27 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 260/5932/21
адміністративне провадження № К/990/35426/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників у касаційній інстанції справу № 260/5932/21
за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду
за касаційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року, ухвалене суддею Микуляком П. П.
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Святецького В.В., Ільчишин Н.В.,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із вказаним позовом до Закарпатської обласної прокуратури (далі - відповідач) де, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:
1.1. стягнути з Закарпатської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2017 по 11.12.2020 з врахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу в сумі 1 197 823,20 грн;
1.2. стягнути з Закарпатської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді в період з 11.03.2021 по 25.11.2021 у розмірі 134 722,86 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2021 у справі № 826/18139/14, яке набрало законної сили та яким його поновлено на посаді, встановлено, що розрахунковий період вимушеного прогулу позивача тривав 1596 днів, а саме з 24.10.2014 по 10.03.2021. Упродовж означеного періоду посадовий оклад позивача змінювався згідно вимог законодавства. Позовна вимога про застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу у період з 01.12.2015 по 05.09.2017 вже була заявлена позивачем та розглянута судом у справі № 826/18139/14. Водночас, вимога про стягнення середнього заробітку із застосуванням коефіцієнту підвищення у період з 06.09.2017 по 11.12.2020 порушується вперше. Відтак, позивач уважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача на його користь суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу за вказаний період у розмірі 1 197 823,20 грн.
2.1. У заяві про збільшення позовних вимог, поданій в порядку статті 47 КАС України, позивач зазначив, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2021 у справі № 826/18139/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано лише 25.11.2021, у зв'язку із чим позивач уважає, що з відповідача належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду на підставі статті 236 КЗпП України.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2021 у справі № 826/18139/14 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю:
3.1. визнаний протиправним та скасований наказ Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 № 1446к;
3.2. поновлено ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді заступника прокурора Закарпатської області з 24.10.2014 та стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 290 653,67 грн;
3.3. допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць;
3.4. зобов'язано Офіс Генерального прокурора надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 у справі № 826/18139/14 апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Закарпатської обласної прокуратури задоволено частково:
4.1. рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2021 скасоване в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 290 653,67 грн та прийняте в цій частині нове рішення, яким ці вимоги задоволено частково. Стягнуто з Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 10.03.2021 у розмірі 1207964,52 грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2021 залишено без змін.
5. Вказана постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 року у справі № 826/18139/14 набрала законної сили з дати її прийняття.
6. Наказом Генерального прокурора від 24.11.2021 № 412к поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Закарпатської області з 24.10.2014.
7. Наказом Закарпатської обласної прокуратури від 25.11.2021 № 725к заступнику прокурора Закарпатської області ОСОБА_1, посаду якого ліквідовано наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 № 46ш, тимчасово визначено робоче місце у відділі процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Закарпатської обласної прокуратури.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
8. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2022, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2022, позов задоволено:
8.1. стягнуто із Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2017 по 11.12.2020 з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу в розмірі 1 197 823,20 грн;
8.2. стягнуто із Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за період з 11.03.2021 по 25.11.2021 у розмірі 134 722, 86 грн.
9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що у справі № 826/18139/14 позовні вимоги ОСОБА_1 не стосувалися застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу за весь час вимушеного прогулу, а лише у період з 01.12.2015 по 05.09.2017. В той же час, вимога про стягнення середнього заробітку із застосуванням коефіцієнту підвищення у період з 06.09.2017 по 11.12.2020 (820 робочих днів) не розглядалася у справі № 826/18139/14 та порушується позивачем вперше.
9.1. Разом із тим, як зауважили суди попередніх інстанцій, необхідність застосування коефіцієнту підвищення заробітної плати для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу передбачена пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у редакції, що діяла до 12.12.2020 (далі - Порядок № 100).
9.2. А тому, на думку цих судів, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2017 року по 11.12.2020 з врахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу в розмірі 1 197 823,20 грн, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
9.3. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді в період з 11.03.2021 по 25.11.2021 у розмірі 134 722,86 грн, то суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що рішення суду в означений період відповідачем у добровільному порядку не було виконане, а тому наявні правові підстави для притягнення Закарпатської обласної прокуратури до відповідальності шляхом стягнення на користь позивача середнього заробітку за цей період.
9.4. Посилання Закарпатської обласної прокуратури на те, що вона не є роботодавцем позивача, а отже затримка виконання судового рішення про його поновлення на посаді відбулася не з її вини, на думку судів попередніх інстанцій є безпідставними, оскільки відповідно до статей 1, 7 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, до складу якої входить, серед іншого, Офіс Генерального прокурора та регіональні прокуратури, а отже несвоєчасне поновлення позивача на посаді заступника прокурора Закарпатської області Офісом Генерального прокурора, за умови отримання ним заробітної плати у прокуратурі Закарпатської області, не може бути підставою для відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
9.5. Суди попередніх інстанцій зауважили, що у фактичних трудових відносинах позивач перебував із прокуратурою Закарпатської області, нарахування та виплата заробітної плати, проведення пов'язаних із цим розрахунків здійснювалося прокуратурою Закарпатської області, яка у подальшому перейменована у Закарпатську обласну прокуратуру. Відповідно, обов'язок виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 покладений на Закарпатську обласну прокуратуру.
9.6. Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам апелянта в частині зміни позивачем одночасно предмету і підстав позову, що в силу положень КАС України не допускається, зазначив про не прийнятність цих доводів, оскільки у цьому зміни предмету позову не відбулося, з огляду на те, що у позові і у заяві про зміну позовних вимог йдеться про стягнення середнього заробітку.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг, позиція учасників справи
10. Від Закарпатської обласної прокуратури до Верховного Суду 14.12.2022 надійшла касаційна скарга на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2022 у справі № 260/5932/21, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
11. Підставою касаційного оскарження визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та посилання у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій не було ураховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.07.2022 у справі № 640/11937/21 щодо застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України; від 24.01.2019 у справі № 760/9521/15-ц, від 27.09.2022 у справі № 826/18139/14, від 10.10.2019 у справі № 522/13736/15, від 10.05.2018 у справі № 332/603/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/4518/16, від 13.03.2019 у справі № 711/8446/16-ц та постанові Верховного Суду України від 31.10.2012 у справі № 6-76цс12 щодо застосування статті 236 КЗпП України.
11.1. За доводами цієї касаційної скарги стверджується, що звернення ОСОБА_1 до суду із позовом у справі № 260/5932/21 фактично свідчить про незгоду позивача із здійсненими у справі № 826/18139/14 розрахунками середнього заробітку за час вимушеного прогулу в частині нарахованої судом суми цієї виплати.
11.2. Своєю чергою, як зазначає скаржник, Закарпатська обласна прокуратура звертала увагу суду апеляційної інстанції на практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема висновки, викладені у постанові від 27.07.2022 у справі № 640/11937/21 щодо застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, та вказувала на наявність підстав для закриття провадження у справі № 260/5932/21 у цій частині. Однак, суд апеляційної інстанції проігнорував вищезазначену постанову Верховного Суду та не застосував її до спірних правовідносин.
11.3. Окрім того, на переконання касатора, заявлена позивачем вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду не може бути заявлена до Закарпатської обласної прокуратури, оскільки виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді є компетенцією Офісу Генерального прокурора (стаття 39 Закону України «Про прокуратуру»), а не Закарпатської обласної прокуратури.
11.4. Як зауважує скаржник, саме наказом Генерального прокурора від 24.11.2021 за № 412 к ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника прокурора Закарпатської області з 24.10.2014, а підставою поновлення є рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2021 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 у справі № 826/18139/14.
11.5. У цьому аспекті скаржник звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13.03.2019 у справі № 711/8446/16-ц, де зазначено, що належним відповідачем у справах щодо стягнення середнього заробітку за статтею 236 КЗпП України є особа, яка уповноважена виконати рішення про поновлення на роботі. Аналогічний висновок мітиться у постанові Верховного Суду України від 31.20.2012 у справі №6-76цс12 та постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 332/603/17.
11.6. Як наголошує касатор, у цьому спорі предметом є стягнення коштів, які є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов'язана судовим рішенням або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді та сплатити кошти за час вимушеного прогулу й за час затримки виконання рішення суду про поновлення, проте, суд не залучив Офіс Генерального прокурора, як відповідача у цій справі, а тому, на думку скаржника, обставина несвоєчасного виконання рішення суду залишилася не встановленою.
11.7. Скаржник також акцентував увагу Суду на тому, що заява позивача про зміну позовних вимог, подана в порядку статті 47 КАС України, в частині їх збільшення містить у собі зміну предмету і підстав одночасно, що в силу процесуального закону є недопустимим, однак, судом ці доводи відповідача не враховані при постановленні рішення, не надано оцінку заяві про зміну предмету і підстав позову, що призвело до неправильного вирішення спору.
12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.01.2023 відкрите касаційне провадження № К/990/35426/22 за вищевказаною касаційною скаргою.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 26.04.2023 закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників за наявними у справі матеріалами.
Позиція інших учасників справи
14. Від ОСОБА_1 до Суду 16.02.2023 надійшов відзив на касаційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури, де позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
14.1. У цьому відзиві позивач зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.03.2021 у справа №826/18139/14 позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено у повному обсязі, а тому зазначене рішення ним не оскаржувалося, подання ж позову у справі № 260/5932/21 не свідчить про його намагання переглянути розмір вказаного середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного судом у справі №826/18139/14, оскільки позовні вимоги у цих справах між собою не пов'язані та стосуються різних періодів вимушеного прогулу.
14.2. Так, позивач звертає увагу, що у цій справі ним заявлена позовна вимога про стягнення середнього заробітку із застосуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу у інший період, а саме з 06.09.2017 по 11.12.2020. Тоді як у справі №826/17610/14 вимога про застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу була висунута за період з 01.12.2015 по 05.09.2017.
14.3. На думку позивача, подані ним позови у наведених вище справах не є тотожними, так як відрізняються за предметом позовної вимоги, а саме вимогою стягнення середнього заробітку з коефіцієнтом підвищення посадового окладу у різні періоди вимушеного прогулу.
14.4. ОСОБА_1 звертає увагу, що позицію щодо наявності у нього, як позивача, права на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу у відповідні періоди вимушеного прогулу «по дату 11.12.2020» висловлено у постанові Верховного Суду від 27.09.2022 у справі № 826/17610/14, що в силу положень частини четвертої статті 78 КАС України не потребує доведення у цій справі.
14.5. Позивач також стверджує про безпідставність доводів Закарпатської обласної прокуратури про те, що цей відповідач не є роботодавцем ОСОБА_1 , а тому не несе відповідальності за несвоєчасне поновлення працівника на роботі, і як наслідок, з цього відповідача не можуть бути стягнуті кошти за час затримки виконання рішення суду, оскільки несвоєчасне поновлення позивача на посаді Офісом Генерального прокурора, за умови отримання ним заробітної плати у обласній (у цьому випадку Закарпатській) прокуратурі, не може бути підставою для відмови у такій виплаті. До того ж, Закарпатська обласна прокуратура входить до єдиної системи прокуратури та фінансується згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
15. Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
16. Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України) та за затримку виконання рішення суду (стаття 236 КЗпП України).
17. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2017 по 11.12.2020 у сумі 1 197 823,20 грн, Верховний Суд виходить із такого.
18. Стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу за наслідком розгляду спору про його поновлення на роботі є насамперед одним із визначених законом способів захисту порушених трудових прав особи.
19. Питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як правило, вирішується одночасно зі спором про поновлення на роботі, але може бути предметом розгляду в окремому позовному провадженні. У будь-якому випадку підставою позову у справах цієї категорії є незаконність звільнення з роботи.
20. Судами у цій справі встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 у справі № 826/18139/14 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2021 скасоване в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 290 653,67 грн та прийнято в цій частині нове рішення, яким ці вимоги задоволено частково, а саме стягнуто із Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 10.03.2021 у розмірі 1207964,52 грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2021 залишено без змін.
21. Звернення до суду із адміністративним позовом у цій справі позивач мотивував тим, що під час розгляду справи № 826/18139/14 розмір належного до стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2017 по 11.12.2020 обчислено судами без урахування положень пункту 10 Порядку № 100, внаслідок чого не застосовано коефіцієнти підвищення посадового окладу та інших виплат, які підлягали застосуванню при здійсненні розрахунку цієї виплати. При цьому, позивач зазначив, що вимога про застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу у період з 01.12.2015 по 05.09.2017 вже була заявлена позивачем та розглянута судом у справі № 826/18139/14. Водночас, вимога про стягнення середнього заробітку із застосуванням коефіцієнту підвищення у період з 06.09.2017 по 11.12.2020 не розглядалася у справі № 826/18139/14 та порушується позивачем вперше.
22. Суди першої та апеляційної інстанції погодилися із такими доводами позивача та задовольнили позовні вимоги у цій частині.
23. Водночас із установлених у цій справі обставин слідує, що в рамках розгляду справи № 826/18139/14, при вирішенні питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції здійснив його розрахунок із застосуванням положень Порядку № 100. У подальшому, рішення суду першої інстанції було предметом перевірки апеляційним судом за апеляційними скаргами Офісу Генерального прокурора та Закарпатської обласної прокуратури.
24. При цьому, ОСОБА_1 правильність розрахунку Окружного адміністративного суду міста Києва середнього заробітку за час вимушеного прогулу під сумнів не ставилося, рішення суду у справі № 826/18139/14 в цій частині не оскаржувалося.
25. Тобто, позовні вимоги, які заявлені позивачем у цій справі в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2017 по 11.12.2020 були предметом судового розгляду у справі № 826/18139/14, в якій прийняті відповідні судові рішення, що набрали законної сили.
26. Зокрема, визначений у справі № 826/18139/14 судами період вимушеного прогулу позивача (з 24.10.2014 по 10.03.2021) та за який судами вже було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, охоплював визначений позивачем спірний період, за який він просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу і в цій справі.
27. Мотиви судів попередніх інстанцій, якими вони керувалися, задовольняючи позовні вимоги у цій частині, зокрема з тих підстав, що вимога про стягнення середнього заробітку із застосуванням коефіцієнту підвищення у період з 06.09.2017 по 11.12.2020 не розглядалася у справі № 826/18139/14 та порушується позивачем вперше, колегія суддів уважає помилковими, позаяк середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» визначається за правилами, передбаченими Порядком №100, який застосовується також у випадках вимушеного прогулу (підпункт «з» пункту 1 цього Порядку) і його обчислення з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу (у разі якщо в розрахунковому періоді таке підвищення згідно з актами законодавства відбулося) було прямо визначено пунктом 10 Порядком № 100 (в редакції до 11.12.2020).
28. Із визначених Порядком № 100 правил обрахунку середнього заробітку працівника цілком логічно слідує, що застосування пункту 10 Порядку № 100 (в редакції до 11.12.2020) здійснюється судом при розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника незалежно від того чи заявляються позивачем вимоги про його стягнення з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу, позаяк такий алгоритм розрахунку визначений безпосередньо у нормативно-правовому акті на підставі якого, цей розрахунок здійснюється.
29. Саме на підставі означеного нормативно-правового акту суди першої та апеляційної інстанції у справі № 826/18139/14 здійснювали розрахунок суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підлягала виплаті позивачу.
30. Зокрема, у справі № 826/18139/14 судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що упродовж періоду з 24.10.2014 по 10.03.2021 посадовий оклад позивача змінювався згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 № 1013 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505) та постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури».
31. При цьому, незгода позивача із розрахованою судом першої інстанції сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в тому числі із складовими здійсненого судом розрахунку (кількістю днів вимушеного прогулу позивача; розміром середньомісячної заробітної плати позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню, а також розміром середньоденної заробітної плати), чи застосуванням судом пункту 10 Порядку № 100 у відповідному періоді, могла бути підставою для оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2021 в апеляційному порядку, проте, як слідує із змісту постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 позивач таким правом не скористався, що останнім не заперечується, тобто фактично погодився із здійсненим судом першої інстанції розрахунком цієї суми.
32. Своєю чергою суд апеляційної інстанції при перегляді рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2021 за апеляційними скаргами Офісу Генерального прокурора та Закарпатської обласної прокуратури дійшов висновку, що положення пункту 10 Порядку № 100 з 12.12.2020 при розрахунку середньої заробітної плати позивача з коефіцієнтом підвищення застосуванню не підлягають, оскільки набрали чинності зміни, внесені до Порядку № 100 постановою Кабінету Міністрів України № 1213 від 09.12.2020, якою вказаний пункт було виключено.
33. Як слідує із змісту постанови Верховного Суду від 27.09.2022 судові рішенні у справі № 826/18139/14 були переглянуті, в тому числі і за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного суду від 10.10.2021, у зв'язку із незгодою останнього із здійсненим судом апеляційної інстанції розрахунком суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
34. За наслідками перегляду судових рішень у справі № 826/18139/14 Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_1 , постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 10.03.2021 у розмірі 1 207 964, 52 грн скасував та у цій частині залишив в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.03.2021.
35. З наведеного слідує, що спір у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 24.10.2014 по 10.03.2021 був остаточно вирішений постановою Верховного Суду від 27.09.2022 у справі № 826/18139/14.
36. У цьому аспекті колегія суддів звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11.04.2018 у справі №9901/433/18, де зазначено, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.
37. Отже, інший словесний виклад правових обґрунтувань вимог, заявлених на розгляд суду, не змінює правової природи таких вимог, їх предмет та підстави в цілому, що свідчить про те, що фактично позивач у межах цієї справи просить суд повторно переглянути питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке отримало своє остаточне вирішення в межах розгляду справи № 826/18139/14.
38. З наведеного слідує висновок, що заявлена у цій справі позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з Закарпатської обласної прокуратури на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.09.2017 по 11.12.2020 вже була предметом судового розгляду в адміністративній справі № 826/18139/14, оскільки також охоплювала означений період.
39. При цьому, суд першої інстанції у цій справі, визначаючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.09.2017 по 11.12.2020, констатував, що за цей період за рішеннями судів у справі № 826/18139/14 на користь позивача вже стягнута сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі - 620 633,40 грн.
40. За таких обставин, Верховний Суд погоджується із доводами скаржника, що у цьому випадку звернення позивача до суду свідчить про його незгоду із рішенням суду у справі № 826/18139/14 в частині нарахованої до стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу і фактично є спробою переглянути рішення суду, що набрало законної сили, що не передбачено процесуальним законом.
41. Натомість суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги у цій частині наведеного не врахували та фактично здійснили перегляд судових рішень у справі № 826/18139/14, які набрали законної сили.
42. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
43. Таким чином, оскільки питання щодо стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача в судовому порядку вирішено і не може бути повторно розглянуто, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
44. Цей висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.04.2020 у справі №1540/3487/18, від 21.09.2021 у справі №640/7614/20 та від 27.07.2022 у справі № 640/11937/21.
45. Отже, доводи касаційної скарги, які слугували підставою відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України в частині неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 27.07.2022 у справі № 640/11937/21, знайшли підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі.
46. За правилами частини першої статті 354 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
47. Ураховуючи наведені положення процесуального закону, а також те, що є такі, що набрала законної сили рішення суду між тими самими сторонами, з того самого фактичного предмету спору (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) та з тих самих підстав, Верховний Суд уважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі у цій частині позовних вимог - закриттю.
48. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо іншої позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 11.03.2021 по 25.11.2021 у розмірі 134 722,86 грн, колегія суддів зауважує про таке.
49. Основні доводи касаційної скарги зводяться до того, що ця вимога була заявлена позивачем в порядку статті 47 КАС України в заяві про зміну позовних вимог від 29.11.2021, якою останній фактично змінив предмет і підстави позову одночасно, що, в силу процесуального закону є недопустимим.
50. Як стверджує скаржник судом першої інстанції не надано оцінку означеній заяві, що призвело до неправильного вирішення спору, зокрема зі змісту цієї заяви слідує подання іншого (ще одного) позову, а позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду заявлена до неналежного відповідача.
51. Згідно із частино першою статті 47 КАС України крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
52. У аспекті цих доводів касаційної скарги колегія суддів зауважує, що вирішуючи питання про прийняття означеної заяви позивача від 29.11.2021, суд попередньо повинен проаналізувати предмет позову, його підставу і зміст та на підставі отриманих висновків визначити чи відбулася зміна розміру позовних вимог, чи змінено предмет або підстава позову.
53. Так, предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, а підставою позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин.
54. Розміром позову є кількісна характеристика позовних вимог. Отже, збільшення або зменшення розміру позовних вимог може відбутися шляхом зміни кількісних характеристик позовних вимог, але в межах спірних правовідносин.
55. Водночас предмет позову кореспондує із способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що свідчить про обрання позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права або його доповнення, у межах спірних правовідносин.
56. У постанові від 22.01.2020 у справі № 826/19197/16 Верховний Суд висновував, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - зміну обставин, на яких ґрунтуються вимоги особи, яка звернулася з позовом. Зміна предмету або підстав позову може відбуватися лише у межах спірних правовідносин. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Наслідком розгляду заяви, зміст якої свідчить про одночасну зміну предмета і підстав позову є повернення такої заяви та розгляд раніше заявлених позовних вимог, якщо позивач не відмовляється від позову. Водночас у таких випадках позивач не позбавлений права звернутися з новим окремим позовом у загальному порядку.
57. Суд зауважує, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.
58. Так, звертаючись із первісним позовом позивач у цій справі визначив його предметом середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 10.03.2021, а підставою позиву визначено порушення відповідачем при його розрахунку положень пункту 10 Порядку № 100.
59. У заяві про зміну позовних вимог, позивач зменшив спірний період стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши період з 06.09.2017 по 11.12.2020.
60. Поряд із цим, у цій заяві позивач збільшив позовні вимоги шляхом доповнення вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Цю вимогу позивач обґрунтовував невиконанням відповідачем у період з 11.03.2021 по 25.11.2021 судового рішення у справі № 826/18139/14, яким його було поновлено на посаді. Отже, зміст цієї позовної вимоги полягає у застосуванні до відповідача відповідальності, визначеної у статті 236 КЗпП України, пов'язаної із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
61. Так, за змістом статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід уважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.
62. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
63. В матеріалах справи відсутні будь-які процесуальні рішення щодо прийняття судом першої інстанції заяви позивача від 29.11.2021 про зміну позовних вимог.
64. Із змісту протоколу судового засідання від 25.01.2022 слідує, що суд, вирішуючи питання закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до розгляду по суті, не надавав оцінку заяви позивача від 29.11.2021 на відповідність її вимогам статті 47 КАС України, не вирішував питання прийняття цієї заяви, не з'ясовував належності відповідачів за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення.
65. При цьому, в ухвалі суду першої інстанції від 25.01.2022 про закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду по суті судом зазначено, що підготовчі дії були проведені щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
66. У цій ухвалі не вирішувалося питання про закінчення підготовчого провадження за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, якою позивач доповнив позовні вимоги у заяві від 29.11.2021 про зміну позовних вимог.
67. Суд зауважує, що саме у підготовчому засіданні фактично реалізується більшість завдань стадії підготовчого провадження під час розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
68. Так, згідно з приписами частини другої статті 180 КАС України у підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви; вирішує питання про заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує заяви та клопотання учасників справи.
69. Таким чином, підготовче судове провадження - це обов'язкова стадiя судового прoцесу у кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадженння, в якій з'ясовується предмет спoру, позoвні вимoги, заперечення на позoвні вимoги, склад учасників судовoго процесу, вирішення відводів, xарактер спірних правовідносин та інших дій, спрямованих на створення умов для правильного і безперешкoдного розгляду справи пo суті.
70. У цій справі судами попередніх інстанцій було установлено, що ОСОБА_1 поновлено 24.11.2021 наказом Генерального прокурора № 412к на посаді заступника прокурора Закарпатської області з 24.10.2014.
71. Згідно із положеннями пункту 8 частини першої статті 39 Закону № 1697-VII посада заступника прокурора Закарпатської області належить до адміністративних посад як посад «заступника керівника обласної прокуратури».
72. А відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону № 1697-VII, призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановленому цим Законом, віднесено до повноважень Генерального прокурора.
73. Водночас судом першої інстанції питання про залучення Офісу Генерального прокурора як відповідача до участі у справі не досліджувалося та не вирішувалося, і Офіс Генерального прокурора до участі у справі судом не залучався.
74. У цьому аспекті при вирішенні питання застосування відповідальності за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді за статтею 236 КЗпП, суд мав дослідити та установити: до повноважень/компетенції якої особи згідно Закону № 1697-VII належить вирішення питання поновлення позивача на посаді; яка саме особа має виконати рішення суду № 826/18139/14 та якою особою видано відповідний наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді; яка особа визначена боржником у виконавчому провадження з виконання судового рішення у справі № 826/18139/14. Тобто необхідним є встановлення яким саме суб'єктом владних повноважень допущено затримку виконання судового рішення у справі № 826/18139/14.
75. При цьому, посилання судів попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях на ту обставину, що у фактичних трудових відносинах позивач перебував із прокуратурою Закарпатської області, нарахування та виплата заробітної плати, проведення пов'язаних із цим розрахунків здійснювалося прокуратурою Закарпатської області (Закарпатська обласна прокуратура), із чого на їх думку слідує, що відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 826/18139/14 має бути покладено на цього відповідача, є передчасними, позаяк означені обставини не свідчать, що у цьому випадку виконання рішення суду від 10.03.2021 у справі № 826/18139/14 в частині поновлення позивача на роботі здійснювалося саме цим відповідачем.
76. Ураховуючи, що предметом цього позову є стягнення коштів, які є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов'язана судовим рішенням або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, тому від встановлення судами вищеозначених обставин залежить вирішення питання визначення належного відповідача на якого має бути покладений обов'язок виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення у справі № 826/18139/14.
77. Верховний Суд зауважує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість з'ясування належності відповідачів, їх заміна у разі необхідності та встановлення обґрунтованості позову - це обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи.
78. Позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
79. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 280/3088/19.
80. Належним є відповідач, який є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, учасником спірних відносин та зобов'язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред'явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні. У такому випадку суд з метою забезпечення захисту порушеного (оспорюваного, невизнаного) права особи повинен замінити неналежного відповідача належним або залучити до участі у справі співвідповідача, однак на це потрібна згода позивача.
81. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції (частина сьома статті 48 КАС України).
82. З аналізу статті 48 КАС України слідує, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.
83. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 460/2903/20, від 23.06.2020 у справі № 540/2269/18, від 30.09.2019 у справі № 140/72/19, від 21.12.2018 у справі № 803/1252/17.
84. Верховний Суд наголошує, що за правилами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
85. Підсумовуючи, Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції не вжили всіх, визначених законом заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків в частині покладення відповідальності за статтею 236 КЗпП України виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на Закарпатську обласну прокуратуру, що мало наслідком неправильне вирішення спору в цій частині позовних вимог.
86. Таким чином колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги, що допущення судом першої інстанції вищевказаних процесуальних порушень про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
87. Відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
88. Отже, судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд апеляційної інстанції не усунув цих порушень, що в силу вимог пункту першого частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд.
89. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
90. Під час нового розгляду справи в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення суду необхідно, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, надати оцінку заяві позивача про зміну позовних вимог, а також дослідити та встановити: до повноважень/компетенції якої особи згідно Закону № 1697-VII належить вирішення питання поновлення позивача на посаді; залучити до участі у справі належного відповідача та вирішити справу у відповідності до приписів статті 242 КАС України .
91. З огляду на результат касаційного розгляду в зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 238, 341, 345, 349, 353, 354, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури задовольнити частково.
2. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 260/5932/21 скасувати.
3. Провадження у справі № 260/5932/21 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.09.2017 по 11.12.2020 - закрити.
4. Справу № 260/5932/21 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду направити на новий судовий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов