Номер провадження: 11-кп/813/270/23
Справа № 523/14521/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
21.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 01.07.2021 року у кримінальному провадженні №12020160490002141 від 29.06.2020 року щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Вознесенськ Миколаївської області, громадянина України, з неповною вищою освітою, розлученого, маючого малолітню дитину, 2011 року народження, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 19.02.2018 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя за ч.1 ст.263 КК України до 2 років тримання в дисциплінарному батальйоні;
- 05.02.2020 року Центральним районним судом м. Миколаєва за ч.4 ст.407 КК України до 3 років позбавлення волі, із звільненням від відбування покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році», відповідно до ч.4 ст.70 КК України вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 19.02.18 року підлягає виконанню самостійно;
-09.07.2020 року Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області за ч.1 ст.185 КК України до штрафу у розмірі 850 грн. (сплачений 09.07.2020 року);
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком ОСОБА_8 визнаний винуватим у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_8 обчислюється з 07.09.2020 року.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_8 у виді тримання під вартою залишено без змін.
Вироком суду вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з оскарженим вироком ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні злочину за наступних обставин.
28.06.2020 року, приблизно о 12:30 год., ОСОБА_8 спільно із невстановленою особою (матеріали провадження відносно якої органами досудового розслідування виділені в окреме провадження - постанова від 14.09.2020 року про виділення матеріалів кримінального провадження в окреме провадження №12020160490002642), маючи злочинний умисел, направлений на відкрите заволодіння чужим майном, знаходячись навпроти гімназії №7, розташованій по вул. Ростовській, буд.4-а в м. Одесі, побачили неповнолітніх ОСОБА_9 , 2008 року народження, та ОСОБА_10 , 2008 року народження, майно яких визначили предметом свого злочинного посягання.
Далі, ОСОБА_8 , реалізуючи свій противоправний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, відповідно до раніше розподілених ролей, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, підійшов до неповнолітньої ОСОБА_10 та шляхом ривка зірвав її сумку, тим самим, відкрито викрав вказану сумку, всередині якої знаходився мобільний телефон марки «Ксіомі» із сім-картою «Київстар», вартістю 8000 грн., а невстановлена особа в цей час, підійшла до неповнолітньої ОСОБА_9 та із застосуванням насилля, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, штовхнуло останню, в результаті чого, ОСОБА_9 впала на землю, після чого, шляхом ривка зірвала з плеча потерпілої сумку, всередині якої був мобільний телефон марки «Ксіомі» із сім-картою «ВФ Україна», вартістю 7000 грн.
Після чого, ОСОБА_8 та невстановлена особа з місця скоєння зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинили потерпілим матеріальну шкоду у розмірі - 8000 грн. ОСОБА_10 та 7000 грн. відповідно ОСОБА_9 .
Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку, просить його скасувати та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 невинуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, у зв'язку із недоведеністю його вини.
В апеляційній скарзі захисник вказує на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, стверджує про непричетність обвинуваченого до інкримінованого йому злочину, відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів, які поза розумним сумнівом підтверджують його вину.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Судовий розгляд в суді апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України, проведено за відсутності потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , їх законних представників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також представника служби у справах дітей Одеської міської ради ОСОБА_13 , які будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли. Представник служби у справах дітей - ОСОБА_13 надіслала до апеляційного суду заяву, в якій просила здійснювати апеляційний розгляд без участі представника служби у справах дітей Одеської міської ради.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації прав учасників судового провадження на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України (далі - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно вимог ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника та матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що вирок суду в цілому відповідає вимогам ст.374 КПК, оскільки в ньому міститься формулювання обвинувачення та викладені висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.
Відповідно до ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватими у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст.186 КК України, за кваліфікуючими ознаками: відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб.
Викладені у вироку обставини кримінального правопорушення в цілому підтверджуються дослідженими судом доказами, які є належними, допустимими та достатніми для висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчинені інкримінованого йому злочину.
На підтвердження встановлених фактичних обставин провадження в частині визнання обвинуваченого ОСОБА_8 винуватим за ч.2 ст.186 КК України, суд першої інстанції послався на пояснення неповнолітніх потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які в присутності своїх законних представників надали суду першої інстанції послідовні та логічні показання щодо дати, місця та обставин скоєного відносно них злочину.
Так, в судовому засіданні суду першої інстанції неповнолітня потерпіла ОСОБА_10 пояснила, що 28.06.2020 року вона перебувала разом зі своєю подругою ОСОБА_9 біля гімназії №7 в м. Одесі, де двоє чоловіків, один з яких був одягнений в шорти та чорну футболку із малюнком, вимагав віддати йому мобільний телефон, його погрозу, потерпіла сприйняла за реальну та злякалася, інший чоловік забрав у ОСОБА_9 її мобільний телефон.
Неповнолітня потерпіла ОСОБА_9 в суді першої інстанції пояснила, що вона перебувала разом зі своєю подругою ОСОБА_10 біля 7-гімназії в м. Одесі, де двоє чоловіків погрожували та вимагали віддати свої мобільні телефони, вони погрози чоловіків сприйняли реально та злякалися. Далі, один з чоловіків вихватив мобільний телефон Дарини, а інший штовхнув на землю ОСОБА_9 та зірвав її поясну сумку із мобільним телефоном всередині.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав показання потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 допустимим доказом винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого їм злочину, оскільки показання потерпілих об'єктивно підтверджуються сукупністю інших досліджених судом доказів, які були здобуті в межах кримінального провадження на стадії досудового розслідування, що є достатнім для висновку про винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст.186 КК України, а саме:
- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 28.06.2020 року, згідно якого ОСОБА_11 просить прийняти заходи до осіб, які скоїли відносно її доньки ОСОБА_9 злочин, а саме відкрито викрали, належний останній мобільний телефон;
-протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 28.06.2020 року, згідно якого ОСОБА_12 просить прийняти заходи до осіб, які скоїли відносно її доньки ОСОБА_10 злочин, а саме відкрито викрали, належний останній мобільний телефон;
-протоколом огляду місця події від 28.06.2020 року, згідно якого об'єктом огляду є місцевість, розташована біля гімназії №7 в м. Одесі, де був скоєний злочин відносно неповнолітніх ОСОБА_9 і ОСОБА_10 ;
-дослідженим в судовому засіданні відеозаписом та протоколом до нього від 02.07.2020 року, відповідно до яких на відеозаписі зафіксовано, як пробігають два чоловіки, один із яких одягнений в сіру футболку та сині шорти з білими написами з передньої сторони; другий - в чорну футболку з малюнком та сірі шорти, та один із цих чоловіків має на руці велику темну пляму, яку можна розцінювати як татуювання на руці;
-листами-відповідями ПТ «Климчук і компанія «Ломбард Капітал» від 27.07.2020 року і ПТ «Ломбард Донкредит ТОВ «Інтер-ріелті» і компанія» від 22.07.2020 року, згідно яких ОСОБА_8 звертався до вказаних організацій та отримував кредити під заставу мобільних телефонів;
-протоколом перегляду відеозапису від 03.08.2020 року, згідно якого на відеозапису зображено приміщення ломбарду, де обвинувачений ОСОБА_14 передає мобільний телефон та отримує грошові кошти;
-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 28.07.2020 року та довідкою до нього, відповідно до яких ОСОБА_9 впізнала за зовнішніми ознаками ОСОБА_8 як чоловіка, який скоїв відносно неї та її подруги ОСОБА_10 злочин;
-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 29.07.2020 року та довідкою до нього, відповідно до яких ОСОБА_10 впізнала за зовнішніми ознаками ОСОБА_8 як чоловіка, який відкрито викрав, належну їй сумку із мобільним телефоном.
З матеріалів кримінального провадження (журналів судового засідання та звукозаписів фіксації судового процесу) вбачається, що під час розгляду судом першої інстанції кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник не заявляли клопотання про визнання недопустимими вищезазначених доказів.
За наведених обставин, у колегії суддів немає підстав ставити під сумнів істинність фактів, повідомлених неповнолітніми потерпілими ОСОБА_10 та ОСОБА_9 в суді першої інстанції, оскільки їх свідчення відповідають іншим доказам, які є належними та допустимими.
З огляду на викладене, доводи сторони захисту щодо невідповідності вироку суду першої інстанції фактичним обставинам справи та недоведеність вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, не ґрунтуються на матеріалах справи та зводяться до формальної незгоди з висновками суду щодо оцінки доказів, які були досліджені судом та наведені у вироку.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_8 щодо його непричетності до інкримінованого йому злочину, апеляційний суд визнає неспроможними, об'єктивно нічим не підтвердженими та такими, що спростовуються показаннями потерпілих та письмовими доказами у кримінальному провадженні.
Таким чином, матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суд першої інстанції в достатній мірі дослідив всі обставини, які мали значення для прийняття законного та мотивованого рішення у справі, в цілому повно та всебічно перевірив надані суду докази, сформулював обвинувачення визнане судом доведеним, дав належну оцінку сукупності доказів, та обґрунтовано послався на них у вироку, як на докази доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.
Невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_8 в скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, колегія суддів розцінює як спосіб захисту та намагання обвинуваченого уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.
В судовому засіданні апеляційного суду задоволено клопотання захисника ОСОБА_7 та повторно досліджено відеозапис з камери відео спостереження, встановленої на фасаді будинку №118 по вул. Керченській в м. Одесі, який згідно матеріалів кримінального провадження був наданий працівникам поліції свідком ОСОБА_15 .
Із вказаного відеозапису вбачається, як в денний світлий час доби по вулиці пробігають двоє чоловіків, з правої сторони в ліву, в невідомому напрямку. Один із яких одягнутий в сіру футболку та сині шорти, другий одягнутий в чорну футболку та сірі шорти (а.п.168 т.1).
Апеляційний суд звертає увагу, що одяг, в який одягнуті вказані чоловіки, відповідають опису одягу, який описували допитані судом першої інстанції потерпілі.
З метою більш детального дослідження зазначеного відеозапису, за згодою сторін кримінального провадження, колегією суддів запрошено спеціаліста комп'ютерних технологій апеляційного суду для збільшення зображення відеозапису із здійсненням відповідних стоп-кадрів на відтворенні зображених чоловіків.
При дослідженні наданих спеціалістом трьох стоп-кадрів із відеозапису, на яких зафіксовані збільшенні зображення чоловіків, встановлено, що другий чоловік має схожість із обвинуваченим ОСОБА_8 , зокрема наявним на лівій його руці значного за розміром татуювання.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_8 не заперечував, що на лівій руці він має татуювання, продемонстрував його наявність, пояснивши, що має його з 2006 року.
Разом з цим, переглянувши відеозапис та зроблені з нього стоп-кадри сторона захисту заперечила, що на відео зображений обвинувачений та ніби ніяких подібних ознак немає. Обвинувачений ОСОБА_8 наполягав на тому, що на лівій руці другого чоловіка на відеозаписі наявна просто тінь. Однак, до вказаних тверджень колегія суддів відноситься критично, оскільки встановлене зображення на лівій руці чоловіка присутнє потягом всього часу його пересування, та на всіх трьох стоп-кадрах при динамічній зміні його положення, тому наявність тіні руці на виключається.
Заперечення обвинуваченого та захисника проти зображення на відеозаписі чоловіка зовнішньо схожого із обвинуваченим ОСОБА_8 та наявності на його лівій його руці татуювання, колегія суддів сприймає як лінію захисту, якої дотримуються обвинувачений та його захисник, однак яка очевидно спростовується дослідженим відеозаписом.
За наведених обставин, висновки суду першої інстанції, при дослідженні цього ж відеозапису, про те, що один із цих чоловіків має на руці велику темну пляму, яку можна розцінювати як татуювання на руці, є цілком логічними.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що час який вказаний на відеозаписі та час інкримінованого йому злочину містить деякі розбіжності, колегія суддів враховує, однак звертає увагу сторони захисту, що як було встановлено в судовому засіданні на відео записі зафіксований не сам момент грабежу, а рух двох чоловіків, один із яких зовнішньо схожий на ОСОБА_8 , відповідно час вказаних подій не може бути абсолютно ідентичним.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.04.2023 року відмовлено в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про повторний допит в суді апеляційної інстанції свідка ОСОБА_15 щодо обставин, які були нею побачені на відеозаписі з камер відео спостереження, що знаходяться на її будинку АДРЕСА_2 , у зв'язку із встановленням дійсності вказаних обставин шляхом безпосереднього дослідження їх апеляційним судом та не встановленням підстав для повторного допиту вказаного свідка.
В суді апеляційної інстанції захисник та обвинувачений не просили повторно дослідити інші докази, яким, за версією сторони захисту, судом першої інстанції була надана невірна оцінка.
Таким чином, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 , як особа яка скоїла кримінальне правопорушення, був впізнаний неповнолітніми потерпілими ОСОБА_10 та ОСОБА_9 в ході проведення досудового розслідування при пред'явленні їм особи для впізнання за фотознімками, що підтверджується дослідженими судом першої інстанції протоколами від 28.07.2020 року та 29.07.2020 року, а також поясненнями потерпілих в суді першої інстанції.
Доводи сторони захисту про неможливість прийняття як доказів показів неповнолітніх потерпілих та протоколів пред'явлення їм особи для впізнання за фотознімками з посиланням на те, що потерпілі були налякані нападом, відчували душевні хвилювання та не могли надати відповідні покази, колегія суддів визнає безпідставними.
Твердження сторони захисту про те, що покази неповнолітніх потерпілих та пред'явлення їм особи для впізнання за фотознімками не може бути доказом з посиланням на те, що не був присутнім психолог, колегія суддів приймає до уваги, однак в той же час враховує, що вказані слідчі дії за участю потерпілих, зокрема пред'явлення їм особи для впізнання за фотознімками та допит неповнолітніх потерпілих здійснювались в присутності їх законних представників, які не заперечували проти надання їх дітьми пояснень, неповнолітні потерпілі також не висловлювали будь-яких заперечень. За наведених обставин, відсутність психолога під час проведення вказаних слідчих дій жодним чином не нівелює істинність обставин повідомлених потерпілими.
Посилання сторони захисту на те, що пояснення неповнолітніх потерпілих не можуть бути єдиним доказом винуватості обвинуваченого, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки вина обвинуваченого доведена сукупністю наданих стороною обвинувачення доказів.
Колегія суддів також враховує, що винуватість обвинуваченого в скоєнні інкримінованого йому злочині підтверджується доведеним фактом здачі в ломбард самим ОСОБА_8 мобільних телефонів, що підтверджується дослідженими судом першої інстанції листами-відповідями ПТ «Климчук і компанія «Ломбард Капітал» від 27.07.2020 року та ПТ «Ломбард Донкредит ТОВ «Інтер-ріелті» і компанія» від 22.07.2020 року, згідно яких саме ОСОБА_8 звертався до вказаних ломбардів та отримував кредити під заставу мобільних телефонів. Зазначені обставини також підтверджуються дослідженого судом першої інстанції протоколом перегляду відеозапису від 03.08.2020 року, згідно якого на відеозапису зображено приміщення ломбарду, де обвинувачений ОСОБА_14 передає мобільний телефон та отримує грошові кошти.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений та його захисник не заперечували, що ОСОБА_8 здав до ломбардів мобільні телефони з використанням його власних документів, що підтверджують його особу, та що на відеозаписах з ломбарду зображений саме обвинувачений, однак наполягали на тому, що вказані мобільні телефони останній здав до ломбардів на прохання свого знайомого на ім'я ОСОБА_16 , та не знав, що вони є предметом кримінального правопорушення.
До вказаних доводів сторони захисту колегія суддів відноситься критично, та розцінює їх як лінію захисту з метою уникнення обвинуваченим кримінальної відповідальності, оскільки його винуватість підтверджується встановленими доказами.
Доводи сторони захисту про те, що пояснення свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які є законними представниками потерпілих, не доводять вини обвинуваченого з посиланням на те, що останні не були очевидцями події, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з оскарженого вироку вбачається, що покази законних представників потерпілих судом першої інстанції не враховувались як докази винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 .
З аналогічних підстав апеляційним судом не приймаються до уваги посилання сторони захисту про те, що покази свідка ОСОБА_17 , який також не бачив особисто подію злочину та не впізнав ОСОБА_8 як особу, яка скоїла кримінальне правопорушення, оскільки покази вказаного свідка також не враховувались судом першої інстанції у вироку як докази у кримінальному провадженні.
Доводи сторони захисту про непричетність ОСОБА_8 до інкримінованого злочину з посиланням на те, що у останнього не було вилучено предметів та/або речей, які б могли свідчити про його причетність до скоєння грабежу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки як встановлено під час судового розгляду викрадені у потерпілих мобільні телефони ОСОБА_8 здав до ломбардів, а тому вони не могли бути виявлені у обвинуваченого.
З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку, що сукупність наведених у вироку доказів по справі, спростовує доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника про недоведеність вини обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що посилання суду у вироку, як на доказ доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 на показання свідка ОСОБА_15 стосовно того, що на наданому нею працівникам поліції відеозапису з камер відео спостереження її будинку, зафіксовано, як двоє чоловіків насильно відібрали у двох дівчат мобільні телефони, є безпідставними з огляду на таке.
Суд першої інстанції не врахував того, що показання свідка ОСОБА_15 в цій частині не відповідають змісту дослідженого судом відеозапису та протоколу до нього від 02.07.2020 року, на яких не зафіксовано події безпосереднього заволодіння майном потерпілих, а лише вбачається, як два чоловіки, один із яких одягнений в сіру футболку та сині шорти з білими написами з передньої сторони; другий - в чорну футболку з малюнком та сірі шорти, та один із цих чоловіків має на руці велику темну пляму, яку можна розцінювати як татуювання на руці, пробігають повз домоволодіння.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що покази свідка ОСОБА_15 стосовно наявності на відеозапису події безпосереднього заволодіння майном потерпілих, як на доказ доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 , на які послався суд першої інстанції в оскарженому вироку, підлягають виключенню з мотивувальної частини вироку.
Разом з цим, виключення із доказів показів вказаного свідка, не спростовують висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 в інкримінованому злочині, оскільки його вина повністю підтверджується іншими доказами кримінального провадженні в їх сукупності.
Вирішуючи питання про те, яке покарання має бути призначено обвинуваченому ОСОБА_8 і чи повинен він його відбувати, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, має місце реєстрації та місце проживання, має малолітню дитину, є учасником бойових дій, стан його здоров'я, також суд врахував пом'якшуючі обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Таким чином, правильно врахувавши зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції, з урахуванням вимог ст.ст. 50, 65 КК України, прийшов до вірного висновку, що виправлення, перевиховання обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів не можливе без його ізоляції від суспільства, та про необхідність призначення йому покарання в мінімальній межі санкції ч.2 ст.186 КК України у виді позбавлення волі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.
Відповідно до ч. 1 ст. 408 КПК суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого.
З урахуванням наведеного, апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині виключення з мотивувальної частини вироку суду посилання на покази свідка ОСОБА_15 як на доказ доведеності винуватості обвинуваченого.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 01.07.2021 року, яким ОСОБА_8 засуджений за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, - змінити.
Виключити з мотивувальної частини вироку суду посилання на покази свідка ОСОБА_15 як на доказ доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 .
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, - в той самий строк з дня вручення копії даної ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4