Справа № 453/197/22
№ провадження 2/453/59/23
11 квітня 2023 року Сколівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Ясінського Ю.Є.
секретаря судового засідання Гринюк Л.Я.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача -1 Мазур Д.Г. .
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сколе Львівської області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп», Державного підприємства «Яворівський військовий лісгосп» про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
16 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся в Сколівський районний суд Львівської області із позовною заявою до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп», Державного підприємства «Яворівський військовий лісгосп» про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 21 лютого 2022 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме сплати судового збору в сумі 1984 грн. 80 коп.
09 березня 2022 року позивачем вказані в ухвалі від 21 лютого 2022 року недоліки усунено та надіслано суду квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою суду від 14 березня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку загального позовного провадження і відкрито підготовче провадження. Підготовче засідання призначено на 10 травня 2022 року, з викликом сторін.
Ухвалою суду від 30 серпня 2022 року закрито підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті на 21 жовтня 2022 року.
Свої вимоги мотивує тим, що 03 грудня 2019 року Міністерство оборони України в особі Міністра оборони України Загороднюка А.П. та ОСОБА_1 було підписано контракт, за умовами якого позивач зайняв посаду директора державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» на термін до 02 грудня 2024 року.
У зв'язку із створенням державного підприємства «Яворівський військовий лісгосп» Міністерством оборони України 05 січня 2022 року видано наказ Міністром оборони України за №1-ДП, яким позивача наказано звільнити з посади директора державного підприємства «Магерівський військо лісгосп» 12 січня 2022 року на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України та розірвати контракт відповідно до підпункту «ґ» пункту 22 розділу 5 контракту.
Відповідно до наказу наказу Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» від 17 січня 2022 року за №04-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади директора державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України із виплатою вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпУ.
02 листопада 2021 року Міністерством оборони України було видано наказ №345 «Про створення державного підприємства «Яворівський військовий лісгосп». Так, згідно зазначеного наказу створюється державне піприємство «Яворівський військовий лісгосп» шляхом злиття державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» та державного підприємства «Старицький військовий лісгосп».
12 листопада 2021 року т.в.о. начальника Головного управління майна та ресурсів ОСОБА_3 видано попередження про скорочення згідно з п.1 ч.І ст. 40 КЗпП України у зв'язку виконанням заходів щодо припинення юридичної особи.
Згідно з наказом Міністра Оборони України від 05 січня 2022 року, а також Наказу Голови комісії з припинення ДП «Магерівський військовий лісгосп» від 17 січня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади, останній містить лише посилання на пункт 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним заоном (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади держа служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу). Вказав, що зазначене рішення роботодавця про його звільнення прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить формальний перелік пунктів, які по своїй юридичні природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу "правової визначеності", адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення. Враховуючи викладене, оскаржувані накази прийнято у спосіб та не на підставі визначеній ст. 40 КЗпП України. Окрім цього, у вищезазначених в наказах про звільнення існує суперечність, а саме в датах звільнення. Згідно з наказом Міністра Оборони України від 05 січня 2022 року ОСОБА_1 наказано звільнити 12 січня 2022 року, а Наказом Голови комісії з припинення ДП «Магерівський військовий лісгосп» від 17 січня 2022 року ОСОБА_1 звільнено 17 січня 2022 року. Позивач зазначив, що у нього тривалий безперервний стаж роботи на посаді директора Магерівського лісгоспу. Його було прийнято на цю посаду 31 жовтня 2013 року. Згідно даних трудової книжки позивача було кілька разів переведено в новостворені підприємства у зв'язку із реорганізацією Магерівського лісгоспу, але він завжди займав вказану посаду. Також вказав, що між ним та Міністерством оборони України було укладено контракт 03 грудня 2019 року. Строк дії контракту, згідно п. 28, становить 5 років, а саме, до 02 грудня 2024 року. Пунктами 22, 23, 24 контракту передбачено підстави припинення контракту. У вказаних пунктах відсутня така підстава, як реорганізація підприємства.
На підставі зазначеного, вважає, що його звільнили із займаної посади за відсутності підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, внаслідок чого не забезпечило його трудові права та законні підстави, а відтак, з метою захисту своїх трудових прав та інтересів, просить суд ухвалити рішення, яким визнати протиправним та скасувати наказ Міністра оборони України від 05 січня 2022 року №1-ДП, визнати протиправним та скасувати наказ ДП «Магерівський військовий лісгосп» від 17 січня 2022 року №04-ОС.
Поновити ОСОБА_1 на посаді директора державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп». Стягнути з Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп», середній заробіток за час вимушеного прогулу.
08 квітня 2022 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача-2 ДП «Магерівського військового лісгоспу» Домінік П.А., в якому зазначено про те, що 02 листопада 2021 року був виданий наказ Міністра оборони України №345 «Про створення державного підприємства «Яворівський військовий лісгосп». В п.2 цього наказу зазначено, що юридична особа ДП «Магерівський військовий лісгосп» підлягає припиненню. На виконання цього наказу 15 листопада 2021 року було видано наказ Голови комісії з припинення ДП «Магерівський військовий лісгосп» №187-ОД «Про скорочення штату працівників». Згідно даного наказу всіх працівників ДП «Магерівський військовий лісгосп» було письмово персонально повідомлено про скорочення з 16 лютого 2022 року. Крім того, 12 листопада 2021 року ОСОБА_1 був письмово попереджений про майбутнє скорочення у зв'язку з припиненням юридичної особи ДП «Магерівський військовий лісгосп». Станом на 12 листопада 2021 року штатний розклад ДП «Яворівський військовий лісгосп» не був сформований і затверджений у встановленому законом порядку, а отже не було змоги запропонувати ОСОБА_1 іншу посаду. Зазначив, що роботодавцем ОСОБА_1 виступає Міністерство оборони України. Саме наказом Міністра оборони здійснюється прийом на роботу і звільнення з роботи керівника державного підприємства. Наказ Голови комісії з припинення ДП «Магерівський військовий лісгосп» №187-ОД від 15 листопада 2021 року є лише внутрішнім і дублюючим наказом, який був виданий на основі і на виконання наказу Міністра оборони України №1-ДП від 05 січня 2022 року. Також в ньому зазначався порядок проведення розрахунків при звільненні. Що стосується суперечності в датах звільнення, то тут немає порушення трудових прав ОСОБА_1 , оскільки дата фактичного звільнення є пізнішою, ніж та, що зазначена в наказі Міністра оборони України. Крім того, двохмісячний термін попередження про скорочення чітко витриманий. Позицію позивача про відсутність в контракті причини звільнення вважають помилковою і такою, що не відповідає дійсності. З урахуванням наведеного просить у задоволені позову відмовити повністю.
11 травня 2022 року на адресу суду надійшов відзив відповідача - Міністерства оборони України, в якому зазначається про те, що відповідно до п.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року 3730), Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 104 пункту 4 цього Положення Міноборони, відповідно до покладених на нього завдань приймає рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони, в установленому порядку здійснює затвердження положень про них (їх статутів), призначення на посаду та звільнення з посади їх керівників, укладення і розірвання з ними контрактів та контроль за дотримання ними вимог контрактів.
Реалізуючи вказану господарську компетенцію, Міністерством оборони України 02 листопада 2021 року видано наказ №345 «Про створення державного підприємства «Яворівський військовий лісгосп», яким створено ДП «Яворівський військовий лісгосп» шляхом злиття ДП «Магерівський військовий лісгосп» та ДП «Старицький військовий лісгосп». Припинено юридичні особи ДП «Магерівський військовий лісгосп» та ДП «Старицький військовий лісгосп». Визнано ДП «Яворівський військовий лісгосп» правонаступником усього майна, прав та обов'язків ДП «Магерівський військовий лісгосп» та ДП «Старицький військовий лісгосп». Для проведення заходів державної реєстрації ДП «Яворівський військовий лісгосп» державної реєстрації припинення ДП «Магерівський військовий лісгосп» та ДП «Старицький військовий лісгосп» у результаті злиття призначено комісію, головою якої цим наказом призначено головного інженера ДП «Волинський військовий лісгосп» Барчука В.О. на якого покладені відповідні завдання пов'язанні із здійсненням заходів з створення ДП «Яворівський військовий лісгосп» шляхом злиття ДП «Магерівський військовий лісгосп» та ДП «Старицький військовий лісгосп». Враховуючи положення наказу Міністерства оборони України від 02 листопада 2021 року №345, у зв'язку з припиненням діяльності ДП «Магерівський військовий лісгосп», позивач, як керівник підприємства, був попереджений 12 листопада 2021 року про наступне скорочення займаної посади під особистий підпис у листі попередженні. В подальшому, наказом Міністра оборони України від 05 січня 2022 року №1-ДП, у зв'язку з створенням ДП «Яворівський військовий лісгосп» шляхом злиття ДП «Магерівський військовий лісгосп» та ДП «Старицький військовий лісгосп», на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпПУ позивача - директора ДП «Магерівський військовий лісгосп» було звільнено з роботи, а контракт, укладений з позивачем 03 грудня 2019 року, розірваний відповідно до підпункту «г» пункту 22 розділу 5 Контракту . Важливо, що в підпункті г» пункту 22 розділу 5 Контракту, укладеного 03 грудня 2019 року Міністерством оборони України з позивачем, зазначено, що цей контракт може бути розірваний також з інших підстав, передбачених законодавством. Також, слід відмітити, що у зв'язку із припиненням ДП «Магерівський військовий лісгосп», поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ДП «Магерівський військовий лісгосп» неможливе. На підставі викладеного, просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
17 червня 2022 року на адресу суду надійшла відповідь представника позивача- адвокатеси М.Юнко на відзив Міністерства оборони України, в якій вона не погоджується з думкою відповідача та зазначає наступне. Позивача було звільнено у зв'язку з створенням ДП «Яворівський військовий лісгосп» шляхом злиття ДП «Магерівський військовий лісгосп» та ДП «Старицький військовий лісгосп», на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Проте, таке формулювання є неправильним та не може бути підставою для припинення трудового договору. Створення ДП «Яворівський військовий лісгосп» передбачено наказои Міністерства оборони України 02 листопада 2021 року №345. Згідно п.1 зазначеного наказу створюється державне підприємство «Яворівський військовий лісгосп» шляхом злиття ДП «Магерівський військовий лісгосп» та ДП «Старицький військовий лісгосп». П.5 даного наказу призначено голову та членів комісії з припинення вказаних вище лісгоспів. П.6 визначено дії, які має вчиняти комісія з метою належного здійснення злиття двох підприємств. Так в абз. 6 зазначено наступне: «відповідно до трудового законодавства України забезпечити додержання прав і законних інтересів працівників юридичних осіб, що припиняються». Водночас жодного слова про скорочення посади директора ДП «Магерівський військовий лісгосп» в тексті наказу немає. У листі - попередженні, на який посилається у відзиві відповідач -2 причиною скорочення з посади директора вказано: «виконання заходів щодо припинення юридичної особи - ДП «Магерівський військовий лісгосп». Проте, в чинному трудовому законодавстві України не передбачено такої підстави для припинення трудового договору. Натомість, ні в листі -попередження від 12 листопада 2021 року нів наказі Міністерства оборони України №1-ДП від 05 січня 2022 року, ні в наказі Міністерства оборони України від 02 листопада 2021 року №345 не міститься коректної та можливої в даному випадку причини звільнення. А посилання на припинення чи реорганізацію підприємства не є підстовою для звільнення. Враховуючи вище наведене просить задоволити позовні вимого ОСОБА_1 в повному обсязі.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримала у повному обсязі, покликаючись на обставини, викладені в позовній заяві та просили такі задовольнити в повному обсязі. Додатково вказали, що реорганізація підприємства не відбулась. ДП «Магерівський військовий лізгосп» на даний час не ліквідовано, і підприємством здійснюється господарська діяльність. Жодного працівника, окрім позивача, із підприємства звільнено не було.
Представник відповідача - 1 Міністерства оборони України Мазур Д.Г. в судовому засідання проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача-2 Державне підприємство «Магерівський військовий лісгосп» -Домінік П.А. у судове засідання не з'явився, 10 квітня 2023 року на електрону адресу суду надійшло клопотання (вх.№ЕП-489) т.в.о.директора І.Бегійовича в якому просить розгляд справи призначений на 11 квітня 2023 року відкласти у зв'язку із хворобою та перебуванням на лікарняному Домінік П.А. з 10 квітня 2023 року. Під час проведення судового засідання розгляд справи три рази (21 грудня 2022 року, 23 січня 2023, 14 лютого 2023 року року) відкладався у зв'язку з неявкою представника відповідача з різних причин: перебуванням на лікарняному та у відпустці. У попередніх судових засіданнях представник вказував, що реорганізації підприємства не відбулось, ліквідація відмінена, жодного працівника звільнено не було.
Завданнями цивільного судочинства, згідно ст. 2 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст. 6 ЦПК України, суд зобов'язаний поважати честь і гідність учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.
Цивільним процесуальним законодавством України учасники справи наділені як процесуальними правами так і процесуальними обов'язками. Частиною другою статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, з'являтися в судові засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою, надавати суду повні та достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні та інше.
Частиною 1 ст. 64 ЦПК України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
Частиною 1 ст. 44 ЦПК України, передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.2 ст. 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, дії, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.
Відповідно до ч.4 ст. 44 ЦПК України, суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами учасниками судового процесу.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Частиною другою цієї статті визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість з'явлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
Частиною третьою статті 223 ЦПК України встановлено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Неявка в судові засідання представника відповідача, неодноразові його клопотання про відкладення судових засідань дають підстави стверджувати про неналежне здійснення ним своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, що призвели до затягування судового розгляду даної справи, яка тривалий час не може бути вирішена по суті.
Суд визнає неявку в судове засідання представника відповідача ОСОБА_4 неповажною, та відповідно до статті 223 ЦПК України, вирішив розглядати справу за його відсутності.
ДП "Яворівський військовий лісгосп", будучи неодноразово належним чином повідомлений про дату та час проведення судового засідання, явку представника в таке не забезпечив.
Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст. 4, ч.1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням вимог трудового законодавства у справах про поновлення на роботі, в яких оспорюється незаконність звільнення, обов'язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача. При цьому розгляд та вирішення трудових спорів повинні спрямовуватися на охорону конституційного права кожного на працю (Постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз'яснень, суд, перевіривши у засіданні порушення прав позивача цивільного характеру, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Зі змісту норми п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
Відповідно до ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно з п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06 листопада 1992 року при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді директора державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп » з 31 жовтня 2013 року, що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 31 жовтня 2013 року.
03 грудня 2019 року Міністерство оборони України в особі Міністра оборони України Загороднюка А.П. та гр. ОСОБА_1 було підписано контракт, за умовами якого позивач зайняв посаду директора державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» на термін до 02 грудня 2024 року.
02 листопада 2021 року Міністерством оборони України було видано наказ №345 «Про створення державного підприємства «Яворівський військовий лісгосп». Так, згідно зазначеного наказу створюється державне піприємство «Яворівський військовий лісгосп» шляхом злиття державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» та державного підприємства «Старицький військовий лісгосп».
15 листопада 2021 року було видано наказ Голови комісії з припинення ДП «Магерівський військовий лісгосп» В. Барчук №187-ОД «Про скорочення штату працівників». Згідно даного наказу вбачається скорочення штату державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» з 16 лютого 2022 року.
12 листопада 2021 року т.в.о. начальника Головного управління майна та ресурсів ОСОБА_3 видано попередження про скорочення згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку виконанням заходів щодо припинення юридичної особи.
Відповідно до наказу Міністра оборони України Олексія Резнікова від 05 січня 2022 року №1-ДП. у зв'язку із створенням державного підприємства «Яворівський військовий лісгосп» шляхом злиття державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» та державного підприємства «Старицький військовий лісгосп», звільнено ОСОБА_1 з посади директора державного підприємства «Магерівський військо лісгосп» 12 січня 2022 року на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України та розірвано контракт відповідно до підпункту «ґ» пункту 22 розділу 5 контракту.
