Номер провадження: 22-ц/813/4409/23
Справа № 496/4673/20
Головуючий у першій інстанції Галич О. П.
Доповідач Назарова М. В.
25.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Сінько А.І.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2022 року, ухваленого Біляївським районним судом Одеської області у складі: судді Галич О.П. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав,
У листопаді 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що ОСОБА_2 є батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З самого народження дочки відповідач проживає окремо. Шлюбні відносини між сторонами зареєстровані не були. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем самостійно, без участі та підтримки відповідача, а дитина перебуває на повному її утриманні.
Відповідач своїх батьківських обов'язків, зокрема обов'язку виховувати та утримувати дитину до досягнення повноліття, не виконує протягом тривалого часу, не здійснює жодних дій, спрямованих на їх виконання. Будь-яких перешкод для виконання ним своїх обов'язків позивач не чинила. Зокрема, неодноразово пропонувала йому спілкуватися з дочкою, купувати їй одяг і харчі, шкільне приладдя, відвідувати батьківські збори в школі, брати іншу участь у її вихованні та утриманні. Але цього робити відповідач не бажає, свідомо ухиляючись від виконання своїх батьківських обов'язків. Він зовсім не цікавиться розвитком, станом здоров'я доньки, не дбає про її інтереси.
На амбулаторних прийомах у Дитячій міській поліклініці № 3 донька завжди була тільки з позивачем, дошкільний навчальний заклад, де навчалася донька 4 роки - дитячий садок № 184, відповідач не відвідував жодного разу, а навчальні заклади - Одеська спеціалізована школа №50, Дитяча музична школа № 5 м. Одеси, Одеський міський центр хореографічного мистецтва, Українська православна церква, де зараз навчається, також не відвідує. І навіть на свята - день народження, новорічні свята, тощо він жодного разу з нею не бачився, не вітає її зі святами та не передає подарунків. Свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками підтверджується також тим, що коли за станом здоров'я ОСОБА_1 потребувала госпіталізації, а донька - догляду на час її перебування у лікарні, то позивач звернулася до відповідача з проханням декілька днів доглянути за донькою, але навіть в такій ситуації він не виявив інтересу та бажання зблизитися з дитиною, тому прохання залишилося поза увагою. Отже, той факт, що відповідач не має поважних причин невиконання протягом тривалого часу своїх батьківських обов'язків щодо малолітньої дитини свідчить про винну та свідому поведінку відповідача щодо ухилення від участі у вихованні дочки, про умисне і свідоме нехтування обов'язками батька.
Відповідач матеріальну допомогу на утримання малолітньої доньки в добровільному порядку не надавав і лише на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13.02.2013 року сплачує аліменти, але не вчасно.
Станом на 30.05.2019 у відповідача була наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно розрахунку від 30.05.2019 року за період з 01.12.2017 року по 30.05.2019 року становив 9531,49 грн. Цю заборгованість він погасив, але станом на 19.11.2019 року знову має заборгованість зі сплати аліментів, яка становить 2157,25 грн. І хоча, наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав, але у повній мірі свідчить про саме свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини. З кінця 2018 року відповідач тривалий час перебуває за межами України - в Польщі, а тому, врахувавши загальнодоступні дані статистичної звітності щодо розмірів заробітної плати працівників в Польщі порівняно з Україною, то є очевидним, що останній має можливість сплачувати аліменти на користь позивача не тільки своєчасно, але й в розмірі більшому ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але він цього не робить. Таким чином, окрім зобов'язань по сплаті аліментів, іншої участі в утриманні та вихованні дитини відповідач не бере, не виявляє бажання бачитись та спілкуватись із донькою та фактично втратив з дитиною родинні зв'язки.
На засіданні опікунської ради Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 19.09.2019 відбувся всебічний та повний розгляд зібраних матеріалів стосовно доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні до його малолітньої доньки. Встановлено, що батько дитини приблизно два роки не бачить дитину, по телефону не спілкується, не знає в якій школі навчається донька, адресу проживання дитини знає, але її не відвідував.
Враховуючи інтереси дитини, комісія зробила Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 у відношенні його малолітньої доньки. З зазначеного Висновку також вбачається, що відповідач проти позбавлення батьківських прав категорично заперечував, але для визначення графіку участі у вихованні малолітньої доньки звернеться лише після Нового року, у зв'язку з тим, що зараз не має часу зібрати необхідний пакет документів.
Також, ніби намагаючись змінити свою поведінку, відповідач CMC-повідомленням привітав доньку з днем народження, але не в день народження, а на день раніше. Після цього він жодного разу не здійснював телефонних дзвінків на адресу позивача з метою поговорити з донькою, що в сукупності свідчить про відсутність потреби в налагодженні емоційних зв'язків та інтересу батька до дитини.
Таким чином, зважаючи на надання відповідачем переваги влаштуванню свого життя за кордоном, з метою задоволення якнайкращих матеріальних потреб впродовж більш ніж року над спілкуванням з малолітньою дитиною, яке для забезпечення інтересів малолітньої дитини є більш важливим, ніж матеріальні інтереси батька, та наявність висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, тому є підстави вважати, що змінити поведінку батька до дитини в кращу сторону неможливо, а відтак, позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 є доцільним та відповідає її інтересам.
У зв'язку з викладеним, позивачка просить суд позбавити відповідача батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій вважає оскаржуване рішення незаконним і не обґрунтованим, та просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції формально поставився до вивчення питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України; не звернув уваги на той факт, що для визначення графіку участі у вихованні малолітньої доньки відповідач обіцяв зібрати необхідний пакет документів після Нового року і не робив цього майже три роки, тим самим демонструючи свою незацікавленість у вихованні та спілкуванні з рідною дитиною; суд не з'ясував, існування яких саме об'єктивних перешкод зумовило неможливість зібрати необхідний пакет документів за період з вересня 2019 року до липня 2022 року; впродовж 6,5 років життя дитини відповідач не намагався стати батьком ОСОБА_3 та не змінив свого ставлення до цього питання ні під час, ні після процесу вирішення питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача відносно своєї доньки, ні протягом тривалого (2- х років) розгляду даної справи, коли доньці виповнилось 10 років і 3 місяця, а звернення до органу опіки та піклування з відповідною заявою носило лише формальний характер, дійсного бажання відповідача спілкуватись з донькою та брати у її вихованні не має; відповідач не надав доказів, а суд не встановив обставини на підтвердження виконання батьком батьківських обов'язків. З його пояснень не вбачається, що він усвідомив неправомірність своєї поведінки, має бажання виправити ситуацію, брати участь у житті дитини.
Висновок суду першої інстанції щодо недоведеності та не надання суду доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини, не відповідає матеріалам справи, оскільки судом першої інстанції взято до уваги лише усні пояснення відповідача щодо того, що позивач не дає йому можливості спілкуватися з дитиною, натомість відповідні докази відсутні; відповідач належним чином не виконує свої батьківських обов'язків, а суд не врахував існування заборгованості за аліментами у значному розмірі та за тривалий період і не надав цьому належної оцінки.
Крім того, позивачка зазначає, що суд першої інстанції послався на узгодженість своїй позиції з висновками ухвали ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017, як спору за подібних правовідносин, зазначеною ухвалою ВССУ рішення судів попередніх інстанцій в частині позбавлення батьківських прав батька скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Проте, в останньому рішенні у цієї справі - постанові Верховного Суду від 04.09.2019, Касаційний суд погодився з висновками попередніх інстанції про задоволення позову, а тому враховуючи кінцеве рішення у справі №211/559/16-ц, де аналогічним є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин, то рішення у справі, що оскаржується, є помилковим.
Пасивне відношення до дитини, відсутність тенденції до виправлення, свідчить про те, що застосування до відповідача крайніх заходів у виді позбавлення його батьківських прав в даному випадку є доречними і достатніми, а відповідач, маючи юридичну і фактичну можливість до вчинення дій, які становлять зміст батьківського обов'язку, свідомо ухиляється від їх виконання. У зв'язку з цим позбавлення батьківських прав відносно доньки позитивне вплине на долю дитини, забезпечить захист її прав та інтересів. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №202/7712/18, від 29.04.2020 у справі №522/10703/18, від 13.04.2020 у справі №760/468/18, від 11.03.2020 у справі №638/16622/17, від 02.10.2019 у справі 461/7387/16-ц, від 08.05.2019 у справі №409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень ст. 164 СК України є усталеною.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не з'явилися, від представника відповідача адвоката Анікєєнко Є.О. надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сторони по справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 6).
Згідно довідки КНП № Дитяча міська поліклініка № 3 Одеської міської ради № 281 від 20.05.2019 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з дня народження та по теперішній час перебуває на обліку у вказаній установі. На диспансерному обліку дитина не знаходиться. Під час відвідування вдома та на амбулаторних прийомах дитина завжди була з матір'ю (а.с. 7).
Згідно довідки Одеського дошкільного навчального закладу «Ясла-Садок» № 184 Одеської міської ради Одеської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчалася в дошкільному закладі з 01.09.2014 по 28.08.2018.
У вказаний період адміністрація закладу та вихователі груп батька дитини не бачили жодного разу. Оплату за харчування дитини, добровільні благодійні внески на господарські потреби закладу вносила мати - ОСОБА_4 регулярно та своєчасно. Святкові ранки, батьківські збори та інші масові заходи відвідувала та приймала активну участь в них тільки мати дівчинки (а.с. 8).
Згідно довідки Одеської спеціалізованої школи № 50 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Одеської міської ради Одеської області № 29 від 01.03.2019 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у 1-В класі у вказаній установі з 01.09.2018 року. У вказаний період адміністрація школи та класний керівник - ОСОБА_5 жодного разу не бачили батька дитини у школі. Добровільні благодійні внески на господарські потреби закладу вносила мати - ОСОБА_4 регулярно та своєчасно. Святкові ранки, батьківські збори та інші масові заходи відвідувала та приймала активну участь в них тільки мати дівчинки (а.с. 9).
Згідно довідки Комунального позашкільного навчального закладу «Дитяча музична школа № 5 м. Одеси» № 58 від 16.05.2019 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у вказаній установі з 01.09.2017 року по теперішній час, являється ученицею 1 класу (другий рік навчання) фортепіанного відділу. Щомісячна плата за навчання дітей з 01.01.2019 року складає 200 грн. Батько дитини не приймає участі у навчанні учениці в музичній школі (а.с. 10).
Згідно довідки Комунального позашкільного навчального закладу «Одеський міський центр хореографічного мистецтва» № 02 від 20.03.2019 року, учениця 1-В класу - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у вказаній установі з вересня 2016 року по теперішній час. Заняття відвідує систематично, пропусків без поважних причин не було. Програму за вказані роки навчання засвоїла у повному обсязі. На заняття та масові заходи дитину приводить мати - ОСОБА_1 . Інші родичі за цей час з дитиною у заклад не з'являлися (а.с. 11).
Згідно довідки Української православної церкви Одеської єпархії світо-григоріє-богословської церкви № 11 від 14.06.2019 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є вихованкою недільної школи храму святителя Григорія Богослова з 01.09.2018 року по теперішній час. Керівник недільної школи - ОСОБА_6 батька дитини не бачив. Відвідування богослужінь у храмі, занять, святкових концертів, паломницьких екскурсій та інших заходів, які організовувала або в яких брала участь недільна школа храму, здійснювала тільки мати дівчинки - ОСОБА_1 (а.с. 12).
Згідно висновку комп'ютерної томографії з лікарні Into Sana № 841432 від 09.02.2019 року, ОСОБА_1 встановлено наступний діагноз: правосторонній гідроторакс. Ознаки об'ємного утворення лівої молочної залози (а.с. 13).
Згідно виписки з історії хвороби КУ «Одеська обласна клінічна лікарня» № 3228 від 11.02.2019 , ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні у відділенні торакальної хірургії вказаної установи з 08.02.2019 по 11.02.2019 (а.с. 14.)
На виконанні у старшого державного виконавця органу державної виконавчої служби Ульяновського районного управління юстиції Жученко І.В. перебуває відкрите виконавче провадження № 38178266 з виконання виконавчого листа № 1522/26481/12, виданого 13.02.2013 Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів в розмірі 500 грн, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 15.11.2012 до 25.07.2030 (а.с. 16).
Згідно довідки-розрахунку старшого державного виконавця Філіп Н.В., заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів станом на 01.05.2019 складає - 8024,99 грн, станом на 01.08.2019 - 484,49 грн (а.с. 17).
Згідно довідки-розрахунку старшого державного виконавця Філіп Н.В., заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів станом на 01.05.2019 складає - 8024,99 грн, станом на 19.11.2019 - 2157,25 грн (а.с. 18).
Згідно висновку органу опіки та піклування № 01.11./1535/1 від 01.10.2019 року Приморська районна адміністрація Одеської міської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_2 у відношенні його малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 19-20).
Також матеріали справи містять відомості, що відносно ОСОБА_1 були складені протоколи за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що підтверджується постановами Приморського районного суду м. Одеси від 30.09.2013 , 02.10. 2017, 04.07.2016 , 09.06.2021 (а.с.120-122, 124). З вказаних постанов вбачається, що позивачка вичиняла домашнє насилля по відношенню до відповідача і їх доньки.
Крім того, відносно ОСОБА_1 були складені протоколи за ч. 1 ст. 184 КУпАП щодо неналежного виконання батьківських обов'язків по відношенню до дитини ОСОБА_3 , за що притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16.10.2013, відповідно до якої внаслідок необережних дій позивачки дитина ОСОБА_7 03.09.2013 отримала 15 % опіку тіла та направлена до реанімаційного відділення Обласного опікового центру (а.с. 123), а також постановою вказаного суду від 04.02.2022, відповідно до якої дитина позивачки у віці 9 років перебувала в аварійній будівлі (а.с. 125).
Відповідно до листа Благовіщенського відділу державної виконавчої служби у Голованівському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), у відділі на виконанні перебуває ВП №38178266 про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 500,00 грн, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 15.11. 2012 до 25.07.2030 . Зазначають, що станом на 01.10.2022 борг по справі ВП 38178266 аліментів - відсутній (а.с. 160).Згідно листа служби у справах дітей Одеської міської ради від 05.07.2022 року №07/5301 направленого ОСОБА_2 , за наявності зазначених документів у листі, служба у справах дітей Одеської міської ради складає проект висновку щодо участі у вихованні дитини та подає його до органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення (а.с. 161-162).
Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої дитини, суд виходив з того, що позивачка не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення по відношенню до неї батьківських прав відповідача та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна.
Переглядаючи справу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У рішенні ЄСПЛ від 30 червня 2020 року справі «Ілля Ляпін проти Росії», заява № 70879/11, наголошено на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На відміну від справи «Ілля Ляпін проти Росії», заява № 70879/11, яка була предметом розгляду ЄСПЛ та в якій фактично застосований захід у вигляді позбавлення батьківських прав, що дозволило оформити відносини дитини із особою, яка на протязі тривалого часу замість біологічного батька фактично здійснювала батьківські права та виконувала батьківські обов'язки, у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 визнала, що будь-яка особа, яку дитина сприймає замість батька, відсутня. При цьому, приводом для звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , зокрема стала відсутність його участі у вихованні дитини, несплата ним аліментів.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19 (провадження № 61-7357св21).
Повно встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, а також установивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого нехтування батьком своїми обов'язками відносно дитини та врахувавши те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, а також, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд першої інстанції правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради органу № 01.11./1535/1 від 01.10.2019 року про доцільність позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_2 у відношенні його малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки такий не містить переконливих висновків щодо доцільності позбавлення батька батьківських прав та в чому саме таке буде відповідати інтересам дитини. Крім того, такий висновок є доказом у справі, якій підлягає дослідженню та оцінці судом разом з іншими докази у сукупності.
Суд також дійшов правильно врахував, що періодична та часткова несплата відповідачем аліментів на утримання дитини не є безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав.
Отже, рішення суду першої інстанції є достатньо мотивованим та таким, що прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що відповідач не спілкується з дитиною, самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, не проявляє до неї інтерес, оскільки у сукупністю із невизнанням відповідачем позову та його запереченнями проти такого та відсутністю доказів того, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 буде відповідати якнайкращим інтересам дитини та її нормальному розвитку, таке не має вирішального значення для правильного вирішення питання.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 211/559/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки висновок про погодження Верховним Судом висновків судів попередніх інстанції щодо доцільності позбавлення батьківських прав зроблений за інших фактичних обставин, а у сімейних відносинах досить важко встановити повну відповідність таких відносин.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав вважати, що у справі, яка переглядається, суд не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у наведеній як приклад постанові Верховного Суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, встановив різні фактичні обставини, зокрема, позбавлення батька дитини, який крім іншого, не переймався утриманням дитини, батьківських прав бабусею та дідусем, в родині яких дитина тривалий час виховувалися як в своєму звичному середовищі.
Апеляційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких щодо застосування норм права не врахував суд у цій справі.
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи та переоцінки доказів, яким судом дано вірно оцінку.
Не підлягає задоволенню клопотання заявниці про долучення до справи у якості додаткових доказів: копії довідки-розрахунку старшого державного виконавця Животовської Н.В. від 01.11.2022, копії заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 від 25 червня 2019 року про надання останнім своєї письмової згоди на тимчасовий виїзд за кордон доньки з туристичною метою до Ізраілю на підставі виграного на фестивалі 23.06.2019 безкоштовного сертифіката, копію фіскального чека від 26 червня 2019 про направлення рекомендованого листа від 26.06.2019 ОСОБА_2 та їх дослідження на сторінках сайту за посиланнями .
Вказані докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки доказів неможливості їх надання до суду першої інстанції разом із першою заявою по суті справи, якою є позовна заява, позивачкою не надано. Такі докази, за виключенням довідки-розрахунку державного виконавця, були в розпорядження останньої, і ніщо не перешкоджало надати їх суду на підтвердження своїх позовних вимог. Натомість після ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову таке надання доказів можна розцінювати як підсилення власної позиції та спростування висновків суду, зроблених на підставі вже наданих сторонами доказів.
Таке ґрунтується на вимогах ч. 3 статті 367, ч. 1 ст. 81, ч. 2 ст. 83 ЦПК України та цілком узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду щодо стадій надання доказів щодо врегулювання загального порядку подання доказів, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Вказане заявником не виконано.
Що стосується довідки-розрахунку державного виконавця, то він зроблений після ухвалення оскаржуваного рішення, що виключає його доручення до матеріалів справи.
Помилкові доводи апеляційної скарги, які фактично є підставами позову і яким судом дана належна і правильна оцінка, не спростовують цих висновків.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 28 квітня 2023 року.
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.В. Кострицький
Ю.П. Лозко