Постанова
Іменем України
21 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 469/159/13-ц
провадження № 61-7145св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - громадська організація «Миколаївська обласна організація» ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів»,
третя особа - Південна товарна біржа,
особа, яка подавала апеляційну скаргу - громадська організація «Всеукраїнська спілка автомобілістів»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року в складі колегії суддів Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю, Ямкової О. О.,
Описова частина
Короткий зміст вимог
У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, яка змінила назву на громадська організація «Миколаївська обласна організація» ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» (далі також - відповідач) про визнання правочину дійсним та визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачу на праві власності належала основна будівля літ. А загальною площею 61,1 кв. м, комплексу із двох автокемпінгів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 02 жовтня 2009 року позивач на біржових торгах придбав вказану будівлю у відповідача, про що сторонами було укладено договір купівлі-продажу майна. ОСОБА_1 зазначав, що через особисті причини він не зміг здійснити нотаріальне посвідчення угоди. В подальшому у позивача виникла необхідність у розпорядженні майном, тому він звернувся до із цим позовом до суду та просив: визнати дійсним укладений між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна; визнати за позивачем право власності на основну будівлю літ А загальною площею 61,1 кв. м, комплексу із двох автокемпінгів, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу основної будівлі літ. А, загальною площею 61,1 кв. м, комплексу із двох автокемпінгів за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 02 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 та Миколаївською обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів, зареєстрований 02 жовтня 2009 року Південною товарною біржею за № 13791 та Березанською філією комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» 06 жовтня 2009 року за № 1071.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно: основну будівлю літ. А, загальною площею 61,1 кв. м., комплексу із двох автокемпінгів за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції вважав, що позивач довів належними доказами наявність підстав для визнання договору дійсним та визнання права власності на вказане майно.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» задоволено. Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Розподілено судові витрати.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано належних доказів, а судом не встановлено достатніх підстав для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна, який не був нотаріально посвідчений без об'єктивних причин, дійсним та визнання за позивачем права власності на відповідне майно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 липня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дубровний М. О. надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року.
У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року та справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 08 вересня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року та витребував справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року позивач вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц, від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, від 15 травня 2020 року у справі № 904/897/19, від 26 червня 2020 року у справі № 910/3438/17, від 01 грудня 2020 року у справі № 910/5511/19, від 14 червня 2022 року у справі № 926/3030/20. Крім того, апеляційним судом не надано належної оцінки доказам у справі; судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме, справу розглянуто за відсутності учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У жовтні 2022 року представник відповідача - адвокат Данилова К. Ю. надіслала через систему «Електронний суд» до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду. У зв'язку із цим просила суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
17 серпня 2009 року Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області видала Миколаївській обласній організації Всеукраїнської спілки автомобілістів свідоцтво про право власності на нерухоме майно (форма власності колективна): основні будівлі: літ. А загальною площею 61,1 кв. м; літ. Б загальною площею 61,1 кв. м; підсобна будівля літ. В та споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Тип об'єкта: комплекс, два автокемпінги.
02 жовтня 2009 року Миколаївська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів в особі голови правління Матюшенка В. Л. (як продавцем) та ОСОБА_1 (як покупцем) у приміщенні Південної товарної біржі у м. Миколаєві укладено договір купівлі-продажу основної будівлі літ. А загальною площею 61,1 кв. м, комплексу із двох автокемпінгів, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; ціна договору - 24 000,00 грн.
За цим договором покупець вносить гроші в касу спілки перед нотаріальним оформленням. Сторонам роз'яснено, що цей договір має бути нотаріально посвідчений з метою реєстрації права власності покупця на придбане майно у встановленому законодавством порядку. Покупець прийняв на себе зобов'язання підготувати для цього необхідні згідно з діючим законодавством документи і пов'язані з цим витрати, а продавець підтвердив свою подальшу участь у процедурі нотаріального оформлення з метою підписання нотаріально посвідченого правочину, який підтвердить перехід від нього до покупця права власності на майно.
За актом прийому-передачі нерухомого майна від 05 жовтня 2009 року дане нерухоме майно було передано ОСОБА_1
06 жовтня 2009 року Березанська філія комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» здійснила реєстраційний напис № 1071 на вищевказаному договорі купівлі-продажу про реєстрацію нерухомого майна на праві власності за ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України зазначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За частинами першою та другою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до Статуту громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» Спілка будується за територіальним принципом. Місцевими осередками спілки є первинні, районні, міські, обласні та Кримська республіканська організації. Усі вони у своїй діяльності керуються статутом Спілки. Кримська республіканська, обласні, Київська та Севастопольська міські організації керуються також своїми статутними документами, які приймаються відповідними конференціями, не суперечать статуту Спілки, затверджуються президією Центральної ради та реєструються у встановленому порядку, а міські, районні та первинні організації - положеннями, які затверджуються президіями вищих рад. Обласні організації мають статус юридичної особи. Вищими керівними органами Спілки є з'їзд, Центральна рада, президія Центральної ради. З'їзд Спілки реалізовує право власності Всеукраїнської спілки автомобілістів. Президія Центральної ради Спілки здійснює управління і розпорядження майном та коштами Спілки в межах повноважень, наданих їй з'їздом. Вищим керівним органом обласної організації є конференції. Для забезпечення виконання рішень керівних органів у обласній організації створюються штатні виконавчі апарати. Керівником штатного виконавчого апарату є голова організації. Власністю спілки є кошти, будівлі, споруди, земельні ділянки, обладнання, транспортні засоби, цінні папери та інше майно, набуте на підставах, не заборонених законодавством. Власником майна є Спілка в цілому. Обласні організації використовують майно Спілки на правах оперативного управління. Від імені Спілки розпорядження та управління майном здійснює президія Центральної ради. Управління та розпорядження майном, яке згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» відноситься до 2, 3, 4 груп основних фондів та знаходиться на балансах організацій, навчальних закладів і підприємств, здійснюють президії Кримської республіканської, обласних, Київської і Севастопольської міських організацій.
У статуті відповідача зазначено, що він є місцевим осередком громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» (далі також - Спілка). Вищими керівними органами обласної організації Спілки є конференція, обласна рада та її президія. Президія ради обласної організації вирішує питання оперативного управління майном відповідно до Статуту громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів». Голова організації укладає від імені обласної організації договори. Власником майна є Спілка в цілому. Обласна організація використовує майно Спілки на правах оперативного управління. Від імені Спілки розпорядження та управління майном здійснює президія Центральної ради. Управління та розпорядження майном, яке згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» відноситься до 2, 3, 4 груп основних фондів, здійснює президія обласної ради.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково(частина перша статті 352 ЦПК України).
Апеляційний суд правильно визнав безпідставними доводи позивача, що особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну скаргу (громадська організація «Всеукраїнська спілка автомобілістів») не має відношення до спірного майна та оскаржуване рішення не стосується її права та обов'язків, оскільки власником майна є Спілка в цілому. Обласна організація використовувала майно Спілки на правах оперативного управління. Керівник (Голова) відповідача не був наділений правом розпорядження майном Спілки. Судом першої інстанції було вирішено питання про права та обов'язки громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» (щодо права власності на належне Спілці нерухоме майно), а тому остання скористалася своїм право на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в цій справі, а суд апеляційної інстанції обґрунтовано розглянув по суті дану апеляційну скаргу.
Статті 316, 317, 319, 321 ЦК України визначають, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 328 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Стаття 657 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
За частиною третьою статті 640 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Згідно із частиною другою статті 220 ЦК Україниякщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 04 березня 2019 року в справі № 665/2266/16-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі № 140/2001/17, від 22 лютого 2021 року в справі № 545/440/18.
Верховний Суд погоджується з аргументованим висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованість заявлених позовних вимог, зокрема, фактичної сплати коштів у касу відповідача за придбане нерухоме майно перед нотаріальним посвідченням правочину (пункт 3.1. спірного договору); наявність у керівника відповідача повноважень на укладення цього договору купівлі-продажу; безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення цього правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.
За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для визнання договору купівлі-продажу від 02 жовтня 2009 рокудійсним, оскільки, матеріали справи не містять доказів, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним правочином в частині сплати коштів відповідачу за придбане нерухоме майно, а останній ухилився від нотаріального посвідчення цього договору та що така можливість втрачена. Визнання відповідачем позову в цій справі спростовує ухилення його як іншої сторони правочину від нотаріального посвідчення спірного договору та втрати можливості вчинення таких дій.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Таким чином, суд апеляційної інстанції, дослідивши належним чином наявні у справі докази та встановивши належним чином фактичні обставини у справі, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність належних підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц, від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, від 15 травня 2020 року у справі № 904/897/19, від 26 червня 2020 року у справі № 910/3438/17, від 01 грудня 2020 року у справі № 910/5511/19, від 14 червня 2022 року у справі № 926/3030/20, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У справах № 235/2452/16-ц, № 668/17285/13-ц, № 904/897/19, № 910/3438/17, № 910/5511/19, № 910/3030/20 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у справі № 235/2452/16-ц - визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини; у справі № 668/17285/13-ц - визнання прилюдних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів недійсними та скасування запису про державну реєстрацію права власності; у справі № 904/897/19 - визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна; у справі № 910/3438/17 - розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва (лікарні) та зобов'язання повернути цей об'єкт за актомприймання-передачі; у справі № 910/5511/19 - стягнення заборгованості за договором банківського обслуговування; у справі № 910/3030/20 - визнання недійсним наказу Держгеокадастру у Чернівецькій області, скасування державної реєстрації речового права на земельну ділянку та запису щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо неповідомлення сторони позивача про дату, час та місце розгляду справи апеляційним судом, оскільки такі спростовуються матеріалами справи (позивач подавав відзив на апеляційну скаргу, оцінку якому надав апеляційний суд в оскаржуваній постанові; у справі наявне зворотнє поштове повідомлення про вручення судової повістки позивачу 20 червня 2022 року про виклик на судове засідання апеляційного суду, призначене на 06 липня 2022 року).
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.
Таким чином, аргументи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
Проаналізувавши зміст постанови апеляційного суду з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених позивачем у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення в цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частину друга статті 410 ЦПК України).
Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук