27 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 520/1840/21
адміністративне провадження № К/990/5712/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року (головуючий суддя - Бабаєв А.І.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Калиновський В.А., судді - Макаренко Я.М., Мінаєва О.М.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про скасування рішень,
установив:
У лютому 2021 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (правонаступником якого є Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України), в якому просив скасувати рішення про застосування фінансових санкцій від 26 листопада 2018 року №0008474001, №0008464001, №0008444001 та податкові повідомлення-рішення від 26 листопада 2018 року №0008434001 та №0008454001.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року, ФОП ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ФОП ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати означені рішення й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України).
Втім, зазначаючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження (щодо правомірності рішення про застосування штрафних санкцій від 26 листопада 2018 року №0008474001), позивачем не вказано, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також не обґрунтовано, у чому саме полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Відтак, касаційне оскарження судових рішень у цій справі відкрите з підстав зазначення скаржником про неправильне застосування судами норм матеріального права і процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
У світлі заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та передумов прийняття податкових повідомлень-рішень від 26 листопада 2018 року №0008434001, №0008454001, позивач звертає увагу на застосування судами норм права без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2020 року у справі №810/2736/17, від 12 травня 2020 року у справі №803/954/14, від 04 вересня 2020 року у справі №2а-12445/11/2670, від 15 серпня 2018 року у справі №815/2751/16.
Також, на думку позивача, приймаючи спірні рішення контролюючим органом не дотримано вимоги статті 250 Господарського кодексу України в частині строків застосування штрафних санкцій.
Наполягаючи на порушенні судом апеляційної інстанцій норм процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України) позивач вказує, що в суді першої інстанції його права та інтереси представляла адвокат Мальцева Ю.Г. У зв'язку з військовою агресією російської федерації місто Ізюм, в якому позивач мешкав та провадив господарську діяльність, опинилось під контролем російських окупаційних військ. Укладений раніше договір щодо надання правової допомоги адвокатом вичерпав свою дію й учиняти будь-яких дій щодо поновлення та надання повноважень щодо представництва в суді позивач не мав можливості з об'єктивних причин. Поштове відділення Укрпошти 64303, яке знаходиться поряд із місцем проживання позивача в місті Ізюм, відновило свою діяльність у листопаді 2022 року, однак, за обмеженим графіком. Жодних судових викликів засобами поштового зв'язку на судове засідання, призначене на 11 січня 2023 року (дата ухвалення апеляційним судом рішення), позивач не отримував. Тобто, позивач не був повідомлений про дату час і місце судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що на думку позивача, є обов'язковою підставою до скасування рішення суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України.
У відзиві на касаційну скаргу податковий орган просить залишити оскаржувані рішення судів без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу позивача- без задоволення, повністю поділяючи мотиви, з яких виходили суди при вирішенні спору. Стверджує, що доказів належного обліку товарних запасів за місцем проведення фактичної перевірки позивачем не надано ані в ході перевірки, ані до суду. Також, апелюючи доводам позивача, вказує, що допитані в суді першої інстанції свідки фахівці ГУ ДФС у Харківській області ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 підтвердили, що працівники магазинів (продавці) ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у телефонному режимі повідомляли ФОП ОСОБА_1 про прибуття ревізорів податкового органу з метою проведення перевірок, однак, останній надав вказівку працівникам відмовитись від отримання наказів та направлень про проведення контрольних заходів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи посадовими особами ГУ ДФС Харківській області у період з 25 вересня по 04 жовтня 2018 року здійснено заходи щодо проведення фактичних перевірок магазинів, що належать ФОП ОСОБА_1 , розташованих за адресами: АДРЕСА_1 (перевірка призначена наказом ГУ ДФС у Харківській області №6596 від 07 вересня 2018 року), та АДРЕСА_2 (перевірка призначена наказом ГУ ДФС у Харківській області №6595 від 07 вересня 2018 року).
25 вересня 2018 року, до початку проведення перевірки магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посадовою особою ГУ ДФС у Харківській області пред'явлено продавцю магазина ОСОБА_6 наказ на проведення фактичної перевірки від 07 вересня 2018 року №6596 та направлення від 24 вересня 2018 року №1654, №1655, а також повідомлено про підстави та предмет фактичної перевірки.
25 вересня 2018 року ревізори ГУ ДФС у Харківській області склали акт №7570/20-40-40-01-10/НОМЕР_1 про відмову від підпису у направленні та отриманні копії наказу на проведення перевірки, після чого приступили до проведення фактичної перевірки.
За результатами перевірки було складено акт №4140/20-40-40-01-102728918659 від 04 жовтня 2018 року про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні виробництва і обігу підакцизних товарів. Перевіркою встановлено факт здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями у період з 05 по 18 березня 2017 року за відсутності ліцензії, здійснення протягом періоду з 10 по 13 вересня 2017 року роздрібної торгівлі алкогольними напоями за цінами, нижчими за встановлені мінімальні роздрібні ціни на такі напої. Згідно з актом, до перевірки не надано документів, які підтверджують облік алкогольних напоїв (прибуткові та товаро-транспортні накладні). Також, під час перевірки вибірковим порядком зроблено опис наявних алкогольних напоїв, які знаходилися на вітрині магазину, що відображено у додатку №1 до акту перевірки.
На підставі акту перевірки №4140/20-40-40-01-10/НОМЕР_1 26 листопада 2018 року ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій стосовно ФОП ОСОБА_1 №0008454001 в розмірі 20629,00 грн, рішення про застосування фінансових санкцій №0008474001 в розмірі 17000,00 грн та №0008464001 в розмірі 10000,00 грн.
Стосовно магазину за адресою АДРЕСА_2 , судами встановлено, що до початку перевірки, 28 вересня 2018 року, посадові особи ГУ ДФС у Харківській області пред'явили продавцю магазину ОСОБА_7 наказ на проведення фактичної перевірки від 07 вересня 2018 року №6595 та направлення від 24 вересня 2018 року №1622, №16323, службові посвідчення, а також повідомили про підстави та предмет фактичної перевірки.
01 жовтня 2018 року ревізорами ГУ ДФС у Харківській області складено акт №7700/20-40-40-01-10/НОМЕР_1 про відмову від підпису у направленні та отриманні копії наказу на проведення перевірки, після чого фахівці контролюючого органу приступили до проведення фактичної перевірки.
За результатами перевірки було складено акт №4144/20-40-40-01-10/НОМЕР_1 від 04 жовтня 2018 року про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні виробництва і обігу підакцизних товарів. Перевіркою встановлено факт здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями за цінами, нижчими за встановлені мінімальні роздрібні ціни на такі напої, та зафіксовано ненадання документів, які підтверджують облік алкогольних напоїв. Крім того, під час проведення перевірки вибірковим порядком зроблено опис наявних алкогольних напоїв, які знаходилися на вітрині магазину, що відображено у додатку № 1 до акту перевірки.
На підставі акту перевірки №4144/20-40-40-01-10/НОМЕР_1 26 листопада 2018 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0008434001, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції, в розмірі 42249,30 грн, та рішення про застосування фінансових санкцій №0008444001 в розмірі 10000,00 грн.
Дізнавшись про звернення податкового органу до суду із позовом про стягнення податкового боргу, який виник за переліченими вище податковими-рішеннями, у 2021 році позивач оскаржив їх до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не спростовано належними та допустимими доказами встановлені відповідачем у ході фактичних перевірок факти щодо порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та у розрізі заявлених скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Відповідно до пункту 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
За приписами підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності такої підстави, як отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України, визначені Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР).
Щодо рішення про застосування фінансових санкцій №0008474001, яким за порушення вимог частини 14 статті 15 Закону №481/95-ВР до ФОП ОСОБА_1 застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн за роздрібну торгівлю алкогольними напоями за відсутності ліцензії.
Відповідно до статті 1 Закону №481/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Статтею 15 Закону №481/95-ВР визначено, що зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру. Внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) з обов'язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; для фізичних осіб - підприємців - прізвища, імені, по батькові, місця проживання, реєстраційного номера облікової картки платника податків. До заяви додаються копія виданої заявнику ліцензії на відповідний вид діяльності, засвідчена нотаріально або посадовою особою органу ліцензування, та документ, що підтверджує право користування цим приміщенням. Суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.
Відповідно до частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, - 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17000 гривень; оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом), - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень.
Як з'ясували суди попередніх інстанцій у ході фактичної перевірки (акт №4140/20-40-40-01-102728918659) позивач мав ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями на період з період з 05 березня 2016 року по 05 березня 2017 року (ліцензія №162025641206) та з 19 березня 2017 року по 19 березня 2018 року (ліцензія №172025661729). За даними електронних звітів, що надходять на сервери Державної фіскальної службі, перевіркою встановлено факт реалізації позивачем алкогольних напоїв 05, 06, 07, 08 березня 2017 року на загальну суму 596,20 грн. При цьому, у вказаному періоді у позивача була відсутня ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями в магазині, розташованому за адресою: вул. Пролетарська, 2-Б, м. Ізюм, Харківська область.
Оскільки доказів того, що у період з 05 по 18 березня 2017 року позивач мав дозвіл (ліцензію) на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, до перевірки та до суду не надано, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність застосування контролюючим органом до позивача штрафу (фінансової) санкції у розмірі 17000,00 грн за здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями за відсутності ліцензії згідно з рішенням від 26 листопада 2018 року №0008474001.
У касаційній скарзі позивач доводить, що до акта перевірки відповідачем не додано жодного розрахункового документа, який би свідчив про продаж ФОП ОСОБА_1 алкогольних напоїв у період відсутності відповідної ліцензії (з 06 по 18 березня 2017 року), натомість, з наданої до акта перевірки інформації неможливо встановити достовірно, що проданий товар є алкогольними напоями. Поряд із тим, такі доводи знаходяться у площині фактичних обставин справи, установлення й перевірка яких виходить поза межі повноважень суду касаційної інстанції, який, відповідно до процесуального закону, є судом права, а не факту. Більш того, як зазначалось вище, в судах попередніх інстанцій позивачем жодними доказами не спростовано факт реалізації в спірний період алкогольних напоїв.
Щодо правомірності прийняття відповідачем рішень про застосування фінансових санкцій від 26 листопада 2018 року №0008464001, №0008444001 за здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями за цінами, нижчими за мінімальні роздрібні ціни на такі напої.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв» від 30 жовтня 2008 року №957 (далі - Постанова КМУ №957) встановлено розмір мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв згідно з додатком.
У додатку до Постанови КМУ №957 (в редакції Постанови КМУ від 09 серпня 2017 року №634) та у примітках до нього встановлено, серед іншого, мінімальні роздрібні ціни алкогольних напоїв під час їх реалізації (в залежності від їх виду).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №481/95-ВР за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Частиною другою означеної норми встановлено, що до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової або роздрібної торгівлі коньяком, алкогольними напоями, горілкою, лікеро-горілчаними виробами та вином за цінами, нижчими за встановлені мінімальні оптово-відпускні або роздрібні ціни на такі напої - 100 відсотків вартості отриманої партії товару, розрахованої виходячи з мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін, але не менше 10000 гривень.
У ході проведення фактичних перевірок посадовими особами контролюючого органу на основі інформаційної бази ДФС України, на сервери якої надходять копії розрахункових документів реєстраторів розрахункових документів, встановлено реалізацію (роздрібну торгівлю) алкогольних напоїв за цінами, нижчими за мінімальні роздрібні ціни на такі напої у період з 09 по 13 вересня 2017 року. Ревізорами наведено одиницю напою, ємність, міцність, ціна реалізації напою позивачем та мінімальна роздрібна відпускна ціна вказаної продукції з 09 вересня 2017 року встановлена Постановою КМУ №957 станом на дату реалізації.
Враховуючи, що доказів на спростування вказаних в акті перевірки фактів позивачем не надано, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог Постанови КМУ №957 та правомірність застосування контролюючим органом фінансових санкцій відповідно до рішень від 26 листопада 2018 року №0008464001 та №0008444001.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що з метою перевірки дотримання мінімальних роздрібних цін на напої необхідно мати у розпорядженні опис товару за об'ємом у відсотках та місткістю тари у літрах, утім, з даних інформаційної бази ДПС, які додані до актів перевірки, не вбачається наявності відомостей про опис товару. Надаючи оцінку таким доводам колегія суддів КАС ВС, знову ж таки, вказує, що вони зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції. Такі фактичні обставини не були спростовані позивачем у судах попередніх інстанцій.
Щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 26 листопада 2018 року №0008434001 та №0008454001.
Положеннями пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР) визначено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані: вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
За приписами статті 20 Закону №265/95-ВР до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, перевіркою встановлено невиконання позивачем обов'язку щодо ведення при продажу товарів (алкогольних напоїв та тютюнових виробів) у порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, чим порушено вимоги (далі - Закон №265/95-ВР). Зокрема, у ході перевірок посадовими особами контролюючого органу візуально встановлено необлікований товар на суму 10314,50 грн та на суму 21124,65 грн.
Судами з'ясовано, що на останніх сторінках актів обох фактичних перевірок посадовими особами контролюючого органу вчинено записи про перелік документів, які пропонується надати суб'єкту господарювання для перевірок. Документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні тощо.
