79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"19" квітня 2023 р. Справа №909/745/22
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Орищин Г.В.
Галушко Н.А.
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
розглянувши апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області №06-03/112/23 від 27.01.2023 (вх.ЗАГС №01-05/322/23 від 01.02.2023)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.12.2022 (суддя Михайлишин В.В., повний текст складено 09.01.2023)
у справі № 909/745/22
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116)
до відповідача: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (вул. Грюнвальдська, буд. 11 м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76000)
про стягнення заборгованості в сумі 832 956, 24 гривень, з яких: 629 611, 89 гривень - основний борг, 80 254, 83 гривень - пеня, 10 586, 17 гривень - 3 % річних, 112 503, 35 гривень - інфляційні втрати,
за участю представників:
від позивача: Жигадло І.Б. - адвокат (в режимі відеоконференції)
від відповідача: Чернега М.Т. - представник (в режимі відеоконференції)
Учасникам процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.12.2022 у справі №909/745/22 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області про стягнення заборгованості в сумі 832 956, 24 гривень, з яких: 629 611, 89 гривень - основний борг, 80 254, 83 гривень - пеня, 10 586, 17 гривень - 3 % річних, 112 503, 35 гривень - інфляційні втрати. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - 832 956, 24 гривень, з яких: 629 611, 89 гривень - основний борг, 80 254, 83 гривень - пеня, 10 586, 17 гривень - 3 % річних, 112 503, 35 гривень - інфляційні втрати, а також 12 494,35 гривень судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.12.2022 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково, стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області суму основного боргу - 629 611,89 грн., а в решті позовних вимог - відмовити.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2023 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2023 відкрито апеляційне провадження, встановлено учасникам справи строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 20.03.2023 та призначено розгляд справи на 22.03.2023.
17.03.2023 на адресу суду надійшов відзив ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні 22.03.2023 оголошено перерву до 29.03.2023. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 змінено дату судового засідання, розгляд справи призначено на 05.04.2023.
У зв'язку з перебуванням судді Галушко Н.А. у відпустці 05.04.2023 розгляд справи не відбувся. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 розгляд справи призначено на 19.04.2023.
В судовому засіданні 19.04.2023 представник апелянта вимоги скарги підтримала, просила рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково, стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області суму основного боргу - 629 611,89 грн., а в решті позовних вимог - відмовити.
Представник позивача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечила, просила оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області заборгованості в сумі 832 956, 24 гривень, з яких: 629 611, 89 гривень - основний борг, 80 254, 83 гривень - пеня, 10 586, 17 гривень - 3 % річних, 112 503, 35 гривень - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням зобов'язань за типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем в період з листопада місяця по грудень місяць 2021 року природний газ, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 629 611,89 гривень. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.5. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 80 254,83 гривень. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 112 503, 35 гривень, а також 3 % річних у розмірі 10 586, 17 гривень.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову в повному обсязі, зазначав, що між ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та ТУ ДСА України в Івано-Франківській області 01.12.2021 було укладено договір №08-1406/21-БО-Т постачання природного газу на загальну суму 6 952 690,00 грн, в якому також було закладено ліміти та кошти на постачання природного газу з початку опалювального сезону, а саме з 25.10.2021 по грудень місяць 2022 року.
Також відповідач наголошував, що ТУ ДСА України в Івано-Франківській області є розпорядником бюджетних коштів та може брати на себе бюджетні зобов'язання і здійснювати платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. При цьому, посилаючись на положення Закону України «Про публічні закупівлі» вказував, що між сторонами мала б бути проведена переговорна процедура закупівлі, яка застосовується замовником як виняток, у разі, якщо товари можуть бути поставлені виключно певним суб'єктом господарювання.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, дійшов наступних висновків:
- матеріалами справи підтверджується факт включення відповідача у спірний період - з 29.10.2021 по 31.10.2021, з 01.11.2021 по 30.11.2021 та з 02.12.2021 по 03.12.2021, до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії»;
- типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами;
- всі відносини між споживачем та постачальником після укладання договору регулюються Цивільним кодексом та іншими нормативними актами, а саме, Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2496, Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501;
- поставлений позивачем у період з листопада місяця 2021 року по 03 грудня 2021 року природний газ в загальному об'ємі 31 780, 41 м. куб. на загальну суму 629 611, 89 грн, всупереч умовам договору та нормам діючого законодавства, відповідач у встановлений договором строк не сплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 629 611, 89 грн;
- заперечення відповідача, пов'язані із наявністю у відповідача в оспорюваний період іншого постачальника природного газу відхиляються, оскільки факт споживання газу відповідачем із ресурсу постачальника «останньої надії» був підтверджений Оператором ГРМ та не спростований відповідачем;
- відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб;
- відсутність фінансування (бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами) не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов'язань;
- вимоги позивача щодо стягнення пені в сумі 80 254,83 гривень, 3 % річних 10 586,17 гривень та інфляційних втрат в розмірі 112 503,35 гривень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що в оскаржуваному рішенні має місце неповне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для справи, а тому рішення підлягає скасуванню в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Так, апелянт зазначає, що 01.12.2022 уклав договір №08-1406/21-БО-Т постачання природного газу на загальну суму 6 952 680.00 грн, в якому закладено ліміти та кошти на постачання природного газу з початку опалювального сезону, а саме, з 25.10.2021 по грудень 2022 року, і відповідно інших коштів в кошторисі на постачання газу в 2021 році не передбачалося.
Скаржник стверджує, що дізнався про те, що постачальником газу для забезпечення потреб ТУ ДСА України в Івано-Франківській області є ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», а не ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» з листа №119/4.-15970-2021 від 09.12.2021, який надійшов на адресу Управління 15.12.2021, і в якому повідомлялось, що саме з 02.12.2021 здійснюється постачання природного газу, а не з листопада 2021 року та зазначалось про направлення для підписання типового договору постачання природного газу з постачальником «останньої надії» у двох примірниках, однак, примірників договору до листа додано не було. Проте, 16.12.2021 на електронну адресу Управління надійшов рахунок на оплату (природний газ) №35048 та акт №22309 приймання-передачі природного газу на загальну суму 478 666,27 грн. за послуги, які надавались ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» у листопаді 2021 року. Оскільки договірних відносин між ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» та ТУ ДСА України в Івано-Франківській області не було, підстави для оплати рахунку були відсутні. Окрім того, постачальник не надав підтверджуючих документів щодо споживання природного газу за період, коли надавались послуги ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» як постачальником «останньої надії» у розрізі судів області на вимогу Управління.
Апелянт вказує, що звертав увагу суду першої інстанції на те, що типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» для підписання надійшов до ТУ ДСА України в Івано-Франківській області тільки 24.01.2022 і що підписання такого договору у 2022 році за послуги, що надавались постачальником «останньої надії» у 2021 році з боку територіального управління було б порушенням, адже згідно з вимогами статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. ТУ ДСА в Івано-Франківській області є бюджетною установою та не може брати на себе зобов'язання за попередній рік. Окрім того, типовий договір, у разі його підписання у 2022 році вважався нікчемним відповідно до ст.43 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки йому не передувала процедура закупівлі.
Також скаржник зазначає, що 14.02.2022 отримав вимогу про сплату заборгованості за спожитий газ непобутовим споживачем постачальнику «останньої надії» №119/4.3-2403-2022 від 08.02.2022, де вказувалось, що за умовами Типового договору ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» взяла на себе зобов'язання постачати природний газ, а ТУ ДСА в Івано-Франківській області як споживач взяло на себе зобов'язання своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість природного газу відповідно до діючих цін, а також, що заборгованість за спожитий газ складає не 478 666,27 грн., а 629 611,89 грн. Проте, жодного підтверджуючого документу щодо зазначеної заборгованості на адресу територіального управління не надходило. Управлінню стало відомо про суму заборгованості за спожитий газ у розмірі 629 611,89 грн. тільки 12.05.2022, коли на електронну адресу надійшов акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.11.2021 по 11.05.2022.
Скаржник наголошує, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області не відмовлялось від зобов'язань щодо оплати за надані послуги постачання природного газу ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» як постачальником «останньої надії». Проте, слід звернути увагу, що позивачем не належно було оформлено та не вчасно подано необхідні та підтверджуючі документи для погашення даної заборгованості за спожитий газ в правовому полі. Такі дії позивача призвели до того, що у відповідача виникла заборгованість перед постачальником «останньої надії», окрім основного боргу 629 611,89 грн., ще й пеня - 80 254,83 грн., три проценти річних - 10 586,17 грн., а також інфляційні втрати - 112 503,35 грн.
Відтак апелянт вважає, що суд першої інстанції, не до кінця вивчивши всі обставини справи, прийняв рішення на користь позивача в частині стягнення з ТУ ДСА України в Івано-Франківській області пені, 3% річних та інфляційних втрат, адже суд не зазначив, в чому саме полягає порушення, вчинене відповідачем для застосування штрафних санкцій, а відповідач своєї провини щодо невчасного розрахунку за надані послуги ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» не вбачає.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апелянта. Зокрема, вказує, що апелянт не спростував факту отримання природного газу саме від позивача у період з 29.10.2021 по 03.12.2021, навпаки надав суду акт приймання-передачі природного газу в листопаді 2021 року саме від позивача. Позивач наголошує на тому, що договір постачання природного газу з постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання, а вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи. З моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем. Реєстрація споживача, що не є побутовим, здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об'єкта у випадку, якщо діючому постачальнику було зупинено дію чи анульовано ліцензію на постачання природного газу. Дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі. Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем в період з 29.10.2021 по 03.12.2021, до портфеля постачальника «останньої надії» підтверджується матеріалами справи.
Споживач зобов'язаний сплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п.4.3. Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, таким чином, підставою для здійснення оплати є рахунок, а не акт приймання-передачі. На виконання умов договору позивач у спірний період виставив відповідачу до оплати рахунки №350048 та №2369, які направлялись відповідачу поштою, і тому твердження апелянта про те, що йому стало відомо про постачання природного газу позивачем тільки з листа від 15.12.2021 спростовується наведеними доказами.
Також позивач звертає увагу на те, що з часу розгляду справи в суді першої інстанції позиція відповідача різко змінилась і тепер він визнає як факт поставки природного газу у спірний період так і його вартість у повному обсязі, що категорично заперечував в місцевому господарському суді, але в той же час, не сплативши за отриманий газ заборгованості протягом тривалого часу, зазначає, що не вбачає своєї провини щодо несвоєчасного розрахунку за надані послуги.
Колегія суддів апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив наступні фактичні обставини спору.
ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (позивач, постачальник, постачальник «останньої надії») відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України та було визначене постачальником «останньої надії» на ринку природного газу за результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р.
Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501 затверджено Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії».
Згідно з п.1.1. договору, цей Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі - договір) є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» (далі - постачальник).
Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2496 (далі - Правила постачання), та є однаковими для всіх споживачів України (п.1.2. договору).
Пунктом 1.3. договору визначено, що цей договір є договором приєднання. При укладенні цього договору зі споживачем ураховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Відповідно до п.1.4. договору, терміни, що використовуються в цьому договорі, мають такі значення:
- ЕІС-код - персональний код ідентифікації споживача як суб'єкта ринку природного газу, присвоєний йому в установленому порядку оператором ГРМ/Оператором ГТС (для прямих споживачів), до газових мереж якого підключений об'єкт споживача;
- оператор ГРМ - оператор газорозподільної системи, до газових мереж якого підключений об'єкт споживача;
- особистий кабінет - особиста веб-сторінка споживача на веб-сайті постачальника, що містить персоніфіковані дані споживача, статистичні дані про ціни та нарахування і сплату за договором та іншу інформацію, що пов'язана з виконанням договору;
- персоніфіковані дані - персоніфіковані дані щодо споживача (прізвище, власне ім'я та по батькові, назва (для споживача, що не є побутовим), ЕІС-код, поштова адреса об'єкта споживача, ЄДРПОУ (для споживача, що не є побутовим));
- постачальник «останньої надії» (далі - постачальник) - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»;
- сайт постачальника (сайт) - веб-сайт постачальника в мережі Інтернет, який містить чинну редакцію договору та Правил постачання, а також загальні умови постачання (у тому числі ціни), права та обов'язки постачальника та споживача, зазначення актів законодавства, якими регулюються відносини між постачальником та споживачем, наявні способи досудового вирішення спорів з постачальником та іншу необхідну інформацію;
- споживач - фізична особа, або юридична особа, або фізична особа - підприємець, щодо якої виконані передбачені законодавством умови для постачання природного газу.
Інші терміни, що не визначені в цьому договорі, мають значення, передбачені Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2493 та Правилами постачання. Надалі за текстом цього договору постачальник та споживач, коли вживаються окремо, іменуються - сторона, коли спільно - сторони.
Так, відповідно до пункту 2.1. договору, постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Обов'язковою умовою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором ГРМ договору розподілу природного газу або оператором ГТС договору транспортування природного газу (для прямих споживачів) (п. 2.2. договору).
Згідно з пунктом 3.1. договору, постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Підстави для здійснення постачальником постачання природного газу споживачу визначені положеннями Правил постачання (п. 3.2. договору).
Згідно із пунктом 3.3. договору, період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті (п.4.1. договору).
Відповідно до підпункту 4.2. розділу IV договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних оператора ГТС та доведені споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено) (пункт 4.3. договору).
Згідно із п. 4.4. договору, споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3. цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
У разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пункт 4.5. договору).
Згідно із підпунктом 1 пункту 5.1. та підпунктом 1 пункту 5.2. договору, споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у договорі та зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами договору.
Пунктом 8.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством.
У пункті 8.2. договору сторони передбачили, що постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в договорі; відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об'єкта, що завдало постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків постачальника.
У пункті 11.1. договору передбачено, що договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за договором.
На виконання умов договору, позивач протягом листопада - грудня місяців 2021 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 629 611,89 грн., що підтверджується:
- актом приймання-передачі природного газу №22309 (нарахування за листопад місяць 2021 року) та рахунком на оплату №35048 від 10.12.2021 природного газу в кількості - 28, 49204 тис.м.куб. на загальну суму 478 666, 27 грн;
- актом приймання-передачі природного газу №31735 (нарахування за період з 02.12.2021 по 03.12.2021) та рахунком на оплату №2369 природного газу в кількості - 3, 28837 тис.м.куб. на загальну суму 150 945, 62 грн;
На виконання п.4.3. договору вказані акти та рахунки було направлено позивачем на адресу відповідача рекомендованими листами 22.12.2021 та 19.01.2022 - відповідно, однак, не були оплачені відповідачем.
Згідно з довідкою позивача ціна природного газу, що постачався ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» як постачальником «останньої надії» для споживачів, що є бюджетними установами становила: протягом жовтня - листопада місяців 2021 року - 16,8 гривень за 1 куб.метр з ПДВ, у період з 01.12.2021 по 31.01.2022 ціна розраховувалася відповідно до формули пункту 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №809 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №1102, та становила: 02.12.2021 - 46, 703552 гривень за 1 куб.метр з ПДВ, 03.12.2021 - 45, 111804 гривень за 1 куб. метр з ПДВ.
Відповідно до даних з інформаційної платформи оператора ГТС споживач з ЕІС-кодом 56XO0000Q81HZ00Q був закріплений за постачальником «останньої надії» ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» у періоди з 29.10.2021 по 30.11.2021 та з 02.12.2021 по 03.12 2021.
Згідно із вказаною інформацією обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-кодом 56XO0000Q81HZ00Q у вказані періоди та внесений в алокацію постачальника «останньої надії» ТзОВ «ГК «Нафтогаз України», становить:
- з 29.10.2021 по 31.10.2021 - 0, 00 м. куб.;
- з 01.11.2021 по 30.11.2021 - 28 492, 04 м. куб.;
- з 02.12.2021 по 03.12.2021 - 3 288, 37 м. куб.
З метою досудового врегулювання спору 18.05.2022 позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості за спожитий газ непобутовим споживачем постачальнику «останньої надії», що підтверджується копією реєстру згрупованих відправлень, копією фіскального чеку, копією опису вкладення цінний лист з відтиском штампу Укрпошти від 19.05.2022. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору в період з листопада місяця 2021 року по 03.12.2021 позивач поставив відповідачу природний газ в загальному об'ємі 31780,41 м.куб. на загальну суму 629 611,89 грн., однак, відповідач не оплатив виставлених рахунків на оплату поставленого природного газу. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 629 611, 89 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Апелянт погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу і в цій частині рішення не є предметом апеляційного оскарження.
Разом з цим, апелянт вважає неправомірним стягнення пені в сумі 80 254,83 грн., нарахованої позивачем на підставі пункту 4.5. договору, інфляційних втрат у сумі 112 503,35 грн та 3% річних у розмірі 10 586,17 грн, нарахованих позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
Згідно із частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 4.5. типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.5. договору позивач нарахував пеню за зобов'язаннями листопада місяця 2021 року за період прострочення з 01.01.2022 по 30.06.2022 в сумі 57 964,51 грн та за зобов'язаннями грудня місяця 2021 року за період прострочення з 01.02.2022 по 31.07.2022 в сумі 22290,32 грн. Всього за прострочення виконання зобов'язань позивачем нараховано 80 254,83 грн. пені.
Колегія суддів, здійснивши перерахунок заявленого позивачем розміру пені, встановила, що такий розмір нараховано правильно, а відтак погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 80 254,83 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати газу у строки, визначені умовами договору, на підставі статті 625 ЦК України позивач нарахував інфляційні втрати на суму 112 503,35 грн., зокрема, за зобов'язаннями листопада місяця 2021 року за період з січня місяця 2022 року по липень місяць 2022 року в сумі 87 272,57 грн та за зобов'язаннями грудня місяця 2021 року за період з лютого місяця 2022 року по липень місяць 2022 року в сумі 25 230,78 грн.
Колегія суддів, здійснивши перерахунок заявленого позивачем розміру інфляційних втрат встановила, що такий розмір нараховано правильно, а відтак погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 112 503,35 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Також, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати газу у строки, визначені умовами договору, позивач на підставі статті 625 ЦК України здійснив нарахування 3 % річних в розмірі 10 586,17 грн., зокрема, за зобов'язаннями листопада місяця 2021 року за період прострочення з 01.01.2022 по 31.07.2022 в сумі 8 340,60 грн та за зобов'язаннями грудня місяця 2021 року за період прострочення з 01.02.2022 по 31.07.2022 в сумі 2 245,57 грн.
Колегія суддів, здійснивши перерахунок заявленого позивачем розміру 3% річних встановила, що такий розмір нараховано правильно, а відтак погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога в частині стягнення 3% річних в розмірі 10 586,17 грн. підлягає задоволенню.
Апелянт не наводить жодного обґрунтування щодо неправильності здійсненого позивачем нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, натомість не погоджується зі стягненням вказаних сум з огляду на те, що не вбачає своєї провини щодо несвоєчасного розрахунку за надані послуги, а суд першої інстанції, на думку апелянта, не вказав у чому саме полягає порушення, вчинене відповідачем, для застосування штрафних санкцій.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за змістом ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
У постанові від 20.02.2023 у справі №910/15411/21 Верховний Суд зазначив, що визначені ч.2 ст.625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Разом з цим, передбачена у п.4.5. типового договору пеня також нараховується у випадку порушення споживачем строку оплати та не пов'язана з необхідністю доведення вини боржника.
Слід зазначити, що в суді першої інстанції відповідач заперечував позовні вимоги повністю і не наводив аргументів щодо існування передумов для зменшення розміру пені. Таких доводів не містить і апеляційна скарга.
Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
При цьому, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України, відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності.
Відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від виконання його зобов'язань за договором перед позивачем.
Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення, правомірно застосував до спірних правовідносин висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), про те, що держава чи органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, а також висновки, викладені в рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та у справі «Бакалов проти України», про те, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічних правових висновків у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17 та від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16.
Відтак відсутність фінансування (бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами) не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов'язань.
Згідно з п. п. 4.3., 4.4. договору, постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено) (пункт 4.3. договору). Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3. цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
При цьому, факт направлення позивачем відповідачу рахунків на оплату підтверджується матеріалами справи та не заперечується апелянтом.
На виконання пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС Оператором ГРМ було надано позивачу форми № 10, згідно з якими відповідач з 29.10.2021 по грудень місяць 2021 року був зареєстрований в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" - позивача у справі (а. с. 76 - 82).
Зазначене також підтверджується даними з інформаційної платформи оператора ГТС, відповідно до яких споживач з ЕІС-кодом 56XO0000Q81HZ00Q був закріплений за постачальником "останньої надії" ТОВ "ГК "Нафтогаз України" у періоди з 29.10.2021 по 30.11.2021 та з 02.12.2021 по 03.12 2021.
Таким чином, враховуючи дані з Інформаційної платформи оператора ГТС в період з 29.10.2021 по 30.11.2021 та з 02.12.2021 по 03.12.2021 саме позивач здійснював постачання природного газу відповідачу як постачальник «останньої надії», натомість в зазначений період на Інформаційній платформі відсутня інформація щодо постачання природного газу відповідачу по зазначених об'єктах споживання в період з 29.10.2021 по 30.11.2021 та з 02.12.2021 по 03.12 2021 з боку ТзОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг».
Відповідно до пункту 3.2. договору постачання природного газу № 08-1406/21-БО-Т від 01.12.2021, укладеного між відповідачем та ТзОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», постачання газу за договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.
Пунктом 3.1. вказаного договору постачання природного газу № 08-1406/21-БО-Т від 01.12.2021 визначено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.
В матеріалах справи відсутні докази включення об'єктів споживання відповідача до Реєстру споживачів ТзОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» у період з 29.10.2021 по 30.11.2021 та з 02.12.2021 по 03.12.2021. Натомість, в матеріалах справи наявні докази включення вказаних об'єктів споживання відповідача в означений період саме до Реєстру споживачів позивача.
Враховуючи вказане, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що 01.12.2022 з постачальником ТзОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» було укладено договір №08-1406/21-БО-Т постачання природного газу на загальну суму 6 952 680.00 грн., в якому закладено ліміти та кошти на постачання природного газу з початку опалювального сезону, а саме, з 25.10.2021 по грудень 2022 року.
Скаржник стверджує, що дізнався про те, що постачальником газу для забезпечення потреб ТУ ДСА України в Івано-Франківській області є ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» з листа №119/4.-15970-2021 від 09.12.2021, який надійшов на адресу Управління 15.12.2021, і в якому повідомлялось, що саме з 02.12.2021 здійснюється постачання природного газу, а не з листопада 2021 року та зазначалось про направлення для підписання типового договору постачання природного газу з постачальником «останньої надії» у двох примірниках, однак, примірників договору до листа додано не було.
Щодо зазначених аргументів суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом 26 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 № 329-VIII визначено, що постачальник «останньої надії» - це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу. Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р, постачальником «останньої надії» визначено ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», як переможця конкурсу, строком на три роки.
Згідно із розділом VI Правил постачання природного газу, постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника (пункт 1 розділу VI Правил постачання природного газу). Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник «останньої надії» зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу. Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» не має права самостійно включати споживачів до реєстру постачальника «останньої надії» та укладати з ними договори з власної ініціативи чи з ініціативи споживачів. У зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем об'єми природного газу, спожитого відповідачем з 29.10.2021 по 31.10.2021, з 01.11.2021 по 30.11.2021 та з 02.12.2021 по 03.12.2021 автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених саме позивачем.
Окрім того, в листі №06-04/1434/21 від 20.12.2023 (а.с.112), адресованому позивачу, апелянт зазначав, що згідно з поданим рахунком на оплату за період з 01.11.2021 по 30.11.2021 та акту приймання-передачі природного газу заборгованість за спожитий газ заборгованість перед ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» становить 478 666,27 грн., проте погасити цю заборгованість не має можливості.
Твердження апелянта про відсутність підтверджуючих документів про поставку газу на загальну суму 629 611,89 грн. до моменту підписання акту звірки розрахунків у травні 2022 року спростовується наявними в матеріалах справи доказами вручення відповідачу рахунку на оплату №2369 природного газу в кількості - 3, 28837 тис.м.куб. на загальну суму 150 945, 62 грн. (нарахування за період з 02.12.2021 по 03.12.2021) - а.с. 25.
Відтак доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, жодним чином не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставини, апелянт не обґрунтував та не довів порушення застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає.
Враховуючи встановлені обставини справи, межі перегляду оскаржуваного рішення, доводи сторін, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін.
В порядку положень ст. 129 ГПК України сплачений скаржником за подання апеляційної скарги судовий збір слід покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області №06-03/112/23 від 27.01.2023 (вх.ЗАГС. №01-05/322/23 від 01.02.2023) - відмовити.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.12.2022 у справі №909/745/22 - залишити без змін.
3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови складено 27.04.2023.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Галушко Н.А.
суддя Орищин Г.В.