Справа № 308/9673/18
Іменем України
11 квітня 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А.,
з участю секретаря Чічкало М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 вересня 2021 року (у складі судді Фазикоша О.В.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_3 , про стягнення суми основного боргу та подвійної суми завдатку, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом у серпні 2018 р.
Просила:
-стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму основного боргу ОСОБА_4 за продаж частини будинку та частини земельної ділянки, що розташовані в АДРЕСА_1 згідно з попереднім договором від 25.04.2012 р. і відповідно до заяви ОСОБА_4 від 31.05.20212 р., у розмірі 13200 доларів США, що еквівалентно 368085.16 грн. за курсом НБУ на час подання позову;
-стягнути з ОСОБА_2 на свою користь подвійну суму завдатку згідно з умовами попереднього договору від 25.04.2012 р. у розмірі 16000 доларів США, що еквівалентно 446163.84 грн. за курсом НБУ на час подання позову;
-стягнути з відповідача судові витрати (судовий збір).
Заявлені вимоги обґрунтовані таким.
25.04.2012 р. між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 був укладений нотаріально посвідчений попередній договір про домовленості щодо купівлі-продажу частини житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .
Попередній договір було укладено по причині того, що на момент досягнення між ними домовленості про купівлю-продаж майна у ОСОБА_4 були відсутні документи на будинок та земельну ділянку, які були необхідними для нотаріального посвідчення переходу права власності. Обов'язок виготовлення всіх необхідних документів ОСОБА_4 узяв на себе, що підтверджується п.2.3. попереднього договору.
Відчужувана частина будинку належала ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 20.10.2006 р., а власником другої частини цього будинку стала його донька - ОСОБА_2 .
Відчужувана частина земельної ділянки належала ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.05.2009 р., а власником другої частини земельної ділянки стала його донька - ОСОБА_2 .
Тобто, вказані будинок і земельна ділянка були спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Для забезпечення виконання узятих на себе зобов'язань ОСОБА_1 було передано ОСОБА_4 завдаток у сумі 63840 грн., що за курсом НБУ на час укладання договору та передачі коштів складало 8000 доларів США, в рахунок належних 119700 грн., що становить еквівалент 15000 доларів США за курсом НБУ на момент підписання договору, які позивач як покупець повинна була сплатити ОСОБА_4 як продавцеві при купівлі указаного майна.
Згідно з умовами договору від 25.04.2012 р. (п.5) сплачені кошти мали статус забезпечувального платежу (завдатку) і в разі невиконання умов договору з вини ОСОБА_4 останній зобов'язувався повернути отриману від ОСОБА_1 (позивача) суму завдатку та ще додатково сплати подвійну суму в розмірі завдатку, що загалом складає 16000 доларів США.
У подальшому ОСОБА_1 на прохання ОСОБА_4 про необхідність повного розрахунку передала останньому ще 5200 доларів США, що еквівалентно 44200 грн. за курсом НБУ станом на день передачі як остаточний розрахунок за будинок. Факт отримання коштів ОСОБА_4 підтверджується його заявою від 31.05.2012 р.
На пропозицію ОСОБА_4 батько позивача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для якого фактично купувався будинок, із 25.04.2012 р. став постійно проживати в частині будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а сам ОСОБА_4 переїхав на постійне місце проживання у с. Гайдош Ужгородського району, де придбав будинок за кошти, які отримав від позивача. Разом з ОСОБА_6 у будинку проживала і донька ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , яка мала іншу половину садиби.
ОСОБА_4 не виготовив необхідних документів, а на пропозиції ОСОБА_1 повернути кошти запевняв, що документи скоро зробить, однак із-за того, що він дуже хворіє, треба зачекати.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Після його смерті ОСОБА_1 звернулася до доньки померлого - ОСОБА_2 та сина померлого - ОСОБА_3 , які є його спадкоємцями за законом, із вимогою про повернення коштів, що були сплачені нею за придбання будинку та земельної ділянки їх батьку - ОСОБА_4 . Указані спадкоємці запевнили, що про факт продажу знають і після оформлення спадщини вони переоформлять на позивача цю частку майна. Упродовж усього цього часу ОСОБА_6 продовжував проживати та вільно користуватись частиною будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Указані обставини тривали до липня 2018 р., коли ОСОБА_2 раптово, без пояснення будь-яких причин, вигнала ОСОБА_6 із будинку і стала перешкоджати ним користуватися.
Згодом ОСОБА_1 стало відомо про те, що ОСОБА_2 оформила виключно на себе право власності на належне померлому ОСОБА_4 майно, а на пропозицію виконати взяті на себе зобов'язання щодо перереєстрації на позивача належної її батьку частини майна ОСОБА_7 відмовилася.
При цьому, позивач вказує, що про факт оформлення спадщини їй стало відомо 06.07.2018 р., коли вона отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Після чого позивачем було вжито заходів досудового врегулювання спору. З цією метою 17.07.2018 р. на адресу ОСОБА_2 як спадкоємцю було направлено лист-претензію щодо добровільного виконання зобов'язань ОСОБА_4 , однак відповіді не отримано, зустрічей остання уникає.
ОСОБА_1 вважає, що про порушення своїх прав вона дізналася із моменту, коли відповідач, прийнявши спадщину за батьком та оформивши її, перестала визнавати борг свого батька, тобто з липня 2018 р. і саме з цієї дати слід обчислювати строк позовної давності.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 16.09.2021 р. у задоволенні позову відмовлено в зв'язку зі спливом визначених ст. 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців, що має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов'язанням, а також припинення такого зобов'язання.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції як незаконне через невідповідність висновків суду обставинам справи та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.
Узагальнений і доречний довід скарги зводиться до такого:
-Як видно з тексту позовної заяви, дату «26.05.2015 р.» нею зазначено як дату смерті ОСОБА_4 , однак це жодним чином не може свідчити, що про дату смерті ОСОБА_4 їй стало відомо саме в цей день, оскільки про порушення своїх прав вона довідалася у липні 2018 р., коли ОСОБА_2 вигнала її батька ( ОСОБА_6 ) із будинку.
Письмового відзиву на скаргу до суду не подано.
У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Дрюченко О.С., не визнав апеляційної скарги з підстав законності та обґрунтованості судового рішення.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Косаковський В.О., підтримали апеляційну скаргу повністю.
Переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами (матеріалів спадкової справи) та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, із таких мотивів.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_1 станом на час звернення з цим позовом до суду права вимоги до спадкоємця за законом - ОСОБА_8 , у зв'язку з чим наявні підстави для залишення без задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів з відповідача.
При цьому, суд установив наступні факти й обставини:
-позивачем був укладений попередній договір із ОСОБА_4 , згідно з яким нею було передано останньому грошові кошти в сумі 63840,00 грн. що еквівалентно 8000,00 доларів США. В подальшому ОСОБА_1 передала ОСОБА_4 ще 5200 дол. США, що еквівалентно 44 200 грн.;
-Учасниками справи не заперечується, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не був укладений, а відтак грошові кошти у сумі 63840,00 грн., названі сторонами завдатком (п.3 договору про наміри), за своєю природою є авансом, у зв'язку з чим у позивача відсутні правові підстави для стягнення сплачених грошових коштів у подвійному розмірі;
-спадкоємцем померлого ОСОБА_4 - донькою ОСОБА_8 , було прийнято спадщину та оформлено свідоцтво про спадщину на житлового будинку та земельної ділянки, що були предметом договору купівлі-продажу, в забезпечення укладення якого між ОСОБА_4 і позивачем укладено попередні договір від 25.04.2012 р.;
-твердження відповідача про те, що саме з вини позивача не було укладено договір купівлі-продажу, та про повернення ОСОБА_1 грошових коштів є безпідставними і такими, що не ґрунтується на будь-яких належних і допустимих доказах;
-відповідач була обізнана про намір її батька продати житлового будинку та земельної ділянки, про що свідчить підписана нею і нотаріально посвідчена заява від 25.04.2012 р, тобто в той же день, коли і було укладено попередній договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;
-про смерть ОСОБА_4 і відкриття спадщини позивач ОСОБА_1 дізналася 26.05.2015 р., а тому відповідно до положень ч.2 ст. 1281 ЦК України в редакції, яка діяла до 04.11.2018 р., позивач мала право пред'явити вимоги до спадкоємців ОСОБА_4 протягом шести місяців, тобто по 26.11.2015 р.;
-сплив установлених ст. 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань. Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 р. у справі № 522/407/15-ц (провадження №14-53цс18).
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність правильно встановленим обставинам, які мають значення для справи (є предметом доказування), належно оціненим доказам і нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Єдиний довід апеляційної скарги про те, що дату «26.05.2015 р.» ОСОБА_1 зазначено як дату смерті ОСОБА_4 , однак це жодним чином не може свідчити, що про дату смерті ОСОБА_4 їй стало відомо саме в цей день, оскільки про порушення своїх прав вона довідалася у липні 2018 р., коли ОСОБА_2 вигнала її батька ( ОСОБА_6 ) із будинку, колегія суддів відхиляє як суперечний обставинам справи та нормам матеріального права.
Так, часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 28.05.2015 р. серії НОМЕР_1 .
Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України (тут і надалі в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, а це - з 26.05.2015 р. і до внесення змін Законом № 2478-VIII від 03.07.2018 р., який уведений в дію 04.02.2019 р.).
Згідно зі статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
У справі, яка переглядається, встановлено та не заперечується, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 існували договірні правовідносини щодо попереднього договору купівлі-продажу половини житлового будинку та земельної ділянки.
Зобов'язання за такими договорами входять до складу спадщини, а відтак строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до зобов'язань, які випливають із попередніх договорів купівлі-продажу.
Сплив указаних строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а також припинення таких зобов'язань (подібний правовий висновок викладено у п.39 постанови Великої Палати Верховного суду від 01.04.2020 р. у справі № 520/13067/17 (провадження 14-397цс19).
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 із 26.05.2015 р. достеменно знала про смерть ОСОБА_4 , факти відкриття і прийняття спадщини та могла і повинна була знати про встановлення шестимісячного строку для пред'явлення вимоги кредитора, яка подається безпосередньо спадкоємцю або до нотаріальної контори. Посилання позивача на юридичну необізнаність не спростовують наведених обставин. Отже, ОСОБА_1 не була позбавлена можливості своєчасно пред'явити вимогу до спадкоємців ОСОБА_4 . Але у випадку, який є предметом судового розгляду, позивач безпосередньо до спадкоємця, який прийняв спадщину, вимог про погашення заборгованості спадкодавця не направляла (письмова вимога кредитора спадкоємцю спрямована лише 17.07.2018 р.), а до суду звернулася тільки після спливу 3-х років.
Колегія суддів не вбачає підстав не погоджуватися із цим висновком, оскільки такий відповідає фактичним обставинам справи, приписам статті 1281 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) і висновкам Верховного Суду щодо практики її застосування.
Аргумент апеляційної скарги про те, що позивач дізналася про порушення своїх прав у липні 2018 р., коли ОСОБА_2 вигнала її батька ( ОСОБА_6 ) із будинку, є бездоказовим і спростовується викладеними нею ж обставинами в позовній заяві: «… ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Після його смерті я звернулася до доньки померлого - ОСОБА_2 та сина померлого ОСОБА_3 , які є його спадкоємцями за законом, із вимогою щодо повернення коштів, які мною були сплачені за придбання будинку та земельної ділянки їх батьку - ОСОБА_4 … Останні запевнили, що після оформлення спадщини вони переоформлять на мене цю частку… та не заперечували проти того, щоб мій батько ОСОБА_6 продовжував проживати та користуватись частиною будинку за адресою АДРЕСА_1 . … Так тривало до липня 2018 р. Весь цей час ОСОБА_7 та ОСОБА_3 мене запевняли, що все буде добре і після оформлення спадщини вони перепишуть майно на мене. Однак, у липні 2018 р. ОСОБА_7 раптово без пояснення будь-яких причин вигнала мого батька з будинку і стала перешкоджати йому у його користуванні…»
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої, апеляційний суд вважає, що у справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив таке з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 26 квітня 2023 р.
Судді: