Єдиний унікальний номер № 175/71/23
провадження 2/175/17/23
26 квітня 2023 року Дніпропетровський районний суд
Дніпропетровської області
в складі: головуючого
судді Васюченка О.Г.,
з секретарем - Кульпіною Л.Г..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди,
До Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області 05 січня 2023 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди. Позовна заява уточнювалася та доповнювалася. Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що 09.07.2015 біля 02.45 годин на перегоні «ст. Гаврилівка-Язикове» стався наїзд електровозом № ЧС-7 314 під керуванням ОСОБА_2 на трьох осіб, однією з яких була громадянка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була рідною дочкою позивача. Електропоїзд № ЧС-7 314, який належить АТ «Українська залізниця», є джерелом підвищеної небезпеки, таким чином, відповідачем не було забезпечено всіх можливих заходів щодо забезпечення безпеки громадян, зокрема встановлення огорож, парканів тощо, та недопущення тяжких наслідків у вигляді загибелі ОСОБА_3 на залізничному перегоні внаслідок-збиття рухомим складом залізничного транспорту, що рухався. У зв'язку зі смертю своєї доньки внаслідок наїзду на неї рухомого складу, позивач зазнана сильних душевних та моральних страждань. Страждання полягали у порушені її нормальної життєдіяльності, оскільки вона перебувала у близьких стосунках із донькою, дуже її любила, а тому відчувала та відчуває сильний душевний біль від втрати близької їй людини. У зв'язку з цим, неї позивача було порушено нормальний сон, їй часто сняться жахи. Позивач перебуває у стані постійного стресу.
Позивач була у дуже близьких стосунках з донькою, виховувала її фактично одна, без батька. Тому загибла донька була для неї найріднішою людиною. Враховуючи той факт, що втрата близької людини є для неї незворотною втратою, що спричиняла, спричиняє і буде спричиняти довготривалі сильні душевні страждання, тому їй спричинена суттєва моральна шкода, яка потребує відшкодуванню у грошовій формі. У зв'язку з чим позивач звернулась до суду для захисту своїх прав.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог, надано відзив та просила в задоволенні позову відмовити.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши та дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що 9 липня 2015 біля 02.45 годин на перегоні «ст. Гаврилівка-Язикове» на 981 км пк-2 пасажирським поїздом №,91 сполученням «Одеса-Костянтинівка», стався наїзд електровозом № ЧС-7 314 під керуванням ОСОБА_2 на трьох осіб, однією з яких була громадянка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок указаної транспортної події, ОСОБА_3 загинула на місці. Електропоїзд № ЧС-7 314, який належить AT «Українська залізниця», є джерелом підвищеної небезпеки. Позивач згідно свідоцтва про народження є рідною матір'ю загиблої ОСОБА_3 (а.с.1).
Електропоїзд, ЧС-7 № 314, який здійснив наїзд на загиблу, згідно з інформацією, наданою у відповіді на адвокатський запит AT «Укрзалізниця» від 07.12.2020р., перебуває на балансі структурного підрозділу «Дніпровське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця».
У зв'язку з фактом смертельної дорожньо-транспортної пригоди слідчим відділу Барвінківського відділення поліції (м. Барвінкове) Ізюмсього відділу поліції (м. Ізюм) ГУ НП в Харківській області було відкрито кримінальне провадження №12015050930000303 від 09 липня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 276 КК України.
Постановою слідчого слідчого відділу Барвінківського відділення поліції (м. Барвінкове) Ізюмсього відділу поліції (м. Ізюм) ГУ НП в Харківській області кримінальне провадження №12015050930000303 від 09 липня 2015 року закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в діях машиніста електровозу ОСОБА_2 та його помічника машиніста ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 276 КК України (а.с.28).
Приймаючи до уваги вказане, суд вважає доведеними ті обставини, що позивач відносить до категорії осіб, які відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України мають право на відшкодування моральної шкоди.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що вказаний відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У частині другій статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Як вказала Об'єднана палата КЦС ВС у постанові № 235/3191/19 від 14.06.2021, вирішення питання про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у разі смерті фізичної особи має здійснюватися на підставі статті 1167 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно із частинами першою, другою, п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України).
Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Відповідачем існування таких обставин перед судом не доведено.
Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.
Водночас, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).
Як вказав Верховний Суд у постанові № 166/1292/20 від 21.07.2021, положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Судом встановлено, що пішохід ОСОБА_3 під час наїзду не перебував у стані будь-якого сп'яніння також не було наданеоь будь-яких належних чи допустимих доказів, його умислу щодо суїциду чи інше.
Відповідно до п.п.2.2, 2.3 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, відповідно до яких перед тим, як увійти до небезпечної зони, пішохід повинен переконатися у відсутності поїзду (чи локомотиву, вагону, дрезини тощо), при наближенні поїзду необхідно зупинитися поза межею небезпечної зони, пропустити його та, переконавшись у відсутності рухомого составу, який рухається по сусіднім шляхам, почати перехід.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно зі змістом статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім'єю.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.
Отже, суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд враховує глибину та тривалість моральних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок смерті дочки у результаті ДТП, та беручи до уваги принципи розумності і справедливості.
Суд також приймає до уваги, що втрата близької людини спричинила та буде спричиняти в подальшому душевні страждання позивачу, ці обставини істотно змінюють життя позивача, тягнуть за собою додаткові зусилля для організації свого життя. Відновити становище, яке існувало до смерті дочки у житті позивача не можливо.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом ("Станков проти Болгарії").
Також суд бере до уваги, що сам факт загибелі дочки під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивача, враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що позивачеві було завдано моральної шкоди внаслідок непоправної втрати близької людини (дочка, яка загинула внаслідок наїзду електровоза), що підлягає відшкодуванню відповідачем. Та обставина, що шкода спричинена не з вини відповідача, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише у разі спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди. Обставин непереборної сили або умислу потерпілого судом під час судового розгляду не встановлено. З урахуванням грубої необережності потерпілого, суд на підставі ч.2 ст.1193 ЦК України зменшує розмір відшкодування моральної шкоди та вважає розумним та справедливим стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 450 000 грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Що стосується судових витрат сторін по справі, суд прийшов до наступного.
Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Так, оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково, а позивач звільнений від сплати судового збору при поданні позовної заяви суд вважає за необхідне стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збіру у розмірі 4 500 грн. 00 коп. Решту судового збору залишити за рахунок держави.
Керуючись ст. 15, 16, 23, 263, 1167, 1168, 1187, 1193 ЦК Україн, ст.ст. 2, 4, 613, 76, 89, 90, 141, 263,265, 268, 272, 273, ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 450 000 грн..
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 4 500 грн.
Решту судового збору залишити за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складено 27 квітня 2023 року.
Суддя О.Г. Васюченко