Справа № 560/690/23
іменем України
27 квітня 2023 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення своєчасного остаточного розрахунку ОСОБА_1 у день його звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні з 04.08.2021 року по день фактичного розрахунку 16.12.2022 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на день виключення зі списків особового складу (04.08.2021) відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні. Остаточний розрахунок відповідач провів 16.12.2022.
На переконання позивача, з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 04.08.2021 по день фактичної виплати - 16.12.2022.
До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що у цій справі не можуть бути застосовані норми статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.01.2023 відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.04.2023 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.04.2023 продовжено розгляд справи №560/690/23.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 04.08.2021 №299-ОС позивача виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Зазначено, що остаточною датою закінчення проходження військової служби вважається 04.08.2021.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.01.2022 у справі №560/13303/21, яке набрало законної сили, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням пільгової вислуги років, що разом складає повних 25 років, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
На виконання вказаного рішення відповідач виплатив позивачу 16.12.2022 індексацію грошового забезпечення в сумі 117593,84 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку, листом Львівського військово-медичного клінічного центру (клінічного госпіталю) Державної прикордонної служби №11/2657-22-Вх-23 від 29.12.2022, довідкою НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.01.2022 у справі №560/17754/21, яке набрало законної сили, зобов'язано військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.07.2017 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з врахуванням виплачених сум. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2017 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з врахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного рішення відповідач виплатив позивачу 27.10.2022 індексацію грошового забезпечення в сумі 29093,18 грн, що підтверджується листом Львівського військово-медичного клінічного центру (клінічного госпіталю) Державної прикордонної служби №11/2657-22-Вх-23 від 29.12.2022, довідкою НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
На виконання рішення від 18.01.2022 у справі №560/17754/21 військова частина НОМЕР_3 нарахувала позивачу 54597,15 грн індексації грошового забезпечення та виплатила вказану суму 15.06.2022.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.09.2022 у справі №560/7257/22 стягнуто з військової частини НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні за період з 07.07.2017 по 15.06.2022 в розмірі 54597,15 грн (п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот дев'яносто сім гривень 15 коп.) з урахуванням обов'язкових платежів та виплат.
Позивач, вважаючи порушеними його права щодо отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся з позовом до суду.
IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Тобто у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
Отже, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно з статтею 117 КЗпП України.
Як наслідок, бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині належать задоволенню.
Що стосується позовної вимоги про нарахування і виплату середнього заробітку за період з 04.08.2021 по 16.12.2022 включно, суд зазначає та враховує наступне.
Як встановив суд, позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 04.08.2021.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення або день виключення зі списків військової частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Проте, суд вважає безпідставним зазначення позивачем 04.08.2021 початковою датою для нарахування та виплати йому середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Остаточною датою закінчення позивачем проходження військової служби вважається 04.08.2021, про що зазначено в витязі з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 04.08.2021 №299-ОС. Тому строк затримки по виплаті слід рахувати з 05.08.2021, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Для визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно врахувати наявність рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.09.2022 у справі №560/7257/22, згідно з яким на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.07.2017 по 15.06.2022.
Також суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.
З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (16.12.2022) до спірних правовідносин слід застосовувати норму статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ.
Зміни у статті 116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.
Приписами статті 117 КЗпП України період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями. Разом з тим, за період в межах законодавчо встановленого обмеження для визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, позивачу вже здійснено виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на виконання рішення суду. Проте, зазначена виплата здійснена військовою частиною НОМЕР_3 на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.01.2022 у справі №560/17754/21 та стосується інших правовідносин. Крім того, здійснення військовою частиною НОМЕР_3 виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є підставою для звільнення військової частини НОМЕР_1 від відповідальності, визначеної статтею 117 КЗпП.
З урахуванням наведеного, строк затримки розрахунку складає 184 календарних днів за період з 05.08.2021 по 04.02.2022 включно.
Суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі №813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка належить стягненню.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 визначено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою відповідача позивачу нараховано за червень 2021 року - липень 2021 року 52029,65 грн. Протягом цих двох місяців був 61 календарний день. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 852,95 грн (52029,65 грн / 61 дн). У зазначеній довідці відповідач помилково визначив середньоденний розмір грошового забезпечення 715,75 грн, не врахувавши всі отримані відповідачем види грошового забезпечення.
Тому середній заробіток за час затримки виплати складає 156942,80 грн (852,95 грн х 184 дн) за період з 05.08.2021 по 04.02.2022 включно.
Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39 - 41 постанови від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц, згідно з якими встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.
У пунктах 77 - 78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
При цьому суд звертає увагу на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, згідно з якими синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
Зі змісту наведеного слідує висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, з огляду на таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 458889,97 грн, де 219310,38 грн - у день звільнення згідно з розрахунковим листом за серпень 2021 року; 1684,20 грн - в вересні 2021 року (премія, піднайм житла); 60819,56 грн - в грудні 2021 року (компенсація речового майна); 29093,18 грн - індексація грошового забезпечення на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.01.2022 у справі №560/17754/21; 117593,84 грн - на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.01.2022 у справі №560/13303/21; 30388,81 грн - компенсація за невикористані дні відпустки.
Несвоєчасно виплачена сума на виконання рішень суду (29093,18 грн + 117593,84 грн) становить 31,97%.
Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 50174,61 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (31,97% від 156942,80 грн).
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в пунктах 39 - 41 постанови Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Предметом позову є одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 у справі №620/1116/20.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1073,60 грн, а тому, ці витрати слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Інші докази документально підтверджених судових витрат, понесених позивачем, у матеріалах справи відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 серпня 2021 року по 04 лютого 2022 року включно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 серпня 2021 року по 04 лютого 2022 року включно в розмірі 50174 (п'ятдесят тисяч сто сімдесят чотири) грн 61 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )
Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк