25 квітня 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 686/11205/20
Провадження № 11-кп/4820/349/23
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Хмельницького апеляційного суду
в складі: судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря - ОСОБА_4 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудового розслідування 05 квітня 2020 року за № 12020240010001345 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за апеляційною скаргою захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 лютого 2023 року, -
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хмельницького, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , громадянина України, із середньою освітою, не працюючого, раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Накладений арешт на майно, відповідно до ухвал слідчого судді від 04 квітня 2020 року, скасовано на підставі ч. 4 ст. 174 КПК України.
Процесуальні витрати, в розмірі 1307 грн. 60 коп., відповідно до вимог ст. 124 КПК України, покладено на рахунок держави.
Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання, строк попереднього ув'язнення з 05 квітня 2020 року по 08 квітня 2020 року зараховано у строк відбування покарання, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Питання стосовно речових доказів вирішено відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
За вироком суду, ОСОБА_6 , 05 квітня 2020 близько 18 год. 30 хв., перебуваючи в дворі будинку АДРЕСА_2 , помітив неповнолітнього ОСОБА_9 та підійшов до останнього і покликав відійти у сторону. Відійшовши на певну відстань, щоб його не чули сторонні особи, ОСОБА_6 висунув вимогу ОСОБА_9 про передачу йому грошових коштів, на що ОСОБА_9 відмовився. У зв'язку із цим ОСОБА_6 , з корисливих мотивів, із застосуванням фізичного насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, що виразилось у нанесенні неповнолітньому ОСОБА_9 чотирьох ударів кулаком в область тулуба, відкрито заволодів грошовими коштами у сумі 90 грн., купюрою номіналом 50 грн., та двома купюрами номіналами по 20 грн., які ОСОБА_9 діставши із кишені передав ОСОБА_6 . В подальшому, заволодівши майном, ОСОБА_6 покинув двір будинку та розпорядився викраденим майном на власний розсуд.
Вказаними протиправними діями ОСОБА_6 заподіяв потерпілій ОСОБА_10 , матері неповнолітнього ОСОБА_9 , майнову шкоду в сумі 90 гривень.
Захисник ОСОБА_7 , не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій ОСОБА_6 , в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність тяжкості призначеного покарання особі ОСОБА_6 , внаслідок суворості, просить вирок змінити та звільнити від його відбування з випробуванням. Вважає призначене покарання таким, що не відповідає принципам достатності для його виправлення та з урахуванням наявності ряду пом'якшуючих обставин, зокрема: добровільне відшкодування спричиненої шкоди, примирення з потерпілими, щире каяття, позитивна характеристика по місцю проживання.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу з посиланням на зазначені в ній доводи, прокурора, який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок - без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, досудове розслідування, з'ясування обставин та перевірка їх доказами у кримінальному провадженні проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, таких порушень цього закону, які були б істотними і тягли за собою безумовне скасування судового рішення, у кримінальному провадженні не допущено, а висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення при зазначених у вироку обставинах відповідає матеріалам провадження, ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах та не оскаржується в апеляційній скарзі, як і не оспорюється кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 186 КК України.
Обставини умисних дій, що виразились у відкритому викраденні чужого майна (грабежу), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого повністю визнав і обвинувачений ОСОБА_6 , в процесі апеляційного розгляду ствердивши час, місце та спосіб вчинення кримінального правопорушення.
Перевіряючи ж законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції, в частині призначеного покарання, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги захисника обвинуваченого щодо його суворості.
Згідно з ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.
Цих вимог закону, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України, суд першої інстанції в повному обсязі не дотримався.
Так, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
На переконання колегії суддів, висновки місцевого суду про можливість виправлення ОСОБА_6 лише в умовах ізоляції його від суспільства, з реальним відбуттям покарання, є необґрунтованими, оскільки даний вид покарання є таким, що не відповідає особі обвинуваченого.
Місцевим судом не враховано того, що загальні засади призначення покарання, визначені в ст.65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.
Крім того, метою покарання є виправлення та перевиховання особи, яка скоїла злочин та попередження вчинення нею нових злочинів, а тому таке покарання не може переслідувати ціль розправи.
Як вбачається із оскаржуваного рішення суду, призначаючи ОСОБА_6 реальне покарання у виді позбавлення волі, місцевий суд виходив, насамперед, із ступеня тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.
Разом з тим, суд, у повній мірі, не врахував даних про особу обвинуваченого, хоча навів їх у вироку, а також того, що вчинення тяжкого кримінального правопорушення ще не є безумовною підставою призначати винному реальної міри покарання.
На переконання колегії суддів, не може вважатися справедливим обрання більш суворого покарання з огляду лише на тяжкість вчинення кримінального правопорушення, а також на наслідки які настали, без належного врахування особливостей конкретних протиправних дій й інших даних, що всебічно характеризують винного та відображають його ставлення до скоєного.
Так, поведінка обвинуваченого на досудовому розслідуванні, під час судового провадження до ухвалення відносно нього обвинувального вироку, а також протягом апеляційного провадження сприяла правосуддю, оскільки свідчила про виконання покладених на нього процесуальних обов'язків. Останній до відповідальності не притягувався, інших кримінальних правопорушень не вчиняв, сумлінно з'являвся на всі виклики до слідчого, прокурора та суду, чим фактично досягнута мета покарання.
Відповідно до характеристики за місцем проживання обвинувачений характеризується позитивно. На обліку у психоневрологічному та наркологічному диспансері не перебуває. Скарг від сусідів на спосіб життя та поведінку ОСОБА_6 не надходило (а.м.п. 107, т.1).
Потерпілі не мають до нього жодних матеріальних чи моральних претензій, що підтверджується розпискою про відшкодування спричиненої шкоди. При цьому, потерпілі у поданій розписці просили суд призначити обвинуваченому покарання без реального його відбуття з застосування ст. 75 КК України (а.м.п. 196, т. 1).
Обставин, які би підвищували соціальну небезпеку дій ОСОБА_6 у межах цієї кримінально-правової кваліфікації у кримінальному провадженні колегією суддів не встановлено, тоді як дії обвинуваченого на час судового провадження були спрямовані виключно на усунення негативних наслідків кримінального правопорушення наскільки це можливо.
Наведені вище обставини, молодий вік обвинуваченого, відсутність негативних наслідків для здоров'я потерпілого, думка останнього щодо призначення обвинуваченому покарання не пов'язаного з позбавленням волі, на думку колегії суддів, дають підстави зробити висновок про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування призначеного йому судом першої інстанції покарання реально, застосувавши до нього положення ст. 75 КК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені обставини дають апеляційному суду обґрунтовані підстави вважати, що виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливе без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке є достатнім для того, щоб обвинувачений довів своє виправлення.
Відповідно до ч.1 п.1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407-409, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 лютого 2023 року щодо ОСОБА_6 , в частині призначеного покарання, змінити.
Вважати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженим за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком 3 (три) роки.
На підставі ч.1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов'язки: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3