26 квітня 2023 року м. Ужгород№ 260/431/23
Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючої судді Калинич Я.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії -,
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Військова частина НОМЕР_2 , відповідно до якого просить суд: 1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». 2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. 3. Стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №249 від 13.09.2022 року ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення як такого, що звільнений з військової служби в запас наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 12.09.2022 №184-РС. Станом на день звільнення загальна вислуга років складає 10 років 03 місяці 11 днів, у зв'язку з чим, на його переконання він має право на одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням пільгової вислуги років, що разом складає повних 10 років 03 місяці 11 днів. Однак, до теперішнього часу відповідачем не виплачено йому таку грошову допомогу. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною. Також, посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.11.2020 року по справі №822/3008/17.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Зазначену ухвалу направлено на адресу відповідача та вручено 10 лютого 2023 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відтак, відповідач є належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, правом на подачу відзиву не скористався, про наслідки не подання відзиву був попереджений.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 та в подальшому на підставі наказу військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №249 від 13.09.2022 року позивач був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення як такий, що звільнений з військової служби в запас наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 12.09.2022 року №184-РС на підставі статті 26 частини 1 пункту «а» (у запас), частини 4 пункту 2 підпункту «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи) Закону України «Про військовий обов'язок військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII зі змінами (а.с.11).
Згідно даного наказу на момент звільнення позивача календарна вислуга років складала 09 років 06 місяців 08 днів.
Згідно даних Довідки №6015 від 26.10.2022 року «Про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України», в період з 06.03.2022 року по 08.06.2022 року, з 20.06.2022 року по 04.07.2022 року та з 13.08.2022 року по 13.09.2022 року позивач безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи на території Запорізької та Херсонської областей.
Таким чином, загальний строк безпосередньої участі позивача у бойових діях під час воєнного стану становить:
з 06.03.2022 по 08.06.2022 - 00 років 03 місяць 02 дні (94 дня);
з 20.06.2022 по 04.07.2022 - 00 років 00 місяців 15 днів (15 днів);
з 13.08.2022 по 13.09.2022 - 00 років 01 місяць 0 днів (30 днів).
Всього: 00 років 04 місяці 17 днів.
Відповідно, пільгова вислуга років становить: 9 місяців 03 дні (04 місяці 17 днів (період участі в бойових діях) х 3 - 4 місяці 17 днів (період, що увійшов і в календарну вислугу років під час її обрахунку).
Таким чином, загальна (календарна та пільгова) вислуга років позивача станом на дату виключення зі списків особового складу частини - 13.09.2022 року, становить: 09 років 06 місяців 08 днів (календарна вислуга років) + 9 місяців 03 дні (пільгова вислуга років) = 10 років 03 місяці 11 днів
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №249 від 13.09.2022 року, наказано виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року №460 в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення - 06 місяців.
Відтак при звільненні зі служби ОСОБА_1 не отримував одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, передбачену ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням пільгової вислуги років, що разом складає 10 років 03 місяці 11 днів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні відносини щодо соціального і правового захисту військовослужбовців, в тому числі щодо права на одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні зі служби, регулюються нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до абз.2 п.2 ст.15 Закону №2011-XII військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Аналогічна правова норма міститься в абзаці 4 пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Порядок №393).
За змістом правових норм абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII та абзацу третього пункту 10 Порядку №393 законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на таку одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги.
В розумінні вказаних правових норм військовослужбовець, що звільнений з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, такі військовослужбовці мають права на спірну одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах).
При цьому, розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.
У своїй постанові №380/2427/20 від 21 квітня 2021 року Верховний Суд наголосив, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».
Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17 та від 24.11.2020 у справі №822/3008/17.
Відповідно до пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи).
Отже, позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби через сімейні обставини (у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи) за наявності вислуги років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII. Розмір такої допомоги визначається у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивача.
Особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу та звільняються зі служби за власним бажанням, іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року №413, та мають вислугу десять календарних років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Тобто, в даному Порядку №260 допущено власне трактування положень статті 15 Закону №2011-XII та пункту 10 Порядку №393.
В силу вимог ст.7 КАС України норми Порядку №260 не мають вищої юридичної сили у відношенні до Закону №2011-XII та Порядку №393, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Так, наказом командира військової частини №47 від 27.02.2022 року, на виконання вимог Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, Закону України Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з метою своєчасного та гарантованого проведення доукомплектування визначеного складу Збройних Сил України, інших складових сил оборони з 27 лютого 2022 року позивач прийняв та приступив до виконання службових обов'язків на посаді начальника радіостанції радіовзводу роти зв'язку тилового пункту управління польового вузла зв'язку ВОС - 420414, шпк - «молодший сержант».
Відтак, позивач відноситься до осіб офіцерського, сержантського та рядового складу, які прибули з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для проходження військової служби за призовом осіб із числа резервістів, в особливий період, для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, зарахувати до списків особового складу частини, на всі види забезпечення та призначити на посади.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №249 від 13.09.2022 року, наказано виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року №460 в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення - 06 місяців.
Відповідно до ч. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року №460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 вищевказаної постанови військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
З матеріалів справи вбачається, що на час попереднього звільнення позивача з військової служби останній не набув права на отримання грошової допомоги.
Доказів зворотнього відповідачем не подано.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та зміст наведених норм законодавства, суд дійшов висновку про наявність у відповідача станом на час звільнення позивача, обов'язку щодо виплати останньому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження факту нарахування та виплати позивачу такої грошової допомоги, станом на час його звільнення, так само як і доказів відсутності підстав для такої виплати.
Отже, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, слід зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановлену ч.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При розподілі судових витрат суд враховує, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, з військової частини НОМЕР_2 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Водночас, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Одночасно із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт ( наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин 6 та 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З аналізу наведених правових норм, суд приходить до висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16 та від 18 жовтня 2018 року у справі №813/4989/17.
Відповідно до змісту вимог про стягнення судових витрат, позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати понесені на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Судом досліджено матеріали справи та встановлено, що в них відсутній договір про надання правової допомоги.
Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року по справі №640/19275/18 та відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич