27 квітня 2023 року справа №360/1801/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., секретар судового засідання Антіпов М.О., за участі представника відповідача Жаворонкової Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Луганської обласної прокуратури на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року (повне судове рішення складено 20 січня 2023 року) у справі № 360/1801/22 (суддя в І інстанції Шембелян В.С.) за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги, невиплаченої при звільненні,
У вересні 2022 року представник позивача Сьомочкіна Ольга Сергіївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Луганської обласної прокуратури, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просила:
- визнати протиправною бездіяльність Луганської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні;
- стягнути з Луганської обласної прокуратури на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 22 922,76 грн, невиплаченої при звільненні;
- стягнути з Луганської обласної прокуратури на користь позивача 472 645,48 грн за 433 дні затримки виплати вихідної допомоги у зв'язку із звільненням за ініціативою роботодавця, тобто 1091,56 грн середньоденної заробітної плати за кожен день затримки розрахунку з 01.01.2021 по 26.09.2022, та по день винесення судового рішення.
В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 26.11.2001 до 31.12.2020 працювала в органах прокуратури України на різних прокурорських посадах.
Наказом в.о. керівника Луганської обласної прокуратури № 2046к від 24.12.2020 позивача звільнено з посади прокурора Лисичанської місцевої прокуратури з 31.12.2020 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Крім того, зазначеним наказом відділу фінансування та бухгалтерського обліку Луганської обласної прокуратури доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні. Водночас, відповідачем на момент звільнення 31.12.2020 не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних позивачу сум) за час існування трудових відносин, а саме вихідної допомоги при звільнені у сумі 22 922,76 грн.
Листом від 22.02.2022 № 27-6вих-22 Луганська обласна прокуратура повідомила, що підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні, оскільки позивача звільнено в порядку, визначеному Законом України «Про прокуратуру» та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні.
Позивач вважала, що невиплата відповідачем вихідної допомоги при звільненні є протиправною бездіяльністю, тому через свого представника звернулась до суду.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Луганської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.
Стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 28 380,56 грн.
Позовну вимогу ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення середньоденної заробітної плати за кожен день затримки розрахунку при звільненні - залишено без розгляду.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що норми Закону «Про прокуратуру», які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального Закону не врегульовані спірні правовідносини, або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/11 19/16, від 17.10.2018 у справі № 823/276/16 та від 26.11.019 № 824/19/16-а.
ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі рішення про неуспішне проходженням атестації. Тобто, відповідно до підпункту 2 п.19 розд. II Закону № 113-ІХ юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», є саме нереалізація нею свого права, передбаченого п.7, п.14 розділу II Закону № 113-ІХ, щодо успішного проходження атестації.
Оскільки, на думку відповідача, позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру», якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набула права на її отримання.
Відповідач звертає увагу, що наказом прокурора області від 24.12.2020 № 2046к позивача звільнено з посади прокурора Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31.12.2020. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, Луганська обласна прокуратура письмово повідомила працівника перед виплатою зазначених сум, що підтверджується листом від 29.12.2020 №21-86 вих-20. Отже, станом на 31.12.2020 позивачу було достеменно відомо, що вихідної допомоги при звільненні згідно зі статтею 44 КЗпП України їй при остаточному розрахунку при звільненні нараховано та виплачено не було.
Також апелянт, з огляду на пріоритет застосування у спірних правовідносинах ч. 5 ст. 122 КАС України по відношенню до ст. 233 КЗпП, наголошує на тому, що позивачем пропущений строк звернення до суду.
У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Позивач та її представник до апеляційного суду не прибули.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), є внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки № 21.02.2018 № 92425224.
Наказом в.о. керівника Луганської обласної прокуратури від 24.12.2020 № 2046к позивача звільнено з посади прокурора Лисичанської міської прокуратури Луганської обласної прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31.12.2020. В наказі зазначено, що відділу фінансування та бухгалтерського обліку Луганської обласної прокуратури доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, позивач оскаржила до суду вказаний наказ про звільнення, і рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 у справі № 360/483/21 наказ про звільнення ОСОБА_1 від 24.12.2020 № 2046 к та рішення кадрової комісії від 23.11.2020 № 37 було визнано протиправними та скасовано, позивача поновлено на рівнозначній посаді в Лисичанській окружній прокуратурі, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць у розмірі 14 190,28 грн допущено до негайного виконання у цій частині.
Однак рішення суду в частині поновлення на роботі, хоча і було допущено судом до негайного виконання, фактично не було виконане відповідачем, наказу про поновлення її на службі не видавалось, що визнають сторони в заявах по суті справи.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 було скасовано рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 у справі № 360/483/21 та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії від 23.11.2020 № 37, наказу про звільнення від 24.12.2020 № 2046к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
17.02.2022 ОСОБА_1 звернулась до Луганської обласної прокуратури із запитом про надання інформації щодо нарахування їй вихідної допомоги при проведенні остаточного розрахунку та про вирішення питання про нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, який вона мала на час звільнення.
Листом від 22.02.2022 №27-6 вих-22 Луганська обласна прокуратура надала відповідь, в якій зокрема зазначено, що підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні, оскільки її звільнено в порядку, визначеному Законами України «Про прокуратуру» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні.
Копії зазначених документів надані позивачем разом з позовом.
Вирішуючи вимоги апеляційної скарги по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, апеляційний суд виходить з такого.
Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Водночас, порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 Кодексу законів про працю України, в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Отже, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом № 1697-VII.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ст.116 КЗпП України).
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 01.10.2021 у справі № 260/1890/19.
Отже, місцевий суд дійшов правильного висновку, що частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже мають бути застосовані положення статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Такі самі правові висновки зробив Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19.
Що стосується посилання відповідача на правову позицію, викладену, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що прокурора звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання, суд у цій справі зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Тому, з огляду на сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів та враховуючи правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, судами у цій справі враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 420/4887/20.
Підсумовуючи вказане, суд констатує, що Законом 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, у зв'язку з чим спірні правовідносин регулюються саме КЗпП України, оскільки відповідних норм не містить спеціальне законодавство.
Тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у день фактичного звільнення позивача із займаної посади їй належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, яка в той же час відповідачем не нараховувалась і не виплачувалася позивачу, що в свою чергу свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй такої допомоги при звільненні.
Є неприйнятними аргументи відповідача, що у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги, оскільки вони не узгоджуються із вимогами законодавства України про працю, тому незалежно від наявності відповідного наказу прокуратури, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованих законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
Враховуючи, що позивачу не була виплачена належна їй вихідна допомога у день звільнення, позовні вимоги про її стягнення є правомірними.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з наступними змінами та доповненнями (далі -Порядок № 100).
Згідно з абзацом першим п.2 розділу ІІ Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім п.2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до абзацу першого п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Абзацом другим цієї ж норми передбачено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
З урахуванням викладеного, для розрахунку середньомісячної заробітної плати необхідно застосовувати останні два місяці перед звільненням позивача.
Оскільки позивач була звільнена з 31.12.2020 згідно з наказом Луганської обласної прокуратури від 24.12.2020 № 2046к, то останні два місяці перед звільненням є жовтень-листопад 2020 року.
Відповідно до довідки Луганської області прокуратури від 21.02.2022 № 21-65 вих-22, копія якої надана до суду позивачем разом з позовом, сума середньоденної заробітної плати позивача складає 1091,56 гривень.
Колегія суддів зазначає, що правильно встановивши такі обставини та необхідність застосування для розрахунку середньомісячної заробітної плати за останні два місяці, суд першої інстанції помилково розрахував розмір, оскільки неправильно встановив кількість робочих днів у жовтні-листопаді 2020 року.
Так, розрахунковий період для обрахування виплати позивача є жовтень- листопад 2020 року, оскільки її звільнено у грудні 2020 року. Середньомісячне число робочих днів за цей період становить 21 робочий день ((21+21)/2= 21 (жовтень - 21 день, листопад - 21 день).
Тому, сума вихідної допомоги у випадку її нарахування становить 22 922,76 грн (1095,56 x 21 робочий день). Саме таку суму просила стягнути і ОСОБА_1 в позові.
Право позивача на виплату вихідної допомоги при звільненні в сумі 22 922,76 грн дійсно порушене протиправною бездіяльністю відповідача, яка триває з наступного дня після звільнення позивача на підставі наказу - з 01.01.2021 по сьогоднішній день.
За наведених обставин, доводи апеляційної скарги з цього приводу знайшли своє підтвердження, тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Стосовно доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовною вимогою про виплату вихідної допомоги при звільненні.
Апеляційний суд зазначає, що спір стосується невиплати вихідної допомоги при звільненні, на яку працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про її стягнення.
Указана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 травня 2022 року у справі № 200/1636/21-а, від 23 червня 2022 року у справі № 120/513/21-а, від 30 червня 2022 року у справі № 380/10174/21, від 04 серпня 2022 року у справі № 600/5478/21-а колегія суддів не знаходить підстав для відступу від неї.
Верховний Суд у зразковій справі № 260/3564/22 у постанові від 06 квітня 2023 року висновувався, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду - зміні.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані зі сплатою судового збору за подачу апеляційної скарги, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Луганської обласної прокуратури - задовольнити частково.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року у справі № 360/1801/22 - змінити.
У абзаці третьому рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року у справі № 360/1801/22 слова та цифри «28 380,56 грн (двадцять вісім тисяч триста вісімдесят гривень 56 копійок)» замінити словами та цифрами «22 922,76 грн (двадцять дві тисячі дев'ятсот двадцять дві гривні 75 копійок)».
В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року у справі № 360/1801/22 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 27 квітня 2023 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук