Номер провадження: 11-кп/813/866/23
Справа № 947/18804/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
25.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинувачених: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12021162480000433 від 16.03.2021 рокуза апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_10 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 27.12.2022 року, стосовно:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась в м. Одеса, громадянка України, офіційно не працевлаштована, заміжня, не має реєстрації, фактично проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 ,раніше не судима,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в м. Одеса, громадянин України, офіційно не працевлаштований, одружений, зареєстрований та проживаючий за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України,
встановив:
оскарженим вироком суду першої інстанції ОСОБА_9 та ОСОБА_10 визнані винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.166 КК України, та кожному окремо призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обчислюється з моменту фактичного затримання при виконанні вироку суду.
Вироком суду вирішено питання щодо речових доказів у даному кримінальному провадженні.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не обирався.
Згідно оскарженого вироку суду, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 визнані винуватими у тому, що вони, в період з 30.08.2020 року по 16.03.2021 року, будучи батьками двох малолітніх дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживаючих за адресою: АДРЕСА_1 , посягаючи на основні принципи суспільної моральності у сфері виховання дітей, свідомо нехтуючи своїми батьківськими обов'язками, будучи неодноразово притягнутими до адміністративної відповідальності, всупереч зобов'язань батьків виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, наглядати за дитиною та убезпечувати її від різноманітних негативних чинників, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці, утримувати дитину до досягнення повноліття, злісно не виконували обов'язки щодо догляду за своїми малолітніми дітьми, що проявилось у залишенні дітей без нагляду, не забезпеченні раціональним харчуванням, вихованням, ухиленні від догляду, не своєчасному зверненні за медичною допомогою з метою їх госпіталізації, що призвело до тяжких наслідків.
Так, 30.06.2020 року згідно актового запису № 906 від 04.08.2020 року ОСОБА_10 народила живу дівчинку з діагнозом «гіпоксично-ішемічна енцефалопатія, гострий період, тяжкого ступеня. Внутрішньошлункові крововиливи 2 ступеню. Геморагічний синдром. Обстінентний синдром. Лівосторонній плексит плечового суглобу».
Народженню дівчинки передувало легковажне відношення матері ОСОБА_10 до внутрішньоутробного розвитку дитини та майбутніх пологів, що виразилось у не постановці на облік вагітних та не спостереженні, не проходженні необхідних медичних обстежень, а в подальшому - залишенні новонародженої в пологовому будинку.
В подальшому, неодноразові візити медичних працівників КНП «Дитяча міська поліклініка №6» ОМР за місцем перебування новонародженої дитини, з метою патронажу та перевірки виконання лікарських призначень батьками були безрезультатними, оскільки останні за адресою проживання були відсутніми. Самостійно до медичного закладу для проведення обов'язкових медичних оглядів ОСОБА_10 спільно з чоловіком ОСОБА_9 доньку не доставляли, виклики лікаря-педіатра по телефону ігнорували.
18.01.2021 року співробітниками ССД ОМР на підставі виявленого факту ухиляння батьків від виконання своїх обов'язків, дитину ОСОБА_12 поставлено на облік дітей, які опинились в складних життєвих обставинах.
Не зважаючи на бесіди, профілактичні рейди, неодноразові попередження, зауваження та рекомендації співробітників соціальних служб, правоохоронних органів, лікарів, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 перебуваючи вдома, не працюючи, зловживали наркотичними засобами та ухилялись від виконання своїх батьківських обов'язків відносно доньки.
Всупереч загально прийнятим нормам моралі, батьківського обов'язку, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 систематично не виконували покладених на них батьківських обов'язків хоча могли і повинні були це робити, а саме: не створили нормальних умов проживання для новонародженої доньки на протязі її життя, не зверталися до медичних закладів для надання кваліфікованої допомоги дитині та її повноцінного лікування, що призвело до захворювання дитини у вигляді двобічної дрібно вогнищевої бронхопневмонії, яка ускладнилась інфекційно-токсичним шоком та подальших тяжких наслідків у вигляді смерті ОСОБА_12 .
Між невиконанням батьками обов'язків та настанням тяжких наслідків (смерть) дитини ОСОБА_12 наявний причинно-наслідковий зв'язок.
Таким чином, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 впродовж материнства та батьківства відповідно, умисно, злісно не виконували свої батьківські обов'язки по догляду за дітьми, що виразилося у бездіяльності, у відсутності виховання, піклування про фізичний, духовний і моральний розвиток дітей, незабезпеченні належних умов побуту за місцем проживання, антисанітарії, не вжитті заходів до прибирання, належного повноцінного харчування, залишенні в небезпеці, несвоєчасній госпіталізації та лікування, що призвело до тяжких наслідків у формі настання смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 доньки ОСОБА_12 .
Крім того, згідно актового запису №1681 від 21.11.2018 року ОСОБА_10 та ОСОБА_9 є батьками ще однієї дитини - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в догляді якого вони проявили себе з негативної сторони, не приділяли належної уваги, не виховували, не контролювали та не забезпечували належних та безпечних умов проживання, психологічно травмуючи останнього.
18.01.2021 року співробітниками ССД ОМР на підставі виявленого факту ухиляння батьків від виконання своїх обов'язків, дитину ОСОБА_11 поставлено на облік дітей, які опинились в складних життєвих обставинах.
Так, 16.03.2021 року, оглядом помешкання за адресою: АДРЕСА_1 та трупу ОСОБА_12 виявлено штучно створені незадовільні побутові умови, у вигляді занедбаного стану кімнати, антисанітарії, відсутності раціонального харчування та належного гігієнічного догляду за малолітніми дітьми, безвідповідального ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, у зв'язку з чим на підставі розпорядження КРА ОМР №173-01р від 18.03.2021 року сина ОСОБА_11 влаштовано до КНП «Міський спеціалізований будинок дитини №1».
Згідно медичного огляду встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння, у ОСОБА_10 , ОСОБА_9 виявлено наркотичне сп'яніння викликане опіатами.
У малолітнього ОСОБА_11 встановлено клінічні ознаки «Синдрому жорсткого поводження» (що відповідає діагностичним критерієм рубрики «Т74,8» за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду) та «Розладів експресивної мови», «Розладу соціального функціонування обумовленого недостатністю соціальної компетентності дитини» та «Змішаного специфічного розладу розвитку», (які відповідають діагностичним критеріям рубрики «Б80,1», «Б94,8» та «Б83» за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), що знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із заподіяною йому шкодою, внаслідок особливостей умов його виховання.
На ОСОБА_11 виявлено легкі тілесні ушкодження у вигляді синців в області підборіддя, тулуба, області правого ліктьового суглобу, які утворилися від дії тупих твердих предметів. В механізмі виникнення ушкоджень могли мати місце удари, стиснення.
Виявлені у дитини ОСОБА_11 клінічні ознаки «Синдрому жорсткого поводження», які можливо було попередити, знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із відсутністю необхідного догляду за дитиною з боку батьків.
Своїми протиправними діями, ОСОБА_10 спільно з чоловіком ОСОБА_9 умисно, злісно не виконували свої батьківські обов'язки по догляду за дітьми, що виразилося у бездіяльності, незабезпеченні належних умов побуту за місцем проживання, антисанітарії, не вжитті заходів до прибирання, належного повноцінного харчування, у відсутності виховання, піклування про фізичний, духовний і моральний розвиток, що призвело до розладу психічного здоров'я малолітнього ОСОБА_11 .
Не погоджуючись з вироком суду захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_10 , кожен окремо, звернулись з апеляційними скаргами, які аналогічні за змістом та вимогами. Захисники просять вирок суду змінити в частині призначеного покарання, а саме звільнити обвинувачених від призначеного покарання з випробуванням на підставі положень ст.75 КК України, з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
В обґрунтування доводів апеляційних скарг захисники посилаються на те, що обвинувачені раніше не судимі, щиро розкаялись у вчиненому, пообіцяли вилікуватись від наркотичної залежності, виправити свої помилки та займатись вихованням свого неповнолітнього сина. Також, захисники вказують на відсутність доказів щодо позбавлення обвинувачених батьківських прав, а тому існують підстави для застосування при призначенні покарання положень ст.ст.75, 76 КК України.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції не оскаржений.
Заслухавши суддю-доповідача; захисників та обвинувачених, які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити; прокурора ОСОБА_6 , яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг; дослідивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційних скарг; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченим; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Положення ст.ст. 370, 373 КПК регламентують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що оскаржений вирок суду відповідає вимогам ст.374 КПК, оскільки в ньому міститься формулювання обвинувачення та викладені висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у скоєнні злочину, передбаченого ст.166 КК України.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у скоєнні злочину, за обставин викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, які судом першої інстанції досліджувались в порядку ч.3 ст.349 КПК.
У апеляційного суду немає підстав ставити під сумнів істинність фактів, встановлених під час проведення судового розгляду в суді першої інстанції, стороною захисту не заперечуються обставини вчиненого злочину та доведеність вини обвинувачених, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим колегія суддів, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає вирок суду в межах апеляційних скарг.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Доводи апеляційних скарг сторони захисту про невірне застосування судом першої інстанції вимог кримінального закону при призначені покарання з посиланням на суворість призначеного покарання та прохання про зміну вироку в цій частині шляхом застосування положень ст.ст. 75, 76 КК України, колегія суддів визнає необґрунтованими, з огляду на таке.
Відповідно до ст.ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Призначаючи обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 покарання за ст.166 КК України, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, дані про особи винних, їх характеристику за місцем проживання, відсутність пом'якшуючих обставин та наявність обтяжуючих обставин.
Апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції призначив обвинуваченим мінімальний строк покарання у виді позбавлення волі, передбачений ст.166 КК України, яке як за своїм видом, так і за розміром, не можна вважати занадто суворим, з огляду на таке.
Надаючи оцінку обставинам даного кримінального провадження колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Так, визначені ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Зі змісту апеляційних скарг вбачається, що сторона захисту порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання пов'язаних із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за вчинення злочину, передбаченого ст.166 КК України, і чи повинні вони його відбувати, суд першої інстанції в повній мірі врахував дані про особи обвинувачених, які визнали себе винуватими у скоєному та щиро розкаялись.
Одночасно суд врахував обставини, які обтяжують вину обвинувачених, а саме: вчинення злочину щодо малолітньої дитини; вчинення злочину щодо особи, з якою перебуває у сімейних відносинах; вчинення злочину особою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.
Вирішуючи питання щодо співмірності призначеного обвинуваченим покарання скоєному злочину, апеляційний суд враховує, що декларацією прав дитини, прийнятою резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, Конвенцією про права дитини, підписаною Україною 21 лютого 1990 року, встановлено, що дитина має право на здоровий зріст і розвиток, належне харчування, житло, розваги; дитина повинна рости під відповідальністю своїх батьків в атмосфері любові, морального та матеріального забезпечення; дитина повинна бути захищена від недбалого ставлення, жорстокості та експлуатації.
Колегія суддів враховує, що матір'ю та батьком загиблої дитини, в даному випадку обвинуваченими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , були грубо порушенні як основні конституційні права дитини на життя, захист якого після народження покладався на обвинувачених, так і міжнародні права дитини, що призвело до невідворотного наслідку - смерті малолітньої дитини.
На переконання колегії суддів, в даній справі, саме спосіб життя обвинувачених, зокрема систематичне вживанням наркотичних засобів та нехтування своїми основними обов'язками щодо їх малолітньої дитини, недбале та халатне ставлення до неї та її здоров'я, призвело до смерті дитини.
При цьому, апеляційним судом встановлено, що обвинувачені, навіть не зважаючи на втрату своєї малолітньої дитини, та безвідповідальне ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків до іншої їх малолітньої дитини, яка розпорядженням КРА ОМР №173-01р від 18.03.2021 року була влаштовано до КНП «Міський спеціалізований будинок дитини №1», належних висновків не зробили, оскільки з часу притягнення до кримінальної відповідальності не вжили жодних заходів, які б свідчили про їх бажання самостійно повернутись до нормального соціально-побутового життя.
Апеляційний суд також враховує, що відповідаючи на запитання прокурора в суді апеляційної інстанції, обвинувачені не змогли навіть назвати дати коли у них був відібраний їх малолітній син та підтвердили, що не зверталися до компетентних органів опіки щодо повернення сина у родину. Данна обставина, на думку апеляційного суду, свідчить про голослівність доводів обвинувачених щодо усвідомлення їх обов'язку та відповідальності, як батьків, вживати заходів для забезпечення життя дитини в атмосфері сім'ї та батьківської любові, а також морального та матеріального забезпечення дитини.
Під час апеляційного розгляду обвинувачені підтвердили, що з моменту внесення відомостей до ЄРДР та до перегляду вироку суду в апеляційному суді, вони не вживали заходів щодо лікування від наркотичної залежності, не намагалися влаштуватися на роботу, що також свідчить про відсутність намагання довести своє виправлення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції на законних підставах призначив обвинуваченим покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції статті кримінального закону, яке в даній справі є справедливим.
Доводи сторони захисту щодо щирого каяття на думку апеляційного суду, не можуть бути вирішальними обставинами, які дають підстави для застосування положень ст.75 КК України, оскільки поведінка обвинувачених після винесення вироку судом першої інстанції, на думку колегії суддів, викликає обґрунтовані сумніви стосовно реального усвідомлення обвинуваченими втрати дитини внаслідок їх безвідповідального ставлення до виконання батьківських обов'язків, а також бажання надавати батьківське піклування відносно іншої їх малолітньої дитини.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченим покарання ґрунтується на положеннях ст.ст. 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для їх виправлення та попередження вчинення нового злочину, а тому не вбачає підстав вважати, що призначене покарання є явно несправедливим через його суворість.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку, а тому апеляційні скарги захисників задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 413, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 27.12.2022 року в кримінальному провадженні №12021162480000433 від 16.03.2021 року, яким ОСОБА_9 та ОСОБА_10 засуджені за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.166 КК України - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4