27 квітня 2023 р. Справа № 480/3103/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2022, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 12.12.22 по справі № 480/3103/22
за позовом ОСОБА_1
до Сумської митниці
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумської митниці, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Сумської митниці ДФС, ЄДРПОУ 39420037, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік;
- стягнути з Сумської митниці ДФС, ЄДРПОУ 39420037, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік;
- стягнути з Сумської митниці ДФС, ЄДРПОУ 39420037, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення у розмірі 591,05 гривень за кожен день затримки.
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що починаючи з 20.09.2016 він працює в органах митної служби, остання займана посада в Сумській митниці ДФС - головний державний інспектор юридичного відділу. З 19.06.2017 призваний на військову службу зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку. У 2018 році отримав статус учасника бойових дій. Відповідно до заяви від 10.12.2021 позивач звільнений в порядку переведення до Сумської митниці відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України "Про державну службу", п. 5 ст. 36 КЗпП України. Станом на день прийняття наказу про звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та зазначає, що невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік порушує його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист, відповідно, з відповідача належить стягнути також і середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, оскільки така виплата в день звільнення позивача не проведена. Просив позов задовольнити.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Сумської митниці про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку - відмовлено за необгрунтованістю.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Позивач наголошує, що його вимоги стосуються стягнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дш, а не додаткову відпустку за стаж.
На думку позивача, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на лист Міністерства соціальної політики України від 16.11.2016 року № 691/13/116 «Щодо додаткової відпустки за стаж держслужби за період військової служби» є недоречним, оскільки, вказаний лист не регулює відносини з приводу отримання учасником бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року, а регулює лише питання отримання державним службовцем додаткової відпустки за стаж держслужби за період військової служби.
На переконання позивача, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, помилково вказав на той факт, що позивач не є звільненим із Сумської митниці і що за ним зберігається посада головного державного інспектора митного поста "Ромни" Сумської митниці, отже відповідач не зобов'язаний був проводити зі мною розрахунок відповідно до статті 116 КЗпП України.
Згідно наказу № 12-0 від 13.12.2021 року Сумської митниці ДФС позивач був звільнений з посади головного державного інспектора юридичного відділу Сумської митниці ДФС в порядку переведення до Сумської митниці відповідно до пункту 2 частини 1 статті 41 Закону України від 10.12.2015 №889/11 «Про державну службу», пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Отже, позивач вважає, що в день звільнення 13.10.2021 року, Сумська митниця ДФС повинна була провести з ним повний розрахунок в тому числі і щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, однак цього не зробила.
Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що у зв'язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС, яка з 11.02.2022 як юридична особа - припинена, апелянта за його заявою від 10.12.2021, відповідно до наказу Сумської митниці ДФС від 13.12.2021 № 12-о «Про звільнення в порядку переведення ОСОБА_1 » звільнено 13.12.2021 з посади головного державного інспектора юридичного відділу Сумської митниці ДФС в порядку переведення до Сумської митниці. В той же день, відповідно до наказу Сумської митниці від 13.12.2021 № 216-0 «Про призначення працівника» апелянта було призначено, у порядку переведення з Сумської митниці ДФС, з 14 грудня 2021 на посаду головного державного інспектора митного поста «Ромни» Сумської митниці з укладенням контракту на проходження державної служби.
Відповідно до наказу Сумської митниці від 14.12.2021 № 221-о «Про увільнення від роботи на час проходження військової служби за контрактом» ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов'язків за займаною посадою в Сумській митниці на час проходження військової служби у Збройних Силах України за контрактом з 14.12.2021 до 17.04.2023 року із збереженням посади та середньої заробітної плати.
Таким чином, представник відповідача зазначає, що на даний час ОСОБА_1 є працівником Сумської митниці за посадою головного державного інспектора митного поста «Ромни».
Також, представник відповідача наголошує, що ОСОБА_1 , після фактичного виходу на роботу в Сумську митницю, матиме право скористуватися додатковою відпусткою з урахуванням часу проходження військової служби. Проте, вказане право настане лише з дня фактичного виходу апелянта на роботу.
На переконання відповідача, враховуючи, що ОСОБА_1 з 19.06.2017 по теперішній час проходить військову службу, то за період з 2018 по 2021 не має невикористаних днів додаткової відпустки, а відповідно не може замінити її грошовою компенсацією.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 20.09.2016 позивач працює в органах митної служби, остання займана посада в Сумській митниці ДФС - головний державний інспектор юридичного відділу.
