24 квітня 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 686/7978/18
Провадження № 22-ц/4820/682/23
Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П'єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Цугель А.О.
за участю представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/7978/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2023 року (суддя Продан Б.Г., повний текст судового рішення складено 02 лютого 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя та визнання права власності на частину майна та зустрічним позовом ОСОБА_5 , третя особа на стороні позивача без самостійних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 зазначав, що під час перебування у шлюбі сторонами у 2007 році за спільні кошти придбано нежитлове приміщення - павільйон під магазин для торгівлі продовольчими товарами, загальною площею 43,7 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_5 .
Вказував, що спірне нежитлове приміщення є місцем знаходження його відокремленого підрозділу суб'єкта підприємницької діяльності та використовується ним для здійснення підприємницької діяльності, проте відповідачка чинить перешкоди в користуванні спірним майном та не надає доступу до приміщення.
Тому, з врахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд поділити спільне майно подружжя, визнавши за ним право власності на частку спільно нажитого із ОСОБА_5 майна, а саме - павільйону під магазин для торгівлі продовольчими товарами, загальною площею 43,7 кв.м, по АДРЕСА_1 .
У травні 2018 року ОСОБА_5 подала зустрічну позовну заяву та зазначала, що за час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 сторонами було придбано за спільні кошти подружжя автомобіль «Фольксваген пасат» темно-синього кольору, державний номер НОМЕР_1 за 13000 дол. США. Так як спірний автомобіль зареєстрований на ОСОБА_1 та знаходиться у його володінні, вона має право на компенсацію половини вартості автомобіля. Зважаючи на викладене ОСОБА_5 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь компенсацію в рахунок належної їй частки вартості автомобіля «Фольксваген пасат» темно-синього кольору державний номер НОМЕР_1 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2023 року первинну позовну заяву задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину нежитлового приміщення, павільйону під магазин для торгівлі продовольчими товарами, загальною площею 43,7 кв.м. по АДРЕСА_1 . Зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_5 оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, апелянтка вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги і не враховано обставини, встановлені рішенням Хмельницького міськрайонного суду у справі № 686/8121/21, яким з ОСОБА_5 стягнуто кошти, що були отримані нею на купівлю павільйону магазину, оскільки вказані кошти не були визнані судом спільною власністю подружжя. ОСОБА_5 вказує, що участі у поверненні позичених коштів ОСОБА_1 не приймав, тому спірний магазин-павільйон слід вважати таким, що придбаний за особисті кошти ОСОБА_5 . При цьому, ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження його участі у придбанні спірного нежитлового приміщення.
Апелянтка також вважає, що судом проігноровано реальну оцінку середньої ринкової вартості спірного приміщення, виходячи з вартості 1 кв.м нежитлових приміщень по місту Хмельницькому - 650 дол. США, тому вартість спірного майна складає 27950 дол. США (650 дол. США * 40 кв.м), внаслідок чого позивачем сплачено судовий збір не в повному обсязі.
Зважаючи на викладене, ОСОБА_5 просить скасувати оскаржуване рішення в частині первісного позову та постановити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити.
Відзив від учасників справи не надходив.
В судовому засіданні представниця ОСОБА_3 ОСОБА_4 підтримала апеляційну скаргу з підстав у ній наведених.
Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
ОСОБА_5 у заяві від 24.04.2023 просила слухати справу за її відсутності, апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до суду не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили.
Як вбачається із доводів апеляційної скарги, ОСОБА_5 оскаржує судове рішення лише в частині задоволення позову ОСОБА_1 , тому апеляційним судом не переглядається судове рішення в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 . Адже відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №186/1743/15-ц визначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується
Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).
Суд, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 16.11.2006 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 6).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 24.04.2007 між приватним підприємцем ОСОБА_5 та приватним підприємцем ОСОБА_6 укладено договір купівлі - продажу павільйону під магазин для торгівлі продовольчими товарами, заг. площею 43,7 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 7).
Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, що регулюються положеннями СК України та ЦК України.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Системний аналіз статей 57, 60, 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 та визнаючи за останнім право власності на частину нежитлового приміщення павільйону під магазин для торгівлі продовольчими товарами, загальною площею 43,7 кв.м. по АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив із доведеності факту набуття у власність спірного павільйону сторонами під час перебування у шлюбі та не доведеності ОСОБА_5 належності їй на праві особистої приватної власності павільйону під магазин для торгівлі продовольчими товарами в цілому.
Висновки суду узгоджуються з матеріалами справи.
Апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції врахувавши наведені норми матеріального права, оцінивши у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України надані сторонами докази та встановивши, що нежитлове приміщення павільйону під магазин для торгівлі продовольчими товарами, по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , їх частки у цьому майні є рівними і між ними відсутня згода щодо спільного ним користування та його поділу; що частина майна, яка є предметом спору, є неподільною річчю, та врахувавши межі позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість та доведеність підстав позову ОСОБА_1 та задовольнив його, визнавши за позивачем право власності на 1/2 частину спірного майна подружжя.
Голослівними є доводи апеляційної скарги проте, що спірне майно не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_5 , адже було придбано останньою за позичені у ОСОБА_3 грошові кошти, що підтверджується показами ОСОБА_7 та рішенням Хмельницького міськрайонного суду у справі № 686/8121/21, яким з ОСОБА_5 стягнуто борг, кошти по якому були отримані на купівлі спірного майна і цим рішенням не визнано позичені кошти спільною сумісною власністю подружжя, тому вказані кошти є особистою власністю ОСОБА_5 , а спірний магазин - павільйон придбаний за особисті кошти ОСОБА_5 .
Так, рішенням у цивільній справі № 686/8121/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення боргу, що на час розгляду судом першої інстанції справи № 686/7978/18 набрало законної сили, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 борг в сумі 34450 доларів США, що еквівалентно 926705 грн. та 9542 гривні 50 копійок сплоченого судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Цим рішенням встановлено, що ОСОБА_5 у 2011 році написала боргову розписку ОСОБА_3 , у якій вказала, що вона позичила гроші в сумі 20000 доларів США на купівлю магазину, які зобов'язується відати до 24.04.2017 року та про отримання в борг 14450 доларів США на погашення кредиту по магазину, які зобов'язується повернути до 24.04.2017 року. З пояснень ОСОБА_5 встановлено, що вказані кошти вона отримала в борг від ОСОБА_3 в 2007 році.
І відмовляючи у стягненні боргу з ОСОБА_1 , суд виходив з того, що не надано доказів тому, що кошти за договором позики використані в інтересах сім'ї, а також, що інший з подружжя надавав у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
З огляду на вищенаведене, апеляційний суд вважає, що встановлені рішенням у цивільній справі № 686/8121/21 обставини не спростовують презумпцію спільності права власності подружжя сторін на спірне майно, що набуте ними в період шлюбу. А покази свідка ОСОБА_7 є недопустимими доказами, адже обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
І ОСОБА_5 в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України не доведено придбання спірного майна в період шлюбу за свої особисті кошти, що отримані саме у позику від ОСОБА_3 відповідно до розписки, яка датована 24.04.2007 (т.1 а.с. 153), адже відповідно п. 3 договору купівлі - продажу від 24.04.2007, що укладений між приватним підприємцем ОСОБА_5 та приватним підприємцем ОСОБА_6 , предметом якого є павільйон під магазин для торгівлі продовольчими товарами, заг. площею 43,7 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 вбачається, що продаж цей вчинено за 10000 грн, які будуть сплачені покупцем після підписання цього договору (т. 1 а.с 7).
Оскільки по справі не встановлено обставин, що мають істотне значення, які б давали підстави для визнання спірного майна майном особистою приватною власністю ОСОБА_5 , тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та поділив нерухомість у обраний останнім спосіб.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не взято до уваги не надання ОСОБА_1 доказів його участі у придбанні спірного нежитлового приміщення судова колегія вважає голослівними, адже встановлено, що спірне майно придбано сторонами в період шлюбу і спільність права власності на нього презюмується, а ОСОБА_5 не спростовано цю презумпцію спільності права власності подружжя на майно, що набуте ними в період шлюбу.
Крім того, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийняте судом з порушенням норм процесуального права так як ОСОБА_1 невірно визначена ціна позову і відповідно невірно сплачений судовий збір є голослівними, адже не надано доказів вартості спірного майна станом на час звернення із позовом до суду, а визначення судом ціни позову не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянтки з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору.
Порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, судом першої інстанції не допущено.
Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 квітня 2023 року.
Судді А.П. Корніюк
І.В. П'єнта
О.І. Талалай