27 квітня 2023 року м. Чернівці Справа № 600/369/23-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» щодо неналежного забезпечення права ОСОБА_1 на користування в камері шваброю;
- зобов'язати Державну установу «Чернівецький слідчий ізолятор» забезпечити право ОСОБА_1 на користування в камері шваброю.
Позов обґрунтовано тим, що адміністрацією ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» порушується право позивача на чистоту та гігієну у закладі відбування покарань. ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача з інформаційним запитом від 27.06.2022 року та заявами від 28.10.2022 року, 09.11.2022 року із проханням надати йому право користуватися шваброю у камері, задля змоги дотримуватись санітарно-гігієнічних умов. Листами від 06.07.2022 року та від 22.11.2022 року відповідач повідомив ОСОБА_1 , що швабра для підлоги не передбачена наказом Міністерства юстиції №1118/5 від 27.07.2012 року «Про затвердження Порядку забезпечення, обліку та експлуатації меблів, інвентарю і предметів господарчого призначення та норм їх забезпечення і експлуатації в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України». Позивач вважає зазначені твердження відповідача необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. На думку позивача, право на користування швабрю є невід'ємною частиною його права на чистоту та гігієну у закладі відбування покарань.
Ухвалою суду від 07 лютого 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання заяв по суті.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог. Зазначено, щозберігання засудженими при собі речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Відповідач зауважує, що швабра, як предмет господарчого призначення або інвентар не внесений до Порядку забезпечення, обліку та експлуатації меблів, інвентарю і предметів господарчого призначення та норм їх забезпечення і експлуатації в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим 27 липня 2012 року наказом Міністерства юстиції України №1118/5, про що неодноразово письмово наголошувалось позивачу. Просив суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не спростовано його тверджень та хибно зазначено, що швабра як предмет господарського призначення або інвентар не внесений та не передбачений Нормою забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення слідчого ізолятора, затвердженою наказом Міністерства юстиції України №1275/21587 від 27.07.2021 року. Більше того, твердження ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» про те, що Переліком продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №2823/5 від 28.08.2018 року «Про затвердження правил внутрішнього розпорядку установи виконання покарань» зберігання швабр засудженими не передбачено, не може слугувати причиною для відмови у праві користування шваброю, адже у цьому ж нормативно-правовому акті міститься Перелік предметів, виробів і речовин, зберігання і використання, яких засудженими заборонено, в якому немає швабри. Отже, дозвіл на право користування шваброю не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі. В Державній установі «Чернівецький слідчий ізолятор» перебуває з 10.04.2022 року.
27 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся з інформаційним запитом до начальника Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про надання роз'яснення, на підставі якої норми закону заборонені швабри будь-якого виду для вологого прибирання в камері.
У відповідь на вказаний запит, Державна установа «Чернівецький слідчий ізолятор» листом №7/2394 від 06.07.2022 року повідомила позивачу, що Переліком продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №2823/5 від 28.08.2018 року «Про затвердження правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань», зберігання швабр засудженими не передбачено.
Відповідно до заяв від 28.10.2022 року та 09.11.2022 року, ОСОБА_1 просив керівництво Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» видати в камеру швабру для прибирання, з огляду на те, що в законі немає обмеження для користування шваброю в камері для прибирання.
Листом №3/А-7304 від 22.11.2022 року Державна установа «Чернівецький слідчий ізолятор», розглянувши наведені звернення позивача проінформувала позивача, що швабра для миття підлоги не передбачена наказом Міністерства юстиції №1118/5 від 27.07.2012 року «Про затвердження Порядку забезпечення, обліку та експлуатації меблів, інвентарю і предметів господарчого призначеного та норм їх забезпечення і експлуатації в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України». Відповідно до глави 16 статті 102 пункту 7 Кримінально-виконавчого кодексу України Перелік і кількість предметів і речей, які засуджені мажуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Вважаючи дії Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» такими, що обмежують право ОСОБА_1 на чистоту та гігієну в закладі відбування покарань, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 13-1 частини першої статті 537 Кримінального процесуального кодексу України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання, зокрема про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.
Пунктом 1 частини другої статті 539 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 7-1, 13-1, 13-4, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу.
Відповідно до частини десятої статті 539 Кримінального процесуального кодексу України розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, дана справа підлягає розгляду Чернівецьким окружним адміністративним судом (як судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання) за правилами адміністративного судочинства.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (частина 3 статті 63 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (частини 1, 2 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України).
На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу (частина 2 статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Отже, державою гарантовано права, свободи і законні інтереси засуджених, які користуються усіма правами людини та громадянина за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.
Перелік прав та обов'язків засуджених до позбавлення волі наведено у статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України, частиною першою якої визначено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, в тому числі розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами, а також придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування.
Частиною першою статті 108 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засуджені мають право придбавати за безготівковим розрахунком продукти харчування, одяг, взуття, білизну та предмети першої потреби на гроші, зароблені в колоніях, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу.
Перелік продуктів харчування, одягу, взуття, білизни і предметів першої потреби, що дозволяються до продажу засудженим, визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України (частина восьма статті 108 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 115 Кримінально-виконавчого кодексу України особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п'яти квадратних метрів.
Згідно частини шостої статті 115 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені з дозволу адміністрації можуть з коштів, які знаходяться на особових рахунках, додатково придбавати взуття і одяг, у тому числі спортивний, оплачувати лікувально-профілактичні послуги, що надаються додатково за призначенням лікаря, отримувати необхідне за медичними показаннями дієтичне харчування.
Відповідно до статті 115 Кримінально-виконавчого кодексу України, статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 року № 343 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції», постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 року № 348 «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» та з метою впорядкування забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення установ виконання покарань і слідчих ізоляторів наказом Міністерства юстиції України №1118/5 від 27 липня 2012 року (далі - наказ №1118/5 від 27.07.2012), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 липня 2012 р. за № 1274/21586, затверджено, зокрема Порядок забезпечення, обліку та експлуатації меблів, інвентарю і предметів господарчого призначення установ виконання покарань і слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України та Норму забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення слідчого ізолятора.
Додатком 1 до Порядку забезпечення, обліку та експлуатації меблів, інвентарю і предметів господарчого призначення установ виконання покарань і слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України передбачено Номенклатуру та строки експлуатації меблів, інвентарю і предметів господарчого призначення в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України.
Приміткою 3 до вказаної Номенклатури зазначено, що комплект інвентарю для прибирання приміщень (урна для сміття, оцинкований таз або відро, віник, совок) береться з розрахунку два комплекти на сто осіб або один комплект на камеру.
Тобто, вказаною нормою встановлено, що для прибирання приміщення (камери) засудженим надається комплект інвентарю для прибирання приміщень, в який входять урна для сміття, оцинкований таз або відро, віник, совок. Швабра у зазначеному переліку відсутня.
У додатку 5 до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року №2823/5 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.09.2018 року за №1010/32462) зафіксовано Перелік продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі.
Відповідно до розділу ІІ вказаного додатку предметами першої потреби та засоби особистої гігієни, які засуджені можуть отримувати та зберігати є одяг, головні убори, взуття та постільні речі встановленого зразка за встановленими нормами; натільна білизна (тепла і проста); панчохи, шкарпетки та рукавиці; поясні ремені, кашне, носові хустинки, нитки та вироби з них; тапочки кімнатні, спортивне взуття (кеди, напівкеди, тапочки) - по одній парі; годинники з некоштовних матеріалів (1 шт.); дзеркало, бритви електричні або механічні, а також безпечні з касетними головками; сірники - не більше 10 коробок, запальнички одноразового використання - не більше 5 шт.; предмети першої потреби та засоби особистої гігієни (мило, зубний порошок чи паста, зубна щітка, гребінець, крем, піна чи гель для гоління, крем після гоління, дезодорант (кульковий, сухий) не на спиртовій основі, шампунь, манікюрні ножиці), спеціальні засоби гігієни для жінок; підручники і навчальне приладдя, література та періодичні видання, у тому числі релігійного змісту (до 10 примірників), письмовий папір, зошити, олівці, авторучки, чорнило, стержні, конверти, марки, листівки; шашки, шахи, доміно, нарди (по одному комплекту); ігрові приставки, портативні ігрові консолі та зарядні пристрої до них (1 шт.); щітки для одягу та взуття, крем для взуття; поліетиленовий посуд, металевий кухоль та миска, пластмасові футляри для окулярів, мила та зубних щіток; натільні хрестики та інші предмети культу, виготовлені з некоштовних матеріалів; спортивні костюми (один); для жінок додатково халати та сукні, хустки, головні убори, рейтузи, пояси, бюстгальтери, марля, гігієнічні пакети, защіпки, вата, косметика не на спиртовій основі, крем для обличчя та рук, прикраси, виготовлені з некоштовних матеріалів; USB флеш-накопичувач (1 шт.); планшетний комп'ютер без можливості апаратної підтримки будь-яких видів SIM-карт з програмно заблокованими камерами, зарядний пристрій до нього (1 шт.) та дротові навушники без мікрофона (1 шт.). За наявності відповідного медичного висновку засуджені можуть зберігати при собі медичні вироби, технічні та інші засоби реабілітації, а також лікарські засоби, необхідні для підтримання життєдіяльності організму.
Системний аналіз приписів Порядку забезпечення, обліку та експлуатації меблів, інвентарю і предметів господарчого призначення установ виконання покарань і слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України та додатку 5 до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року №2823/5, свідчить про те, що швабра не є предметом господарського призначення або інвентарем або ж предметом першої потреби, який засуджений може отримати, купувати та зберігати при собі.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Враховуючи викладене, оскільки вказаними нормативно-правовими актами не передбачено видача засудженому швабри для прибирання та зберігання такої у камері, то суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, а тому позов не підлягає задоволенню. У спірних відносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо посилання позивача на Норму забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення слідчого ізолятора затвердженого наказом Міністерства юстиції України №1118/5 від 27 липня 2012 року, то такі суд вважає необґрунтованими, з огляду на те, що відповідно до вказаної Норми інвентар для прибирання видається молодшим інспектором на час виконання робіт. До комплекту вказаного інвентарю для прибирання входять: віник, совок, швабра з ганчіркою, таз або відро.
Отже, вказаний нормативно-правовий акт стосується забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення саме слідчого ізолятора як установи, а не камер для відбування покарання з видачею засудженому, зокрема, швабри. Тому, посилання позивача на вказану норму є безпідставними.
Також суд зазначає, що позивачем у позовні не наведено жодної норми, яка саме зобов'язує відповідача видати засудженому швабру.
Відносно доводів позову щодо необхідності отримання швабри для підтримання належної чистоти та гігієни в камері, то такі суд оцінює критично, адже сама по собі швабра як предмет господарського призначення (без ганчірки та відповідних миючих засобів) не усуне наявний у камері позивача грибок та плісняву, про що вказано у позові.
При цьому, вирішуючи спір, суд звертає увагу і на те, що у вказівці Чернівецької обласної прокуратури №20-123вих-22 від 14.07.2022 року, надісланій начальнику Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор», відсутні твердження про необхідність видачі засудженим до довічного позбавлення волі швабри для усунення виявлених порушень законодавства.
Отже, за встановлених обставин суд приходить до висновку про безпідставність тверджень позивача щодо порушення відповідачем його права на чистоту та гігієну у закладі відбування покарання.
На переконання суду, позовні вимоги є надуманими, безпідставними та необґрунтованими.
Згідно змісту частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідач довів правомірність оскаржуваних дій. А тому, позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27 квітня 2023 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 (місце утримання - Державна установа «Чернівецький слідчий ізолятор: м. Чернівці, площа Соборна, буд. 6), відповідач - Державна установа «Чернівецький слідчий ізолятор» (м. Чернівці, площа Соборна, буд. 6, код ЄДРПОУ 08565032).
Суддя О.П. Лелюк