З 19.06.2017 позивач призваний на військову службу зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку. У 2018 році отримав статус учасника бойових дій.
На підставі наказу Сумської митниці ДФС від 13.12.2021 № 12-о позивача звільнено в порядку переведення до Сумської митниці відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України "Про державну службу", п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України. Наказом Сумської митниці від 13.12.2021 № 216-о позивача призначено в порядку переведення з Сумської митниці ДФС з 14.12.2021 на посаду головного державного інспектора митного поста "Ромни" Сумської митниці (а.с.9,19-24,25,26-27,28-29).
При звільненні позивачу не було виплачено кошти за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах відсутні ознаки порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод та законних інтересів позивача, його дії відповідають критеріям правомірності, визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, тому за наведених обставин і правових норм вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у повному обсязі з наступних підстав.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки", учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею ст.77-2 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) також закріплено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно доЗакону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув.
Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у рішенні від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18,яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача стосовно того, що апелянт помилково вважає себе звільненим з Сумської митниці ДФС, оскільки з матеріалів справи встановлено, що відповідно до наказу № 12-0 від 13.12.2021 року Сумської митниці ДФС позивача звільнено з посади головного державного інспектора юридичного відділу Сумської митниці ДФС в порядку переведення до Сумської митниці відповідно до пункту 2 частини 1 статті 41 Закону України від 10.12.2015 №889-VII «Про державну службу», пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України та виплачено ОСОБА_1 грошові кошти за невикористану частину щорічної основної відпустки у кількості 28 календарних днів за період роботи з 20.09.2016 по 19.09.2017, 30 календарних днів за період роботи з 20.09.2017 по 19.09.2018, 30 календарних днів за період роботи з 20.09.2018 по 19.09.2019, 30 календарних днів за період роботи з 20.09.2019 по 19.09.2020, 30 календарних днів за період роботи з 20.09.2020 по 19.09.2021, 7 календарних днів за період роботи з 20.09.2021 по 13.12.2021згідно зі статтею 24 Закону У країни від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки».
Відповідно до ч.2 ст. 58 Закону України "Про державну службу" додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток надаються державним службовцям відповідно до закону.
З огляду на вищенаведене державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг та встановлюється право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Крім того, подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19, в якій зазначено, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Тобто, вказані вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року, а у разі її невикористання на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20, від 29.04.2021 у справі № 200/602/20-а.
З огляду на зміст п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ, вказаною нормою встановлено право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку звільнення військовослужбовця - учасника бойових дій йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки у тому числі, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Взаховуючи викладене, для повного та ефективного захисту порушених прав позивача необхідно визнати протиправною бездіяльність Сумської митниці ДФС, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік та зобов'язати Сумську митницю ДФС нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік.
Щодо позовних вимог стосовно стягнення з Сумської митниці ДФС середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналізуючи згадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) зробив висновок, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, за висновком Верховного Суду України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
З огляду на викладене, відповідач буде зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку, однак лише після сплати на користь позивача компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій на виконання рішення суду у цій справі.
Таким чином, вимога позивача про обчислення середнього заробітку в цій частині наразі є передчасною, оскільки на момент розгляду судом цієї справи ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, що унеможливлює обчислення судом розміру середнього заробітку за затримку розрахунку.
До того ж, суд враховує, що Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, відступаючи від висновків Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, зазначила, що при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних відносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем не проведено на даний час із позивачем повного розрахунку та не виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, то колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволені позовних вимог в цій частині, осільки вони є передчасними, адже до фактичного проведення вказаного розрахунку суд позбавлений можливості достовірно обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку (виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності), а тому позовні вимоги про стягнення таких сум задоволенню не підлягають.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зробив помилкові висновки.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 року по справі № 480/3103/22, в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Сумської митниці щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік та зобов'язання Сумської митниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 по справі № 480/3103/22 - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Сумської митниці щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік та зобов'язання Сумської митниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік.
Прийняти в цій частині постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Сумської митниці (ЄДРПОУ 44017631, вул. Юрія Ветрова, 24, м. Суми, 40020), щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік.
Зобов'язати Сумську митницю (ЄДРПОУ 44017631, вул. Юрія Ветрова, 24, м. Суми, 40020) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2021 рік.
В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 року по справі № 480/3103/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський