26 квітня 2023 року м. Житомир справа № 240/3059/21
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
судді Шимоновича Р.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 16 вересня 2020 року №6-7515/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації";
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Брусилівського району, за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради, орієнтовною площею 1,996 га з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства".
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що спірним наказом відповідач відмовив їй у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,996 га через відсутність рішення органу місцевого самоврядування про погодження або відмову у погодженні щодо надання Головним управлінням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Позивач вважає вказану відмову протиправною, оскільки вона протирічить положенням частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позов відповідач просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що на даний час не є розпорядником спірної земельної ділянки.
Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву, відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.
Встановлено, що 16 вересня 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняло наказ № 6-7515/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації". Цим наказом відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Брусилівського району, за межами населеного пункту, орієнтовною площею 1,996 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з підстав відсутності рішення органу місцевого самоврядування про погодження або відмову у погодженні щодо надання Головним управлінням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Вважаючи такий наказ відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини 2 статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Частинами 1 та 2 статті 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності визначено в статті 116 ЗК України, відповідно до якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
При цьому, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений в статті 118 ЗК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
З наведеного вбачається, що частина 7 статті 118 ЗК України передбачає два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Водночас, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд наголошує, що ч. 7 ст. 118 ЗК України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування зобов'язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Дослідивши під час розгляду справу оскаржувану відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою, оформлену наказом Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області від 16 вересня 2020 року № 6-7515/14-20-СГ, суд встановив, що в якості підстави для відмови у наданні такого дозволу в ній зазначено відсутність рішення органу місцевого самоврядування про погодження або відмову у погодженні щодо надання Головним управлінням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Разом з тим, суд звертає увагу, що станом на 16 вересня 2020 року (на момент винесення спірного наказу) земельна ділянка була розташована за межами населених пунктів Брусилівської селищної ради та перебувала у державній власності і погодження із селищною радою не було передбачене чинним законодавством.
Вказане свідчить на користь висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ від 16 вересня 2020 року № 6-7515/14-20-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області зазначило в ньому підставу для відмови, не передбачену частиною 7 статті 118 ЗК України.
Враховуючи вищезазначене та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області посилалось на підстави, не передбачені частиною 7 статті 118 ЗК України, а тому оскаржуваний наказ від 16 вересня 2020 року № 6-7515/14-20-СГ є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законодавством, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином, суди не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
Суд вважає, що з урахуванням положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12 серпня 2020 року про надання їй дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі її у власність, орієнтовною площею 1,996 га, для ведення особистого селянського господарства та за результатами розгляду прийняти рішення із врахуванням норм Земельного кодексу України та встановлених даним рішенням обставин справи та висновків суду.
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
З огляду на положення ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір належить стягнути з відповідача.
Керуючись статями 77, 90, 139, 241-246 250, 255, 257, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 16 вересня 2020 року № 6-7515/14-20-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі її у власність, орієнтовною площею 1,996 га, для ведення особистого селянського господарства на території Брусилівського району, за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Житомирської області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12 серпня 2020 року про надання їй дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі її у власність, орієнтовною площею 1,996 га, для ведення особистого селянського господарства на території Брусилівського району, за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Житомирської області, та за результатами розгляду прийняти рішення із врахуванням норм Земельного кодексу України та встановлених даним рішенням обставин справи та висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.М.Шимонович