Постанова
Іменем України
24 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 144/692/21
провадження № 61-8334 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - приватне підприємство «ЗІС»;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 09 червня 2022 року у складі судді Германа О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Медвецького С. К., Стадника І. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного підприємства «ЗІС» (далі - ПП «ЗІС») про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0523785000:02:002:0084, загальною площею 3,8744 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказана земельна ділянка була передана нею в оренду ПП «ЗІС» на підставі договору оренди землі від 25 червня 2010 року строком на 15 років.
Посилалась на те, що відповідач користується її земельною ділянкою, однак систематично не сплачує орендну плату.
Ураховуючи викладене, позивач просила суд розірвати договір оренди, укладений 25 червня 2010 року між нею та ПП «ЗІС».
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 09 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 03 серпня 2022 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а саме порушення умов договору та систематичної несплати орендної плати. Відповідачем докладено усіх можливих зусиль щодо виплати орендної плати ОСОБА_1 за період з 2018-2020 роки, проте позивач відмовилась її отримувати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 625/306/20, від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 144/692/21 з Теплицького районного суду Вінницької області.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди, на думку заявника, помилково визнали направлення відповідачем поштових відправлень на адресу позивача з виконанням його обов'язку щодо виплати орендної плати на умовах договору оренди землі та відповідно до вимог ЦК України. Вказувала, що відповідач мав виконати свій обов'язок, передбачений пунктом 9 договору оренди готівковими коштами за її місцем проживання або провести виплату орендних платежів шляхом направлення орендної плати орендодавцю переказом до запитання на відділення АТ «Укрпошта», або внести кошти на депозитний рахунок нотаріуса чи нотаріальної контори, як це передбачено статтею 537 ЦК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2022 року ПП «ЗІС» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважало висновки судів такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи. Зазначало, що ОСОБА_1 не мала наміру отримувати орендну плату в ПП «ЗІС», а її дії були спрямовані на штучне створення обставин, нібито ПП «ЗІС» не виконує умови договору № 502, зокрема систематично не виплачує орендну плату з метою розірвання вказаного договору та передачі в оренду вказаної земельної ділянки до ТОВ « Теплик-Агро».
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 червня 2010 року між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» було укладено договір оренди землі № 502, за умовами якого ОСОБА_1 передала в оренду ПП «ЗІС» належну їй згідно з державним актом від 16 березня 2005 року серії ЯА № 104728 земельну ділянку площею 3,8744 га, розташовану на території Петрашівської сільської ради, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 15 років (а.с. 9).
Договір зареєстрований в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 липня 2010 року за №041005900460 (а.с. 10-12).
З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків вбачається, що за 2018, 2019, 2020 роки ПП «ЗІС» нараховувалась орендна плата ОСОБА_1 , однак виплачена не була (а.с. 14).
Відповідач подав до суду: рекомендований лист ПП «ЗІС» з повідомленням ОСОБА_1 про дату, час та місце виплати орендної плати за 2018 роки 14 грудня 2018 року та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 14 грудня 2018 року № 2441200078504, які повернулися до ПП «ЗІС» з відміткою про відмову ОСОБА_1 отримувати вказаний лист (а.с. 58); квитанцію про оплату рекомендованого листа ОСОБА_1 від 14 грудня 2018 року, в якому вказано, що направляється запрошення на отримання орендної плати за 2015-2018 роки (а.с. 61); опис вкладення до рекомендованого листа ПП «ЗІС» від 21 серпня 2019 року з відміткою «запрошення на отримання орендної плати за земельний пай за 2017-2019 роки» (а.с. 62); рекомендований лист ПП «ЗІС» з повідомленням ОСОБА_1 про дату, час та місце виплати орендної плати за 2015- 2020 роки, адресований 21 грудня 2020 року та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 2441200010659, які повернулися до ПП «ЗІС» з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 63).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Неодмінним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створенням об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та (або) нематеріального блага.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України щодо підстав дострокового розірвання такого договору.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
Згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.
Отже, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди.
Ураховуючи, що до відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.
Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.
Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору виконати свій обов'язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю.
Однак зазначені положення не свідчать про обов'язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса.
Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов'язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором.
Відсутність у договорі обов'язку перераховувати кошти на депозит нотаріуса і нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплату цих сум.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18).
Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а саме порушення умов договору та систематичної несплати орендної плати.
Судами встановлено, що відповідачем докладено усіх можливих зусиль щодо виплати орендної плати ОСОБА_1 за період з 2018-2020 роки, про що у матеріалах містяться відповідні докази (а.с. 58, 61-63), проте позивач відмовилась її отримувати.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 09 червня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара