Справа № 127/30028/21
Провадження № 22-ц/801/541/2023
Категорія: 62
Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.
Доповідач:Береговий О. Ю.
20 квітня 2023 рокуСправа № 127/30028/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Сала Т.Б., Шемети Т.М.,
за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Вінницька міська рада,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Третя Вінницька державна нотаріальна контора, Сиваковецька сільська рада Липовецького району Вінницької області, Турбівська селищна рада Вінницького району Вінницької області,
розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Третьої Вінницької державної нотаріальної контори, Сиваковецької сільської ради Липовецького району Вінницької області, Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області, про визнання права власності на спадкове майно в порядку п'ятої черги спадкування за законом за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Беліменко Вікторії Іванівни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2022 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Воробйова В.В., дата складення повного тексту рішення 05 січня 2023 року,
встановив:
В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернуся до суду із позовом до Вінницької міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Третьої Вінницької державної нотаріальної контори, Сиваковецької сільської ради Липовецького району Вінницької області, Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області, про визнання права власності на спадкове майно в порядку п'ятої черги спадкування за законом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 березня 2017 року після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки: з кадастровим номером 0522285800:01:000:0642 площею 1.479 га та з кадастровим номером 0522285800:01:000:0643 площею 0.0845 га. За життя ОСОБА_2 був одиноким, не одруженим, не мав власних дітей, проживав в сім'ї своєї матері по день її смерті. В термін визначений законодавством ОСОБА_1 була подана заява про прийняття спадщини.
Проте, Третьою Вінницькою державною нотаріальною конторою було роз'яснено позивачу про необхідність надання рішення суду про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як 5 років до часу відкриття спадщини.
Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини залишено без розгляду та рекомендовано звернутися до суду в порядку позовного провадження.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року в задоволені позову ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно в порядку четвертої черги спадкування було відмовлено, а позов третьої особи ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно - задоволено. За результатами перегляду вказаного рішення суду першої інстанції апеляційною інстанцією у задоволенні позову третьої особи було відмовлено. Постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року, у не скасованій апеляційним судом частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року залишено без змін.
Позивач зазначає, що досі не отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , хоча є єдиним спадкоємцем померлого п'ятої черги, оскільки він є родичем третього ступеня спорідненості з ОСОБА_2 .
Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом у якому просив визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті його троюрідного брата ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається з: квартири за адресою: АДРЕСА_2 , земельної ділянки за кадастровим номером 0522285800:01:000:0642 площею 1.479 га, земельної ділянки за кадастровим номером 0522285800:01:000:0643 площею 0.0845 га - в порядку п'ятої черги спадкування за законом.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на спадкове майно в порядку п'ятої черги спадкування за законом.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області мотивоване тим, що позивачем не доведено суду факт наявності спору між ним та відповідачем з приводу спадкового майна, оскільки ОСОБА_1 не додано до матеріалів справи належних та допустимих доказів щодо звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в порядку п'ятої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 та відмови в отриманні свідоцтва про право на спадщину. Поряд з цим, судом зазначено, що позивачем також не доведено суду факт наявності родинних відносин з спадкоємцем.
Не погоджуючись з таким рішенням суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Беліменко Вікторія Іванівна подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги, заявник покликається на обставини викладені в позовній заяві. Водночас зазначає, що позивач усно звертався до Третьої Вінницької державної нотаріальної контори з заявою про отримання права власності на спадкове майно в порядку п'ятої черги спадкування за законом, однак нотаріусом було роз'яснено право на звернення до суду з таким позовом та усно відмовлено у видачі постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій. Крім того, на переконання заявника, місцевий суд провів та закрив підготовче судове засідання у відсутність сторони позивача, чим порушив їхні права. Поряд з цим, покликається на те, що судом помилково відмовлено у клопотанні сторони позивача про повернення до стадії підготовчого провадження, що в подальшому стало підставою для відмови в задоволенні клопотання про витребування доказів і виклик свідків, у зв'язку із пропущенням строку їх подачі, зокрема, на стадії підготовчого провадження.
02 березня 2023 року від відповідача Вінницької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи викладені в ній вказавши, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Інші сторони не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направила, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
06 квітня 2023 року до суду апеляційної інстанції надійшли клопотання від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Беліменко В.І. про долучення доказів до матеріалів справи, зокрема, відповіді державного нотаріуса Третьої Вінницької державної нотаріальної контори від 16 вересня 2022 року № 976/01-16 та відділу ДРАЦС у місті Вінниці №487-21.21-38 від 18 лютого 2022 року, які мотивовані тим, що у залученні вказаних доказів місцевим судом було відмовлено, у зв'язку із порушенням процесуальних строків їх подання.
Вирішуючи вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Частиною 2 ст. 83 ЦПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно з ч. 4 ст. 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 8 ст. 83 ЦПК України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до частини 1статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частини 3статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 12 серпня 2020 року у справі N 704/192/18.
Як вбачається з клопотань представника позивача, останньою не вказано з яких причин вищевказані документи не могли бути подані у строк, встановлений ЦПК України, до суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою, хоча зазначені документи вже існували на той момент.
Враховуючи наведене, в зв'язку з тим, що представником позивача не наведене в заяві поважних та об'єктивних причин неподання доказів в установлені строки, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви представника позивача про долучення доказів до матеріалів справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вінниці (а.с. 42).
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 Третьою вінницькою державною нотаріальною конторою була заведена 02 вересня 2017 року спадкова справа №309/2017, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с. 99).
Поховання померлого було здійснено позивачем, що підтверджується свідоцтвом про поховання від 21 березня 2017 року, виданого КП ВМР «Комбінат комунальних підприємств» (а.с. 100).
30 вересня 2017 року державним нотаріусом Третьої вінницької державної нотаріальної контори Ковальською Л.В. було роз'яснено позивачу те, що для отримання ним свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 йому, серед інших документів, необхідно надати рішення суду, яке набрало законної сили про встановлення факту проживання із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини. Тобто позивач закликається до спадкування у четверту чергу (а.с. 7).
В зв'язку з роз'ясненням нотаріуса, ОСОБА_1 звернувся до Липовецького районного суду Вінницької області із заявою про встановлення факту постійного проживання спадкодавцем на момент відкриття спадщини, яка була залишена без розгляду через наявність спору про право (а.с. 8).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року у справі №127/12917/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, за участю третьої особи Третьої вінницької державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім'єю про визнання права власності на спадкове майно відмовлено. Позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності за правом представлення після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на квартиру АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на спадкове майно. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 3704,99 грн. Судовий збір залишено за позивачем (а.с. 9-14).
Постановою Вінницького апеляційного суду Вінницької області від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, вищезазначене рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року в частині задоволення позову третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судового збору в розмірі 3704,99 грн. скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. В задоволенні позову третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін. Судові витрати по справі залишено за сторонами (а.с. 15-21).
Постановою Верховного суду від 30 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 та касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року, у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року залишено без змін (а.с. 61-67).
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 батьками позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 26).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 батьками особи ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , були ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 27).
З матеріалів справи вбачається, що батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , були ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с. 29).
Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 вбачається, що батьками ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , були ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с. 28).
Також ОСОБА_9 була матір'ю ОСОБА_2 , про що вказано в довідці №3389 про склад сім'ї МКП «ЖЕК №15» від 14 серпня 2008 року (а.с. 101).
Зі змісту довідки №593 від 19 липня 2019 року, виданої виконавчим комітетом Сиваковецької сільської ради Липовецького району Вінницької, вбачається, що ОСОБА_13 , 1913 р.н., і ОСОБА_12 , 1911 р.н., дійсно являються сестрами, про що засвідчують односельчани (а.с. 92).
25 липня 2019 року виконавчим комітетом Сиваковецької сільської ради Липовецького району Вінницької області, на запит адвоката Беліменко В.І. було надано відповідь, відповідно до якої згідно запису погосподарської книги №3 за 1983-1985 р.р. особовий рахунок № НОМЕР_5 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно є внуком ОСОБА_13 , а ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - її сином. Згідно запису погосподарської книги №3 за 1953-1955 роки господарство №200 ОСОБА_14 , 1936 р.н. дійсно є дочкою ОСОБА_15 , 1911 р.н. Щодо документів, які б підтверджували родинні зв'язки між ОСОБА_16 та ОСОБА_13 є запись в погосподарській книзі №3 за 1953-1955 р.р. Господарство №199, дім 1925 року побудови; господарство №200, запис про дім відсутня. При опитуванні старожилів виявлено, що в ОСОБА_12 хата повалилась і вона почала будувати нову, а сама з дітьми перейшла жити до сестри ОСОБА_17 в батьківську хату. В книзі №10 за 1944-1945р.р. ОСОБА_18 проживала в господарстві АДРЕСА_3 , згідно запису в кизі №8 за 1944-1945 р.р. (нині АДРЕСА_4 ) (а.с. 52). Проте суд критично ставиться до наведених відомостей в цій відповіді, оскільки записи в погосподарській книзі можуть підтвердити факт проживання осіб, а не факт зміни ними прізвищ.
ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 41).
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку:
- серії ЯМ №915435, виданого на підставі рішення Сиваковецької сільської ради 45 сесії 5 скликання від 19 жовтня 2010 року, ОСОБА_9 є власником земельної ділянки площею 0,0845 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у Вінницькій області Липовецькому районі с. Сиваківці (а.с. 43);
- серії ЯМ №915434, виданого на підставі рішення Сиваковецької сільської ради 45 сесії 5 скликання від 19 жовтня 2010 року, ОСОБА_9 є власником земельної ділянки площею 0,1479 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у АДРЕСА_5 (а.с. 44).
Також померла ОСОБА_9 була власником частки квартири АДРЕСА_1 . Іншим співвласником квартири був ОСОБА_2 (а.с. 45).
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).
Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
За змістом ст. 1265 ЦК України, у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до п. 4.18 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Також ст.ст. 34, 66 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, зокрема, видають свідоцтва про право на спадщину. На майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України.
За змістом ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна (ст. 68 Закону України «Про нотаріат»).
Водночас, в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» та в п. 3.1. Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» визначено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Отже, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення в нотаріальному порядку.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звертався до нотаріуса лише із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 в порядку четвертої черги спадкування за законом.
При цьому, позивачем не додано до матеріалів справи в суді першої та/або апеляційної інстанції будь-яких належних та допустимих доказів щодо звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в порядку п'ятої черги спадкування за законом, після смерті ОСОБА_2 та відмови в отриманні свідоцтва про право на спадщину.
Таким чином, зверненню ОСОБА_1 до суду з указаним позовом мало передувати вирішення питання про видачу йому нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, чи відмову у видачі такого.
Оскільки ОСОБА_1 не надав суду доказів того, що він в установленому законом порядку звертався до нотаріуса, органу чи службової особи, уповноваженої вчиняти нотаріальні дії, із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину та що нотаріус відмовив йому у видачі такого свідоцтва, його право на спадкування не може вважатися порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий суд прийшов до вірного висновку, що позивачем не доведено факт наявності спору між ним та відповідачем з приводу спадкового майна.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач усно звертався до Третьої Вінницької державної нотаріальної контори з заявою про отримання права власності на спадкове майно в порядку п'ятої черги спадкування за законом, однак нотаріусом було роз'яснено право на звернення до суду з таким позовом та усно відмовлено у видачі постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій не є спроможними, оскільки усне звернення так і усна відмова у вчиненні нотаріальних дій не є належним і достатнім підтвердженням порушення спадкових прав позивача.
Належними доказами звернення до нотаріуса можуть, зокрема, бути письмова заява про видачу свідоцтва про право на спадщину та постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, однак вказані докази позивачем не надано, а отже, не доведено, що він скористався своїм правом щодо оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку та для оформлення його спадкових прав у такому порядку існують перешкоди.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого суду про відсутність належних та допустимих доказів того, що до одруження ОСОБА_9 мала прізвище ОСОБА_19 , ОСОБА_12 до одруження мала прізвище ОСОБА_20 , а та обставина, що батьками ОСОБА_1 були ОСОБА_6 та ОСОБА_13 не відповідає дійсності, оскільки згідно копії свідоцтва про народження батьками особи ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , були ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Ці обставини були також встановлені в постанові Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року (т.1 а.с. 15-21), яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 30 березня 2021 року в справі №127/12917/18 (провадження №61-10370св20) (т.1 а.с. 22-25), а будь-яких інших підтверджень того, що позивач є родичем третього ступеня споріднення спадкодавцю матеріали справи не містять.
Поряд з цим, за умови належного підтвердження родинних відносин з спадкодавцем, або ж встановлення зазначеного факту у судовому порядку, перешкоди в оформленні спадщини у нотаріальній конторі відсутні.
Покликання в апеляційній скарзі на те, що місцевий суд провів та закрив підготовче судове засідання у відсутність сторони позивача, а також, що судом помилково відмовлено у його клопотанні про повернення до стадії підготовчого провадження, що в подальшому стало підставою для відмови в задоволенні клопотання про витребування доказів і виклик свідків, чим порушив їхні права, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Заявник не навела переконливих доводів, яким чином їх неявка до суду першої інстанції вплинула на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, зокрема на повноту з'ясування судом попередньої інстанції фактичних обставин справи.
Між тим, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя та права на апеляційне оскарження рішення суду, процесуальні права сторони позивача поновлені шляхом звернення до апеляційного суду і під час апеляційного розгляду судом безпосередньо перевірені докази, якими обґрунтовуються обставини, викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі.
Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Беліменко Вікторії Іванівни залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови, на підставі п. 6 ст. 259 ЦПК України складений 28 квітня 2023 року.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: Т.Б. Сало
Т.М. Шемета