17 січня 2022 року наказом Голови комісії з припинення ДП «Магерівський військовий лісгосп» В.Барчука за №04-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади директора державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
Згідно Наказу Міністра оборони України О. Резнікова від 25 липня 2022 року №202 Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства оборони України від 02 листопада 2021 №345. Визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства оборони України від 02 листопада 2021 року №345 «Про створення державного підприємства «Яворівський військовий лісгосп».
Відповідно Наказу Міністра оборони України О. Резнікова від 09 серпня 2022 року №27 -ДП у зв'язку з виробничою необхідністю та з метою забезпечення належного функціонування державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп», тимчасове виконання обов'язків директора державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» покладено на провідного інженера лісового господарства державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» ОСОБА_5 .
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, від 07 грудня 2022 року ДП «Яворівський військовий лісгосп» перебуває в стані припинення.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07 грудня 2022 року внесено рішення засновників юридичної особи або уповноваженого ними органу про відміну рішення щодо припинення юридичної особи ДП Магерівський військовий лісгосп».
Як вбачається із пояснень представника ДП «Магерівський військовий лісгосп», про що погодились та не заперечують сторони, звільнення працівників ДП «Магерівський військовий лісгосп», окрім як позивача, не відбулось.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч.1 та ч.6 ст. 43 Конституції України).
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (ч.3 ст. 21 КЗпП).
Згідно пункту 8 статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є, зокрема підстави, що передбачені контрактом.
Відповідно до підпункту «г» пункту 22 розділу 5 Контракту, укладеного 03 грудня 2019 року Міністерством оборони України з ОСОБА_1 зазначено, що цей контрак може бути розірваний також з інших підстав, передбачених законодавством.
Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.
Як вбачається з наказу Міністра оборони України Олексія Резнікова №1-ДП від 05 січня 2022 ОСОБА_1 звільнено з роботи директора ДП «Магерівський військовий лісгосп» та розірвано контракт відповідно до підпунктів «г» пункту 22 розділу 5 контракту. Підстава: подання начальника Головного управління майна та ресурсів до вх.15575/дкп від 29 грудня 2021 року.
Звертаючись до суду ОСОБА_1 посилався на незаконність його звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Положеннями ч.4 ст. 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Положеннями ч.2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст. 40 та ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
З обставин справи, встановлених судом, слідує, що ОСОБА_1 обіймав посаду директора ДП «Магерівський військовий лісгосп». На момент його звільнення та по даний час посада директора ДП «Магерівський військовий лісгосп» є вакантною, що підтвержіється штатним розписом Голови комісії з припинення ДП «Магерівський військовий лісгосп» та Наказом Міністра оборони України Олексія Резнікова від 25 липня 2022 року №202 Про визнання таким, що втратив чинність наказу Міністерства оборони України від 02 листопада 2021 року.
Суду також не надано відповідачем належних доказів того, що робота за спеціальністю та кваліфікацією позивача на підприємстві, яке не ліквідовано, відсутня, рівно ж як і не надано доказів того, що позивачеві було запропоновано іншу роботу на цьому ж підприємстві чи такий відмовився від переведення на іншу роботу відповідно до ст.ст. 49-2, 42 КЗпП України.
З урахуванням викладеного вище, суд прийшов до переконання про незаконність звільнення позивача та необхідність поновлення його на роботі на посаді директора ДП «Магерівський військовий лісгосп».
Зі змісту пункту 1 статті 40 КЗпП України вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
При цьому вживані в цій нормі поняття: «ліквідація», «реорганізація», «перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату працівників» - стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.
Правовим наслідком ліквідації підприємства є припинення всіх прав та обов'язків юридичної особи, реорганізації - перехід всіх права та обов'язків в порядку правонаступництва до нової (іншої) юридичної особи не тільки в частині майна і майнових прав та обов'язків, а й у трудових відносинах.
Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Положеннями статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі.
Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Оскільки звільнення позивача відбулось 17 січня 2022 року, відтак для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, за основу береться заробітна плата за фактично відпрацьовані позивачем повних два календарні місяці, що передували дню звільнення, а саме: жовтень та листопад 2021 року.
Згідно з довідкою про доходи заробітна плата ОСОБА_1 у жовтні 2021 року становила 24601,25 грн., у листопаді 2021 року - 16773,58 грн.
Кількість робочих днів у жовтні 2021 року становить 20 днів, у листопаді 2021 року - 22 дні.
Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).
Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає: (24601,25грн. + 16773,58 грн.): (20 днів + 22 дні) = 985,11 грн.
Кількість днів вимушеного прогулу з дня звільнення 17 січня 2022 по день поновлення на роботі 11 квітня 2023 становить 321 день.
З урахуванням викладеного з відповідача ДП «Магерівський військовий лісгосп» на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 316 220 грн. 31 коп. (985,11 грн. х 321 день).
Таким чином, суд прийшов до переконання, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити, а саме визнати незаконним та скасувати наказ наказ Міністра оборони України від 05 січня 2022 року №1-ДП. Визнати протиправним та скасувати наказ ДП «Магерівський військовий лісгосп» від 17 січня 2022 року №04-ОС. Поновити ОСОБА_1 на посаді директора державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп», стягнути із відповідача середній заробіток в сумі 316 220 (триста шістнадцять тисяч двісті двадцять) грн. 31 коп.
Враховуючи п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
20 липня 2022 року представник відповідача подав до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, вказуючи, що сума витрат та вид виконаної роботи не є співмірним та не відповідає критерію розумності та дійсної вартості наданих послуг.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Так, на підтвердження наведених аргументів про стягнення судових витрат представником позивача надано суду: (витяг з договору про надання правничої допомоги №16\02\22-1 від 16 лютого 2022 року, протокол погодження гонорару, копія рахунку - фактури на оплату, а також копія виписки по рахунку Адвокатського об'єднання).
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для сторін, вимоги розумності і справедливості, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про задоволення вимог представника позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 14000 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи, обсягом виконаної представником позивача процесуальної роботи та кількістю проведених судових засідань. Підстав для зменшення такого розміру не вбачається. При цьому, суд враховує, що у своєму клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката від 20 липня 2022 року представником відповідача не наведено обгрунтованих доводів стосовно завищення розміру вартості наданих позивачу адвокатських послуг, водночас таке клопотання містить виключно загальні посилання представника щодо його незгоди із заявленим розміром витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 5, 12-13, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп», Державного підприємства «Яворівський військовий лісгосп» про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити .
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністра оборони України від 05 січня 2022 року №1-ДП
Визнати протиправним та скасувати наказ ДП «Магерівський військовий лісгосп» від 17 січня 2022 року №04-ОС.
Поновити ОСОБА_1 на посаді директора державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп».
Стягнути з Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп», (місце знаходження: вул. Біла, буд 3, смт. Магерів, Жовківський район; Львівської області, ЄДРПОУ 43254126) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2022 року по 11 квітня 2023 року в розмірі 316 220 (триста шістнадцять тисяч двісті двадцять) грн. 31 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп», (місце знаходження: вул. Біла, буд 3, смт. Магерів, Жовківський район Львівська область ЄДРПОУ 43254126) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) сплачений ним судовий збір у сумі 1984 ( одну тисячу дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп», (місце знаходження: вул. Біла, буд 3, смт. Магерів, Жовківський район Львівська область ЄДРПОУ 43254126) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн. судових витрат, пов'язаних з отриманням позивачем професійної правничої допомоги адвоката.
Рішення в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) .
Відповідач-1: Міністерство оборони України, (місце знаходження: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ЄДРПОУ: 00034022).
Відповідач-2: Державне підприємство «Магерівський військовий лісгосп», (місце знаходження: вул. Біла, буд 3, смт. Магерів, Жовківський район; ЄДРПОУ 43254126;)
Відповідач-3: Державне підприємство «Яворівський військовий лісгосп» (місце знаходження: вул. Шептицького А, 2А, с. Старичі, Яворівський район Львівська область).
Повний текст рішення виготовлено 21 квітня 2023 року.
Суддя Ю.Є. Ясінський