Постанова
Іменем України
19 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 334/6989/17
провадження № 61-8195св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд боргових зобов'язань»,
відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «ЗТМ ЕСТЕЙТ»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Задачина Наталія Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд боргових зобов'язань» на рішення Ленінського районного суду
м. Запоріжжя, у складі судді Баруліної Т. Є., від 29 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Кримської О. М., Кочеткової І. В., від 27 липня 2022 року,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого у цій справі є товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд боргових зобов'язань» (далі - ТОВ «ФК «ФБЗ»), звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу
Задачина Н. В., про визнання нежитлового приміщення предметом іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 23 березня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/17-41/1169-38, згідно умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 58 064,90 доларів США, строком до 22 березня 2027 року.
Того ж дня в забезпечення належного виконання умов кредитного договору, між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, згідно умов якого було передано в іпотеку квартиру
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 порушила зобов'язання за кредитним договором, що стало підставою для звернення банку до суду з вимогами про стягнення грошових коштів. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя
від 21 листопада 2013 року у справі № 335/9606/13-ц позовні вимоги банку задоволено в повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором.
В процесі виконання рішення суду у справі № 335/9609/13-ц стало відомо, що предмет іпотеки (квартира), згідно рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 25 травня 2007 року № 199/9 було реконструйовано та переведено із житлового фонду в нежитловий.
В подальшому іпотечне майно було незаконно відчужено товариству з обмеженою відповідальністю «ЗТМ ЕСТЕЙТ» (далі - ТОВ «ЗТМ ЕСТЕЙТ»).
Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, позивач просив суд:
- визнати нежитлове приміщення № 18, яке знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 , іпотекою АТ «Райффайзен Банк Аваль»;
- зобов'язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Задачину Н. В. відновити відомості у Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, а саме нежитлове приміщення № 18, яке знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 ;
- у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором
№ 014/17-41/1169-38 від 23 березня 2007 року у сумі 56 459,23 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку складає 1 476 694,94 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на: новостворене приміщення № НОМЕР_1 , загальною площею 60,51 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить ТОВ «ЗТМ ЕСТЕЙТ», шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на підставі незалежної оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності, 452 279 грн.
Ухвалою Ленінського районного суд м. Запоріжжя від 05 червня 2018 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ТОВ «ЗТМ ЕСТЕЙТ».
Ухвалою Ленінського районного суд м. Запоріжжя від 12 листопада
2019 року замінено позивача АТ «Райффайзен Банк Аваль» на правонаступника ТОВ «ФК «ФБЗ».
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня
2021 року, залишеним без змін постанову Запорізького апеляційного суду від 27 липня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що право власності на нерухоме майно було набуто ОСОБА_2 в межах виконавчого провадження за згодою стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ «ФК «ФБЗ». Крім того, на даний час існує рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2010 року, яким вже звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня
2021 року переглядалось в апеляційному порядку в частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ «ФК «ФБЗ» просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, які були предметом перегляду в апеляційному суді, ухваливши в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Також ТОВ «ФК «ФБЗ» подано заяву про відмову від позовних вимог про визнання нерухомого майна предметом іпотеки.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
20 серпня 2022 року ТОВ «ФК «ФБЗ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу у справі № 334/6989/17 на рішення Ленінського районного суду
м. Запоріжжя від 29 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 липня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У січні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказує, що виконавче провадження № 51557927, стягувач -
ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», та виконавче провадження № 53393127, стягувач - ОСОБА_2 , були об'єднанні у зведене виконавче провадження. Спірне нерухоме майно було виставлено на електронні торги, які тричі не відбулись. Банку було запропоновано залишити нереалізоване майно за особою, однак у листопаді 2017 року державному виконавцю надійшов лист банку, в якому повідомлено, що описане майно перебуває в іпотеці та надано реквізити для перерахування коштів у разі отримання таких від ОСОБА_2 .
Наголошує на відсутності згоди банку щодо безоплатної передачі спірного майна ОСОБА_2 .
Вважає, що спірне майно є предметом іпотеки, на яке має бути звернуто стягнення у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, тоді як державним виконавцем безпідставно складено акт про передачу нерухомого майна ОСОБА_2 , яка у свою чергу передала об'єкт нерухомості як внесок до статутного капіталу ТОВ «ЗТМ ЕСТЕЙТ».
Звертає увагу, що боржником не виконано основне зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, строк дії іпотечного договору не закінчився, предмет іпотеки в інтересах іпотекодержателя не реалізовано.
Вважає, що борг ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 у розмірі
1 700 000 грн створено штучно.
Зазначає, що оспорювання іпотекодержателем переходу права власності на предмет іпотеки є неефективним способом захисту порушених прав, оскільки іпотека зберігається для нового власника в силу закону. При цьому спір про порушене право залишиться невирішеним.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2023 року ТОВ «ЗТМ ЕСТЕЙТ» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість та законність оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Зазначає, що до ТОВ «ЗТМ ЕСТЕЙТ» не можуть перейти обов'язки іпотекодавця, оскільки нерухоме майно було відчужене в порядку примусового виконання судового рішення в межах виконавчого провадження.
Фактичні обставини справи
23 березня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», найменування якого змінено на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/17-41/1169-38, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 58 064,90 доларів США на строк до 22 березня 2027 року.
23 березня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 для забезпечення виконання вимог зазначеного кредитного договору укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 199/9
від 25 травня 2007 року квартиру АДРЕСА_1 переведено до нежитлового фонду та вирішено оформити її за ОСОБА_1 як нежитлове приміщення.
Відповідні зміни щодо реєстраційних даних предмета іпотеки до іпотечного договору не вносились.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня
2010 року у справі № 2-662/2010 стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 546 234, 06 грн та звернуто стягнення на квартиру
АДРЕСА_1 , що належить
ОСОБА_1 , шляхом продажу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», з правом укладання договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем.
11 травня 2010 року на підставі свідоцтва про право власності серії
НОМЕР_2 від 20 квітня 2010 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 .
21 листопада 2013 року заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у справі № 335/9606/13-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/17-41/1169-38 від 23 березня 2007 року в сумі
1 226 349,61 грн, в тому числі: 451 278,63 грн - заборгованість по кредиту; 280 927,17 грн - нараховані та несплачені відсотки за користування кредитом; 494 143,81 грн - пеня.
13 липня 2016 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя описано та арештовано майно боржника ОСОБА_1 , а саме: нежитлове приміщення
АДРЕСА_1 .
Постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя від 04 травня 2017 року об'єднано виконавчі провадження № 51557927 та № 53393127 у зведене виконавче провадження № 53883799, боржником у яких була ОСОБА_1 , а стягувачами відповідно ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2
14 липня 2017 року державним виконавцем до ДП «СЕТАМ» було направлено заявку на реалізацію арештованого майна - нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , лоту присвоєно № 233454 з датою проведення електронних торгів 30 серпня 2017 року за початковою ціною 414 725 грн, але торги не відбулись у зв'язку з відсутністю допущених учасників (протокол № 282182).
20 вересня 2017 року нереалізоване нерухоме майно виставлено на повторні електронні торги за ціною 352 516,25 грн, лот № 236709, які також не відбулись у зв'язку з відсутністю допущених учасників (протокол
№ 286264).
11 жовтня 2017 року нереалізоване нерухоме майно виставлено на треті електронні торги за ціною 290 307,50 грн, лот № 240168, які також не відбулись у зв'язку з відсутністю допущених учасників (протокол
№ 290105).
Начальником Дніпровського відділу державної виконавчої служби
м. Запоріжжя було здійснено письмове повідомлення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про те, що електронні торги не відбулись та наголошено
на необхідності вирішення питання щодо залишення за собою нереалізованого майна, а саме: нежитлового приміщення №18, загальною площею 57,8 кв. м., по АДРЕСА_2 за ціною третіх електронних торгів у розмірі 290 307,50 грн.
01 грудня 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надіслало державному виконавцю лист № 1114-40/36-2767, в якому зазначило, що на виконанні Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. перебуває виконавче провадження № 53393127 про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . У рамках виконавчого провадження проводилась реалізація майна належного боржнику, яке перебуває в іпотеці ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а саме нежитлове приміщення № 18 за адресою:
АДРЕСА_2 . У разі, якщо відділом ДВС будуть отримані від ОСОБА_2 кошти за іпотечне майно, при вирішенні питання про залишення за собою нереалізованого майна боржника, банк просив кошти, які будуть сплачені на рахунок ДВС у сумі 290 307,50 грн перерахувати на відповідні реквізити
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
27 листопада 2017 року до державного виконавця надійшла заява від стягувача ОСОБА_2 про залишення за собою нереалізованого нежитлового приміщення
АДРЕСА_1 в рахунок погашення боргу.
На підставі вказаного листа головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя було винесено постанову про передачу майна стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу.
21 грудня 2017 року головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя складено акт про передачу майна стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу, а
17 січня 2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамула Н. Г. відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі акту № 53883799 державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого начальником Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя, 21 грудня 2017 року було посвідчено, що
ОСОБА_2 належить на праві власності майно: нежитлове
приміщення № 18 за адресою:
АДРЕСА_2 , про що було видано свідоцтво зареєстровано в реєстрі за № 38.
31 січня 2018 року ОСОБА_2 передала нежитлове приміщення № 18 по АДРЕСА_2 в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «ЗТМ ЕСТЕЙТ».
Згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності № 121040548 від 18 квітня 2018 року нежитлове приміщення АДРЕСА_1 на праві власності належить ТОВ «ЗТМ ЕСТЕЙТ», номер запису про право власності 24719329, реєстрацію проведено 31 січня 2018 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, якістали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частина друга статті 23 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, в разі вибуття заставного майна із власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов'язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України
від 03 лютого 2016 року в справі № 6-2026цс16 та підтримана Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові
від 01 березня 2021 року в справі № 201/16014/13-ц.
При цьому сама по собі реконструкція предмета іпотеки не свідчить про створення нового об'єкту нерухомості, оскільки за висновками Верховного Суду України від 06 липня 2016 року в справі № 6-1213цс16 та постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 910/4650/17 новоствореним об'єктом нерухомості може вважатись виключно такий, що був створений без прив'язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об'єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об'єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами.
Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Суди у розглядуваній справі встановили, що з метою захисту своїх прав іпотекодержатель ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ «ФК «ФБЗ», у 2010 році зверталось до суду із позовом до ОСОБА_1 , яка на той час була власником спірного майна, про звернення стягнення на предмет іпотеки - справа № 2-662/2010, за результатами розгляду якого Ленінським районним судом м. Запоріжжя ухвалено рішення про задоволення позову.
Вказуючи на наявність остаточного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в справі № 2-662/2010, яке набрало законної сили (рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня
2010 року), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про повторне звернення стягнення на предмет іпотеки.
Верховний Суд у постановах від 08 серпня 2018 року у справі
№ 711/4423/16-ц, від 08 серпня 2018 року у справі № 703/5083/15-ц,
від 30 жовтня 2019 року у справі № 207/1271/15-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 459/2930/15-ц наголошував, що за наявності чинного рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, повторне звернення стягнення судом на той самий предмет іпотеки і з тих самих підстав, нормами чинного законодавства України не передбачено.
Посилання заявника на відсутність згоди іпотекодержателя на задоволення вимог ОСОБА_2 за рахунок предмета іпотеки, передбаченої приписами статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», є безпідставними, враховуючи наступне.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2010 року у справі № 2-662/2010 про звернення стягнення на предмет іпотеки не було реалізовано ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у продовж більш ніж 7 років.
Натомість в межах зведеного виконавчого провадження № 53883799 щодо стягнення грошових коштів із боржника ОСОБА_1 , стягувачами в якому були ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», державним виконавцем вжито заходів для звернення стягнення на майно та кошти боржника, у тому числі спірне приміщення.
При цьому начальником Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя було повідомлено ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про те, що тричі не відбулись електронні торги із продажу спірного майна та роз'яснено стягувачу право залишити за собою нереалізоване майно.
Вочевидь банку були відомі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» наслідки відмови від залишення за собою нереалізованого майна боржника.
Однак ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у відповідь на пропозицію державного виконавця, у своєму листі № 1114-40/36-2767 від 01 грудня
2017 року, не висловив наміру залишити за собою майно боржника, як і не висловив заперечень проти передачі майна іншому стягувачу у зведеному виконавчому провадженні - ОСОБА_2 .
Таким чином, банк у період із 2010 по 2017 рік мав можливість як звернути стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, так і залишити за собою спірне майно в межах процедури примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості, однак такими можливостями не скористався.
Зважаючи на відсутність волевиявлення банку залишити за собою спірне майно та відсутність заперечень щодо залишення цього майна за ОСОБА_2 , державним виконавцем було обґрунтовано винесено постанову про передачу майна стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу.
Відомості про оскарження банком рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо перерахування коштів стягувачу в межах виконавчого провадження з виконання рішення суду в справі № 335/9606/13-ц в матеріалах розглядуваної справи відсутні.
Отже спірне майно в межах процедури виконання рішення суду було набуто у власність ОСОБА_2 , яка розпорядилась ним на власний розсуд, передавши до статутного фонду ТОВ «ЗТМ ЕСТЕЙТ».
Посилання заявника на штучний характер боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 , за наявності чинного рішення суду у справі
№ 335/8361/16-ц, є безпідставними.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до помилкового тлумачення заявником норм матеріального права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Передбачених статтею 403 ЦПК України правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як про це просило
ТОВ «ФК «ФБЗ», колегією суддів не встановлено.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання нотаріуса вчинити певні дії в апеляційному порядку не переглядалося і в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.
Щодо заяви про відмову від позову в частині вимог про визнання нерухомого майна предметом іпотеки
У грудні 2022 року ТОВ «ФК «ФБЗ» подало до Верховного Суду заяву про відмову від позову в частині вимог про визнання нерухомого майна предметом іпотеки.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Право позивача на відмову від позову передбачено, зокрема, статтею 206 ЦПК України.
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині (пункт 6 частини першої статті 409 ЦПК України).
За змістом статті 408 ЦПК України незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників справи було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206 і 207 ЦПК України, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.
Враховуючи те, що ТОВ «ФК «ФБЗ» подало заяву про відмову від позову в частині вимог про визнання нерухомого майна предметом іпотеки, підстав для неприйняття якої не встановлено, Верховний Суд дійшов висновку про визнання нечинним рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя
від 29 березня 2021 року у відповідній частині та закриття провадження у справі в частині позовних вимог, від яких позивач відмовився.
Керуючись статтями 206, 400, 402, 408, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд боргових зобов'язань» залишити без задоволення.
Прийняти відмову товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд боргових зобов'язань» від позову в частині позовних вимог про визнання нерухомого майна предметом іпотеки.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання нерухомого майна предметом іпотеки визнати нечинним, а провадження у справі в цій частині закрити.
В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя
від 29 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду
від 27 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович