Номер провадження: 11-сс/813/536/23
Справа № 521/2995/23 1-кс/521/652/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
24.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника володільця майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника володільця майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 14.02.2023 року в кримінальному провадженні №12023164470000055 від 09.02.2023 року,
встановив:
оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокурора ОСОБА_6 , та у кримінальному провадженні №12023164470000055 від 09.02.2023 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ст. 290 КК України, накладено арешт із забороною користування та розпорядження на майно: автомобіль марки «Audi A6», синього кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2008, VIN: НОМЕР_2 ; ключі від автомобіля; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії та номером НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_9 , який перебував у фактичному користуванні ОСОБА_7 .
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст.290 КК України, а вказаний транспортний засіб відповідає критеріям, передбаченим ст.98 КПК України, оскільки може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, може містити відомості, які в подальшому використовуватимуться як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому існують підстави для забезпечення збереження речових доказів.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на необґрунтованість та незаконність ухвали слідчого судді, просить її скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна. Адвокат вказує, що ухвала є необґрунтованою, винесена з істотним порушенням норм кримінального процесуального права, оскільки при прийнятті рішення слідчим суддею фактично не встановлено підстав для накладення арешту. Зокрема слідчим суддею не прийнято до уваги, що автомобіль не є речовим доказом, оскільки не відповідає критеріям ст.98 КПК України. Крім того, апелянт посилається на те, що володільцем автомобіля є ОСОБА_7 , який не є підозрюваним у кримінальному провадженні.
Крім того, адвокат звертає увагу на те, що клопотання про накладення арешту на майно ОСОБА_7 не вручалось, він не має ніякого відношення до вчиненого правопорушення, на законних підставах придбав автомобіль та намагався у встановленому законом порядку зареєструвати його в сервісному центрі.
Заслухавши суддю-доповідача; адвоката, який просив задовольнити апеляційну скаргу; думку прокурора, яка частково підтримала апеляційну скаргу, не заперечувала проти скасування арешту в частині заборони користування автомобілем; вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Вирішуючи питання про можливість розгляду апеляційної скарги, яка подана особою, яка, відповідно до матеріалів кримінального провадження, не має процесуального статусу і не є стороною цього провадження, апеляційний суд виходить з наступного.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України (далі - КПК) визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно зі ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про арешт майна підлягає апеляційному оскарженню. При цьому, КПК не встановлено чіткого переліку осіб - суб'єктів права на апеляційне оскарження цієї ухвали, але п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК регламентовано, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених КПК.
Одним із учасників як кримінального, так і судового провадження є третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт (п. 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК).
У ст. 64-2 КПК визначається зміст і процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Водночас, в останньому абзаці ч. 7 ст. 173 КПК передбачено, що треті особи мають право на захисника та право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.
За таких обставин, власник майна, щодо якого вирішується питання про арешт, є особою прав, свобод та інтересів якої стосується судове рішення, а отже, належить до категорії «інші особи», які вправі подати апеляційну скаргу на рішення слідчого судді.
Згідно матеріалів судового провадження та долучених до апеляційної скарги документів, вбачається, що володільцем майна - автомобілю марки «Audi A6», синього кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , є - ОСОБА_7 .
Таким чином, з урахуванням аналізу норм закону, закріплених в ст.41 Конституції України, ст.ст. 24, 64-2, 173, ч.1 ст.174, п.10 ч.1 ст.393 КПК, представник володільця майна - адвокат ОСОБА_8 є особою, яка вправі звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно.
Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді про накладення арешту на вказаний автомобіль, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши матеріали судової справи, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що, слідчий суддя розглянувши клопотання слідчого фактично дотримався вимог, яким регламентується вирішення питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
Що стосується доводів апеляційної скарги про невідповідність ухвали слідчого судді положенням ст.ст. 167, 168, 170, 171, 172, 173 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Дізнавачем сектору дізнання відділу поліції №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12023164470000055 від 09.02.2023 рокуза ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.290 КК України.
09.02.2023 року прокурор звернувся з клопотанням про накладення арешту на майно: автомобіль марки «Audi A6», синього кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2008, VIN: НОМЕР_2 ; ключі від автомобіля; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії та номером НОМЕР_3 , із забороною користування, розпорядження та відчуження даного майна.
Апеляційним судом встановлено, що клопотання слідчого та обставини на які посилається слідчий, як на обґрунтування необхідності накладення арешту на майно фактично відповідає вимогам ст. 171 КПК України та узгоджується з положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
При розгляді клопотання, слідчий суддя, пославшись на вимоги ст. 170 КПК України, задовольнив клопотання, наклавши арешт на майно, володільцем якого на даний час є ОСОБА_7 , заборонивши відчуження, розпорядження та користування цим майном з метою недопущення його знищення або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, оскільки даний транспортний засіб може містити на собі ознаки вчинення кримінального правопорушення.
Апеляційний суд в цілому погоджується з висновками слідчого судді щодо необхідності накладення арешту на майно, оскільки вважає, що майно володільцем якого є ОСОБА_7 в даному кримінальному провадженні, зберігло на собі сліди злочину, а тому з метою забезпечення кримінального провадження на нього може бути накладений арешт.
Підстав сумніватися в розумності та співрозмірності обмеження права володіння завданням кримінального провадження апеляційний суд не вбачає. Можливість настання надмірно тяжких наслідків арешту майна для інших осіб, апеляційним судом не встановлено та апелянтом не доведено.
Таким чином, на думку колегії суддів, для ефективного розслідування даного кримінального провадження, орган досудового розслідування та прокурор на даній стадії досудового слідства, з урахуванням конкретних обставин справи та ризику подальшої втрати майна, має потребу у вжитті заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема накладення арешту на вказане майно, до встановлення всіх фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, що цілком відповідає вимогам ст.2 КПК.
Разом з цим, вирішуючи питання про накладення арешту на майно, яким на даний час володіє ОСОБА_7 , із позбавленням права останнього на його відчуження, розпорядження та користування, слідчий суддя не врахував положення ч.11 ст.170 КПК, згідно яких, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Апеляційний суд вважає, що слідчим та прокурором в клопотання, а також слідчим суддею в оскарженій ухвалі не наведено переконливих доказів, які свідчать про необхідність заборони користування автомобілем його володільцем.
В судовому засіданні прокурор погодилися з тим, що на даний час відсутні підстави та потреби досудового розслідування для заборони володільцю майна користуватися автомобілем та не заперечувала проти надання такого права володільцю.
Колегією суддів встановлено, що на даний час проведено судові експертизи транспортного засобу та реєстраційних документів до нього, відповідно до яких - зміни до номеру кузова автомобіля не вносилися, а свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу не містить ознак підробки. Водночас висновками експертизи встановлено, що номер двигуна автомобіля нанесено не в заводських умовах (кустарно), а тому з огляду на попередню кваліфікацію кримінального правопорушення, існує необхідність в забороні відчуження транспортного засобу.
Апеляційний суд враховує, що в даному кримінальному провадженні володільцю майна - ОСОБА_7 не повідомлено про підозру, тому а позбавлення останнього права користування майном суперечить Основному Закону України та практиці ЄСПЛ.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним.
Верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
За таких обставин, доводи сторони захисту щодо необґрунтованості рішення слідчого судді в частині обмеження права користування ОСОБА_7 транспортним засобом заслуговують на увагу, оскільки покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання прокурора в частині заборони володільцю майна права користування ним, слід визнати необґрунтованими, оскільки вони порушують його право на вільне користування майном.
Приймаючи до уваги положення п.2 ч.3 ст.407 КПК, згідно з якими апеляційний суд, має право скасувати ухвалу слідчого судді і постановити нову ухвалу, колегія суддів, за результатами розгляду клопотання прокурора, вважає за необхідне задовольнити клопотання частково та накласти арешт на майно, володільцем якого є ОСОБА_7 без заборони користування цим майном.
Керуючись ст.ст. 132, 170, 171, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника володільця майна - адвоката ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 14.02.2023 року, якою в кримінальному провадженні №12023164470000055 від 09.02.2023 рокунакладено арешт майно: автомобіль марки «Audi A6», синього кольору, рік випуску 2008, VIN: НОМЕР_2 ; ключі від автомобіля; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії та номером НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_9 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні №12023164470000055 від 09.02.2023 року.
Накласти арешт на автомобіль марки «Audi A6», синього кольору, рік випуску 2008, VIN: НОМЕР_2 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_9 ), із забороною розпорядження автомобілем.
В іншій частині клопотання прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Виконання ухвали доручити дізнавачу в провадженні якого перебуває кримінальне провадження №12023164470000055 від 09.02.2023 року.
Копію ухвали надіслати на адресу дізнавача в провадженні якого перебуває кримінальне провадження №12023164470000055 від 09.02.2023 року та прокурору Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4