Окрім того, разом з актами перевірок від 04 жовтня 2018 року №4140/20-40-40-01-10/НОМЕР_1 та №4144/20-40-40-01-10/НОМЕР_1 на адресу позивача направлено лист ГУ ДФС у Харківській області від 05 жовтня 2018 року №9970/ФОП/20-40-40-01-16 про необхідність надання документів, які підтверджують облік товарів згідно з описом (прибуткові (товаросупровідні) документи). Проте, вказана поштова кореспонденція повернулась до контролюючого органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
У ході розгляду справи позивачем також не надано відповідних документів, які б підтверджували факт відповідного обліку товарів за переліченими в актах перевірок позиціями, що знаходились на реалізації в належних йому магазинах.
З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій відповідно до податкових повідомлень-рішень від 26 листопада 2018 року № 0008434001 та № 0008454001.
У касаційній скарзі, посилаючись на постанови КАС ВС (перелік яких наведено вище) вказує, що сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що вони належним чином обліковані, не може бути підставою до застосування санкції, передбаченої статтею 20 Закону №265/95-ВР. Своєю чергою, під час здійснення перевірок первинні документи щодо обліку товарно-матеріальних цінностей були відсутні у працівників-продавців.
Поряд із тим, наведені позивачем рішення КАС ВС ухвалені у правовідносинах, які не є подібними, оскільки в них касаційний суд надавав оцінку обставинам щодо порушення порядку ведення обліку товарних запасів суб'єктами-господарювання - юридичними особам у взаємозв'язку з приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Міністерством фінансів України 24 травня 1995 року №88.
Обґрунтовано відхили суди й доводи позивача про те, що рішення про застосування фінансових санкцій, як вид адміністративно-господарських санкцій, прийнято відповідачем з порушенням строку, передбаченого частиною першою статті 250 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до вказаної норми адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Проте, згідно з частиною другої вказаної статті дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність» та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.
Висновки судів попередніх інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. У цілому доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою встановленим обставинам і дослідженим ними доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судами положень ПК України. Суд вважає за необхідне також наголосити, що виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту, а тому до їх переоцінки Верховний Суд не вдається.
Перевіряючи доводи позивача про те, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбувся за його відсутності, оскільки його не було повідомлено про дату час і місце судового розгляду справи, колегія суддів КАС ВС зазначає наступне.
Вирішуючи питання про можливість вирішення справи за відсутності позивача Другий апеляційний адміністративний суд виходив з таких міркувань: 29 листопада 2021 року апеляційним судом відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача на рішення Харківського окружного адміністративного суду, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. В судовому засідання 21 лютого 2022 року був присутній уповноважений представник ФОП ОСОБА_1 - адвокат Мальцева Г.Ю., яка була опитана судом, після чого у справі було оголошено перерву. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан. Листом від 05 жовтня 2022 року з метою дотримання усіх основних засад (принципів) адміністративного судочинства, а також з метою недопущення обмежень прав учасників судового процесу, судом було запропоновано учасникам судового процесу висловити позицію стосовно можливості розгляду справи в режимі відеоконференції або заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження. В подальшому розгляд справи відкладався. В судове засідання, призначене на 23 січня 2023 року, сторони не з'явились, конверт із судовою повісткою, направлений позивачеві, повернувся на адресу суду. Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь позивача обов'язковою, позивач брав участь у судовому засіданні через представника й остання була присутня в судовому засіданні 21 лютого 2022 року й надавала пояснення суду, враховуючи, що в матеріалах справи наявні достатні докази для вирішення справи, й судом неодноразово задовольнялись клопотання про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
На думку колегії суддів КАС ВС апеляційний судом в даному випадку було вжито усіх можливих та залежних від нього процесуальних дій та заходів задля забезпечення учаснику справи (в даному випадку - позивачеві) можливості повноцінно взяти участь у справі з використанням усіх наявних у нього прав, передбачених статтею 44 КАС України. Більше того, повноважний у 2022 році представник позивача надавав пояснення в судовому засіданні щодо поданої позивачем апеляційної скарги. Враховує колегія суддів й значну тривалість часу, протягом якого справа перебувала на розгляді в суді апеляційної інстанції (апеляційне провадження було відкрите 29 листопада 2021 року, рішення прийняте 11 січня 2023 року, в той час як строк розгляду апеляційної скарги становить шістдесят днів). Відсутні у справі й будь-які докази того, що позивач, ініціювавши апеляційний перегляд справи, цікавився станом розгляду своєї апеляційної скарги. Отже, на думку колегія суддів КАС ВС, судом апеляційної інстанції не було допущено таких порушень норм процесуального права, які б у розумінні статті 353 КАС України слугували підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).
У зв'язку з цим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх
Судді О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська