Зазначений Порядок визначає процедуру проведення та оформлення результатів рецензування висновків судових експертів науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України, судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, а також проєктів висновків фахівців, які мають намір отримати кваліфікацію судового експерта.
Відповідно до пунктів 2, 3 розділу І Порядку метою рецензування висновків судових експертів є вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їх висновків, а підставою - договір або план щодо підготовки (стажування) фахівця, який має намір отримати (підтвердити) кваліфікацію судового експерта.
При цьому, рецензування висновків проводять співробітники НДУСЕ, які мають кваліфікацію судового експерта з тієї експертної спеціальності, за якою складено поданий на рецензування висновок, та не менше ніж трирічний стаж експертної роботи (пункт 1 розділу ІІ Порядку).
Рецензія передбачає аналіз та коментування основних положень висновку експерта шляхом узагальненого і аргументованого його оцінювання з точки зору відповідності вимогам чинного законодавства, методикам проведення судової експертизи, іншим встановленим вимогам (пункт 4 розділу ІІ Порядку).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку передбачено, що рецензування не проводиться з метою спростування чи підтвердження висновків.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що рецензування висновків судових експертів згідно з вимогами Порядку є інструментом внутрішньої процедури перевірки якості та обґрунтованості висновків, що подаються з метою отримання та підтвердження кваліфікації судового експерта. Вказане рецензування висновків експертів судових експертиз не має за мету вплинути на оцінку висновку у судовому процесі, а Порядок не передбачає надання рецензії на висновок експерта до суду чи на вимогу іншого учасника судового процесу.
Отже, рецензування висновків судових експертів не є процесуальною дією і складений за результатами такого рецензування документ не має доказової сили в розумінні статей 73,77 Господарського процесуального кодексу України.
Надані ж позивачем копії Рецензій не відповідають вимогам, викладеним у Порядку. Всупереч положенням Порядку підставою для складення вищезазначених Рецензій слугувало звернення керівника позивача. Також Рецензії №22/Р/23 від 14.03.2023 та №26/Р/23 від 15.03.2023 підготовлено особою, яка не є співробітником НДУСЕ Міністерства юстиції України.
За таких обставин, подані позивачем Рецензії висновків експертів суд апеляційної інстанції вважає неналежними та недопустимими доказами, які не спростовують обґрунтованих висновків експертів, викладених у Висновках №7502+7504/21-32 від 22.03.2021 та №1/1951 від 10.12.2020.
Однією з підстав обґрунтування вибуття спірного нерухомого майна з володіння позивача поза його волею, за доводами останнього є занижена ціна продажу майна у пункті 7 Договору від 06.04.2016 (1 881 704,66грн). Мізерність ціни, за твердженням позивача, свідчить про те, учасник Університету ОСОБА_2 не міг дати згоду на відчуження спірного майна за такою ціною і, в свою чергу, доводить підробку його підпису в протоколі №28 від 04.04.2016.
Судом першої інстанції правомірно відхилені зазначені доводи позивача як необґрунтовані, оскільки судом встановлено, що:
- Звіт про оцінку майна №RS26-160225-002, який використаний для укладення Договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 06.04.2016, міститься у Єдиній базі даних звітів про оцінку ФДМУ, що підтверджено також і довідкою ФДМУ від 30.03.2021 № 10-66-6942 (а.с. 119 том 3) про внесення цього звіту до бази даних з боку виконавця ТОВ "АКР-Консалт";
- ціна продажу спірного майна значно перевищує її балансову вартість, яка згідно пункту 10 Договору становила 148 306,09 грн, що не спростовано позивачем;
- позивачем не доведено обставин того, що ним не замовлявся Звіт про оцінку майна №RS26-160225-002 та підпис оцінювачу у ньому підроблений;
-невідповідність ціни нерухомого майна у Договорі дійсній ринковій його ціні впливає виключно на оподаткування такої господарської операції, так як за приписами пункту 172. 3 статтею 172 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення Договору) визначено, що дохід від продажу об'єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.
Суд першої інстанції дійшов правильно висновку, що у випадку, якщо позивач і помилявся щодо дійсної ринкової ціни спірного нерухомого майна, яке було продано ним по Договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 06.04.2016, то це не є самостійною підставою для визнання Договору недійсним та не може свідчити про недобросовісність покупця при укладенні цього Договору.
Відповідно до положень статті 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Отже, помилка щодо мотивів укладення правочину та реальної ціни майна не має істотного значення, щоб бути підставою для визнання договору недійсним.
Позивач посилаючись в апеляційній скарзі на статтю 232 Цивільного кодексу України та викладаючи зміст цієї норми не наводить доказів існування зловмисної домовленості представників сторін при укладенні Договору та не вказує в чому ця зловмисна домовленість полягає.
Натомість, колегія суддів вважає, що доказів зловмисної угоди представників сторін за Договором від 06.04.2016 на його укладення всупереч інтересам Університету матеріали справи не містять, про що правильно наголошено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
До того ж, доводи позивача на підтвердження вибуття спірного майна з володіння поза його волею зводяться до того, що на час укладення Договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 06.04.2016 (а.с. 54 том 1) у нотаріуса, саме ректор ОСОБА_4 , яка виступила представником продавця, і самостійно подала нотаріусу всі необхідні документи для укладення цього Договору (бо немає жодної інформації про іншу особу, яка це вчинила), не повідомила покупця ОСОБА_1 про те, що 1) згідно пункту 16.3 Статуту ректор має обмеження на укладення Договору відчуження об'єктів нерухомості по ціні; 2) протокол № 28 Загальних зборів від 04.04.2016 є підробленим; 3) ОСОБА_2 як учасник Університету не міг дати згоду на відчуження майна за таку мізерну суму; 4) Звіт про оцінку є підробленим.
Водночас, позивач всі ризики та вину в укладенні Договору покладає і на покупця ОСОБА_1 , яка, на його думку, повинна була беззаперечно засумніватися в мізерній ціні Договору та повноваженнях ректора на укладення цього Договору. Тобто, позивач вказує і на недобросовісну поведінку покупця - ОСОБА_1 .
Статтею 230 Цивільного кодексу України передбачено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Проте, як встановлено судом першої інстанції, позивач недобросовісну поведінку чи обман зі свого боку заперечує.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено вибуття з володіння Університету спірного нерухомого майна поза його волею, оскільки ректор ОСОБА_4 при укладенні Договору діяла в межах наданих їй Статутом повноважень; волевиявлення учасника Університету ОСОБА_2 на відчуження спірного майна підтверджується рішенням, оформленим протоколом №28 від 04.04.2016; фактична ціна продажу майна може будь-якою за погодженням сторін, що не заборонено чинним законодавством; доказів втрати спірного майна чи його викрадення матеріали справи не містять; Договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 06.04.2016 між позивачем та третьою особою не визнано недійсним у судовому порядку з підстав, які б доводили вибуття спірного майна поза волею власника та не доведено підстав, з якими пов'язується нікчемність даного Договору з часу його укладення.
Також суд першої інстанції правильно визнав не доведеною позивачем недобросовісність поведінки покупця ОСОБА_1 при укладенні Договору від 06.04.2016, так як відсутність сумніву у останньої щодо достовірності документів, які були подані представником позивача нотаріусу та погодження заниженою, на думку позивача, ціни спірного майна за встановлених у справі обставин не може бути розцінена як недобросовісна поведінка покупця.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач є добросовісним набувачем, оскільки третя особа як власник спірного майна мала право передати його в якості внеску до статутного (складеного) капіталу ТОВ "СК-Нова".
Отже, підстави для задоволення позовних вимог в частині витребування з незаконного володіння відповідача нежитлових будівель по АДРЕСА_1, які складаються з нежитлової будівлі під літерою "А-2", загальною площею 2963,7 кв. м, гаража під літерою "Е", огорожі № 1, замощення "І", відсутні.
Аналіз змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про те, правові підстави, відповідно до яких виникло речове право на спірне нерухоме майно у позивача, а також спосіб, у який таке майно вибуло з його володіння та було набуте першим та нинішнім володільцем, судом першої інстанції повністю досліджено, а висновки суду першої інстанції відповідають нормам чинного матеріального та процесуального права.
При цьому, відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог про повернення та визнання права власності на спірне нерухоме майно, суд першої інстанції правомірно врахував, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92)).
Відносно заяви відповідача про застосування позовної давності до спірних правовідносин, колегія суддів апеляційного господарського суду зважає на таке.
За загальним правилом, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до відповідача у спорі.
Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).
Відтак, оскільки у задоволенні позову у даній справі слід відмовити через необґрунтованість позовних вимог, відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначена заява не підлягає розгляду судом як підстава для відмови у задоволенні позову.
У зв'язку з наведеним, доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватний заклад вищої освіти "Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова" на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2021 у справі №925/1567/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2021 у справі №925/1567/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи №925/1567/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 26.04.2023.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Т.П. Козир
Г.П. Коробенко