Постанова
Іменем України
25 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 635/10632/14-ц
провадження № 61-16437св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - головний державний виконавець Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Комар Ганна Володимирівна,
заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу головного державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Комар Ганни Володимирівни на постанову Харківського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Котелевець А. В., Хорошевського О. М.,
Короткий зміст скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на рішення головного державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Комар Г. В. (далі - державний виконавець), заінтересована особа - ОСОБА_2 .
Скарга обґрунтована тим, що постановою Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаражею Н. П. 18 серпня 2011 року за реєстровим номером 2841. Витребувано у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та повернено цю квартиру у власність ОСОБА_1 , скасовано державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_2 . Усунено ОСОБА_1 перешкоди в користуванні спірною квартирою шляхом вселення його до цієї квартири.
На виконання вказаної постанови суду апеляційної інстанції Харківський районний суд Харківської області 16 квітня 2019 року видав виконавчий лист № 635/10632/14-ц, зокрема, про витребування у ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 на його користь зі скасуванням державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 .
Виконавчий лист № 635/10632/14-ц разом із заявою про відкриття виконавчого провадження він пред'явив до Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - ВДВС).
Однак 01 лютого 2021 року він отримав від ВДВС лист про те, що виконавчий лист повернено йому разом із повідомленням від 15 січня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оскільки рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання.
Вважає таке рішення державного виконавця незаконним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню, оскільки спосіб захисту цивільних прав у вигляді витребування власником свого майна із чужого володіння кореспондує із таким заходом примусового виконання, як вилучення та передача предметів стягувачу. Поняття «витребування» є тотожним поняттю «вилучення та передача предметів».
Виконавчий лист видано на виконання судового рішення, яке підлягає примусовому виконанню.
Виконання судового рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та передання такого майна власникові передбачає також державну реєстрацію права власності за власником на це майно.
Сукупність дій державного виконавця з вилучення у боржника майна, передання цього майна стягувачеві з державною реєстрацією за ним права власності на це майно відповідатиме меті, завданням та засадам виконавчого провадження.
Отже, дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання є неправомірними.
Просив визнати неправомірним та скасувати повідомлення державного виконавця від 15 січня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання за виконавчим листом № 635/10632/14-ц, виданим 16 квітня 2019 року Харківським районним судом Харківської області, про витребування у ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , яку повернено у власність ОСОБА_1 , зі скасуванням державної реєстрації права власності на цю квартиру за ОСОБА_2 , та зобов'язати державного виконавця відкрити виконавче провадження за вказаним виконавчим листом.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 22 квітня 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення державного виконавця відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання є правомірним, оскільки скасування державної реєстрації не входить до переліку заходів примусового виконання рішень та до повноважень державної виконавчої служби.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 22 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 .
Визнано неправомірним та скасовано повідомлення державного виконавця від 15 січня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання за виконавчим листом № 635/10632/14-ц, виданим 16 квітня 2019 року Харківським районним судом Харківської області, про витребування у ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , яку повернено у власність ОСОБА_1 , зі скасуванням державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 .
Зобов'язано державного виконавця відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 635/10632/14-ц, виданим 16 квітня 2019 року Харківським районним судом Харківської області, про витребування у ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , яку повернуто у власність ОСОБА_1 , скасувавши державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, виконання рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння полягатиме у внесенні державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису про державну реєстрацію права власності на певне майно за особою, на користь якої ухвалено таке рішення.
Внесення такого запису можливе і в процедурі примусового виконання рішення суду.
Виконавчий лист № 635/10632/14-ц, виданий Харківським районним судом Харківської області 16 квітня 2019 року, передбачає захід примусового виконання рішення - витребування в особи квартири.
Отже, дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з посиланням на пункт 7 частини четвертої статті 4 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) є неправомірними.
Державний виконавець помилково дійшов висновку про те, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання.
Інтереси ОСОБА_1 під час розгляду скарги представляв адвокат Поліщук О. Л. на підставі договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2021 року № 01-11/02-21.
Згідно з актами приймання-передачі послуг з правової допомоги адвокат Поліщук О. Л. надав ОСОБА_1 послуги на суму 11 520,00 грн (9 год).
ОСОБА_5 як представник ОСОБА_1 за довіреністю сплатив адвокату вартість зазначених послуг.
ВДВС не подавало клопотання про зменшення суми витрат на правничу допомогу.
Враховуючи складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, відсутність клопотання про зменшення цих витрат, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з ВДВС на користь ОСОБА_1 понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 11 520,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року державний виконавець звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що заходи примусового виконання рішень визначені статтею 10 Закону № 1404-VIII. У резолютивній частині постанови Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року та у виконавчому листі № 635/10632/14-ц, виданому 16 квітня 2019 року Харківським районним судом Харківської області, зазначено вимоги позивача, які не передбачають застосування заходів примусового виконання рішень, тому немає підстав для відкриття виконавчого провадження. Таким чином, державний виконавець правомірно виніс повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання на підставі пункту 7 статті 4 Закону.
З урахуванням статей 4, 10, 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для фактичного та повного виконання виконавчого листа у цій справі необхідно скасувати державну реєстрацію, що не входить до повноважень ВДВС та до заходів примусового виконання рішень.
Вирішуючи питання про стягнення з державного виконавця на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції не врахував, що процесуальні документи підписано не представником, а ОСОБА_1 .
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У задоволенні заяви державного виконавця про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року відмовлено.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з таких підстав: суд апеляційної інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; висновки суду апеляційної інстанції не відповідають обставинам справи; порушено норми процесуального права, а саме: пункт 7 частини першої, частину четверту статті 4, статті 10, 60, Закону № 1404-VIII; суд апеляційної інстанції, вийшовши за межі повноважень, зобов'язав державного виконавця вчинити дії, які не передбачені Законом № 1404-VIII, оскільки реєстраційні дії щодо майна регулюються Законом 1952-IV та здійснюються державним реєстратором. Суд апеляційної інстанції неправильно розподілив судові витрати та стягнув витрати на правову допомогу за відсутності належних доказів на підтвердження надання правової допомоги ОСОБА_1 .
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Н. П., приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Десятниченко О. В., Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації, про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації права власності, усунення перешкод в користуванні власністю, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Н. П., приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Десятниченко О. В., ОСОБА_6 , про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на нерухоме майно позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаражею Н. П. 18 серпня 2011 року за реєстровим номером 2841; витребувано у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , яку повернено у власність ОСОБА_1 , зі скасуванням державної реєстрації права власності на цю квартиру за ОСОБА_2 ; усунено ОСОБА_1 перешкоди в користуванні спірною квартирою шляхом вселення його до вказаної квартири. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року залишено без змін.
16 квітня 2019 року Харківський районний суд Харківської області видав виконавчий лист № 635/10632/14-ц на примусове виконання судового рішення про витребування у ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , яку повернено у власність ОСОБА_1 , скасувавши державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 від 24 грудня 2014 року № 8219105 за ОСОБА_2 (т. 7, а. с. 13).
06 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ВДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 635/10632/14-ц (т. 7,
а. с. 14-15).
Повідомленням державного виконавця від 15 січня 2021 року ОСОБА_1 повернено виконавчий лист № 635/10632/14-ц без прийняття до виконання на підставі пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII, оскільки виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання, а саме: відповідно до Закону 1952-IV право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно - об'єкт незавершеного будівництва - підлягають обов'язковій державній реєстрації, яка проводиться державними реєстраторами, а не державними виконавцями, тому немає підстав для відкриття виконавчого провадження (т. 7, а. с. 16).
ОСОБА_1 отримав вказане повідомлення 01 лютого 2021 року (т. 7, а. с. 18).
Станом на 14 січня 2021 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 7, а. с. 108-109).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 11-рп/2012 за конституційним зверненням ОСОБА_8 ).
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається Законом № 1404-VIII.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пункту 1 частини першої, частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Статтею 10 Закону № 1404-VIII встановлені такі заходи примусового виконання рішень: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 60 Закону № 1404-VIII під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.
Згідно з частиною першою статті 63 Закону № 1404-VIII рішеннями немайнового характеру є рішення, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Порядок виконання рішень немайнового характеру регулюється розділом VIII Закону. До рішень немайнового характеру, які підлягають примусовому виконанню, відносяться, зокрема, рішення, за якими боржника зобов'язано особисто вчинити певні дії на користь стягувача чи утриматися від здійснення таких дій.
Відповідно до обставин, встановлених у справі, яка переглядається у касаційному порядку, на примусовому виконанні у державного виконавця перебуває судове рішення, у тому числі, про витребування у ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 .
У разі задоволення позову про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові (пункт 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
Зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) про задоволення вимог про витребування із володіння майна не може свідчити про те, що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки виконання такого рішення передбачає вчинення державним чи приватним виконавцем дій щодо вилучення такого майна у боржника та передання його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення боржником.
Таким чином, рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону № 1404-VIII, - шляхом вилучення майна у боржника і передачі стягувачу предметів, зазначених у рішенні.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 2-690/11 (провадження № 61-20049св18).
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 914/2614/13 зазначено, що судове рішення про витребування нежитлових приміщень у боржника не визначає імперативно лише спосіб добровільного виконання рішення та може бути виконане із застосуванням іншого порядку з урахуванням статей 10, 60 Закону № 1404-VIII, положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, для відновлення порушених прав стягувача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц зазначено, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону 1952-IV). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у тому числі і у процедурі примусового виконання рішення суду.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що постанова Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому статтею 63 Закону № 1404-VIII, оскільки виконавчий лист № 635/10632/14-ц, виданий
Харківським районним судом Харківської області 16 квітня 2019 року, передбачає захід примусового виконання рішення - витребування квартири у відповідачки.
За таких обставин дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII є неправомірними, а вимоги скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця - обґрунтованими.
Зазначене спростовує відповідні доводи касаційної скарги про те, що:
- у резолютивній частині постанови Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року та у виконавчому листі № 635/10632/14-ц зазначено вимоги позивача, які не передбачають застосування заходів примусового виконання рішень;
- немає підстав для відкриття виконавчого провадження;
- державний виконавець правомірно виніс повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання на підставі пункту 7 статті 4 Закону № 1404-VIII.
Посилання державного виконавця на неможливість виконання постанови Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року висновків суду апеляційної інстанції не спростовує.
Верховний Суд зазначає, що обов'язком державного та приватного виконавця є вжиття всіх передбачених законом заходів для виконання судового рішення. Якщо державному чи приватному виконавцю не зрозуміле рішення, порядок його виконання, то виконавець не позбавлений можливості звернутись до суду із заявою про роз'яснення рішення суду, про встановлення порядку виконання рішення.
Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно розподілив судові витрати та стягнув витрати на правову допомогу за відсутності належних доказів.
Згідно з нормами частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про
надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).
Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, а в разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом
на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження
№ 14-382цс19).
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У справі, яка переглядається в касаційному порядку, апеляційний суд установив, що інтереси ОСОБА_1 під час розгляду скарги представляв адвокат Поліщук О. Л. на підставі договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2021 року № 01-11/02-21, відповідно до якого вартість послуг виконавця за цим договором - 1 280,00 грн за одну годину витраченого часу.
З акта приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги від 11 лютого 2021 року відомо, що адвокат Поліщук О. Л. надав ОСОБА_1 послуги на суму 6 400,00 грн (5 год).
Відповідно до копії квитанції Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») від 11 лютого 2021 року ОСОБА_5 , що діяв як представник ОСОБА_1 за довіреністю, сплатив вартість зазначених послуг у розмірі 6 400,00 грн.
Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги від 21 квітня 2021 року адвокат Поліщук О. Л. надавОСОБА_1 послуги на суму 2 560,00 грн (2 год).
Відповідно до копії платіжного доручення АТ КБ «ПриватБанк» від 21 квітня 2021 року ОСОБА_5 , що діяв як представник ОСОБА_1 за довіреністю, сплатив вартість зазначених послуг у розмірі 2 560,00 грн.
Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги від 31 травня 2021 року адвокат Поліщук О. Л. надав ОСОБА_1 послуги на суму 2 560,00 грн (2 год).
Відповідно до копії квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 31 травня 2021 року ОСОБА_5 , що діяв як представник ОСОБА_1 за довіреністю, сплатив вартість зазначених послуг у розмірі 2 560,00 грн.
Підписання процесуальних документів особисто ОСОБА_1 та наявність довіреності, виданої на ОСОБА_5 , не вказує, що він ( ОСОБА_1 ) не користувався послугами адвоката Поліщука О. Л.
У скарзі на дії державного виконавця та в апеляційній скарзі на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 22 квітня 2021 року ОСОБА_1 зазначав, що користується професійною правничою допомогою адвоката Поліщука О. Л., наводив розрахунок вартості отриманих послуг відповідно до обсягу витраченого адвокатом часу, додавав копії договору про надання правової допомоги, ордера та свідоцтва про право ОСОБА_9 на заняття адвокатською діяльністю.
ОСОБА_5 на підставі довіреності сплатив від імені ОСОБА_1 вартість послуг з правової допомоги у загальному розмірі 11 520,00 грн.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що матеріалами справи підтверджується факт отримання ОСОБА_1 послуг адвоката та понесення ним витрат на професійну правничу допомогу під час рогляду справи.
ОСОБА_1 документально довів указаний розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку із розглядом справи. ВДВС не подавало клопотання про зменшення суми витрат на правничу допомогу.
Надавши належну правову оцінку доказам, наданим ОСОБА_1 на підтвердження витрат на правничу допомогу, пов'язану з розглядом справи в судах попередніх інстанцій, врахувавши відсутність клопотання ВДВС про зменшення цих витрат, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, понесені ним витрати у загальному розмірі 11 520,00 грн, пов'язані з правничою допомогою адвоката, є обґрунтованими та підлягають стягненню з ВДВС.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги беззадоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуголовного державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Комар Ганни Володимирівни залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
О. В. Ступак
В. В. Яремко