27 квітня 2023 р. Справа № 480/8118/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 02.02.2023, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп'яненко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 02.02.23 по справі № 480/8118/22
за позовом ОСОБА_1
до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до 5-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Просив визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2017 році без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889; зобов'язати НОМЕР_3 прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2017 році, з урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, виплату провести з урахуванням виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2016, 2017, 2018, 2020, 2021 роки; зобов'язати НОМЕР_3 прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустки, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2016, 2017, 2018, 2020, 2021 роки, виходячи з повного місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого мав ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби.
Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, пропущений з причин, які він вважає поважними.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду відмовлено, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків поданої позовної заяви - протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтованими поясненнями та доказами на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин (за наявності), які об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві (а не його представнику) звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені процесуальним законодавством.
23.01.2023 від представника позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яка мотивована тим, що позивач звільнений з військової служби та виключений із списків особового складу 29.12.2021.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з даним позовом - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до 5- го прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії і додані до неї документи - повернуто позивачу.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 року про повернення його позовної заяви, та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Так, апелянт посилається на те, що згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці про захист заробітної плати № 95 термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.
У свою чергу, відповідно до ч, 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Позивач зазначає, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Також скаржник наголошує, що в аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Зокрема, відповідно до ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України М 2352-ІХ від 1 липня 2022 року із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Під «належними звільненому працівникові сумами», відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Крім того скаржник зазначає, що з 19.07.2022 - з часу набрання чинності Закону України № 2352-IХ від 1 липня 2022 року встановлено строки звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Разом з тим, позивача виключено зі списків особового складу військової частини 29.12.2021, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», а в силу ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Позаяк, на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини (29.12.2021) звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати відповідно до чинної на той час редакції статті 233 КЗпП України не обмежувалось будь-яким строком.
Таким чином позивач вважає, що тривалість обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку, та не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини.
З урахуванням вищезазначеного, позивач просить скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного від 02.02.2023 у справі №480/8118/22 про повернення позовної заяви та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу позивача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що на виконання вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху від 14.12.2022 року позивачем було надано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яка мотивована тим, що позивач звільнений з військової служби та виключений із списків особового складу 29.12.2021. У зв'язку із звільненням позивач набув право на отримання виплат, які є предметом спору.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач, будучи обізнаним про можливе порушення своїх прав, свобод чи інтересів, у встановлений строк звернення до суду не звернувся, доказів обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду не надав.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви згідно п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, з огляду на наступне.
Так, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є дії відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2017 році без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, а також щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2016, 2017, 2018, 2020, 2021 роки.
Колегія суддів звертає, увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відтак, доводи суду першої інстанції, що в даному випадку необхідно застосовувати ч.5 ст. 122 КАС України є помилковими.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Таким чином, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата позивачу грошової допомоги на оздоровлення та виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, які є складовою заробітної плати.
Проте, на момент звільнення позивача з військової служби та виключення його із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (29 грудня 2021 року), частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Втім, судом першої інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваного судового рішення.
Крім того, колегія суддів наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
З огляду на вказане, доводи суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції безпідставно залишив позовну заяву без руху, а згодом дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з позовом та наявність підстав для повернення позовної заяви.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відтак, оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 по справі № 480/8118/22 - скасувати.
Адміністративну справу № 480/8118/22 позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії направити до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський