Номер провадження: 11-кп/813/1213/23
Справа № 509/6024/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
24.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Одеський слідчий ізолятор» виділені матеріали кримінального провадження №12021162380000565 від 27.09.2021 року за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.04.2023 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стосовно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в смт. Овідіополь Одеської області, громадянина України, маючого середню освіту, не працевлаштованого, неодруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України,
встановив:
в провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження № 12021162380000565 від 27.09.2021 рокуза обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Під час судового розгляду даного кримінального провадження, відповідно до вимог приписів ст.331 КПК України, прокурор заявив про існування підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просив продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Оскарженою ухвалою суду продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , строком до 02.06.2023 року.
Мотивуючи своє рішення суд першої інстанції послався на продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які були підставою для обрання такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою. Продовжуючи строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою судом також враховано особу обвинуваченого, який раніше судимий за аналогічні злочини. Крім того, суд послався на відсутність обставин, які б давали підстави змінити та застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжних заходів.
Не погоджуючись з ухвалою судуобвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якійпросить ухвалу скасувати та постановити нову, якою обрати йому запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою. Обвинувачений посилається на незаконність оскарженої ухвали, оскільки відсутні ризики, які слугують підставою для продовження строку його тримання під вартою. Крім того, обвинувачений стверджує про відсутність обґрунтованого обвинувачення, оскільки інший обвинувачений ОСОБА_7 неодноразово повідомляв суду про непричетність ОСОБА_6 до скоєння злочину.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Апеляційний розгляд проведено без участі прокурора та захисника, які не заявляли клопотання про розгляд справи за їх участю. В даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, в якому участь захисника не є обов'язковою, відповідно до вимог КПК. В судовому засіданні обвинувачений не наполягав на участі захисника.
За таких підстав, враховуючи положення ч.4 ст.422-1 КПК апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора та захисника, на чому не заперечував обвинувачений.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні, злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, який відповідно до положень ст.12 КК України відносяться до тяжких злочинів, з можливістю призначення покарання, строком до 6 років.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції в цілому виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, а також наявністю ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, незаконно впливати на учасників кримінального провадження та вчинити інші кримінальні правопорушення. Суд також послався на дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимим за злочин проти життя та здоров'я особи та злочини проти власності.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 стосовно необґрунтованості обвинувачення не може прийняти до уваги, оскільки апеляційний суд на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення. Остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існування ризиків переховування останнього від суду, здійснення незаконного впливу на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, які на даний час не допитані та вчинення інших кримінальних правопорушень, виправдовуютьпродовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають апеляційному суду можливість дійти висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки ОСОБА_6 не може не розуміти тяжкість інкримінованого злочину, та можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
Наведені обставини, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, характер вчинення злочину, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_6 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілих та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи обвинуваченого щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази тих потерпілих та свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілих та свідків, схиляючи їх до зміни показів в даному кримінальному проваджені, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останньому злочинів, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого скоєння нею інших кримінальних правопорушень та переховування обвинуваченої від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Апеляційний суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_7 , який був співучасником вчинення злочину, будучи звільненим з-під варти, вдався до спроб переховування від суду, що не виключає ризик, переховування ОСОБА_6 від суду, у урахуванням того, що за його твердженням він має трьох дітей, а в умовах воєнного стану відповідно має право на виїзд за межі країни.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою, а самим обвинуваченим не надано апеляційному суду будь-яких документів, які стали підставою для зміни запобіжного заходу на більш м'який, або неможливість перебування його під вартою.
Разом з цим, колегією суддів встановлені обставини, які відповідно до положень п.2 ч.3 ст.407 КПК, тягнуть за собою скасування ухвали суду та прийняття апеляційним судом нової ухвали.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно вимог ч.ч. 4, 5 ст.182 КПК розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Разом з тим, приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд не врахував положень ч.ч.3, 4 ст.183 КПК та, незважаючи на те, що ухвалою районного суду від 30.11.2021 року за результатами підготовчого судового засідання розмір застави визначався, суд всупереч вимогам процесуального закону продовжив запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
З огляду на вищезазначені обставини, ухвала суду не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню, з прийняттям апеляційним судом нової ухвали.
Скасовуючи ухвалу суду та ухвалюючи нове рішення, при визначенні розміру застави, апеляційний суд керується вимогами ч.4, п.2 ч.5 ст.182 КПК.
Процесуальним законом визначено, що до особи, яка підозрюється у вчиненні тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави виключно в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позиція Європейського суду стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у виді застави та призначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
Апеляційний суд вважає, що розмір застави повинен відповідати тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого на даному етапі судового розгляду обвинувачується ОСОБА_6 , та тим ступенем довіри щодо належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд вважає за необхідне визначити розмір застави, передбачений п.2 ч.5 ст.182 КПК, який буде відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати досудовому розслідуванню.
На думку апеляційного суду, розмір застави в межах, визначених п.2 ч.5 ст.182 КПК, буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не буде непомірним для обвинуваченого, членів його сім'ї та близьких родичів.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу районного суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З огляду на зазначені вище обставини, апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню, ухвала суду підлягає скасуванню, з ухваленням апеляційним судом нової ухвали.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.04.2023 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12021162380000565 від 27.09.2021 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 02.06.2023 року.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_6 , розмір застави, як запобіжного заходу достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, в розмірі 20 прожиткових мінімумів доходів громадян у сумі 53680 (п'ятдесят три тисячі шістсот вісімдесят) гривень.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум (отримувач: Одеській апеляційний суд; Код ЄДРПОУ отримувача 42268321; Код банку отримувача (МФО) 820172; розрахунковий рахунок UA308201720355299001001086720; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Призначення платежу: Згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 24.04.2023 року; Заставна сума за ОСОБА_6 (номер провадження №11-кп/813/1213/23; судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).
Обвинувачений ОСОБА_6 звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави зобов'язати обвинуваченого після звільнення з-під варти прибувати за кожною вимогою суду протягом дії запобіжного заходу у виді застави.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язки, передбачені п.п. 1, 2, 3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: 1) прибувати за кожною вимогою до прокурора або суду; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та/або проживає без дозволу суду; 3) повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, контактних номерів мобільного телефону; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченому наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: у разі, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться до прокурора, суду, без поважних причин та не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу.
Строк дії ухвали апеляційного суду становить до 02.06.2023 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4