Номер провадження: 22-ц/813/1401/23
Справа № 523/12469/20
Головуючий у першій інстанції Мурманова І.М.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія 44
13.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 січня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
17 серпня 2020 року в інтересах ОСОБА_2 до Суворовського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням звернувся адвокат позивача ОСОБА_5 . В обґрунтування позовних вимог адвокат зазначив, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 липня 2004 року ОСОБА_2 є власником 23/50 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2014 року позивач набула у власність 27/50 частини вказаного будинку. Право власності позивача зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Згодом позивач дізналась, що в її будинку зареєстровані, однак, не проживають відповідачі по справі, що позбавляє позивача в повній мірі володіти та користуватись власністю. На підставі викладеного, адвокат просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням (а.с. 2-5).
28 січня 2021 року заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщення, будинком АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача сплачений та документально підтверджений судовий збір у розмірі 280 гривень 33 копійки. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача сплачений та документально підтверджений судовий збір у розмірі 280 гривень 33 копійки. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача сплачений та документально підтверджений судовий збір у розмірі 280 гривень 33 копійки (а.с. 44-45).
13 квітня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд заочного рішення (а.с. 52-56).
26 квітня 2021 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 січня 2021 року у справі № 523/12469/20 залишено без задоволення (а.с. 88-89).
21 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 січня 2021 року (а.с. 94-97).
03 червня 2021 року ухвалою Одеського апеляційного суду (головуючий суддя Комлева О.С.) апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто заявнику у зв'язку з відсутністю підпису апелянта на апеляційній скарзі (а.с. 99).
29 червня 2021 року Одеським апеляційним судом отримано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 січня 2021 року. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення незаконним та постановленим з неповним з'ясуванням обставин справи. Так, апелянт не погоджується з висновком того, що сім'я ОСОБА_3 понад один рік не проживає у спірному домоволодінні без поважних причин. Стосовно цього, апелянт повідомляє, що її сім'я постійно проживала та проживає у спірному домоволодінні та зазначає, що 24 березня 2021 року озброєні невідомі люди увірвались в приміщення спірного будинку та застосували насильство у вигляді нанесення ударів чоловіку ОСОБА_1 та перелому руки її сину. По даному факту ОСОБА_1 звернулась до відділення поліції та інформація стосовно цієї події була внесена в ЄРДР. Апелянт вважає, що такі відомості є прямим доказом проживання її сім'ї у спірному будинку. Крім того, апелянт наголошує, що факт проживання також підтверджується довідкою Філії «Інфоксводоканал» на ім'я чоловіка ОСОБА_3 , з якої вбачається користування родиною послугами даної організації за адресою спірного будинку, а також фотознімками родини в домашній обстановці. Тому, апелянт просить суд скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с. 102-105).
20 вересня 2021 року канцелярією Одеського апеляційного суду зареєстровано відзив на апеляційну скаргу, в якому представник ОСОБА_2 - адвокат Дячук Павло Миколайович, виклавши обставини справи, зазначив, що стороною відповідача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження проживання в будинку та вчинення виселення. Представник позивача вказує на те, що довідка ТОВ «Інфокс» не підтверджує факт проживання в будинку, а є лише ствердженням факту використання води, при цьому, вказана довідка не була предметом розгляду та дослідження у суді першої інстанції. Крім того, представник позивача звертає увагу на те, що з наданих фотографій неможливо встановити де саме, в якому приміщенні такі фотографії було зроблено. Також, представник позивача вважає, що відповідачами не спростовано факт того, що будинок є непридатним до життя, що підтверджується актом обстеження. З огляду на викладене у відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін (а.с. 140-142).
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 12, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
У судовому засіданні 13 квітня 2023 року позивач ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила залишити заочне рішення без змін. Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції до суду не подавали. Крім того, оскільки апелянт (відповідач) ОСОБА_1 є ініціатором процесу на даній стадії, що покладає на неї відповідний обсяг процесуальних обов'язків та процесуальних ризиків у випадку вчинення чи не вчинення відповідних процесуальних дій, враховуючи наявні матеріали справи, та з урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України (неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи), апеляційний суд ухвалив провести розгляд справи за відсутності відповідачів.
Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржуване заочне рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять відомостей про домовленість між сторонами про тривалу відсутність відповідачів, а також доказів поважних причин відсутності відповідачів за зареєстрованим місцем проживання. З огляду на це, суд першої інстанції зробив висновок про те, що відповідачі не проживають більше ніж рік у будинку за місцем реєстрації без поважних причин та не мають наміру там проживати, а отже є підстави для визнання їх такими, що втратили право користування спірним будинком (а.с. 45).
Апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За ч. 3 цієї статті докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Оскільки апелянт не обґрунтувала неможливість подання доданих до апеляційної скарги доказів до суду першої інстанції, в тому числі під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення, апеляційний суд не бере їх до уваги при ухваленні цієї постанови.
Обставини справи та оцінка апеляційного суду.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 липня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Бойченко О.Є., ОСОБА_2 прийняла у спадок 23/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних господарчих споруджень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належали ОСОБА_6 на підставі рішення суду (справа № 2-88/83 року). Житловий будинок в цілому складається з: однієї кам'яної будівлі літ. «А», житловою площею - 43, 8 кв.м., гараж - літ «Б», літня кухня - літ «В», льох - літ «Г», №1-5 огорожа, 1-111 - мостіння, розміщених на земельній ділянці розміром 767 кв.м. по фактичному користуванню (а.с. 11).
Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №4189206, реєстраційний номер: 6506043, 23/50 частин будинку АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, форма власності: приватна спільна часткова, частка становить: 23/50 (а.с. 12).
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 74699026 від 02 грудня 2016 року, житловий будинок АДРЕСА_1 , який складається в цілому з одного черепашникового житлового будинку, житловою площею 134,0 кв.м., зазначеного в схематичному плані літерою «А», з надвірними господарчими будівлями та спорудами, зазначеними літерами: «Б» - гараж, «В» - літня кухня, «Г» погріб з шийкою, «Н» - сарай, «М» - сарай, №1-3,5 - огорожа, І-ІІІ - вимощення зареєстровано за ОСОБА_2 , на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2014 року, справа № 523/2003/14-ц. Розмір частки становить: 27/50 (а.с. 15).
У Відомостях №Я1-152114-ф/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку АДРЕСА_1 , зазначено, що в даному будинку зареєстровані: ОСОБА_2 - дата реєстрації: 30 липня 2004 року, ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 22).
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
За ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша статті 402 ЦК України). Право користування чужим майном може бути визначено й щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Згідно зі ст. 405 ЦК України та члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Пунктами 33 та 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
За ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 вказувала на те, що відповідачі за вказаною адресою не проживають, їх місце перебування їй не відомо. Позивач стверджує, що у зв'язку із реєстрацією відповідачів у належному їй майні порушуються її право на вільне розпорядження, володіння та користування нерухомим майном. З огляду на це, просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням (а.с. 3).
Як вже зазначалося вище, на підтвердження наявності у позивача права власності на нерухоме майно останньою було надано копію свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 11), копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 12), копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 15).
Крім того, апеляційним судом були витребувані (а.с. 158) і дослідженні матеріали цивільних справ №523/2003/14-ц, №2-104/10, №1527/2-5903/11 та встановлено, що згідно з рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2012 року в цивільній справі №1527/2-5903/11, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 серпня 2013 року, вирішено визнати недійсним заповіт, який залишив ОСОБА_9 15 квітня 2006 року на ім'я ОСОБА_3 щодо нерухомого майна, а саме 27/50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
В подальшому, відповідно до заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси (справа №523/2003/14-ц), яке не оскаржувалося та набрало законної сили, позов ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності, був задоволений. Вирішено визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 13 січня 2011 року, на 27/50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , що видане 13 січня 2011 року Четвертою одеською державною нотаріальною конторою (Р-№2-66) на ім'я ОСОБА_3 .
Скасовано державну реєстрацію права власності на 27/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , здійснену на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що видане 13 січня 2011 року Четвертою одеською державною нотаріальною конторою (Р-№2-66).
Визнано право власності за ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, на 27/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , що належали ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , та складається в цілому з одного черепашникового житлового будинку, житловою площею 134,0 кв.м., зазначеного в схематичному плані літерою «А», з надвірними господарчими будівлями та спорудами, зазначеними літерами: «Б» - гараж, «В» - літня кухня, «Г» погріб з шийкою, «Н» - сарай, «М» - сарай, №1-3,5 - огорожа, І-ІІІ - вимощення, розташованих на земельній ділянці площею 767 кв.м.
Зобов'язано відділ реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції провести державну реєстрацію права власності на 27/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 . Копія вказаного наявна в матеріалах даної справи (а.с. 13-14).
Також в матеріалах справи наявні акт про обстеження житлових умов у будинку АДРЕСА_1 та фотознімки, що були долучені позивачем до заперечень проти перегляду заочного рішення, з яких вбачається, що в зазначеному будинку відсутні будь-які умови для проживання (а.с. 74-77).
З огляду на наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд вважає, що позивачем доведено, що вона є власником спірного майна та те, що діями відповідачів, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується її право власності, на спростування вказаного ні в заяві про перегляд заочного рішення, ні в апеляційній скарзі відповідачем не спростовано, а отже суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для задоволення позову.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України, відхиляючи апеляційну скаргу, залишає оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький
Повний текст цієї постанови складено 25 квітня 2023 року.
Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк